№ 331/5398/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

19 березня 2021 року

м. Київ

справа № 331/5398/18

провадження № 61-5205св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Класичний приватний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2019 року у складі судді Скользнєвої Н. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів Гончар М. С., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Класичного приватного університету про стягнення заборгованості за контрактом від 07 червня 2005 року та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 червня 2005 між ОСОБА_1 та Гуманітарним університетом «Запорізький інститут державного муніципального управління» (назву якого змінено на Класичний приватний університет) укладено трудовий контракт з науково-педагогічним працівником № 1089 (далі - Контракт).

Відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4,3 розділу 4 Контракту університет зобов`язався у термін до 01 вересня 2006 року здійснити заходи, направлені на набуття ОСОБА_1 на праві власності трикімнатної квартири за середньоринковою ціною у м. Запоріжжя, умови набуття якої сторони повинні визначити окремою угодою.

21 лютого 2006 року між Гуманітарним університетом «Запорізький інститут державного муніципального управління» та ОСОБА_1 укладено угоду, відповідно до пункту 1 якої університет зобов`язався сприяти в набутті працівником права власності на квартиру, а саме виконувати обов`язки працівника по поверненню кредиту в розмірі основної суми кредиту та відсотків за користування кредитом, згідно кредитного договору для набуття квартири, який буде укладений працівником з відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»). Університет зобов`язався виконувати обов`язки, зазначені у пункті 1 угоди протягом строку дії контракту (пункт 4 угоди), тобто до 01 березня 2016 року (пункт 2 угоди).

24 лютого 2006 року між позивачем та ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра»)) укладено кредитний договір № 09/2005/0776Фжк, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 33 750,00 доларів США зі строком повернення до 22 лютого 2016 року, з оплатою 10 % річних за користування кредитом. Цільове використання кредиту - придбання нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 . Щомісячна сума мінімального необхідного платежу складає 567,64 доларів США.

24 лютого 2006 року ОСОБА_1 в якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором уклав з банком договір іпотеки № 09/2006/0049Фжк, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

22 лютого 2016 року між Класичним приватним університетом і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 27 до Контракту.

01 вересня 2016 року між тими ж сторонами укладено ще одну додаткову угоду до Контракту.

З 2018 року відповідач не виконував зобов`язання позивача за кредитним договором. Станом на 27 березня 2018 року у позивача виникла заборгованість перед банком за кредитом у розмірі 9 794,97 доларів США та заборгованість за нарахованою пенею у розмірі 50 000,00 грн, яку він сплатив самостійно, повністю виконавши свої зобов`язання перед банком за кредитним договором від 24 лютого 2006 року № 09/2006/0049Фжк.

11 липня 2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити йому 9 794,97 доларів США в еквіваленті до курсу Національного Банку України (далі - НБУ) на день здійснення платежу та 50 000,00 грн нарахованої пені. Відповідач лист з вимогою не отримав; заборгованість у розмірі 9 794,97 доларів США в еквіваленті до курсу НБУ на день здійснення платежу та заборгованість за нарахованою пенею у розмірі 50 000,00 грн позивачу не виплатив.

З огляду на проблеми зі здоров`ям, перенесені душевні та моральні страждання, переживання через необхідність витрачання додаткових зусиль для погашення заборгованості перед банком за кредитним договором, позивач вказує на те, що йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 200 000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь:

- заборгованість за контрактом з науково-педагогічним працівником від 07 червня 2005 року № 1089 в частині виконання обов`язків ОСОБА_1 за кредитним договором № 09/2006/0049Фжк, укладеним 24 лютого 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» та позивачем у розмірі 324 875,06 грн;

- проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 134 154,27 грн, а всього: 459 029,33 грн;

- відшкодувати моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн;

- стягнути судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 334,51 грн;

- стягнути витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 3 020,48 грн, а всього: 13 354,99 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, щоні Контрактом, ні чинним законодавством України не передбачено стягнення заборгованості за указаним контрактом в частині обов`язків науково-педагогічного працівника за кредитним договором та процентами за користування чужими грошовими коштами. Відповідач не є стороною цього кредитного договору і не приймав на себе зобов`язання поручителя за виконання обов`язків «позичальником».

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

ОСОБА_1 посилається на те, що суддя апеляційного суду ОСОБА_2 протягом 2005-2006 років працювала викладачем у навчальному закладі, правонаступником якого став відповідач, тому повинна була заявити самовідвід у справі.

Також позивач посилається на те, що висновок, зроблений апеляційним судом в оскаржуваній постанові виділений жирним шрифтом, що свідчить про ознаки непрямої дискримінації щодо позивача та його представників з боку суду апеляційної інстанції та про незабезпечення рівності учасників судового процесу перед законом у цій справі.

Апеляційним судом не зазначено мотивів прийняття чи відхилення кожного з аргументів апеляційної скарги. Також судом не враховано, що правовідносини між сторонами регулюються ЦК України, а не КЗпП України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а матеріалами справи не підтверджене те, що університет надав позивачу поворотну фінансову допомогу у розмірі 162 400,00 грн, однак судами вказано, що саме таку суму отримано від університету. З цього приводу позивач просить Верховний Суд постановити окрему ухвалу стосовно порушення законодавства суддею суду першої інстанції та колегією суддів апеляційного суду, інформація, викладена у судових рішеннях про отримання позивачем поворотної фінансової допомоги у розмірі 162 400,00 грн є неправдивою.

Крім того, ОСОБА_1 просить встановити підсудність для розгляду цієї справи за місцем реєстрації та фактичного проживання позивача і передати справу на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від Класичного приватного університету у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими. Зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями. Класичний приватний університет не є стороною кредитного договору, а сприяння у поверненні кредиту не є зобов`язанням відповідача виконувати обов`язки позивача з погашення кредиту.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 07 червня 2005 року між Гуманітарним університетом «Запорізький інститут державного та муніципального управління» в особі ректора ОСОБА_3 (назву якого змінено на Класичний приватний університет)та ОСОБА_1 укладено контракт з науково-педагогічним працівником № 1089 (далі - Контракт № 1089), відповідно до якого позивача призначено на посаду професора кафедри, завідувача кафедри видавничої справи та редагування на строк з 01 вересня 2005 року до 31 серпня 2015 року

У пункті 1.2 Контракту № 1089 сторони визначили, що укладений контракт є особливою формою трудового договору; на підставі контракту виникають трудові відносини між науково-педагогічним працівником та Гуманітарним університетом «Запорізький інститут державного та муніципального управління».

В пункті 4.3.2 Контракту № 1089 сторони передбачили зобов`язання відповідача у термін до 01 вересня 2006 року здійснити заходи, направлені на набуття ОСОБА_1 на праві власності трикімнатної квартири за середньоринковою ціною у м. Запоріжжя, умови набуття якої визначити окремою угодою.

21 лютого 2006 року між Гуманітарним університетом «Запорізький інститут державного та муніципального управління»та ОСОБА_1 укладено угоду, якою передбачено, що університет зобов`язується сприяти в набутті працівником права власності на квартиру, а саме, виконувати обов`язки працівника по поверненню кредиту в розмірі основної суми кредиту та відсотків за користування кредитом, згідно кредитного договору для набуття квартири, який буде укладений працівником з ВАТ КБ «Надра» (пункт 1). Сторони дійшли згоди внести зміни у Контракт № 1089, а саме продовжити строк дії контракту до 01 березня 2016 року (пункт 2). Університет зобов`язався виконувати обов`язки, визначені в пункті 1 цієї угоди, протягом дії Контракту № 1089, невід`ємною частиною якого є ця угода (пункт 4). Дана угода діє протягом терміну дії контракту та до остаточного виконання університетом та працівником прийнятих на себе зобов`язань (пункт 6). Зміни і доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод (пункт 10).

24 лютого 2006 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та позивачем укладено кредитний договір № 09/2005/0776Фжк, відповідно до умов якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 33 750,00 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1.).

Цільове використання кредиту: проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 24 лютого 2006 року № 653, що укладений між позичальником та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , згідно якого позичальник придбав у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 (пункт 1.2.).

Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 10 % річних (із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів у році (пункт 1.3.1.). Плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,5 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити банку), зазначеним у пункті 1.1. цього договору (пункт 1.3.2.). Банк надає позичальнику кредит строком на 120 місяців (пункт 1.4.). Щомісячна сума мінімального необхідного платежу складає 567,64 доларів США (пункт 3.3.2.). Позичальник вносить черговий мінімальний платіж, визначений у пункті 3.3.2. цього договору, щомісячно до 20 числа поточного місяця (пункт 3.3.3.). Кінцевий термін повернення кредиту - 22 лютого 2016 року (пункт 3.3.4).

24 лютого 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 09/2006/0049Фжк від 24 лютого 2006 року, за яким іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, що передбачено кредитним договором, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає у іпотеку предмет іпотеки (пункт 1.1.). Предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 68,45 кв. м, житловою площею 39,8 кв. м, яка складається з 3-х кімнат.

Згідно довідки ПАТ «КБ «Надра» від 21 червня 2018 року № 1-10-5923, 24 лютого 2006 року ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 33 750,00 доларів США згідно кредитного договору № 09/2006/0049Фжк по продукту «придбання споживчої нерухомості». Станом на 19 червня 2018 року зобов`язання перед банком по кредиту відсутні, кредит закрито. Загальна сума платежів позичальника за весь період по кредиту складає 68 493,11 доларів США, що включає платежі: за тілом кредиту у розмірі 33 750,00 доларів США, за відсотками по кредиту у розмірі 21 372,96 доларів США, за комісією по кредиту у розмірі 12 818,40 доларів США, за пенею по кредиту у розмірі 551,75 доларів США. Також 22 березня 2018 року по кредиту було сплачено заборгованість за нарахованою пенею у розмірі 50 000,00 грн.

Сторонами не оспорюється факт набуття позивачем у власність квартири АДРЕСА_2 .

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2018 року вбачається, що договір № 653 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 укладено 24 лютого 2006 року; посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І. Рішення про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за позивачем прийнято 03 березня 2006 року та зареєстровано за ним 03 березня 2006 року.

22 лютого 2016 року сторони внесли зміни до угоди від 21 лютого 2006 року шляхом підписання додаткової угоди № 27 до Контракту № 1089.

Умовами додаткової угоди від 22 лютого 2016 року № 27 сторони підтвердили, що університет та працівник в повному обсязі виконали взяті на себе зобов`язання, пов`язані з трудовими правовідносинами за контрактом з науково-педагогічним працівником від 07 червня 2005 року № 1089 (пункт 1). У зв`язку з виникненням незалежних від сторін форс-мажорних обставин з виплатою кредиту університет зобов`язується й надалі сприяти в набутті працівником права власності на квартиру, а саме, виконувати обов`язки працівника по поверненню кредиту в розмірі основної суми кредиту та відсотків за користування кредитом, згідно з кредитним договором від 24 лютого 2006 року № 09/2006/0049Фжк та докладе зусилля для погашення кредиту в термін до 31 серпня 2016 року (пункт 2). Ця додаткова угода діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань згідно угоди від 21 лютого 2006 року (пункт 3). Ця додаткова угода набирає чинності з 01 березня 2016 року і діє до 31 серпня 2016 року (пункт 5). Зміни і доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод (пункт 6).

01 вересня 2016 року сторони уклали додаткову угоду до Контракту № 1089, якою остаточно встановили обсяг зобов`язань відповідача, а саме: у зв`язку з виникненням незалежних від сторін форс-мажорних обставин з виплатою кредиту університет зобов`язався й надалі сприяти внабутті працівником права власності на квартиру, а саме, сприяти працівнику в поверненні кредиту в розмірі основної суми кредиту та відсотків за користування кредитом, згідно з кредитним договором від 24 лютого 2006 року № 09/2006/0049Фжк та докладе зусилля для погашення кредиту (пункт 1). Ця додаткова угода набирає чинності з 01 вересня 2016 року і діє до остаточного виконання університетом прийнятих на себе зобов`язань згідно угоди від 21 лютого 2006 року (пункт 2). Зміни і доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод (пункт 4).

Суду не надано інших угод (додаткових угод) до Контракту № 1089.

Установлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2017 року, зміненим рішенням апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2017 року у справі № 331/5027/15-ц, позов ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитом у розмірі 10 272,25 доларів США (що еквівалентно 217 292, 29 грн), заборгованість за відсотками - 461,85 доларів США (що еквівалентно 9 769,67 грн), заборгованість по сплаті комісії - 364, 82 доларів США (що еквівалентно 7 717,16 грн), пеню за прострочення сплати кредиту у сумі 50 000,00 грн.

Указане судове рішення набрало законної сили 10 липня 2017 року, тобто вже після укладення між сторонами додаткової угоди від 22 лютого 2016 року № 27 та додаткової угоди від 01 вересня 2016 року .

Сторонами в апеляційному суді визнавалось, що заборгованість за вищезазначеним кредитним договором ОСОБА_1 перед банком відсутня, обтяження вищезазначеної квартири позивача скасовано, та позивач вже провів відчуження квартири, що належала йому на праві власності, на користь третьої особи за власним бажанням без повідомлення та без згоди університету.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У пункті 8.1 Контракту № 1089 сторони зазначили, що у разі невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність згідно до чинного законодавства та цього контракту.

Установлено, що право власності на квартиру у позивача виникло 03 березня 2006 року, відповідно, зобов`язання відповідача, передбачені пунктом 4.3.2 Контракту № 1089 - у термін до 01 вересня 2006 року здійснити заходи, направлені на набуття ОСОБА_1 на праві власності трикімнатної квартири за середньоринковою ціною у м. Запоріжжі - є виконаними.

Укладаючи зазначені вище угоди (угода від 21 лютого 2006 року, додаткова угода до Контракту № 1089 від 22 лютого 2016 року № 27, додаткова угода до Контракту № 1089 від 01 вересня 2016 року) сторони не визначили, яким саме чином відповідач буде сприяти позивачу в поверненні кредиту та які саме зусилля буде зобов`язаний докласти для погашення кредиту.

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції позивач посилався на те, що у результаті припинення оплати університетом заборгованості, станом на 27 березня 2018 року у ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором від 24 лютого 2006 року № 09/2006/0049Фжк утворилася заборгованість у розмірі 9 794,97 доларів США та заборгованість за нарахованою пенею у розмірі 50 000,00 грн, яку позивач сплатив самостійно. Всі інші платежі здійснювались відповідачем.

Згідно із частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання позивача за кредитним договором від 24 лютого 2006 року № 09/2006/0049Фжк не створюють обов`язку для відповідача, який не стороною цього кредитного договору; не приймав на себе зобов`язань поручителя за виконання обов`язків позичальника.

Тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що «сприяння в поверненні кредиту» та «докладання зусиль» для його погашення не є зобов`язанням відповідача виконувати обов`язки позивача за вищезазначеним кредитним договором.

Установлено, що загальна сума платежів позичальника за весь період по кредиту складає 68 493,11 доларів США, що включає платежі: за тілом кредиту у розмірі 33 750,00 доларів США, за відсотками по кредиту у розмірі 21 372,96 доларів США, за комісією по кредиту у розмірі 12 818,40 доларів США, за пенею по кредиту у розмірі 551,75 доларів США, та пенею у розмірі 50 000,00 грн.

Таким чином, позивач не заперечив того, що відповідач сплатив 58 698,14 доларів США (68 493,11 доларів США - 9 794,97 доларів США).

Отже, відповідач в повному обсязі сплатив за позивача тіло кредиту та відсотки по кредиту за кредитним договором від 24 лютого 2006 року № 09/2006/0049Фжк.

Сторони погодили, що університет зобов`язується сприяти в набутті працівником права власності на квартиру, а саме, виконувати обов`язки працівника по поверненню кредиту в розмірі основної суми кредиту та відсотків за користування кредитом. Сплату пені та інших платежів за кредитним договором сторони не погоджували.

Отже обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з підстав його недоведеності.

Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відмову з задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитом, тому не підлягає задоволенню позовна вимога позивача у цій справі про стягнення з відповідача 200 000,00 грн.

У разі відмови у задоволенні первісних позовних вимог позивача до відповідача у цій справі (про стягнення заборгованості за контрактом), похідні від них позовні вимоги позивача до відповідача (про стягнення процентів, відшкодування моральної шкоди) також не підлягали задоволенню у цій справі.

Крім того, стягнення будь-якої моральної шкоди з університету на користь працівника взагалі не передбачено вищезазначеним контрактом сторін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суддя апеляційного суду ОСОБА_2 протягом 2005-2006 років працювала викладачем у навчальному закладі, правонаступником якого став відповідач, тому повинна була заявити самовідвід у справі.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року (головуючий (суддя-доповідач Гончар М. С., судді Бєлка В. Ю. та Онищенко Е. А. визнано необґрунтованою заяву позивача ОСОБА_1 про відвід у цій справі суддям Гончар М. С., Бєлці В. Ю. та Онищенку Е. А. та передано справу для вирішення цього питання іншому судді - Полякову О. З., визначеному в автоматизованому порядку.

Ухвалою судді Запорізького апеляційного суду Полякова О. З. від 17 жовтня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Запорізького апеляційного суду Гончар М. С., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А. відмовлено.

Оскільки апеляційним судом вирішувалося питання щодо відводу судді Гончар М. С., тому необгрунтованими є доводи касаційної скарги щодо обов`язку судді заявити самовідвід у справі.

Також у касаційній скарзі позивач посилається на те, що висновок, зроблений апеляційним судом в оскаржуваній постанові виділений жирним шрифтом, що свідчить про ознаки непрямої дискримінації щодо позивача та його представників з боку суду апеляційної інстанції та про незабезпечення рівності учасників судового процесу перед законом у цій справі. Апеляційним судом не зазначено мотивів прийняття чи відхилення кожного з аргументів апеляційної скарги. Також судом не враховано, що правовідносини між сторонами регулюються ЦК України, а не КЗпП України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судове рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також ОСОБА_1 просить встановити підсудність для розгляду цієї справи за місцем реєстрації та фактичного проживання позивача і передати справу на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова.

Частиною першою статті 23 ЦПК України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою-четвертою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Указана справа розглядалася судом першої інстанції відповідно до указаних норм, і суд касаційної інстанції не уповноважений на стадії касаційного перегляду справи змінювати підсудність з тих підстав, що позивач проживає і зареєстрований за іншою адресою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали

З тих підстав, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а матеріалами справи не підтверджено те, що університет надав ОСОБА_1 поворотну фінансову допомогу у розмірі 162 400,00 грн, позивач просить Верховний Суд постановити окрему ухвалу стосовно порушення законодавства суддею суду першої інстанції та колегією суддів апеляційного суду, оскільки інформація, викладена у судових рішеннях про отримання позивачем поворотної фінансової допомоги у розмірі 162 400,00 грн є неправдивою. Так у матеріалах справи, в тому числі і у т. 1, а. с. 181 відсутні такі докази.

З матеріалів справи вбачається, що 15 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та Класичним приватним університетом укладено договір поворотної фінансової допомоги, відповідно до якого позичальнику передано 15 004,00 грн (т. 1, а. с. 181).

Відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Посилання судів на іншу суму ніж зазначена у вказаному договорі поворотної фінансової допомоги на правильність судових рішень не вплинула, а позивач не позбавлений права на звернення до судів, які допустили описку чи арифметичну помилку звернутися із відповідною заявою про виправлення описки чи арифметичної помилки у порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.

Згідно зі статтею 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду.

Верховний Суд не встановив порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, тому передбачені статтею 262 ЦПК України підстави для постановлення окремої ухвали відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук