Постанова

Іменем України

30 березня 2023 року

м. Київ

справа № 331/734/21

провадження № 61-12733св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника Кошліченко Ніни Валеріївни на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2022 року у складі судді Антоненко М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що 28 серпня 2020 року позивача було незаконно звільнено відповідно до наказу від 28 серпня 2020 року № 68/ОС структурного підрозділу «Вагонне Депо Запоріжжя-Ліве» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вважав, що його звільнення відбулось з порушеннями засад трудового законодавства, за відсутності самої події прогулу.

Зазначав, що 21 липня 2020 року з 08:00 год по 13:00 год він виконував роботу на виробничому об`єкті структурного підрозділу «Вагонне Депо Запоріжжя-Ліве» Регіональної філії «Придніпровська залізниця».

Позивачу зателефонувала сусідка та повідомила, що необхідно терміново прибути до гуртожитку, де він зареєстрований і постійно проживає.

Зважаючи на вказану обставину, він відпросився у свого безпосереднього керівника в.о. старшого майстра ОСОБА_3 , написавши про це заяву.

Цю заяву було передано особисто ОСОБА_3 та отримано усну згоду від неї. Після цього він залишив робоче місце.

З огляду на поважність причин відсутності та факт того, що він довів до роботодавця обставини, за яких йому потрібно було покинути робоче місце,

а також те, що він отримав згоду безпосереднього керівника, вважав, що до нього застосовано занадто суворе дисциплінарне стягнення за відсутності

будь-якої вини.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив визнати звільнення за наказом від 28 серпня 2020 року № 68/ОС «Про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 » структурного підрозділу «Вагонне Депо Запоріжжя-Ліве» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним та скасувати його, поновити його на посаді оглядача - ремонтника вагонів 6 розряду у структурному підрозділі «Вагонне Депо Запоріжжя-Ліве» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та стягнути

з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04 липня 2022 року

у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось із дотриманням норм законодавства.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника адвоката

Кошліченко Н. В. залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника адвоката

Кошліченко Н. В. без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

14 грудня 2022 року ОСОБА_1 та його представник Кошліченко Н. В. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що причина нез?явлення ОСОБА_1 на робочому місці є поважною, оскільки потребувала догляду його домашня тварина, а позивач як її власник зобов?язаний забезпечити їй безпечні та нормальні умови утримання.

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника та заявник зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня

2020 року у справі № 676/2489/19, від 08 травня 2019 року у справі

№ 489/1609/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

14 лютого 2023 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду відзив,

у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року ОСОБА_1 та його представнику Кошліченко Н. В. поновлено строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2022 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Жовтневого районного суду міста Запоріжжя.

У січні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

28 серпня 2012 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до структурного підрозділу «Вагонне Депо Запоріжжя-Ліве» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаду оглядача - ремонтника вагонів.

Відповідно до письмового пояснення ОСОБА_1 на ім`я начальника депо ОСОБА_4 , датованого 21 серпня 2020 року, позивач вказав, що 21 липня 2020 року в 13:00 год він попросив відпустити його з роботи за сімейними обставинами (народжувала кішка), на що отримав відмову.

Згідно з актом від 21 липня 2020 року, працівник вагонного депо ОСОБА_1 самовільно покинув робоче місце о 13:15 год та був відсутній до кінця робочого дня.

Відповідно до акта від 22 липня 2020 року працівник вагонного депо

ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 08:00 год до 20:00 год.

Згідно з рапортом в.о. НПТО ОСОБА_3 21 липня 2020 року ОСОБА_1 самовільно покинув робоче місце без зазначення будь-яких поважних причин. Пояснив, що він голодний та втомився працювати. ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 13:15 год до 19:00 год, про що було складено акт.

Відповідно до протоколу від 21 серпня 2020 року № 203 наради з начальником депо нарада ухвалила звільнити оглядача - ремонтника вагонів ОСОБА_1 за скоєне ним порушення трудової дисципліни згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. У протоколі зазначено, що 21 липня 2020 року під час робочої зміни, працівник вагонного депо ОСОБА_1 самовільно покинув робоче місце о 13:00 год.

27 серпня 2020 року ОСОБА_1 під особистий підпис отримав письмове запрошення на засідання профспілкового комітету, яке відбудеться 28 серпня 2020 року о 10:00 год з приводу розгляду питання про його звільнення за прогул.

Згідно з витягом із протоколу № 8/5 засідання Первинної профспілкової організації «Вагонне Депо Запоріжжя-Ліве» від 28 серпня 2020 року, профспілковий комітет постановив: «надати згоду адміністрації «Вагонне Депо Запоріжжя-Ліве» на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України».

28 серпня 2020 року відповідно до наказу структурного підрозділу «Вагонне Депо Запоріжжя-Ліве» РФ «Придніпровська залізниця» від 28 серпня 2020 року № 68/ОС, оглядача - ремонтника вагонів 6 розряду ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з актами від 28 серпня 2020 року, складеними в. о. начальника

з кадрових питань, в. о. старшого майстра ПТО, оглядач - ремонтник вагонів ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом від 28 серпня 2020 року № 68/ОС.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП України визначено основні обов`язки працівників, відповідно до якої працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Як визначено у статті 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна

з важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності.

Вказану правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 760/7225/16-ц (провадження № 61-35225св18), від

18 березня 2020 року у справі № 484/2962/17 (провадження № 61-3225св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 757/28453/14-ц (провадження № 61-10309св18), від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц (провадження

№ 61-19602св18).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі

№ 761/30967/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким міжнародним договором є, зокрема, Конвенція Міжнародної організації праці 1982 року № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII

(далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Згідно зі статтею 4 цієї Конвенції тягар доведення законності підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, дійшов правильного висновку про відсутність з боку відповідача порушення норм КЗпП України при звільненні позивача.

Посилання позивача на те, що його відсутність була зумовлена поважними причинами, є безпідставними, оскільки наведена позивачем причина не є поважною, за якої у працівника виникає право бути відсутнім на робочому місці.

Інших аргументів щодо поважності причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 на навів.

Також безпідставними є аргументи заявників про те, що апеляційний суд не застосуваво норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19, від 08 травня 2019 року

у справі № 489/1609/17, оскільки висновки апеляційного суду у справі, яка переглядається, відповідають висновкам у справах, які наведені заявником

у касаційній скарзі.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника Кошліченко Ніни Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська