№ 332/4043/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 332/4043/18

провадження № 61-7294св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідачі: Департамент патрульної поліції Національної поліції України, Товариство з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», Державна казначейська служба України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 ,звернулися до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - ДПП НП України), Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» (далі - ТДВ «МСК»), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

На обґрунтування позову посилалися на таке. 07 травня 2017 року орієнтовно о 16:00 год.поліцейський роти № 3 батальйону № З Управління патрульної поліції (далі - УПП) в м. Запоріжжі ДПП НПУ ОСОБА_6, під час несення служби, керуючи службовим автомобілем «Toyota prius», державний номерний знак НОМЕР_1 , знаходячись на проїжджій частині внутрішньо дворової дороги біля будинку АДРЕСА_1 , під час виконання маневру розвороту здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого їй була завдана черепно-мозкова травма, від якої вона ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

08 травня 2017 року слідчий прокуратури Запорізької області вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та присвоїв номер кримінального провадження - 42017080000000261.

Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2018 року у справі № 332/9/18 ОСОБА_6 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керування. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання з випробуванням зі встановленням йому іспитового строку тривалістю 1 рік. На цей час вирок набрав законної сили.

Під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_6 керував транспортним засобом на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 27 грудня 2016 року центром 2341 м. Київ (належить ДПП НП України) та полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/4963242, дійсного до 21 жовтня 2017 року (зазначені обставині встановлені вироком Заводського районного суд м. Запоріжжя від 02 березня 2018 року у справі № 332/9/18).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 27 грудня 2016 року, власником автомобіля «Toyota prius», державний номерний знак НОМЕР_1 , є ДПП НП України.

Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03 жовтня 2016 року № АК/4963242 цивільно-правова відповідальність департаменту патрульної поліції у період з 22 жовтня 2016 року до 21 жовтня 2017 року щодо автомобіля «Тoyota prius», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована у ТДВ «МСК».

ОСОБА_2 є чоловіком померлої ОСОБА_7 . На цей час він не працює у зв`язку з доглядом за дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4

ОСОБА_1 є матір`ю померлої ОСОБА_7 . На час смерті ОСОБА_7 не працювала, хоча була працездатною, тому відповідно до частини другої статті 1195 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) її середньомісячний дохід складав - 3 200,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на час смерті ОСОБА_7 , тобто на ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Тому загальний розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню відповідно до статті 1201 ЦК України, має розраховується так: 3 200,00 грн (розмір середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого) / 4 (кількість утриманців) = 800 грн.

Розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 1200 ЦК України, становить:

для ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - 123 200,00 грн (154 місяці (з 17 травня 2017 року до 15 березня 2030 року) х 800 грн);

для ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - 160 800,00 грн (201 місяць (з 17 травня 2017 року до 15 березня 2034 року) х 800 грн);

для ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - 160 800,00 грн (201 місяць (з 17 травня 2017 року до 15 березня 2034 року) х 800 грн);

для ОСОБА_2 відповідно до пункту 4 частини першої статті 1200 ЦК України - 122 400,00 грн (153 місяці (з 17 травня 2017 року до 22 лютого 2030 року) х 800 грн).

Також ОСОБА_2 поніс витрати на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 17 000,00 грн.

ОСОБА_1 понесла такі витрати: на лікування ОСОБА_7 за період з 07 травня 2017 року до 17 травня 2017 року - 8 442,37 грн; на поховання ОСОБА_7 - 7 465,00 грн.

У травні 2017 року ОСОБА_6 відшкодував ОСОБА_1 шкоду у розмірі 3 400,00 грн.

Також внаслідок злочинних дій ОСОБА_6 позивачам завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що передчасна смерть ОСОБА_7 стала важкою травмою, як для її чоловіка та матері, так і для трьох її малолітніх дітей. У грошовому еквіваленті розмір завданої їм моральної шкоди вони оцінили у 500 000 грн на кожного.

Позивачі неодноразово звертались до ТДВ «МСК» із заявами про страхове відшкодування за полісом від 03 жовтня 2016 року № АК/4963248.

У липні 2018 року ОСОБА_2 отримав від ТДВ «МСК» відповідь, у якій визначено розмір страхового відшкодування. Для ОСОБА_2 6 400,00 грн - на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_3 - одноразово 10 526,66 грн, з яких 6 400,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, щомісячно з серпня 2018 року до лютого 2030 року по 294,69 грн, у березні 2030 року - 133,09 грн; ОСОБА_5 - одноразово 10 526,66 грн, з яких 6400,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, щомісячно з серпня 2018 року до листопада 2032 року по 294,69 грн, у грудні 2032 року - 168,78 грн; ОСОБА_4 - одноразово 10 526,66 грн, з яких 6 400,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, щомісячно з серпня 2018 року до листопада 2032 року по 294,69 грн, у грудні 2032 року - 168,78 грн.

У липні 2018 року ОСОБА_1 отримала відповідь від ТДВ «МСК», в якій зазначено, що їй підлягає до сплати страхове відшкодування у розмірі 11 638,33 грн, з яких 6400,00 грн - на відшкодування моральної шкоди; 7 465,00 грн - понесені нею витрати на поховання та 1 173,33 грн - понесені нею витрати на лікування ОСОБА_7 з урахуванням того, що ОСОБА_6 відшкодував їй 3 400,00 грн.

15 серпня 2018 року позивачі звернулись до ТДВ «МСК» із заявами щодо погодження розміру страхового відшкодування за полісом від 03 жовтня 2016 року № АК/4963248, у яких зазначили, що вони не погоджуються з призначеними страховими виплатами. Зазначили, що ТДВ «МСК» не врахувало, що ОСОБА_1 понесла витрати на лікування загиблої у розмірі 8 442,37 грн; розрахунок середньомісячного доходу загиблої ОСОБА_7 здійснено всупереч статті 1195 ЦК України. Просили провести виплату страхового відшкодування як на користь ОСОБА_2 , так і на користь його малолітніх дітей у вигляді одноразової виплати, але відповідач ТДВ «МСК» їхні вимоги залишив без задоволення.

ТДВ «МСК» здійснив такі виплати: ОСОБА_2 - 6 400,00 грн; ОСОБА_3 - 10 526,66 грн; ОСОБА_5 - 10 526,66 грн; ОСОБА_4 - 10 526,66 грн; ОСОБА_1 виплати здійснені не були.

З урахуванням наведеного позивачі визначили розмір відшкодування майнової шкоди у такому розмірі:

ОСОБА_2 - 139 400,00 грн; ОСОБА_3 - 119 073,34 грн; ОСОБА_5 - 156 673,34 грн; ОСОБА_4 - 156 673,34 грн; ОСОБА_1 - 12 507,37 грн.

Загальний розмір на відшкодування моральної шкоди кожному потерпілому, з урахуванням виплачених сум, позивачі визначили у такому розмірі:

ОСОБА_2 - 493 600,00 грн; ОСОБА_3 - 493 600,00 грн; ОСОБА_5 - 493 600,00 грн; ОСОБА_4 - 493 600,00 грн; ОСОБА_1 - 500000,00 грн.

Згідно з полісом від 03 жовтня 2016 року № АК/4963248 страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, завдану життю і здоров`ю, складає 200 000,00 грн.

З урахуванням наведеного позивачі просили стягнути:

З ТДВ «МСК» на користь:

ОСОБА_1 - 20 187,37 грн (з яких 7 680,00 грн - на відшкодування моральної шкоди та 12 507,37 грн - витрати на лікування та поховання);

ОСОБА_2 - 35 458,00 грн (з яких 1 280 грн - на відшкодування моральної шкоди та 34 178 грн - майнової шкоди);

ОСОБА_3 - 35 458,00 грн (з яких 1 280,00 грн - на відшкодування моральної шкоди та 34 178,00 грн - майнової шкоди);

ОСОБА_5 - 35 458,00 грн (з яких 1 280,00 грн - на відшкодування моральної шкоди та 34 178,00 грн - майнової шкоди);

ОСОБА_4 - 35 458,00 грн (з яких 1 280,00 грн - на відшкодування моральної шкоди та 34 178,00 грн - майнової шкоди).

З ДПП НП України на користь:

ОСОБА_2 - 17 000,00 грн та 88 222,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 492 320,00 грн - моральної шкоди;

ОСОБА_3 - 84 895,34 грн на відшкодування майнової шкоди та 492 320,00 грн - моральної шкоди;

ОСОБА_5 - 122 495,34 грн на відшкодування майнової шкоди та 492 320,00 грн - моральної шкоди;

ОСОБА_4 - 122 495,34 грн на відшкодування майнової шкоди та 492 320,00 грн - моральної шкоди;

ОСОБА_1 - 492 320,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ДПП НП України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 , 17 000,00 грн - витрати на спорудження надгробного пам`ятника, 88 222,00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, та 492 320,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, зобов`язано Державну казначейську службу України списати на користь ОСОБА_2 відшкодування у розмірі 597 542,00 грн.

Стягнуто з ДПП НП України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , 84 895,34 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, 492 320,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, зобов`язано Державну казначейську службу України списати на користь ОСОБА_2 відшкодування у розмірі 577 215,34 грн.

Стягнуто з ДПП НП України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , 122 495,34 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, 492 320,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, зобов`язано Державну казначейську службу України списати на користь ОСОБА_2 відшкодування у розмірі 614 815,34 грн.

Стягнуто з ДПП НП України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 492 320,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, зобов`язано Державну казначейську службу України списати на користь ОСОБА_1 відшкодування у розмірі 492 320,00 грн.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_2 34 178,00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, та 1 280,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , 34 178,00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, та 1 280,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 34 178,00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, та 1 280,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , 34 178,00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, та 1 280,00 грн - на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_1 12 507,37 грн на відшкодування витрат на лікування та поховання та 7 680,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов є обґрунтованим та на підставі статей 1166 1187 1194 1195 1200 1201 1202 ЦК України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає задоволенню.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ДПП НП України на користь ОСОБА_2 17 000,00 грн - витрати на спорудження надгробного пам`ятника, 88 222,00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, з яких за три роки однією сумою 28 800,00 грн та надалі по 800,00 грн щомісяця та 200 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ДПП НП України на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , 84 895,34 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, з яких за три роки однією сумою 28 800,00 грн та надалі по 800,00 грн щомісяця, 200 000,00 грн завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ДПП НП України на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , 122 495,34 грн шкоди, завданої смертю потерпілої, з яких за три роки однією сумою 28 800,00 грн, надалі по 800,00 грн щомісяця, 200 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ДПП НП України на користь ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 122 495,34 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, з яких за три роки однією сумою 28 800,00 грн, а надалі по 800,00 грн щомісяця, 200 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ДПП НП України на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_2 34 178,00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, по 1 424,08 грн щомісячно з дати набрання законної сили рішенням, 1 280,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , 34 178,00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, по 1 424,08 грн щомісячно з дати набрання законної сили рішенням, 1 280,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 34 178,00 грн шкоди, завданої смертю потерпілої, по 1 424,08 грн щомісячно з дати набрання законної сили рішенням, 1 280,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 , 34 178,00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, по 1 424,08 грн щомісячно з дати набрання законної сили рішенням, 1 280,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ТДВ «МСК» на користь ОСОБА_1 12 507,37 грн витрат на лікування та поховання, 7 680,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що ДКС України є належним відповідачем у цій справі та що з ДПП НП України за рахунок коштів Державного бюджету України у цій справі необхідно зобов`язувати ДКС України списувати будь-які кошти на користь позивачів є помилковими, оскільки належними відповідачами у цій справі є ДПП НП України та ТДВ «МСК». Також безпідставними є посилання суду першої інстанції на статтю 1174 ЦК України, оскільки у цій справі виникли інші правовідносини, які регулюються статтями 1187 1172 1194 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2020 року ДПП НП України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при визначенні розміру майнової шкоди помилково застосували статтю 1195 ЦК України, замість статті 1200 ЦК України, якою врегульовано питання визначення розміру відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті потерпілого та визначено, що завдана шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки доходу, яка припадала на нього самого та на працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Також суди попередніх інстанцій не врахували змісту частини другої статті 1202 ЦК України, відповідно до якої відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. Тому сума відшкодування повинна обчислюватися не з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2018 року та з огляду на те, що вона має характер одноразової, а не щомісячної виплати, шкода мала обчислюватись та призначатись лише за три роки наперед, тобто за 36 місяців. Апеляційний суд помилково включив до доходу загиблої ОСОБА_7 допомогу малозабезпеченим сім`ям, оскільки після її смерті така допомога була оформлена її чоловіком та вона продовжує виплачуватись його неповнолітнім дітям. Суд апеляційної інстанції при визначенні розміру відшкодування майнової та моральної шкоди не врахував статтю 1193 ЦК України та проігнорував той факт, що відповідно до висновків судово-медичної експертизи на час скоєння ДТП загибла ОСОБА_7 перебувала у стані алкогольного сп`яніння та разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 грубо втручалась у діяльність поліцейських, перешкоджала їм виконувати покладені на поліцію обов`язки, перешкоджала руху службового транспортного засобу. Також суди не мотивували розмір моральної шкоди, яку стягнуто на користь позивачів. Зазначене має враховуватись при визначенні розміру завданої майнової та моральної шкоди. ДПП НП України є неналежним відповідачем, оскільки відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої поліцейським при виконанні ним службових обов`язків, покладено на ДКС України. Транспортний засіб, яким керував поліцейський ОСОБА_6 під час ДТП, внаслідок якої загинула ОСОБА_7 , не є власністю ДПП НП України, а належить державі Україна та є загальнодержавною власністю. Спірний автомобіль лише перебуває у володінні та користуванні ДПП НП України.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині стягнення грошових коштів з ДПП НП України.

Як на підставу касаційного провадження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 523/2163/16-ц; відсутність висновків Верховного Суду щодо можливості застосування статі 1195 ЦК України замість статті 1200 ЦК України; щодо застосування норм права в частині відповідальності власника майна - держави Україна або конкретного балансоутримувача, право власності якого не є абсолютним.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПП НП України на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року в частині стягнення з ДПП НП України на користь позивачів майнової та моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2018 року у справі № 332/9/18 встановлено, що 07 травня 2017 року приблизно о 16:00 год. поліцейський роти № 3 батальйону № З УПП в м. Запоріжжі ДПП НПУ ОСОБА_6, під час несення служби, керуючи службовим автомобілем «Toyota prius», державний номерний знак НОМЕР_1 , на проїжджій частині внутрішньо дворової дороги біля будинку АДРЕСА_1 , під час виконання маневру розвороту здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , внаслідок чого їй була завдана черепно-мозкова травма, від якої вона ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. ОСОБА_6 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, і йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керування. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання з випробуванням зі встановленням йому іспитового строку тривалістю 1 рік. На цей час вказаний вирок набрав законної сили.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною першою статті 1200 ЦК України визначено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Шкода відшкодовується: чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності.

Згідно з частиною другою 1200 ЦК України визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті особам шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з врахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (частина друга статті 1195 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.За наявності обставин, які мають істотне значення та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Ураховуючи положення зазначеної статті та вимоги частини другої статті 1195 ЦК України, згідно з якою розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (на момент смерті ОСОБА_7 офіційно не працювала), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ДПП НП України на користь позивачів завданої шкоди, відповідно до наданого позивачами розрахунку.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо можливості застосування статті 1195 ЦК України замість статті 1200 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/2377/17 (провадження № 61-26488св18), від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15 (провадження № 61-37654св18).

У зазначених постановах суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд, встановивши, що на момент смерті потерпілий не працював, дійшли висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивачів майнової шкоди, розрахованої відповідно до частини другої статті 1195 ЦК України, та у порядку, визначеному статтею 1200 ЦК України.

У цій справі суди встановили, що ОСОБА_7 на момент смерті офіційно не працювала.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково включив до доходу загиблої ОСОБА_7 допомогу малозабезпеченим сім`ям, яка після її смерті оформлена на її чоловіка та продовжує виплачуватись його неповнолітнім дітям, є безпідставними, оскільки при визначенні розміру завданої шкоди апеляційний суд врахував розрахунок позивачів (т. 2, а. с. 193-195), які розраховували розмір завданої шкоди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до частини другої статті 1195 ЦК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявник також посилається на відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норм права в частині відповідальності власника майна - держави Україна або конкретного балансоутримувача, право власності якого не є абсолютним.

Зокрема, зазначає, що ДПП НП України не є власником автомобіля, яким було завдано шкоду потерпілій, спірний автомобіль належить на праві власності державі, а тому ДПП НП України не є належним відповідачем у цій справі; саме на ДКС України покладений обов`язок відшкодовувати шкоду, завдану особі, зокрема незаконними діями посадової особи державного органу.

Проте Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16 (провадження № 61-10121св19) у подібних правовідносинах відхилив доводи ДПП НП України про те, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року

№ 848 «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями» всі транспортні засоби органів поліції використовуються виключно в службових цілях, для забезпечення оперативної і господарської діяльності (пункт 1 розділу ІІІ Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 вересня 2017 року № 757).

Відповідальність роботодавця за шкоду, завдану її працівником, врегульовано статтею 1172 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Джерело підвищеної небезпеки (службовий транспортний засіб) експлуатується працівником патрульної поліції виключно в службових цілях. Працівник поліції наділений правами здійснювати експлуатацію службового транспортного засобу (об`єкт державної власності), застосовувати передбачені законом заходи примусу з використанням автомобіля, в результаті чого може бути завдана шкода.

У справах про відшкодування шкоди, завданої поліцейським внаслідок ДТП, визначальне значення має саме кваліфікація відповідних конкретних дій посадових осіб, а не характер загальної діяльності організації, в якій працює завдавач шкоди.

Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи.

Відповідно, у справах про відшкодування шкоди, завданої поліцейським у результаті ДТП, є та юридична особа, у якій працевлаштований такий співробітник, а спеціальними нормами, що регулюють такі правовідносини, є статті 1187 1172 ЦК України.

За сукупності таких умов за спричинену поліцейським шкоду відповідальність має нести його роботодавець, а тому належним відповідачем у справі, до якого має бути звернута матеріально-правова вимога, є ДПП НП України, який є юридичною особою і може бути стороною у цивільному процесі (стаття 48 ЦПК України).

Висновки про те, що належним відповідачем у спорах щодо відшкодування шкоди, завданої ДПТ за участю службового автомобіля поліції, є ДПП НП України, викладені також у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 760/10402/16-ц (провадження № 61-1184св17), від 10 листопада 2021 року у справі № 524/8803/19 (провадження № 61-14690св21).

Як на підставу касаційного оскарження заявник також посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15 (провадження № 61-37654св18), від 11 грудня 2019 року в частині визначення розміру моральної шкоди.

У постанові від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15 (провадження

№ 61-37654св18) зазначено, що володілець джерела підвищеної небезпеки, на якого законом покладений обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили, не довів, що потерпілий передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком. Посилання заявника на умисне вчинення потерпілим дій задля спричинення ДТП є непереконливим, оскільки не підтверджується належними та допустимими доказами.

У цій справі апеляційний суд, зменшуючи розмір моральної шкоди, врахував фактичні обставини справи, принципи розумності і справедливості та визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 207 680,00 грн на кожного з відповідачів, 200 000,00 грн з яких підлягає стягненню з ДПП НП України.

Суди попередніх інстанцій не встановили, що ОСОБА_7 передбачала, бажала чи свідомо допускала настання ДТП зі смертельним наслідком.

Тому висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15 (провадження № 61-37654св18), на яку посилається заявник.

Верховний Суд також відхиляє посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 523/2163/16 (провадження № 61-26889св18), оскільки правовідносини у зазначеній, як приклад, справі, та у справі, яка переглядається, не є подібними. У справі № 523/2163/16 відповідачем є фізична особа, внаслідок вини якого сталася ДТП, що спричинила потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Правовідносини у зазначеній справі стосуються інших фактичних обставин та доведеності чи недоведеності завдання моральної шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року в частині стягнення грошових коштів з ДПП НП України було зупинене ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання зазначеного судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року в частині стягнення грошових коштів з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко