Постанова

Іменем України

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 332/4684/19

провадження № 61-20749св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Бєлки В. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про стягнення майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про стягнення майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23 листопада 2007 року № 480/1 визначено замовником на завершення будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок) Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», передано об`єкт незавершеного будівництва та зобов`язано здійснити заходи щодо проектування, будівництва та введення в експлуатацію цього будинку.

На виконання вищезазначеного рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради між комітетом у справах сім`ї та молоді Запорізької міської ради та відповідачем 26 листопада 2007 року була укладена угода про порядок і умови завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, згідно з якою визначено порядок та умови завершення будівництва житлового будинку. Відповідач прийняв на період будівництва зазначений об`єкт, зобов`язався організувати його добудову, делегувавши функції замовника/забудовника/генпідрядника ліцензованій будівельній організації, а отже, набув статусу замовника та забудовника вищезазначеного об`єкта.

Відповідач як державна фінансова установа, не маючи ліцензій, дозволів, обладнання тощо для безпосереднього здійснення будівельних робіт, делегував функції замовника/забудовника/генпідрядника об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку Товариству з обмеженою відповідальністю «Александрівська будівельна корпорація» (далі - ТОВ «АБК») шляхом укладення безоплатного договору доручення від 27 листопада 2007 року № 130. Тобто відповідач, уклавши договір доручення з ТОВ «АБК», став довірителем, а ТОВ «АБК» - повіреною особою, відповідно усі юридично значущі дії повіреного потягли настання юридичних наслідків саме для відповідача як довірителя. Зобов`язання з проектування, будівництва та введення в експлуатацію будинку як до, так і після укладення договору від 27 листопада 2007 року № 130 залишилися за відповідачем.

Згідно з положеннями договору від 27 листопада 2007 року № 130 відповідач доручив ТОВ «АБК», а ТОВ «АБК» взяло зобов`язання виконувати функції замовника/забудовника/генпідрядника об`єкта незавершеного будівництва -житлового будинку; ТОВ «АБК» безоплатно виконувало обов`язки за договором; відповідач зобов`язувався передати ТОВ «АБК» об`єкт будівництва, здійснювати кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян згідно з Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584; ТОВ «АБК» зобов`язалося виконати доручення відповідно до вимог відповідача, передбачених цим договором; плановим терміном введення в експлуатацію об`єкта був 3-й квартал 2009 року.

У подальшому згідно з додатковими угодами до договору від 27 листопада 2007 року № 130 плановий термін введення об`єкта в експлуатацію було неодноразово перенесено, включно до 4-ого кварталу 2013 року.

Надалі з метою здійснення фінансування об`єкта за рахунок коштів державного бюджету відповідач запропонував позивачу отримати в нього кредит згідно з Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла. Крім того, відповідач повідомив позивачу, що кредитних коштів буде недостатньо для здійснення будівництва, а тому позивачу ще додатково необхідно доплатити за будівництво квартири в будинку, окрім кредитних коштів, ще й власні кошти. При цьому необхідною умовою для отримання кредиту є підписання договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла. На вимогу відповідача позивач підписав із ТОВ «АБК» договір про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла від 07 червня 2011 року № 382, який погодив директор відповідача, скріпивши його своїм підписом та відбитком печатки 21 червня 2011 року, з цього часу цей договір набув чинності.

Згідно з умовами договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла позивач брав участь в інвестуванні будівництва об`єкта шляхом внесення грошових коштів з метою подальшого отримання у власність своєї частки у виді кватири; забудовник також брав участь в інвестуванні будівництва об`єкта шляхом здійснення комплексу заходів щодо правового, технічного забезпечення будівництва, внесення грошових коштів та інших вкладів і інвестицій; об`єктом інвестування була однокімнатна квартира АДРЕСА_2 в об`єкті незавершеного будівництва - житлового будинку; плановим терміном введення всього будинку в експлуатацію був 4-й квартал 2012 року; загалом позивач мав сплатити в якості інвестицій забудовнику для здійснення будівництва квартири 259 025,00 грн; усіма коштами, які повинен був вносити позивач в якості інвестицій, розпоряджався відповідач; був складений графік внесення інвестицій, який був додатком № 1 до цього ж договору; забудовник зобов`язувався здійснити будівництво (реконструкцію) об`єкта як замовник/підрядник відповідно до планового строку завершення робіт, БНіП, державних стандартів, санітарних і гігієнічних норм та умов, визначених договором; у випадку порушення забудовником строків введення в експлуатацію секції будинку та/або передачі квартири, встановлених пунктом 3.2 договору, забудовник мав сплатити позивачу пеню в розмірі 0,5 відсотка вартості невиконаних будівельно-монтажних робіт щодо квартири за кожний тиждень прострочення; забудовник зобов`язувався повернути позивачу суму внесених інвестицій (оплаченої вартості квартири) на рахунок інвестора в банку-агенті у місячний строк із дня отримання повідомлення від інвестора про розірвання договору; у випадку неповернення коштів інвестора після розірвання договору у строки, встановлені договором, забудовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день такого прострочення; в будь-якому разі розірвання договору суми внесених інвестицій повертаються забудовником на рахунок інвестора в банку-агенті у місячний строк із дня отримання повідомлення про розірвання цього договору від інвестора; договір набував чинності лише після його погодження відповідачем; договір складався в трьох примірниках, тобто один примірник надавався позивачу, один - повіреному ТОВ «АБК» та один - відповідачу.

Позивач зазначав, що хоча стороною договору та забудовником у договорі від 07 червня 2011 року № 382 зазначено ТОВ «АБК», цей правочин створив цивільні права та обов`язки не для ТОВ «АБК», а для його довірителя - відповідача, який в силу частини першої статті 1000 ЦК України набув статусу зобов`язальної сторони.

З метою отримання з державного бюджету кредиту, який у подальшому мав бути витрачений на фінансування будівництва житлового будинку за програмою, передбаченою Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір від 21 червня 2011 року № 08062008654.

Згідно з умовами кредитного договору відповідач надав позивачу прямий адресний (цільовий) кредит у сумі 166 659,00 грн на строк 120 кварталів на будівництво квартири площею 39,85 кв. м, яка мала б розташовуватися в спірному житловому будинку, а в подальшому позивач мав повернути такий кредит зі сплатою відсотків. Фактично позивач не мав права розпоряджатися кредитними коштами на власний розсуд, оскільки уся сума кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору була одразу переказана директором відповідача ОСОБА_2 з рахунку позивача на рахунки повіреного - ТОВ «АБК». Єдиним вигодонабувачем було Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», яке, уклавши з позивачем договір інвестування від 07 червня 2011 року № 382 через свого повіреного - ТОВ «АБК», та в подальшому уклавши з позивачем кредитний договір, кошти за яким виділялися з Державного бюджету, отримало фактично фінансування об`єкта будівництва. З метою можливості переказу коштів, які отримав позивач в якості кредиту та його власних коштів, був відкритий 21 червня 2011 року банківський рахунок № НОМЕР_1 . Того ж дня у нотаріуса позивач видав на ім`я директора ОСОБА_2 довіреність на розпорядження усіма коштами, які мали спрямовуватися на фінансування будівництва будинку. Директор відповідача ОСОБА_2 перераховував ТОВ «АБК» з червня до грудня 2011 року кредитні кошти, які отримав позивач у сумі 165 364,00 грн (інша частина кредиту та особистих коштів позивача, які він вніс на свій рахунок у день укладання кредитного договору, пішла на оплату договору страхування, оформлення довіреності у нотаріуса, банківські комісії), а також перерахував свої власні кошти в сумі 25 849,00 грн. Всього директором відповідача було перераховано 191 213,00 грн в якості інвестицій.

Після 4-ого кварталу 2011 року позивач зупинив внесення коштів для фінансування будівництва об`єкта, оскільки ТОВ «АБК» зупинило виконання будівельних робіт на ньому. ТОВ «АБК» використало зазначену належну позивачу суму грошей та частково добудувало об`єкт незавершеного будівництва. Однак з листопада 2011 року будівництво об`єкта було зупинено.

У зв`язку з невиконанням обов`язків щодо будівництва об`єкта, як було передбачено договором від 07 червня 2011 року № 382, позивач 11 травня 2013 року надіслав на адресу ТОВ «АБК» заяву про розірвання договору, вважаючи на той час його відповідальною особою за неналежне виконання зобов`язань забудовника, та просив повернути суму внесених інвестицій у розмірі 191 213,00 грн та сплатити пеню за порушення строків введення в експлуатацію секції будинку та передачі квартири, встановлених пунктом 3.2 договору. Вищезазначену заяву ТОВ «АБК» отримало 31 травня 2013 року. Отже, договір від 07 червня 2011 року № 382 вважається розірваним згідно з умовами договору з 01 липня 2013 року.

Оскільки позивач на той час не знав про існування правовідносин між ТОВ «АБК» та відповідачем як між повіреним та довірителем, а отже вважав, що саме ТОВ «АБК» повинно нести відповідальність за невиконання зобов`язань забудовника об`єкта будівництва за договором від 07 червня 2011 року № 382, тому 02 серпня 2013 року звернувся із позовом до ТОВ «АБК» до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя про стягнення суми інвестицій та пені за договором від 07 червня 2011 року № 382. Відповідач брав участь у розгляді справи в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя як третя особа, однак приховав відомості про існування між ним та ТОВ «АБК» правовідносин довірителя та повіреного. Внаслідок чого заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнено з ТОВ «АБК», яке було неналежним відповідачем, грошові кошти на загальну суму 227 159,85 грн за невиконання умов договору від 07 червня 2011 року № 382.

Крім того, як тільки будівництво об`єкта зупинилося, позивач почав постійно звертався до відповідача і Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» з метою вжиття заходів щодо завершення будівництва будинку. Однак поновлення будівництва об`єкта так і не відбувалося. Після чисельного листування із відповідачем та надання ним відповіді, що він не може організувати закінчення будівництва, позивач звернувся до Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» з метою з`ясування того, чому саме ТОВ «АБК» було визначено будівельною компанією, яка здійснювала добудову об`єкта. У відповідь на своє звернення позивач 15 грудня 2019 року отримав від Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» лист від 14 грудня 2019 року, в якому повідомлено, що ТОВ «АБК» було самостійно обрано відповідачем як особу, якій він довірив здійснити безпосереднє будівництво об`єкта як повіреному, тобто усі ризики та відповідальність залишалися за невиконання функцій забудовника у Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

Також ОСОБА_1 зазначив, що ТОВ «АБК» діяло лише як повірена особа відповідача, договір від 07 червня 2011 року № 382 набував чинності лише після його погодження керівником відповідача, тобто самостійно юридично значущих дій під час укладання договору ТОВ «АБК» не могло вчиняти. Усі ризики та відповідальність згідно з законодавством має нести відповідач. ТОВ «АБК» за договором від 07 червня 2011 року № 382 виконувало будівництво об`єкта, частково його добудувало та повинно було передати, а відповідач прийняти об`єкт після його добудови. Єдиним вигодонабувачем був відповідач, якому належить частково добудований об`єкт незавершеного будівництва.

Оскільки відповідач не виконав зобов`язання забудовника та не забезпечив введення в експлуатацію об`єкта до 4-ого кварталу 2012 року, договір від 07 червня 2011 року № 382 був розірваний, кошти, витрачені позивачем в якості інвестицій, також не повернуті, відповідач має повернути вкладені позивачем інвестиції в сумі 191 213,00 грн, сплатити пеню за неповернення коштів після розірвання договору від 07 червня 2011 року № 382 в сумі 393 063,82 грн, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що складає 501 685,55 грн, а також три проценти річних від простроченої суми, що складає 36 838,63 грн.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» заборгованість на загальну суму 931 588,00 грн, яка складається з: заборгованості із урахуванням індексу інфляції - 501 685,55 грн; заборгованості зі сплати відсотків - 36 838,63 грн; заборгованості за неповернення коштів після розірвання договору - 393 063,82 грн.

Також ОСОБА_1 зазначив, що довгі роки після того, як він вклав кошти в будівництво будинку, який так і не був добудований, позивач змушений був тривалий час проживати в неналежних умовах, в постійній тривозі через те, що будівництво зупинилося, в невпевненості в тому, що воно взагалі коли-небудь буде завершено. В результаті втратив гроші, а довгоочікувану квартиру так і не отримав. Весь цей час змушений був постійно звертатися до відповідача, до різних органів державної влади із вказаною проблемою добудови будинку, в фінансування будівництва якого витратив значні для нього кошти. Все це призводило до душевних страждань, які позивач оцінив у 100 000,00 грн, які просив суд стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнено з Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла від 07 червня 2011 року № 382 в сумі 931 588,00 грн та моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла від 07 червня 2011 року № 382, суд першої інстанції виходив із того, що у правовідносинах, які виникли на підставі цього договору, ТОВ «АБК» діяло як повірена особа відповідача, тому в силу частини першої статті 1000 ЦК України цивільні права та обов`язки, у тому числі обов`язок відшкодувати шкоду, покладається на відповідача, який має відшкодувати позивачу внесену ним суму інвестицій з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми та пені за неповернення коштів після розірвання договору.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд виходив із того, що ОСОБА_1 як особа, яка потребувала забезпечення житлом, отримав від держави кредит (який у подальшому мав повертати з відсотками), кошти якого, як і кошти його власних заощаджень, були витрачені на будівництво житла, яке він так і не отримав. Тривале, понад сім років, листування з Фондом сприяння молодіжному житловому будівництву та іншими органами з метою вжиття заходів щодо добудови житла, на яке позивач правомірно очікував та яке так і не отримав, при цьому залишився і без грошей, інвестованих у це житло, порушили його нормальний життєвий уклад, призводили до душевних страждань. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції вважав, що 50 000,00 грн є достатньою сумою компенсації моральної шкоди.

Доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності суд першої інстанції визнав безпідставними та такими, що не доведені належними та допустимими доказами. Суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідача про обізнаність ОСОБА_1 про існування правовідносин між відповідачем та ТОВ «АБК», які виникли на підставі договору від 27 листопада 2007 року № 130 в 2009 році, оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем і ТОВ «АБК» виникли лише у 2011 році, коли був укладений договір від 07 червня 2011 року № 382.

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2021 року стягнено з Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17 443,14 грн.

Стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17 443,14 грн, суд першої інстанції виходив із того, що витрати на правову допомогу в сумі 18 361,20 грн є реальними та підтвердженими матеріалами справи. Разом з тим, враховуючи те, що позов ОСОБА_1 задоволено частково, витрати на правову допомогу підлягають стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційні скарги Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» задоволено.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2021 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Додаткове рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2021 року скасовано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 191 213,00 грн, які інвестовані за договором від 07 червня 2011 року № 382, апеляційний суд виходив із того, що відсутні підстави для їх стягнення, оскільки зазначена сума коштів відповідно до положень кредитного договору (пункт 4.1.3) та договору про інвестування (4.3.1) була перерахована з власного рахунку ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «АБК». Врахувавши те, що порушення прав ОСОБА_1 як інвестора зумовлене в першу чергу тривалим не введенням спірного будинку в експлуатацію, при цьому обов`язок здійснити будівництво і ввести його в експлуатацію був покладений на ТОВ «АБК» як забудовника, з яким у відповідача укладено договір про передачу товариству функцій замовника/забудовника/генпідрядника, колегія суддів вважала, що порушення прав позивача зумовлене неналежним виконанням своїх зобов`язань ТОВ «АБК», тому вимоги про покладення відповідальності за таке порушення на відповідача є безпідставними. Крім того, суд врахував, що грошові кошти у розмірі 191 213,00 грн відповідно до пункту 5.2.7 договору про інвестування вже стягнено судовим рішення на користь ОСОБА_1 з ТОВ «АБК» як із забудовника, договір з яким розірвано за ініціативою інвестора. При цьому визнання ТОВ «АБК» банкрутом та його ліквідація не є підставою для повторного стягнення на користь позивача внесених ним на рахунок товариства з Фонду, який ці кошти не отримував. Оскільки Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» не є стороною укладеного між позивачем та ТОВ «АБК» договору, яким останні визначили відповідальність саме забудовника (пункт 5.2.7, 5.2.4 договору про інвестування) за невиконання умов цього договору, покладення на відповідача обов`язків суперечить положенням статті 511 ЦК України.

Оскільки під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення Запорізьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» взятих на себе за договором з ОСОБА_1 зобов`язань, то суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. За таких обставин також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, оскільки такі вимоги є похідними та такими, що безпосередньо пов`язані із фактами порушення відповідачем договору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2021 року і додаткове рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо договорів про інвестування в будівництво житла, в яких учасниками договору є три особи; щодо отримання результату виконання договору на момент його розірвання учасником, відмінним від учасника, який здійснював безпосереднє будівництво; щодо того, чи повинен повернути інвестору кошти або іншим чином компенсувати вартість інвестицій учасник договору, який не здійснював безпосереднє будівництво, проте отримав результат виконання договору у виді частки в об`єкті незавершеного будівництва (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку:

- рішенню виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23 листопада 2007 року № 480/1, відповідно до якого замовником об`єкта визначено саме відповідача і саме відповідачу спірний об`єкт передавався для завершення будівництва на період такого будівництва, і саме він повинен був здійснити заходи щодо проектування, будівництва та введення об`єкта в експлуатацію;

- угоді про порядок і умови завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку від 26 листопада 2007 року, згідно з якою відповідач прийняв об`єкт на період будівництва, зобов`язався організувати його добудову, делегуючи функції замовника/забудовника/генпідрядника ліцензованій будівельній організації, саме відповідач повинен був відшкодувати вартість незавершеного будівництва Запорізькій міській раді після завершення будівництва у виді житла;

- акту передачі-прийняття об`єкта незавершеного будівництва від 26 листопада 2007 року, згідно з яким саме відповідач прийняв об`єкт для організації його подальшої добудови;

- листу арбітражного керуючого Швеця Д. І., який здійснював ліквідаційну процедуру ТОВ «АБК» та відповідно був наділений повноваженнями керівника підприємства-банкрута, від 14 серпня 2015 року № 01/14-08, відповідно до якого: ТОВ «АБК» здійснювало діяльність щодо добудови об`єкта саме від імені відповідача; з моменту визнання ТОВ «АБК» банкрутом уся його господарська діяльність припинилася, об`єкт не був власністю ТОВ «АБК»; у будь-яких правовідносинах щодо будівництва об`єкта, крім як з відповідачем, ТОВ «АБК» не перебувало;

- листу виконавчого комітету Запорізької міської ради від 21 вересня 2015 року № 12783/02-29/03, згідно з яким виконком підтвердив, що саме відповідачу був переданий об`єкт, який і повинен був бути облікований на позабалансовому рахунку відповідача;

- листу виконавчого комітету Запорізької міської ради від 06 квітня 2017 року № 02954/02-21/03, згідно з яким саме відповідачу об`єкт був переданий для завершення будівництва (на період будівництва);

- листу Департамента комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 30 жовтня 2018 року № 5623/01/01-07/6880, відповідно до якого виконавчими органами Запорізької міської ради розглядалося питання щодо повернення об`єкта міській раді саме відповідачем.

Суд апеляційної інстанції лише формально послався на договір від 27 листопада 2007 року № 130, не надавши оцінку передачі функцій змовника/забудовника/генпідрядника від відповідача до ТОВ «АБК» за цим договором, передачі юридичної відповідальності відповідача за неналежні якість та строки будівництва тощо.

Також суд апеляційної інстанції не врахував, що договір від 07 червня 2011 року № 382 був підписаний і відповідачем, саме після підписання договору відповідачем він набув чинності, усі зміни, доповнення до договору також набували чинності лише після їх погодження відповідачем, зобов`язання, прийняті ТОВ «АБК» перед відповідачем, поширюються на правовідносини за договором.

Зазначає, що оскільки ТОВ «АБК» не було самостійним забудовником і, відповідно, власником матеріалів, які складали об`єкт незавершеного будівництва, який можливо було реалізувати під час виконавчих дій чи під час процедури ліквідації і за рахунок цього відшкодувати позивачу кошти, внесені як інвестиції, то відповідач повинен нести солідарну відповідальність за договором від 07 червня 2011 року № 382.

Доводи інших учасників справи

У січні 2022 року Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанцій - законними та обґрунтованими. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі,витребувано з Заводського районного суду м. Запоріжжя матеріали справи.

У лютому 2022 року витребувана цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23 листопада 2007 року № 480/1 визначено замовником на завершення будівництва - спірного житлового будинку Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву». Передано відповідачу об`єкт незавершеного будівництва та зобов`язано останнього здійснити заходи щодо проектування, будівництва та введення об`єкта в експлуатацію у II кварталі 2009 року (т. 1 а. с. 17).

На виконання вищезазначеного рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради 26 листопада 2007 року між Комітетом у справах сім`ї та молоді Запорізької міської ради та Запорізьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» укладено угоду про порядок і умови завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва - спірного житлового будинку (т. 1 а. с. 18, 19).

Угодою сторони визначили порядок та умови завершення будівництва житлового будинку, а також відшкодування Запорізькій міській раді вартості зазначеного незавершеного будівництва. Пунктом 2.1 угоди передбачено, що Фонд відповідно до рішення Запорізького міськвиконкому приймає об`єкт на період будівництва та відповідно до Положення про Фонд організовує його добудову, делегуючи функції замовника/забудовника/генпідрядника ліцензованій будівельній організації. Пунктом 5 сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за цією угодою сторони несуть відповідальність згідно з чинним на дату підписання цієї угоди законодавством України.

Відповідно до акта передачі-прийняття об`єкта незавершеного будівництва від 26 листопада 2007 року голова Комітету у справах сім`ї та молоді Запорізької міської ради передав, а директор фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» прийняв незавершене будівництво на АДРЕСА_1 для організації його подальшої добудови (т. 1 а. с. 20).

27 листопада 2007 року між Запорізьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ТОВ «АБК» укладено договір № 130, за яким Фонд доручив, а ТОВ «АБК» взяло на себе зобов`язання виконувати функції замовника/забудовника/генпідрядника для подальшої добудови незавершеного будівництва вказаного житлового будинку, та надав право бути представником у відповідних уповноважених органах, установах, організаціях усіх форм власності, а також надавати від імені Фонду всі необхідні заяви, довідки, одержувати необхідні довідки та документи з питань виконання доручення згідно з цим договором добудови (т. 1 а. с. 23-25).

Пунктом 1.2 договору № 130 сторони погодили, що обов`язки за цим договором ТОВ «АБК» виконує безоплатно.

Відповідно до пункту 2.1 договору № 130 відповідач зобов`язувався передати ТОВ «АБК» функції замовника/забудовника/генпідрядника на період добудови об`єкта, що здійснюється підписанням цього договору.

Відповідно до пунктів 2.2.1, 2.2.2 договору № 130 Фонд зобов`язався передати ТОВ «АБК» об`єкт для добудови незавершеного будівництва житлового будинку на період добудови. Відповідач зобов`язувався здійснювати кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян згідно з Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів. Залучення інших інвесторів допускалося виключно за письмовою згодою відповідача.

Плановим терміном введення в експлуатацію об`єкта згідно з пунктом 1.5 договору визначено 3-й квартал 2009 року.

Додатковими угодами до договору від 27 листопада 2007 року № 130 плановий термін введення об`єкта в експлуатацію неодноразово переносився, остаточно його було визначено IV кварталом 2013 року (додаткова угода від 03 січня 2013 року № 5) (т. 1 а. с. 26-32).

07 червня 2011 року між ТОВ «АБК» (забудовник) та ОСОБА_1 (інвестор) укладено договір про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла № 382 (т. 1 а. с. 33-39).

Предметом вказаного договору є участь інвестора у фінансуванні будівництва (реконструкції) з метою отримати у власність квартиру. Забудовник бере участь в інвестуванні будівництва (реконструкції) об`єкта шляхом здійснення комплексу заходів по правовому, технічному забезпеченню будівництва, внесенням грошових коштів та інших вкладів та інвестиції. Інвестор бере участь в інвестуванні будівництва (реконструкції) об`єкта шляхом внесення грошових коштів (та матеріальних ресурсів) в інвестування своєї частки з подальшим отриманням у свою власністю на умовах договору.

Об`єктом інвестування вказаного договору є квартира АДРЕСА_2 на 10 поверсі у спірному житловому будинку.

Розділом 4 договору сторони визначили суму та порядок інвестування, зокрема, вартість квартири, за умови перерахування коштів на рахунок забудовника до 01 липня 2011 року складає 259 025,00 грн. Пунктом 4.3.1 договору сторони погодили, що розрахунок за квартиру здійснюється коштами інвестора за розпорядженням регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» шляхом перерахування на розрахунковий рахунок забудовника.

Вказаним договором також визначено, що передача квартири інвестору здійснюється забудовником протягом 3 робочих днів з дати огляду квартири шляхом підписання акта прийому-передачі квартири (пункт 5.1.6 договору).

Забудовник зобов`язався здійснити будівництво (реконструкцію) об`єкта як замовник/підрядник відповідно до планового строку завершення робіт, БНіП, державних стандартів, санітарних і гігієнічним норм та умов, визначених в цьому договорі, забезпечувати технагляд на будівництві та якість будівельних робіт (пункт 5.2.1).

У випадку порушення забудовником строків введення будинку в експлуатацію та/або передачі квартири інвестору, забудовник зобов`язався виплатити пеню в розмірі 0,5 відсотка вартості невиконаних будівельно-монтажних робіт у квартирі за кожний тиждень прострочення згідно з актом, підписаним сторонами, а також відшкодувати інвестору збитки, заподіяні таким порушенням.

Пунктом 5.3.1 договору сторони погодили, що інвестор має право достроково розірвати цей договір. У разі розірвання кредитного договору між регіональним управлінням Фонду та інвестором, інвестор письмово повідомляє забудовника протягом 10 робочих днів з дати розірвання кредитного договору. В такому разі забудовник у місячний строк повертає всю суму коштів на рахунок інвестора в банку-агенті.

Пунктом 5.3.4 договору передбачено право інвестора витребувати пеню у випадку порушення забудовником строків введення будинку в експлуатацію та/або передачі квартири інвестору.

Відповідно до пункту 9.2 договору від 07 червня 2011 року № 382 зобов`язання, прийняті забудовником перед третіми особами, крім Фонду, не поширюються на правовідносини, встановлені цим договором.

21 червня 2011 року між Запорізьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (Фонд) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 08062008654 (т. 1 а. с. 41-47).

Згідно з умовами Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла», Фонд від імені держави надав позичальнику прямий адресний (цільовий) кредит у сумі 166 659,00 грн, строком повернення 120 кварталів з дати укладання кредитного договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору кредит надається на будівництво (реконструкцію) житла згідно з проектом за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до пунктів 2.2, 2.4 кредитного договору позичальник доручив Фонду розпоряджатися за цільовим призначенням першим внеском, кредитними коштами (майном), коштами за понаднормативну площу та/або сумою перевищення розрахункової вартості будівництва (реконструкції) житла та коштами страхування. Використання кредиту здійснюється виключно у безготівковій формі за письмовим розпорядженням Фонду шляхом перерахування банком-агентом з рахунку позичальника на рахунок забудовника суми коштів відповідно до договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла, що укладається між позичальником та забудовником або між Фондом, що виконує функції замовника та підрядником.

За умовами кредитного договору Фонд зобов`язався належним чином розпоряджатися внесками позичальника і наданим кредитом, здійснювати контроль за їх цільовим використанням. Забезпечувати позичальника консультаційними, інформаційними послугами та документацією з питань, що стосуються кредитного обслуговування. Забезпечувати страхування ризиків Фонду та позичальника у період будівництва (реконструкції) житла. Своєчасно та обґрунтовано здійснювати перерахування коштів позичальника та кредитних коштів на рахунок забудовника та страхової організації. Письмово повідомляти позичальника про суму заборгованості з виконання зобов`язань за кредитним договором (пункт 4.1.2-4.1.5).

З метою можливості переказу коштів, які ОСОБА_1 отримав у кредит, та його власних коштів, позивач відкрив банківській рахунок у відділенні ПАТ «МетаБанк» згідно з договором про обслуговування поточного рахунку фізичної особи в національній валюті від 21 червня 2011 року № НОМЕР_1 .

Також нотаріально посвідченою довіреністю від 21 червня 2011 року ОСОБА_1 уповноважив директора Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» ОСОБА_2 здійснювати платежі в оплату за будівництво житла, погашення кредиту, перерахування надлишково наданої суми кредиту, страхові платежі, сплату відсотків, пені та штрафних санкції та інші платежі, пов`язані з наданим ОСОБА_1 державним пільговим кредитом, а також сплати вартості послуг банку з його рахунку № НОМЕР_2 , відритому в ПАТ «МетаБанк» (т. 1 а. с. 75, 76).

Суди також встановили, що визнається учасниками справи та підтверджується копіями меморіальних ордерів від 23 червня 2011 року № 1, від 26 вересня 2011 року № 5, від 27 грудня 2011 року № 7 (т. 1 а. с. 72-74), що на фінансування будівництва об`єкта, що відповідало графіку фінансування будівництва (реконструкції) житла, директором фонду ОСОБА_2 перераховано ТОВ «АБК» з червня до грудня 2011 року кредитні кошти ОСОБА_1 в загальній сумі 165 364,00 грн, а також власні кошти ОСОБА_1 в сумі 25 849,00 грн, всього - 191 213,00 грн.

ТОВ «АБК» використало вище визначену суму коштів та частково добудувало об`єкт незавершеного будівництва.

Проте з листопада 2011 року будівництво об`єкта зупинено згідно з листом Інспекції ДАБК у Запорізькій області від 21 червня 2013 року № Б-298/1, будівництво об`єкта не поновлювалося.

ОСОБА_1 звертався до Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та відповідача з листами щодо вжиття заходів по завершенню будівництва будинку, на які отримував відповіді про вжиття певних заходів щодо добудови об`єкта, вирішення питання про надання нових пільгових кредитів з державного бюджету, поновлення будівництва за наявності фінансування з державного та місцевого бюджетів, включення об`єкта до переліку проблемних об`єктів (т. 1 а. с. 51-57).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2013 року у справі № 335/7976/13-ц позов ОСОБА_1 до ТОВ «АБК», третя особа - Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», про стягнення заборгованості за договором про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла від 07 червня 2011 року № 382 задоволено. Стягнено з ТОВ «АБК» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла від 07 червня 2011 року № 382 в загальному розмірі 227 159,85 грн (191 213,00 грн - сума, отримана ТОВ «АБК» в якості інвестицій; 33 673,25 грн - пеня за порушення ТОВ «АБК» строків введення в експлуатацію секції будинку та передачі ОСОБА_1 квартири (у період з 01 січня 2013 року до 01 липня 2013 року); 2 273,60 грн - пеня за неповернення відповідачем коштів інвестора після розірвання договору) (т. 1 а. с. 58-61).

Вказаним судовим рішенням встановлено, що у зв`язку із невиконанням ТОВ «АБК» своїх зобов`язань, 11 травня 2013 року ОСОБА_1 надіслав на адресу товариства заяву про розірвання договору, в якій також просив повернути йому суму внесених інвестицій у розмірі 191 213,00 грн та сплатити пеню за порушення строків введення в експлуатацію секції будинку та передачі квартири, встановлених пунктом 3.2 договору. Зазначену заяву ТОВ «АБК» отримало 31 травня 2013 року. Відповідно до пункту 8.4 договору від 07 червня 2011 року № 382 він вважається розірваним з 01 липня 2013 року.

Проте жодних коштів, які були інвестовані та витрачені в будівництво житла, позивачу не повернули, оскільки ТОВ «АБК» було визнано банкрутом і ліквідовано ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30 серпня 2016 року (т. 1 а. с. 62-65).

13 серпня 2018 року Запорізьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» направлено на адресу ОСОБА_1 лист, яким повідомлено, що питання про забезпечення позивача житлом буде вирішено після виділення коштів із державного бюджету, питання добудови об`єкта буде розглянуто при наявності фінансових можливостей бюджету міста (т. 1 а. с. 66-68).

Також на звернення ОСОБА_1 відповідач надав відповідь, в якій вказав, що не може наразі організувати закінчення добудови об`єкта. При цьому зазначив, що з 2013 року з метою добудови об`єкта звертався до органів місцевого самоврядування, проводив переговори з будівельними компаніями щодо добудови об`єкта (т. 1 а. с. 70, 71).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ТОВ «АБК» не є відповідальною особою за договором від 07 червня 2011 року № 382, оскільки товариство діяло лише як повірена особа Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», тому усі ризики та відповідальність за невиконання зобов`язання має нести саме відповідач (Фонд). Оскільки відповідач не виконав зобов`язання забудовника та не забезпечив введення в експлуатацію спірного об`єкта, то він має повернути позивачу вкладені ним інвестиції та сплатити неустойку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договору.

Основним нормативним актом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (частина перша статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Відповідно до статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановили суди та підтверджується матеріалами справи, 27 листопада 2007 року між Запорізьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ТОВ «АБК» укладено договір № 130, відповідно до якого Фонд доручив, а ТОВ «АБК» взяло на себе зобов`язання виконувати функції замовника/забудовника/генпідрядника для подальшої добудови незавершеного будівництва спірного житлового будинку, та надав право бути представником у відповідних уповноважених органах, установах, організаціях усіх форм власності, а також надавати від імені Фонду всі необхідні заяви, довідки, одержувати необхідні довідки та документи з питань виконання доручення згідно з цим договором добудови.

07 червня 2011 року між ТОВ «АБК» як забудовником та позивачем як інвестором укладено договір про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла № 382, предметом якого є участь інвестора у фінансуванні будівництва (реконструкції) з метою отримати у власність квартиру АДРЕСА_2 на 10 поверсі у спірному житловому будинку.

Зазначеним договором сторони погодили суму та порядок інвестування, зокрема, вартість квартири, умови перерахування коштів на рахунок забудовника, строки здійснення будівництва, строки та порядок передачі квартири інвестору, а також відповідальність як забудовника, так і інвестора у разі невиконання ними своїх зобов`язань за цим договором у визначені строки.

Тобто зазначений договір передбачав відповідальність за невиконання зобов`язань, передбачених договором, саме забудовником - ТОВ «АБК».

Виходячи з зазначеного, висновки апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 191 213,00 грн, які інвестовані ним за договором від 07 червня 2011 року № 382, є правильними та обґрунтованими, оскільки Фонд не є належною особою, яка повинна відповідати за невиконання зазначеного договору, укладеного між позивачем та третьою особою.

Такі висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права, з урахуванням встановлених фактичних обставин.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що договір від 07 червня 2011 року № 382 також був підписаний і відповідачем, і саме після підписання договору відповідачем він набув чинності, зобов`язання прийняті ТОВ «АБК» перед відповідачем поширюються на правовідносини за договором інвестування, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Відповідно до статті 511 ЦК України передбачено, що зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

У спірних правовідносинах Фонд повинен був здійснити відповідні заходи щодо добудови об`єкта, делегувавши функції замовника/забудовника/генпідрядника ліцензованій будівельній організації, здійснювати кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян, які відповідають умовам Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів.

Фонд не є відповідальним за невиконання умов договору від 07 червня 2011 року, який укладений між ТОВ «АБК» та позивачем, оскільки він не є його стороною, а лише погоджував його укладення відповідно до покладених на нього зобов`язань міською радою, а тому за невиконання умов цього договору покладення на Фонд обов`язків суперечить положенням статті 511 ЦК України.

Натомість за матеріалами справи встановлено, що зобов`язання Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» перед ОСОБА_1 визначені розділом 4 кредитного договору від 21 червня 2011 року. Так, сторони погодили, що Фонд зобов`язався належним чином розпоряджатися внесками позичальника і наданим кредитом, здійснювати контроль за їх цільовим використанням; забезпечувати позичальника консультаційними, інформаційними послугами та документацією з питань, що стосуються кредитного обслуговування; забезпечувати страхування ризиків Фонду та позичальника у період будівництва (реконструкції) житла; своєчасно та обґрунтовано здійснювати перерахування коштів позичальника та кредитних коштів на рахунок забудовника та страхової організації; письмово повідомляти позичальника про суму заборгованості з виконання зобов`язань за кредитним договором.

Факту порушення Фондом взятих на себе перед ОСОБА_1 договірних зобов`язань судами не встановлено, відповідач своєчасно перераховував кошти позичальника та кредитні кошти на рахунок забудовника ТОВ «АБК», тобто відсутнє порушення прав позивача саме Запорізьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що зазначена сума коштів (інвестицій) відповідно до положень кредитного договору (пункт 4.1.3) та договору про інвестування (4.3.1) була перерахована з власного рахунку ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «АБК».

Крім вищезазначеного, грошові кошти у розмірі 191 213,00 грн відповідно до пункту 5.2.7 договору про інвестування вже стягнено судовим рішення на користь ОСОБА_1 з ТОВ «АБК» як із забудовника, договір з яким розірвано за ініціативою інвестора. При цьому визнання ТОВ «АБК» банкрутом та його ліквідація не є підставою для повторного стягнення на користь позивача внесених ним на рахунок товариства коштів з Фонду, який ці кошти не отримував.

Отже, оскільки порушення прав ОСОБА_1 як інвестора зумовлене тривалим не введенням спірного будинку в експлуатацію, при цьому обов`язок здійснити будівництво і ввести його в експлуатацію був покладений на ТОВ «АБК» як забудовника, з яким у Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» укладено договір про передачу товариству функцій замовника/забудовника/генпідрядника, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що порушення прав позивача зумовлене неналежним виконанням своїх зобов`язань саме ТОВ «АБК», тому вимоги про покладення відповідальності за таке порушення на відповідача є безпідставними.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 760/12449/16-ц (провадження № 61-29404св18), що спростовує доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Враховуючи викладене, а також те, що судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором із ОСОБА_1 , то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з Фонду пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, оскільки такі вимоги є похідними вимогами.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, заявлених у суді першої інстанції вимог, які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко