Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 333/1028/18
провадження № 61-5105св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2018 року у складі судді Круглікової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на 1/2 частку квартири та стягнення грошової компенсації.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 .
Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді однокімнатної квартири, загальною площею 28,9 кв. м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .
Спадщину прийняли позивач та відповідач - дружина ОСОБА_4
02 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу видано позивачу та відповідачу свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру.
Спадкове майно належить сторонам на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожному.
Згідно звіту про оцінку нерухомого майна ринкова вартість спірної квартири становить 381 133,20 грн.
Квартира АДРЕСА_2 є місцем постійного проживання відповідача, належна позивачу частка не може бути виділена йому в натурі, спільне проживання та користування нею неможливе. Вважає, що відповідач спроможна виплатити позивачу компенсацію вартості його частки у спірній квартирі.
Просив:
припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошову компенсацію у розмірі 190 566,00 грн;
судові витрати покласти на відповідача.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_2 , яка отримує невелику заробітну плату і не спроможна виплатити позивачеві компенсацію вартості 1/2 частки квартири, а тому стягнення грошової компенсації становитиме для відповідача надмірний тягар.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами прийняті незаконні та необґрунтовані судові рішення внаслідок неправильного з`ясування обставин справи, відхилення доказів позивача та прийняття доказів відповідача, які взагалі не мають бути долученими до справи. Суд першої інстанції в порушення норм процесуального права поновив строк на подання заперечень та долучення їх разом з додатками до матеріалів справи. Позивач надав докази з порушенням порядку подання доказів. Суди мали поставитися критично до документів на підтвердження існування трудових відносин відповідача з ФОП ОСОБА_5 із виплатою заробітної плати у розмірі 3 900,00 грн, консультативного висновку, копій чеків ТОВ «Вітацентр», переліку лабораторних досліджень. Судом першої інстанції повністю відхилено усі докази, які надані позивачем, без будь-якого мотивування. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про визнання явки відповідача обов`язковою.
Аргументи учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга є безпідставною, не містить жодного доказу в обґрунтування наведених доводів.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано справу з суду першої інстанції.
У серпні 2019 року матеріали цивільної справи № 333/1028/18 надійшли до Верховного Суду.
У грудні 2020 року справу передано судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової приватної власності - ОСОБА_1 у розмірі 1/2 частки та ОСОБА_2 у розмірі 1/2 частки.
Ринкова вартість 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 складає 190 566,60 грн без ПДВ.
Ринкова вартість спірної квартири станом на 11 жовтня 2017 року становила 381 133,00 грн.
Листом «Щодо припинення права спільної часткової власності шляхом матеріальної компенсації» від 30 жовтня 2017 року, направленим на адресу відповідача 31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 вимагав від ОСОБА_2 у місячний строк розглянути пропозицію щодо компенсування позивачу 1/2 вартості частини квартири АДРЕСА_2 .
Вказаний вище лист був отриманий ОСОБА_2 особисто 06 листопада 2017 року.
Спірна квартира є місцем постійного проживання відповідача з 08 серпня 2016 року, де вона проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 (батьком позивача) до його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року в справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.
У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 752/10312/14-ц (провадження № 61-19505св18).
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди встановили, що ОСОБА_2 працює продавцем-консультантом у ФОП ОСОБА_6 за трудовим договором від 03 травня 2018 року, де отримує заробітну плату у розмірі 3 900,00 грн, страждає на хронічне захворювання, лікування якого потребує значних коштів.
Даних про наявність у відповідача будь-яких інших, крім заробітної плати, доходів матеріали справи не містять.
Ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку, що ОСОБА_2 неспроможна виплатити позивачу компенсацію за його частку у спільному майні та така виплата у розмірі 190 566,00 грн становитиме для неї надмірний тягар.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
ОСОБА_1 в касаційній скарзі посилається на те, що докази, на яких ґрунтуються судові рішення, були долучені до заперечень відповідача та з порушенням порядку були прийняті судом.
Такі доводи не знайшли свого підтвердження.
Відповідно статті 180 ЦПК України у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
До заперечення застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п`ятою статті 178 цього Кодексу.
Заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасникам справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
У частині восьмій статті 178 ЦПК України зазначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, відносно заперечень такі наслідки порушення строку їх подання не встановлені.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо допущених процесуальних порушень не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки не є обов`язковими підставами для скасування рішення в розумінні частини першої статті 411 ЦПК України та не призвели до ухвалення незаконного рішення в розумінні статті 412 ЦПК України.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки Верховного Суду
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказіву справі, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 416 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,409 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов