Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 333/1701/18

провадження № 61-17737св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя, у складі судді Круглікової А. В., від 29 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В., від 15 вересня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення аліментів на своє утримання до досягнення дитиною трирічного віку та утримання неповнолітньої дитини.

Позовні вимоги, з урахуванням поданих уточнень, мотивовано тим, що сторони тривалий час перебували у фактичних шлюбних відносинах та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Фактично сторони припинили шлюбні відносини, проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Син сторін проживає із матір`ю та перебуває на її утриманні. Позивач не працює, оскільки доглядає за дитиною, в той час як відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання сина та її утримання, однак відмовляється добровільно надавати матеріальну допомогу, інших осіб на своєму утриманні не має.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути із

ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дати звернення з позовом до суду; та аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на одну особу, починаючи стягнення з дати звернення з позовом до суду з цим позовом та до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому посилаючись на те, що не є кровним батьком ОСОБА_3 , просив суд виключити відомості про його батьківство з актового запису №120, складеного 13 березня 2018 року у Комунарському районному у місті Запоріжжя відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня

2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 05 квітня 2018 року.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання останньої у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи стягнення з 05 квітня 2018 року.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2020 року у справі № 334/2308/18, яке набрало законної сили

08 вересня 2020 року, визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Врахувавши: інтереси дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов його життя, повного та всебічного розвитку; матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів, встановивши, що ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, у період цієї відпустки не працювала та не мала доходів, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення вимог первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В поданій у жовтні 2021 року касаційній скарзі на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм права, просить оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 333/1701/18.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з районного суду.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили його клопотання про призначення у справі судової генетичної експертизи, чим унеможливили встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її вирішення.

При цьому ОСОБА_2 заперечує факт свого батьківства щодо малолітнього ОСОБА_3 .

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 березня 2018 року Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області складено актовий запис №120 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , батьками якого зазначено - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня

2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду

від 08 вересня 2020 року, у справі №334/2308/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, визнано ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , внесено зміни до актового запису від 13 березня 2018 року № 120 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінено його прізвище на « ОСОБА_3 », а батьком дитини зазначено ОСОБА_2 .

На виконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя

від 30 червня 2020 року у справі №334/2308/18 Комунарським районним у

м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Дніпро) внесено зміни до актового запису від 13 березня 2018 року № 120 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 03 листопада 2020 року видано нове свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_1 де батьком дитини зазначено - ОСОБА_2

ОСОБА_3 зареєстрований та фактично проживає з матір`ю ОСОБА_1 .

Від народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, не працювала та не мала доходів.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 125 СК України передбачено, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Положеннями статті 128 СК України визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Статтею 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Таким чином право оспорити своє батьківство має лише особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122 (визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою),

124 (визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір`ю), 126 (визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою)

СК України, в той час як ОСОБА_2 записаний батьком ОСОБА_3 відповідно до статті 128 СК України, на підставі рішення суду про визнання батьківства.

Згідно з усталеною судовою практикою предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Відмовляючи в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що факт батьківства ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3 встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2020 року у справі №334/2308/18, яке набрало законної сили 08 вересня 2020 року.

Відповідач у судах першої та апеляційної інстанції заявляв клопотання про призначення у розглядуваній справі судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, які ухвалами Комунарського районного суду

м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року та Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року були залишені без задоволення.

При цьому, відмовляючи у задоволенні таких клопотань, суди правильно виходили з того, що факт батьківства відповідача щодо малолітнього

ОСОБА_3 вже встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі № 334/2308/18, в якій було проведено судово-медичну (молекулярно-генетичну) експертизу та згідно висновку судового експерта № 382

від 29 травня 2018 року ОСОБА_2 може бути біологічним батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ймовірністю 99, 99998%.

Колегія суддів наголошує на тому, що ОСОБА_2 мав право заперечувати проти позову ОСОБА_1 про визнання батьківства саме в межах справи № 334/2308/18, а у разі незгоди із ухваленим рішення суду, оскаржувати його в апеляційному та касаційному порядку.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

СК України встановлює принцип рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Визначаючи підстави для стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, судами враховано правила статті 182 СК України, надано оцінку зібраним у справі доказам задля визначення належного до сплати розміру аліментів.

Згідно до частини другої статті 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання у разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої-четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Статтею 84 СК України встановлено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Визначальним на підставі цієї норми закону є наявність у дружини права на утримання, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища.

Вирішуючи позов про стягнення аліментів на утримання дружини та визначаючи їх розмір, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував матеріальне становище сторін та відсутність на час розгляду справи судами у ОСОБА_1 доходів у зв`язку з перебуванням у відпустці по догляду за ОСОБА_8 до досягнення ним трирічного віку

Касаційна скарга ОСОБА_2 не міститься доводів щодо неправильного визначення судами попередніх інстанцій розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини та дружини, присуджених до стягнення.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а переважно зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків районного та апеляційного судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня

2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 вересня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович