№ 333/2736/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 333/2736/18

провадження № 61-16707св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2018 року у складі судді Ярошенко А. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. В., Дашковської А. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум заборгованості, 3% річних та інфляційних витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за виконавчими листами, 3% річних та інфляційних втрат. Зазначав, що 20 травня 2005 року з вини водія ОСОБА_2 загинула його мати ОСОБА_3 . Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2006 року на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто суму у розмірі мінімальної заробітної плати по 332 грн та моральна шкода по 300 грн щомісячно, починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення навчання але не більше як до досягнення 23 років.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 свій обов`язок з виконання вироку суду не виконав, жодної виплати на відшкодування шкоди не здійснив, має заборгованість за виконавчими листами зі сплати аліментів на суму 21 708, 40 грн, з відшкодування моральної шкоди на суму 19 800 грн, а тому просив суд стягнути з нього вказану заборгованість з урахування 3% річних і інфляційних втрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , заборгованість за виконавчим листом ВП № 2631578 у сумі 21 708,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 4 935, 24 грн, інфляційні витрати в розмірі 38 624,50 грн, а всього 43 559,74 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за виконавчим листом ВП № 2031388 у сумі 19 800,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 4 501,38 грн, інфляційні витрати в розмірі 35 299,00 грн, а всього 39 730,38 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2019 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що 18 травня 2006 року постановами головного державного виконавця Державної виконавчої служби у Комунарському районі м. Запоріжжя Смолович К. В. за ВП № 2031578 та № 20311388 було відкрите виконавче провадження. Станом на 23 травня 2018 року заборгованість за вказаним виконавчим провадженням не погашена, підтвердження щодо виконання ОСОБА_2 вироку відсутні. ОСОБА_2 , відмовляється в добровільному порядку виконувати зобов`язання, у зв`язку з чим виникла заборгованість з 20 травня 2005 року по теперішній час, що підтверджується розрахунками заборгованості від 21 травня 2018 року за № 18892/4-16.3-43 та від 23 травня 2018 року за № 19395/4-16.3-43, відповідно до яких загальна сума основного боргу складає 21 708,40 грн та 19 800,00 грн. Встановивши наявність заборгованості за виконавчими провадженнями місцевий суд дійшов також висновку про те, що охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2018 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вважав, що заява про застосування до спірних правовідносин позовної давності задоволенню не підлягає, адже, на його думку, приписи статті 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, позовна давність не поширюється. Скасування постанови про відкриття виконавчого провадження у зв`язку із пропуском строку пред`явлення виконавчих листів до виконання не звільняють відповідача від обов`язку відшкодувати позивачеві шкоду, завдану смертю годувальника, присуджену вироком суду. На думку суду апеляційної інстанції, місцевий суд, правильно встановивши, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, правомірно стягнув три проценти річних та інфляційні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Малишев О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 19 грудня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити та скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 30 травня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково відхилив доводи апеляційної скарги про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, а посилання суду апеляційної інстанції на те, що позовна давність на вимогу про відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника не поширюються є помилковими, адже спірні правовідносини виникли не з факту заподіяння шкоди, а з факту невиконання вироку суду.

Представник заявника вказує, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання , передбачених статтею 625 ЦК України застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, отже суди попередніх інстанцій неправомірно не застосували до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України.

Доводом касаційної скарги є також те, що суди попередніх інстанцій встановили суму заборгованості за виконавчими провадженнями на підставі неналежних доказів, крім того вказував, що факт навчання позивача у період часу з 20 травня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, стосовно дати закінчення, ґрунтується виключно на припущеннях.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Комунарського районного суду міста Запоріжжя.

10 жовтня 2019 року справа № 333/2736/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 31 серпня 2010 року НОМЕР_1 .

20 травня 2005 року біля будинку АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 , водій ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , після чого покинув місце пригоди.

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, шиї, тулуба та кінцівок з переломами хребта, кісток тазу, кінцівок, крововиливами під оболонку мозку, ускладненим розвитком шоку, що мало прямий причинний зв`язок з настанням смерті останньої. За цими обставинами відкрите кримінальне провадження.

25 листопада 2005 року було подано позов до ОСОБА_4 по стягненню шкоди, завданої смертю потерпілого та моральної шкоди від злочину.

03 лютого 2006 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя було проголошено вирок у справі № 1-60/06, яким ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК та частково задоволено цивільний позов до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яким з ОСОБА_2 , на його користь було стягнуто шкоду заподіяну смертю потерпілої у розмірі мінімальної заробітної плати 332 грн щомісячно, починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення ОСОБА_1 навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку з індексацією, а також стягнуто моральну шкоду у розмірі 300 грн щомісячно, починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення його навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності посилався на вказану вище статтю та вказував, що вимоги цієї норми поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами.

Проте колегія суддів з таким висновком погодитись не може з огляду на наступне.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

ОСОБА_1 , звертаючись із означеним позовом визначив його підстави і предмет та просив стягнути суми заборгованості, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем вироку суду, 3% річних і інфляційні витрати на обраховану заборгованість.

Таким чином колегія суддів доходить висновку, що посилання суду апеляційної інстанції на приписи статті 268 ЦК України як на підставу для відмови у застосуванні позовної давності є помилковими, адже за змістом означеної статті позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, яка є відмінною від позовних вимог заявлених ОСОБА_1 .

Отже доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково відхилив доводи апеляційної скарги про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності з посиланням на приписи статті 268 ЦК України заслуговують на увагу.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.

Судами встановлено, що 03 лютого 2006 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя було проголошено вирок у справі № 1-60/06, яким ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК та частково задоволено цивільний позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яким з ОСОБА_2 , на його користь було стягнуто шкоду заподіяну смертю потерпілої у розмірі мінімальної заробітної плати 332 грн щомісячно, починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення ОСОБА_1 навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку з індексацією, а також стягнуто моральну шкоду у розмірі 300 грн щомісячно, починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення його навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку.

Отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Вищенаведеного суди попередніх інстанцій не врахували, а тому дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період часу поза трирічним строком.

Моменту, з якого почала перебіг позовна давність судами попередніх інстанцій не встановлено.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що предметом позову ОСОБА_1 до суду є стягнення майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю відповідача, а саме невиконанням ним вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2006 року.

Таким чином, спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з невиконанням вироку, яким на відповідача покладено обов`язок виплачувати позивачу шкоду заподіяну смертю потерпілої у розмірі мінімальної заробітної плати - 332 грн та моральної шкоди у розмірі 300 грн, які позивач повинен був періодично отримувати, якби відбулося належне виконання вироку від 03 лютого 2006 року, та можливість отримати ці суми в порядку примусового виконання судового рішення для нього втрачена.

Частиною п`ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Таким чином, вирок у кримінальній справі, яким було вирішено цивільний позов про стягнення шкоди завданої злочином та який набрав законної сили, обов`язковий для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивач визначив, виходячи із несплачених позивачу сум перерахованих щомісячних страхових виплат.

Зазначені суми можуть вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22 1166 ЦК України, незважаючи на те, що зазначені суми підлягали виплаті позивачу в порядку виконання вироку, оскільки можливість виконання вищезгаданого судового рішення втрачена, через те, що відповідач всупереч судовому рішенню, яке набрало законної сили, зазначених виплат не здійснював, постанови про відкриття виконавчих проваджень скасовані.

До схожих правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 грудня 2018 року, справа № 405/4776/15-ц (провадження № 61-14744св18).

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 25 жовтня 2018 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя (справа № 333/1872/18) визнав неправомірною постанову державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції Басова М. М. від 09 березня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № 50426809 та зобов`язав державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції, в проваджені якого знаходиться виконавче провадження № 50426809, усунути порушення та поновити порушені права ОСОБА_2 , шляхом зняття арешту, накладеного на його майно; вчинення дій щодо реєстрації припинення обтяження майна, номер запису про обтяження 25351341 (спеціальний розділ); виключення відомостей про ОСОБА_2 з Єдиного реєстру боржників.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2018 року (справа № 333/1883/18) визнано неправомірною постанову державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Распутіна Д. В. від 23 лютого 2016 року № 50259226 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 1-60/06, виданим Комунарським районним судом м. Запоріжжя 21 березня 2006 року. Скасовано постанову державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Распутіна Д. В. від 23 лютого 2016 року № 50259226 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 1-60/06, виданим Комунарським районним судом м. Запоріжжя 21 березня 2006 року.

Невиконанням судового рішення в кримінальній справі, можливість виконання якого вже втрачена, ОСОБА_1 завдано матеріальних збитків у вигляді неотриманих доходів, які він міг би одержати за звичайних обставин, якби його право на стягнення моральної та матеріальної шкоди не було порушено відповідачем.

Разом із тим Верховний Суд доходить висновку, що доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій встановили суму заборгованості за виконавчими провадженнями на підставі неналежних доказів, заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Визначаючи розмір заборгованості, який утворився внаслідок неналежного виконання відповідачем вироку суду, суди попередніх інстанцій визначали період, за який вона утворилась - з 20 травня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до досягнення ОСОБА_1 23 років.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2006 року було стягнуто шкоду заподіяну смертю потерпілої починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення ОСОБА_1 навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку з індексацією, а також стягнуто моральну шкоду починаючи з 20 травня 2005 року до закінчення його навчання, але не більш ніж до досягнення 23 річного віку.

Розрахунок сум до стягнення позивачем здійснено на підставі розрахунків заборгованості по аліментам здійснених державним виконавцем за період з 20 травня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Проте того факту, що закінчення навчання позивача співпадає з датою досягнення ним 23 річного віку судами не встановлено, як і не встановлено того факту чи продовжував позивач навчання взагалі, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд у силу положень статті 400 ЦПК України 2017 року не наділений повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку доказам, а тому позбавлений можливості прийняти нове судове рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судом не встановлені, постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, тому відповідно до пунктів 1 та 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо клопотання про скасування заходів забезпечення позову

Касаційна скарга подана ОСОБА_2 містить клопотання про скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2018 року у вигляді арешту на все майно, яке йому належить.

Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або вмотивованим клопотанням учасника справи.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження обмежені правилами Глави 2 Розділу V «Касаційне провадження» ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вирішення питання про забезпечення позову (зустрічного забезпечення, скасування зустрічного забезпечення або скасування заходів забезпечення позову) правилами зазначеної Глави ЦПК України не передбачене та до компетенції Верховного Суду не відноситься.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, в тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшла до суду апеляційної інстанції або її не вирішив суд першої інстанції. Оскільки в Главі 2 Розділу V цього Кодексу не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної заяви її повертають заявникові (пункт 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень та функцій, Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення процесуального питання щодо забезпечення позову (зустрічного забезпечення, скасування зустрічного забезпечення або скасування заходів забезпечення позову) на цій стадії розгляду справи.

Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не вирішив можливих наслідків розгляду справи по суті позовних вимог, а відтак, і можливого виконання рішення суду чи ефективного захисту або поновлення прав чи інтересів, які, на думку позивача, є порушеними, у зв`язку з чим не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову вжитих на підставі ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум заборгованості, 3% річних та інфляційних витрат.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська