Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 333/3885/18

провадження № 61-14608св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_3 ,

треті особи: Запорізька міська рада, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Крилової О. В., Полякової О. З.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Запорізька міська рада, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про визнання особи такою, що втратила право на житло та визнання особи такою, що не набула право на проживання, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , третя особа - Запорізька міська рада, про вселення, зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним первісним позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 06 січня 1989 року їй та членам її родини, яка складалась із: неї (основного наймача), чоловіка ОСОБА_4 , дочки ОСОБА_5 , та її матері ОСОБА_6 , була надана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку обміну жилих приміщень.

На підставі вказаного рішення їй був виданий ордер № 55 від 06 січня 1989 року, який і був підставою для вселення у вказану квартиру.

З моменту вселення і по теперішній час вона проживає у квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 -чоловік ОСОБА_4 .

Квартира до теперішнього часу не приватизована і є власністю територіальної громади в особі Запорізької міської ради.

26 серпня 2000 року дочка ОСОБА_7 вийшла заміж і переїхала мешкати до свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_3 .

З моменту укладення шлюбу ОСОБА_2 забрала усі свої речі і переїхала на постійне місце проживання до чоловіка, де мешкає і по теперішній час.

Із реєстрації у спірній квартирі ОСОБА_2 не знімалася.

Внука ОСОБА_3 з народження по та даний час мешкає разом із матір`ю та батьком за адресою: АДРЕСА_2 .

Саме за цією ж адресою вона і була зареєстрована.

У квітні 2018 року ОСОБА_2 повідомила її про те, що зареєструвала дочку за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вона є пенсіонеркою, розмір пенсії не дає можливості сплачувати усі комунальні платежі у повному обсязі, тому в серпні 2015 року звернулася до відділу субсидій Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району для призначення субсидії.

Інспекторами зазначеної установи був складений акт про непроживання ОСОБА_2 , і тому у період з серпня 2015 року до квітня 2018 року їй було надано субсидію.

У травні 2018 року ОСОБА_2 періодично ночувала у її квартирі, а в інші дні за місцем свого постійного мешкання у квартирі АДРЕСА_3 .

За цей період ОСОБА_2 перенесла до її квартири деякі речі особистої гігієни, одяг, взуття. Впродовж другої половини травня і першу декаду червня 2018 року ОСОБА_2 постійно мешкала разом із своїм чоловіком, і в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , навіть не приходила.

З травня 2018 року набув чинності новий Порядок призначенні субсидій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 в редакції від 27 квітня 2018 року. У зв`язку з цими змінами при зверненні до відповідного органу із заявою про призначення житлової субсидії необхідно долучати Декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулись за призначенням житлової субсидії, в якій необхідно відобразити дані про всіх зареєстрованих осіб, і інші їх дані.

Тобто, необхідно було надати дані (анкетні та паспортні дані, відомості про їх доходи) про дочку, внуку і зятя, проте останні відмовилися надати ці дані, у зв`язку з чим їй було відмовлено у наданні субсидії.

Після чого між нею та дочкою виникли непорозуміння, внаслідок чого остання 09 червня 2018 року забрала із спірної квартири усі свої речі, які принесла у квітні 2018 року. Інші речі як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 у квартирі відсутні, а внука взагалі не мешкала у спірній квартирі.

Відповідачі не беруть участі в утриманні квартири, але зніматися добровільно з реєстрації не бажають. Через наявність вказаної реєстрації вона не може оформити субсидію, а сплата комунальних платежів в повному обсязі ставить її у тяжке матеріальне становище.

ОСОБА_2 після одруження 26 серпня 2000 року залишила місце свого проживання і реєстрації і переїхала на постійне місце проживання в квартиру чоловіка, тобто втратила право на проживання у спірній квартирі з дня вибуття, оскільки відповідно до вимог статті 107 ЖК УРСР, наймач або член його сім`ї, який вибув на постійне місце проживання, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

При цьому, якщо ОСОБА_2 є такою, що втратила право користування з моменту переїзду, тобто з 26 серпня 2000 року, то ОСОБА_3 не могла бути вселена в квартиру в порядку статті 65 ЖК УРСР, тобто не могла набути те право, яке було відсутнє у ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_4 та визнати ОСОБА_3 такою, що не набула право на користування зазначеним житловим приміщенням.

16 жовтня 2018 року ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним зустрічним позовом, посилаючись на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , не приватизована.

У зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

У квітні 2018 року вона зателефонувала матері та повідомила про чергову сварку з чоловіком і попросилася переїхати до неї.

20 квітня 2018 року вони дійшли згоди і вона переїхала до матері та перевезла усі свої речі.

Протягом місяця вона проживала разом з ОСОБА_1 , тобто мешкала у своїй квартирі, так як вважала, що має на неї права і крім того, сплачує комунальні послуги. Кожного дня звідти ходила на роботу, по справах, постійно ночувала.

23 травня 2018 року ОСОБА_1 вигнала її з квартири, а перед цим створила такі умови, що знаходитись у квартирі фізично було неможливо.

01 червня 2018 року вона вийняла квартиру і переїхала від матері, вивезла свої речі. Протягом всього часу, починаючи з червня 2018 року намагається вселитись до квартири, але через негативне відношення матері не має можливості.

В даний час вона зареєстрована у спірній квартирі, оплачує комунальні послуги, іншого житла не має.

Вважає, що має право на користування спірною квартирою.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд вселити її та неповнолітню дочку ОСОБА_3 у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні зазначеною квартирою.

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 01 листопада 2018 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 01 квітня 2019 року у складі судді Холода Р. С. первісний позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_4 .

Визнано ОСОБА_3 такою, що не набула право на користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_4 .

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн в дохід держави.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн.

У задоволенні зустрічного відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 з 2000 року втратила право користування житловим приміщенням на підставі статті 107 ЖК УРСР, тобто з часу вибуття на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , тому остання відповідно і не мала права реєструвати дитину за адресою розташування спірної квартири.

При задоволенні первісного позову не будуть жодним чином порушені права неповнолітньої ОСОБА_3 та вона має право на користування квартирою, що належить її батьку та де вона на цей час проживає.

Факт виїзду з помешкання чоловіка і переїзд до спірної квартири підтверджений показаннями свідків, але перешкоджання ОСОБА_1 у користуванні квартирою за адресою АДРЕСА_1 , не підтверджено жодним доказом (заміна замків у спірній квартирі, заборона їй ОСОБА_1 заходити у квартиру, виклики співробітників поліції з цього приводу), не надано підтвердження неприязних стосунків з ОСОБА_1 , відсутнє звернення до органу опіки та піклування з приводу забезпечення дитини ОСОБА_3 права на проживання у спірній квартирі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 01 квітня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні первісного позову.

Позов ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , задоволено.

Вселено ОСОБА_2 та її неповнолітню дочку ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_5 .

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_2 та її неповнолітній дочці ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_5 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що факт часткової сплати ОСОБА_2 вартості комунальних послуг не спростовується сторонами, а тому є свідченням того, що відповідач не втратила інтерес до спірної квартири.

Враховуючи факт наявності неприязних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який визнається обома сторонами та не спростовується належними доказами, а також той факт, що у позивача за зустрічним позовом відсутнє право власності на будь-яке інше житло, а також право особи не бути обмеженою у праві користування жилим приміщенням, яке вона отримала, як член сім`ї наймача. Всі заперечення ОСОБА_1 проти вселення дочки зводяться до вимоги задовольнити її власні позовні вимоги та не спростовують доводів ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду суперечить не тільки фактичним обставинам справи, а й численним доказам, які були надані нею до суду першої інстанції.

Апеляційний суд не врахував положень частини другої статті 107 ЖК УРСР, згідно з якою у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Акт щодо непроживання зареєстрованих осіб у спірній квартирі було складено комісією після огляду квартири та встановленні відсутності речей, одягу та взуття відповідачів. Жодних доказів, які б відповідачі надали на спростування матеріали справи не містять.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

12 вересня 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що апеляційний дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 заявлених позовних вимог. Порожня форма заяви про призначення житлової субсидії та декларації про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії не є належним доказом звернення позивача за отриманням субсидії та отримання нею відмови у призначенні субсидії. Постанова суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

17 вересня 2019 року Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району подав пояснення, в якому просив при ухваленні рішення врахувати пояснення районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органу опіки та піклування, і відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на те, що визнання особи такою, що не набула права на проживання неповнолітньої особи призведе до порушень її прав користування на житло.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 січня 1989 року на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів, в порядку обміну жилих приміщень, ОСОБА_1 та членам її родини: матері, чоловіку і дочці ОСОБА_5 (після одруження ОСОБА_2 ) була надана трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Станом на 31 серпня 2019 року у зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3

26 серпня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народилася дочка ОСОБА_9 .

З березня 2001 року до листопада 2016 року ОСОБА_3 була зареєстрована у спірній квартирі, а з 29 листопада 2016 року до 28 травня 2018 року - за місцем проживання батька: АДРЕСА_2 .

29 травня 2018 року ОСОБА_3 знову була зареєстрована у спірній квартирі.

ОСОБА_2 частково здійснювала оплату за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується дублікатами квитанцій від 25 липня 2017 року на суму 10 грн, від 25 липня 2017 року на суму 32 грн, від 30 вересня 2017 року на суму 29,72 грн, від 02 жовтня 2017 року на суму 136,36 грн, від 28 жовтня 2017 року на суму 9,86 грн, від 30 жовтня 2017 року на суму 58,60 грн, від 05 грудня 2017 року на суму 9,86 грн, від 23 грудня 2017 року на суму 19,72 грн, від 26 грудня 2017 року на суму 33,55 грн, від 29 березня 2018 року на суму 9,86 грн, від 23 січня 2018 року на суму 34,15 грн, від 26 лютого 2018 року на суму 34,15 грн, від 24 лютого 2018 року на суму 9,86 грн, від 29 березня 2018 року на суму 34,70 грн, від 10 травня 2018 року на суму 33,35 грн, від 29 травня 2018 року на суму 38 грн, від 20 червня 2018 року на суму 11,36 грн, від 20 червня 2018 року на суму 61,79 грн, від 27 липня 2018 року на суму 11,36 грн, від 31 липня 2018 року на суму 35 грн, від 15 серпня 2018року на суму 42,96 грн, від 22 серпня 2018 року на суму 32,84 грн, від 19 вересня 2018 року на суму 51,75 грн, від 19 вересня 2018 року на суму 37,20 грн.

Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 самостійно сплачує усі платежі, пов`язані з утриманням житла, що підтверджується квитанціями за період з 2001 року до 29 жовтня 2018 року включно, робить поточний ремонт квартири, своєчасно сплачує комунальні послуги, в тому числі і ті, що нараховуються на обох відповідачів.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Комунарського районного суду міста Запоріжжя.

06 вересня 2019 року справа № 333/3885/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Статтею 107 ЖК УРСР установлено, що наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

В оцінці законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішення Верховний Суд врахував, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

При цьому, розподіляючи тягар доведення між сторонами, саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК УРСР.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки встановив, що між учасниками справи існують конфліктні відносини з приводу користування квартирою, причиною її непроживання у квартирі є створені позивачем перешкоди, що виключає можливість визнання її такою, що втратили право користування житловим приміщенням, зокрема як такої, що вибула на інше постійне місце проживання за статтею 107 ЖК УРСР.

При цьому, належних доказів на підтвердження факту непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин матеріали справи не містять і таких обставин під час розгляду справи позивачем не доведено, як і обставин, що відповідач втратив інтерес до спірного житла.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 такою, що не набула право користування жилим приміщенням

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

З огляду на викладене, апеляційний суд, врахувавши факт наявності неприязних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також той факт, що у ОСОБА_2 відсутнє право власності на будь-яке інше житло, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Факт непроживання ОСОБА_3 у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування спірним житлом.

ОСОБА_2 повернулася на жилу площу за згодою ОСОБА_1 , а рішення суду про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірної квартирою на час реєстрації неповнолітньої ОСОБА_3 у спірній квартирі відсутнє, тому неповнолітня не є такою, що не набула право на користування спірним жилим приміщенням.

Згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (пункт 56 рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» 2009 року).

Із урахуванням установлених обставин, Верховний Суд виходить з того, що визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на житло, та визнання неповнолітньої ОСОБА_3 такою, що не набула право на користування жилим приміщенням, буде становити для них надмірний тягар.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що висновки апеляційного суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська