ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 333/3933/19(2-а/333/6/20)
адміністративне провадження № К/9901/18168/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.
суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом Комунарського районного відділу у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року, прийняте у складі судді Кулик В.Б. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Панченко О.М. (головуючий), Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
І. Суть спору:
1. Комунарський районний відділ у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі- позивач) звернувся до суду з позовом до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про примусове видворення за межі України.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач своїми діями порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а тому на підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», 21.03.2019 Комунарським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області було прийнято рішення № 3 про примусове повернення до країни походження громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач, вищезазначене рішення не виконав та знаходиться на території України незаконно.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. 21.03.2019 співробітниками Комунарського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області було виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на території України без жодних документів, які б давали йому право на перебування в Україні.
5. В ході перевірки законності перебування на території України громадянина ОСОБА_1 , зі слів останнього, було встановлено, що він прибув в Україну у 2003 році по паспорту громадянина Республіки Узбекистан, з приватною метою.
6. Особу ОСОБА_1 було встановлено відповідно до п. 2.4 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою, в редакції Наказу Міністерства внутрішніх справ № 133 від 17.02.2017.
7. 21.03.2019 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 203 КУпАП України, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МЗП 138118 від 21.03.2019 та винесено постанову ПН МЗП 138118 від 21.03.2019 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400 грн., який ним було сплачено.
8. Враховуючи, що ОСОБА_1 своїми діями порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не має жодної з обставин, на підставі яких, відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», він не може бути примусово повернений за межі України, на підставі статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». 21.03.2019 Комунарським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області було прийнято рішення № 3 про примусове повернення до країни походження громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
9. Вказане рішення відповідачем не оскаржувалося та у визначений цим рішенням строк не виконане, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, позовні вимоги задоволено.
11. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що наявні визначені ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстави для примусового видворення ОСОБА_1 за межі території України.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
12. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
13. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник наводить доводи аналогічні доводам апеляційної скарги.
13.1. Зокрема, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним з підстав неможливості його виконання у майбутньому, оскільки у самому рішенні не зазначено, до якої саме країни ОСОБА_1 має бути видворений.
13.2. Також, скаржник вказав на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції особа відповідача не була встановлена на підставі документів, що визначені ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Зазначив, що довідка про особу від 21.03.2019, складена Комунарським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області, яка міститься у матеріалах справи, не посвідчує особу ОСОБА_1 , оскільки вона не передбачена вказаною нормою Закону та складена виключно зі слів особи, яка 21.03.2019 при її затриманні співробітниками поліції представилася ОСОБА_1 . Таким чином, суд першої інстанції розглянув адміністративну справу, не встановивши особу відповідача у цій справі, тобто фактично не забезпечивши обов`язкову присутність відповідача у судовому засіданні на виконання вимог ч. 2 ст. 288 КАС України. Суд першої інстанції при розгляді адміністративної справи не перевірив, чи існує взагалі така особа як « ОСОБА_1 », і чи порушила ця особа законодавство України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства.
13.3. Крім того, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції також розглянув адміністративну справу за відсутності відповідача у цій справі, тобто не забезпечив обов`язкову присутність відповідача у судовому засіданні апеляційного суду на виконання вимог ч, 2 ст. 288 КАС України. Таким чином, суд апеляційної інстанції ( як і суд першої інстанції ) при розгляді адміністративної справи № 333/3933/19 не перевірив, чи існує взагалі така особа як « ОСОБА_1 », і чи порушила ця особа законодавство України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства.
14. Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.
V. Джерела права й акти їх застосування
15. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
17. Так, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
18. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773- VI).
19. Частиною першою статті 26 Закону № 3773- VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
20. Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773- VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
21. Згідно частини третьої статті 26 Закону № 3773- VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
22. Відповідно до частини п`ятою статті 26 Закону № 3773- VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
23. Статтею 30 Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
24. Згідно із статтею 289 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
VI. Висновок Верховного Суду
25. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
26. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку.
27. Тобто, процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду, а також ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
28. Як вбачається з матеріалів справи, рішення про примусове повернення відповідачем не оскаржено та, відповідно, не становить предмет спору у даній справі.
29. Судами встановлено, що відповідно до прийнятого рішення про примусове повернення від 21 березня 2019 року іноземець повинен був самостійно залишити територію України, тобто виїхати до будь-якої країни світу, в строк зазначений у рішенні - до 19 квітня 2019 року.
30. З метою контролю за виконанням вищезазначеним іноземним громадянином рішення про примусове повернення, Комунарським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області було надіслано запит до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.
31. Згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України за вих. № 0.184-16266/0/15-19 від 03.05.2019 щодо відсутності інформації про перетин державного кордону України у напрямку «Виїзд», перевірки за даними системи «Аркан» від 09.07.2019, громадянин Республіки ОСОБА_1 вищезазначене рішення не виконав та знаходиться на території України незаконно.
32. У зв`язку з тим, що рішення про примусове повернення відповідачем не виконано, у відповідача відсутні документи на право перебування на території України, а також відсутні документи і підтвердження легального перетину державного кордону України, відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, підстави вважати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні, суд касаційної інстанції вважає, що суд першої дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для примусового видворення громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 за межі території України.
33. При цьому, вірними є висновки суду апеляційної інстанції, що нормами чинного законодавства не передбачена вимога зазначення судом конкретної країни, до якої має бути видворений відповідач, а тому посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не визначено конкретної країни, до якої має бути видворений відповідач, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, є безпідставною.
34. Щодо посилання скаржника на те, що суд першої інстанції розглянув адміністративну справу, не встановивши особу відповідача у цій справі, тобто фактично не забезпечивши обов`язкову присутність відповідача у судовому засіданні на виконання вимог ч. 2 ст. 288 КАС України, не перевірив, чи існує взагалі така особа як « ОСОБА_1 » і чи порушила ця особа законодавство України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Вказує, що особа відповідача не була встановлена на підставі документів, що визначені ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Суд зазначає наступне.
35. Згідно з частиною другою статті 288 КАС України адміністративні справи, визначені цією статтею, розглядаються судом за обов`язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви
36. Відповідно до частини першої ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», на яку посилається скаржник, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на:
1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України:
а) паспорт громадянина України;
б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
в) дипломатичний паспорт України;
г) службовий паспорт України;
ґ) посвідчення особи моряка;
д) посвідчення члена екіпажу;
е) посвідчення особи на повернення в Україну;
є) тимчасове посвідчення громадянина України;
2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус:
а) посвідчення водія;
б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон;
в) посвідка на постійне проживання;
г) посвідка на тимчасове проживання;
ґ) картка мігранта;
д) посвідчення біженця;
е) проїзний документ біженця;
є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;
ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
37. В даному випадку, саме відсутність у відповідача вказаних документів і є підтвердженням його нелегального перебування в Україні, що в подальшому, в сукупності із наведеними вище обставинами, стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, а тому посилання скаржника на норму вказаного Закону є безпідставним.
38. Так, в разі неможливості ідентифікувати іноземця або особу без громадянства для забезпечення примусового її видворення, уповноважений ст.289 КАС України орган вправі звернутися до суду, в порядку визначеному вказаною статтею, з позовом про затримання такої особи з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення та у випадку задоволення вказаного позову уповноваженим органом вживаються, передбачені нормами чинного законодавства заходи для ідентифікації іноземця або особу без громадянства.
39. Перевіряти чи існує така особа як « ОСОБА_1 » і чи порушила ця особа законодавство України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства не входить до повноважень та обов`язків суду першої інстанції при розгляді позову про примусове видворення. Вказане відноситься до повноважень відповідача. Суд лише надає правову оцінку зібраній відповідачем інформації.
40. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 20.02.2020 скаржник під запис на запитання суду першої інстанції назвався саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказаної інформації не заперечував.
41. Заперечення представником відповідача вказаної обставини при одночасному підтвердженні відповідачем того, що саме він є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 правомірно не взяті судом до уваги.
42. Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, згідно з п. 2.2 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України від 28.08.2013 № 825 при складанні протоколу про правопорушення, учинене іноземцем або особою без громадянства, уповноважена посадова особа здійснює заходи з ідентифікації та верифікації особи відповідно до Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 784.
43. Пунктом 2.4 вказаної Інструкції передбачено, що у разі відсутності в особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, паспортного або іншого документа, що посвідчує особу, у відповідній графі вказуються відомості, отримані з Єдиного державного демографічного реєстру або з інших наявних державних та єдиних реєстрів, інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій (за їхньою згодою), в обсязі інформації про особу, установленому пунктами 1, 2, 4, 7, а також пунктами 8 (щодо типу, назви документа, серії, номера, дати видачі) та 14 (щодо місця проживання, місця роботи та посади) частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
44. Якщо за вказаними обліками інформація про особу відсутня, такі відомості зазначаються зі слів особи в протоколі про правопорушення, а також у довідці про особу (додаток 4), яка оформляється та долучається до матеріалів справи.
45. Так, матеріали справи містять довідку про особу від 21.03.2019, складену Комунарівським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області, яка є документом, який посвідчує особу ОСОБА_1 в розумінні п. 2.4 Інструкції.
46. Щодо доводів скаржника, що суд апеляційної інстанції також розглянув адміністративну справу за відсутності відповідача у цій справі, тобто не забезпечив обов`язкову присутність відповідача у судовому засіданні апеляційного суду на виконання вимог ч, 2 ст. 288 КАС України, Суд зазначає, що вимога щодо обов`язкової участі сторін при розгляді справ вказаної категорії розповсюджується лише на розгляд справи в суді першої інстанції.
47. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
48. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
49. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
50. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі №333/3933/19 (2-а/333/6/20) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М. В. Білак
Н. М. Мартинюк