Постанова

Іменем України

20 січня 2023 року

місто Київ

справа № 333/731/15-ц

провадження № 61-5048св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунарський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2021 року, постановлене суддею Наумовою І. Й., та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2015 року звернулася до суду з позовом до Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі - Комунарський ВДВС Запорізького МУЮ), Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України

(далі - ДП «Інформаційний центр»), ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»

(далі - ПАТ «КБ «Надра»), Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, у якому, з урахуванням уточнення вимог, просила:

- визнати недійсними електронні торги з реалізації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , проведені 19 січня 2015 року Запорізькою філією ДП «Інформаційний центр» згідно з протоколом № 41337;

- визнати недійсним свідоцтво про придбання з електронних торгів квартири, видане 28 квітня 2015 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кріль О. М., зареєстроване в реєстрі за № 352;

- зобов`язати реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 ;

- зобов`язати реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Запорізького міського управління юстиції Кріль О. М. від 28 квітня 2015 року, індексний номер 21000422, щодо реєстрації права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про придбання квартири з електронних торгів, виданого 28 квітня 2015 року приватним нотаріусом Запорізького міського управління юстиції Кріль О. М., зареєстрованого в реєстрі за № 352;

- відновити право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 згідно з рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2004 року у справі № 2-4490/04.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 19 січня 2015 року відбулися треті електронні торги з реалізації спірної квартири, яку придбала ОСОБА_2 за ціною 282 195, 90 грн.

ОСОБА_1 вважала зазначені торги незаконними з тих підстав, що державний виконавець під час визначення вартості майна та призначення торгів порушив вимоги статті 58 Закону України від 21 квітня 1999 року

№ 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), оскільки строк чинності звіту про оцінку квартири сплив 31 жовтня 2014 року, а також вимоги частини другої статті 49 Закону України від 05 червня 2003 року

№ 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV)в редакції, що діяла на момент укладення іпотечного договору.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Комунарський ВДВС Запорізького МУЮ, ДП «Інформаційний центр», ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням від 12 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року, Комунарський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що реалізоване на електронних торгах майно не є предметом іпотеки та звіт про його оцінку був чинним на час проведення прилюдних торгів. Суд не встановив порушень вимог Закону № 606-XIV та Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06 червня 2014 року № 656/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2014 року за № 427/25204, зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України № 896/5 (далі - Тимчасовий порядок), відтак зробив висновок про те, що немає підстав для визнання оспорюваних торгів недійсними.

Ухвалою від 13 квітня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції обґрунтовувалася тим, що суди неповно з`ясували фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суди помилково вважали, що спірна квартира, яка була реалізована на торгах, не є предметом іпотеки, й, відповідно, не з`ясували порядок продажу такого майна на електронних торгах. Суди залишили поза увагою те, що електронні торги з реалізації майна, що є предметом іпотеки, відбулися зі спливом шестимісячного строку складення звіту про оцінку арештованого майна. Суди не перевірили, чи вплинули ці порушення на результати торгів, зокрема, чи підвищилася вартість майна, що реалізовувалося на торгах, з огляду на те, що вони були проведені більше ніж через 6 місяців з моменту підписання звіту про оцінку реалізованого майна; чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, яка оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред`явлення позову про визнання їх недійсними є порушення правил закону під час проведення торгів одночасно із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Рішенням від 30 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року, Комунарський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що торги проведені з дотриманням вимог законодавства, чинних на час їх проведення, а саме статей 54-58 Закону № 606-XIV, статей 41-49 Закону № 898-IV та Тимчасового положення. Суди врахували, що проведення електронних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною у звіті про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на торгах, втім для визнання торгів недійсними з підстави закінчення строку чинності звіту про оцінку майна потрібно, щоб такі порушення порядку одночасно порушували права чи законні інтереси особи, яка оспорює торги. Позивач не надала до суду доказів на спростування звіту про оцінку спірної квартири, зокрема, доказів того, що вартість майна, яке реалізовувалося на оспорюваних електронних торгах, була вищою і що це майно могло бути реалізоване за вищою ціною. У такому висновку суди також врахували, що після проведення уцінки майна участь у торгах взяла лише одна особа, яка не запропонувала вищої ціни, зокрема первісної ціни, визначеної оцінювачем.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 08 червня 2022 року із використанням системи «Електронний суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18), згідно з якими проведення торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, і доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює торги;

- суди не взяли до уваги усі докази, наявні у матеріалах справи, які мають значення для розгляду справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у червні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду клопотання про повернення касаційної скарги.

ОСОБА_2 у вересні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «КБ «Надра» з ринку у вересні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду письмові пояснення, у яких просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 29 липня 2022 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про повернення касаційної скарги, звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги та відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на виконання виконавчого листа № 2-305/11, виданого 31 травня 2013 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення на користь ВАТ «КБ «Надра» з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 325 283, 81 грн, державний виконавець Комунарського ВДВС Запорізького МУЮ відкрив виконавче провадження № 40494234.

25 листопада 2013 року державний виконавець ухвалив постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження й наклав арешт на все майно, що належить ОСОБА_1

11 лютого 2014 року державний виконавець склав акт опису та арешту майна боржника, згідно з яким описано та арештовано квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

Постановою від 17 лютого 2014 року державний виконавець з метою оцінки зазначеного майна залучив суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання ОСОБА_4

16 травня 2014 року до Комунарського ВДВС Запорізького МУЮ надійшов звіт про оцінку майна від 23 квітня 2014 року, підписаний 30 квітня 2014 року, відповідно до якого вартість спірної квартири визначена в розмірі 313 551, 00 грн.

На адресу ОСОБА_1 направлений лист, в якому повідомлено про проведення оцінки, її результат, роз`яснено право звернутися до державного виконавця із запереченнями на оцінку майна, а також про те, що у разі неподання заперечень від сторін протягом встановленого строку вони будуть вважатися такими, що погодилися з оцінкою майна.

01 жовтня 2014 року Комунарський ВДВС Запорізького МУЮ направив заявку на реалізацію арештованого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1

07 жовтня 2014 року організатор торгів ДП «Інформаційний центр» до системи СЕТАМ вніс відомості про лот № 8284 з реалізації спірної квартири із зазначенням дати проведення аукціону 07 листопада 2014 року.

07 листопада 2014 року електронні торги з реалізації квартири за стартовою ціною 313 551, 00 грн не відбулися у зв`язку з відсутністю покупців.

11 листопада 2014 року державний виконавець склав акт про зниження вартості квартири до 297 873, 45 грн.

12 грудня 2014 року призначені повторні електронні торги не відбулися у зв`язку з відсутністю купівельного попиту.

18 грудня 2014 року державний виконавець склав акт про зниження вартості квартири до 282 195, 90 грн.

19 січня 2015 року ДП «Інформаційний центр» провів електронні торги з реалізації спірної квартири, про що 03 лютого 2015 року складено акт. Переможцем торгів стала ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом проведення електронних торгів від 19 січня 2015 року № 41337.

28 квітня 2015 року приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кріль О. М. видав ОСОБА_2 свідоцтво про придбання квартири з електронних торгів та зареєстрував за нею право власності на це майно.

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складення за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з правилами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Тож правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі положень цивільного законодавства (статей 203 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо дотримання визначених правил про процедуру, порядок проведення торгів.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року

у справі № 3-242гс16 сформульований правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними суди повинні встановити, чи відбулося порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи порушені права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди у такій категорії спорів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення положень закону при проведенні торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання торгів недійсними.

Тобто для визнання судом торгів недійсними обов`язковою є наявність підстав для визнання їх недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, проведення торгів, що відбулися з порушенням вимог законодавства, є підставою для визнання таких торгів недійсними виключно за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що кредитний та іпотечний договори укладено до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» (далі - Закон № 3795-VІ). Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3795-VІ передбачено, що його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання чинності цим Законом. З наведених підстав заявник вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватися попередня редакція статті 49 Закону № 898-IV, яка не передбачала проведення третіх торгів, а відтак і здійснення другої уцінки предмета іпотеки.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2014 року у справі № 3-113гс14, відповідно до якого оскільки кредитний та іпотечний договори укладено до набрання чинності Законом № 3795-VІ, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 49 Закону № 898-IV в редакції, що діяла на момент укладення цих договорів.

Водночас Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2411цс15 відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2014 року у справі № 3-113гс14, та зробив такі висновки:

«Частиною другою статті 49 Закону № 898-IV у редакції, яка була чинною до внесення змін Законом № 3795-VI, було встановлено, що якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах може бути зменшеною не більше ніж на 25 відсотків.

Законом № 3795-VI частину другу статті 49 Закону № 898-IV доповнено реченням такого змісту: «Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах може бути зменшена не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна».

У цій же постанові Верховний Суд України зазначив: «Згідно з пунктами 1, 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3795-VІ він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон № 3795-VI набрав чинності 16 жовтня 2011 року. Дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або відбулися.

Під негайною дією норми права в часі потрібно розуміти поширення дії нової норми на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми, проте настають після набрання чинності новою нормою.

Таке розуміння негайної дії норми права відображено в нормах процесуальних кодексів, зокрема в частині третій статті 2 ЦПК України, яка передбачає, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Отже, у разі негайної дії норми права застосовується норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії. Більш пізня норма права скасовує дію попередньої норми, отже, стара норма права припиняє свою дію, оскільки замінена пізнішою, яка регулює ті самі суспільні відносини (наприклад, правовідносини з проведення прилюдних торгів)».

Також у наведеній постанові Верховний Суд України зазначив таке: «У силу іпотеки право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок заставленого майна виникає не з моменту укладення ним договорів кредиту чи іпотеки, а в разі невиконання боржником (іпотекодавцем) своїх зобов`язань.

Звернення стягнення на предмет іпотеки та реалізація предмета іпотеки з прилюдних торгів здійснювалися згідно з вимогами статті 54 Закону № 606-XIV, статей 41-49 Закону № 898-IV та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, яке втратило чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року № 2710/5 «Про реалізацію арештованого майна шляхом проведення електронних торгів», але було чинним під час реалізації спірного майна у справі, яка переглядається».

Верховний Суд України у наведеній постанові зробив такі висновки: «Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю дій і правовідносин (урегульованих законами України № 606-XIV, № 898-IV та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

Отже, з урахуванням положень частини третьої статті 2 ЦПК України правовідносини з примусової реалізації заставленого майна повинні регулюватися нормативними актами, чинними на час вчинення певної процесуальної дії, зокрема проведення прилюдних торгів.

Закон № 3795-VI містить також норми, що стосуються регулювання різних за своєю природою правовідносин. Крім внесення змін до частини другої статті 49 Закону № 898-IV щодо можливості призначення третіх прилюдних торгів, цим Законом внесено зміни до інших законодавчих актів України. Зокрема, підпунктом 7 пункту 3 розділу І, пунктом 8 розділу І тощо цього Закону внесено зміни до законів України щодо кредитного договору.

Стосовно договірних правовідносин (тобто відносин, що складаються між кредиторами та споживачами фінансових послуг) має діяти правило, за яким прийняття закону або внесення до нього змін не може впливати на договір, укладений до набрання чинності цим законом. Тим самим установлюється пріоритет договору над законом у розумінні неможливості змінити волю осіб волею законодавця. Тому всі норми цього Закону, що стосуються договірних правовідносин, діють лише на майбутнє.

Правова природа відносин з реалізації майна боржника - предмета іпотеки не може характеризуватися як договірна, оскільки ці відносини регулюються законом, а не договором. Дії державного виконавця (їх обсяг, кількість, послідовність) не перебувають у сфері договірного регулювання. Такі правовідносини мають різний суб`єктний склад, зміст та мету.

Тому Закон № 3795-VI стосовно внесення змін до частини другої статті 49 Закону № 898-IV поширюється на порядок проведення прилюдних торгів.

Отже, з огляду на те, що підставою виникнення правовідносин сторін у справі є безпосередньо не кредитний договір, а настання певної події, передбаченої іншим договором, договором іпотеки (невиконання зобов`язань), внаслідок якої звертається стягнення на майно боржника - предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, можна зробити висновок, що на такі правовідносини дія пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення»

Закону № 3795-VI не поширюється».

Подібні висновки щодо застосування частини другої статті 49 Закону № 898-IV та пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3795-VI викладено у постановах Верховного Суду України від 23 квітня 2014 року

у справі № 6-26цс14, від 16 березня 2016 року у справі № 6-72цс16 та у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 711/1228/17 (провадження № 61-5072св18), від 26 грудня 2019 року

у справі № 473/2691/16-ц (провадження № 61-32565св18).

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, установивши, що дії з реалізації майна та оспорювані заявником електронні торги відбулися після набрання чинності Законом № 3795-VI, правильно застосували статтю 49 Закону № 898-IV у редакції Закону № 3795-VI, оскільки правовідносини з примусової реалізації заставленого майна повинні регулюватися нормативними актами, чинними на час вчинення таких дій, зокрема на час проведення торгів.

Також суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано врахували, що ухвалою від 12 лютого 2015 року у справі № 333/426/15-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року, Комунарський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії заступника начальника Комунарського ВДВС Запорізького МУЮ щодо проведення у виконавчому провадженні № 40494234 повторної уцінки арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , з тих підстав, що державний виконавець правомірно керувався вимогами законодавства, чинного на час проведення торгів, й на такі правовідносини дія пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3795-VI не поширюється.

Додатково у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18) зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 58 Закону № 606-XIV звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності суб`єкта господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85). Водночас підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів. На момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об`єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, і доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює прилюдні торги.

У справі, що переглядається, дії державного виконавця з проведення оцінки арештованого майна, які вчинені до передачі майна на реалізацію, позивач в установлений законом спосіб не оскаржила.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на момент проведення оскаржуваних торгів 19 січня 2015 року строк дії звіту про оцінку майна від 23 квітня 2014 року, підписаного 30 квітня 2014 року, закінчився.

Водночас суди правильно врахували, що для визнання торгів недійсними з підстави закінчення строку дії оцінки майна потрібно, щоб такі порушення порядку одночасно порушували права чи законні інтереси особи, яка оскаржує торги, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

У постанові від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати істотних збитків стягувачу у виді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за значно нижчою від ринкової вартості.

Отже, позивач для визнання недійсними електронних торгів повинна була довести, що продаж спірної квартири здійснено за заниженою ціною.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій врахували таке.

Відповідно до звіту про оцінку спірної квартири, підписаного суб`єктом оціночної діяльності-суб`єктом господарювання ОСОБА_4 30 квітня 2014 року, станом на 23 квітня 2014 року вартість квартири визначена в розмірі 313 551, 00 грн.

З урахуванням дворазової уцінки майна, спірну квартиру реалізовано на третіх електронних торгах, в яких брав участь лише один учасник - ОСОБА_2 , за стартовою ціною в розмірі 282 195, 90 грн.

Згідно зі звітом від 07 лютого 2017 року, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Земля Плюс 2006» (далі - ТОВ «Земля Плюс 2006») на замовлення позивача, вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 19 січня 2015 року складала 403 712, 00 грн.

За змістом рецензії звіту ТОВ «Земля Плюс 2006» від 07 лютого 2017 року, складеної оцінювачем ОСОБА_5 , звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Водночас відповідно до рецензії звіту ТОВ «Земля Плюс 2006» від 07 лютого 2017 року, складеної оцінювачем ОСОБА_6 , під час проведення оцінки методичні підходи, методи та оціночні процедури застосовані з порушенням вимог законодавства, тому звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним і не може бути використаним.

Допитаний в судовому засіданні оцінювач ОСОБА_6 пояснив, що звіт ТОВ «Земля Плюс 2006» від 07 лютого 2017 року складений з порушенням вимог Закону України «Про оцінку майна», під час проведення оцінки не враховані умови продажу квартири, а саме примусовий порядок продажу на торгах, внаслідок такої обставини її вартість значно знижується.

Згідно з висновком від 21 лютого 2018 року, складеним експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_7 на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість спірної квартири, яка визначена порівняльним підходом (з округленням), станом на 19 січня 2015 року складала 443 443, 00 грн.

Експерт ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що заявник не повідомляла йому про існування спеціальних умов продажу квартири, зокрема, що квартира продавалася на умовах примусового продажу, та зазначив, що умови продажу повинні враховуватися при оцінці майна.

У листі Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 27 вересня 2021 року № С-15/11-16/21 зазначено, що якщо б заявник повідомила експерта ОСОБА_7 про дійсні умови продажу квартири (умови розрахунків, скорочений термін експозиції та інші умови продажу квартири, здійсненого в рамках виконавчого провадження), експерту потрібно було б провести додаткове дослідження.

У звіті про оцінку вартості майна, складеному оцінювачем ОСОБА_8 на замовлення ОСОБА_2 , дата проведення оцінки з 19 січня 2015 року до 30 квітня 2015 року, ринкова вартість спірної квартири, з урахуванням округлення для цілей дійсної оцінки, станом на 19 січня 2015 року складала 252 150, 00 грн.

Відповідно до висновку від 20 березня 2018 року, складеного судовим експертом ТОВ «Регіональне судово-експертного бюро» ОСОБА_9 на замовлення ОСОБА_2 , початкова вартість квартири АДРЕСА_1 , в умовах вимушеного продажу при скороченому терміні експозиції становить 229 394, 40 грн.

Експерт ОСОБА_9 , допитаний в судовому засіданні, пояснив, що початкова вартість квартири в умовах вимушеного продажу завжди є нижчою за ринкову, водночас при здійсненні дослідження ним застосований максимальний коефіцієнт.

За клопотанням позивача ухвалою від 06 квітня 2017 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя призначив судову оціночно-будівельну експертизу. Згідно з висновком експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Захарченка В. В. від 08 листопада 2019 року надати відповідь щодо ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 , станом на 19 січня 2015 року не є можливим, оскільки в експертній установі немає бази даних з продажу майна за 2015 рік, а надані сторонами на дослідження документи містять суттєво відмінні дані щодо цін на такі квартири.

Також за клопотанням позивача ухвалою від 15 липня 2020 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя призначив повторну судову оціночно-будівельну експертизу, проте ухвалою від 24 лютого 2021 року задовольнив клопотання позивача про припинення проведення цієї експертизи.

Інших клопотань щодо проведення судових експертиз позивач в суді першої та апеляційної інстанцій не заявляла.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку поданим учасниками справи доказам щодо вартості спірної квартири та зробили вмотивовані висновки про те, що під час визначення ціни нерухомого майна у звіті та експертному висновку, виконаних на замовлення позивача, не враховувалися умови продажу квартири (умови розрахунків, скорочений термін експозиції та інші умови продажу квартири, здійсненого в межах виконавчого провадження). Отже, позивач не надала доказів того, що вартість майна, яке реалізовувалося на оспорюваних електронних торгах, була вищою і що це майно могло бути реалізоване за вищою ціною, з урахуванням, зокрема того, що після повторної уцінки вартості майна в торгах взяла участь лише одна особа. Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що ОСОБА_1 не спростувала суму вартості квартири, визначену у звіті про її оцінку, складеному оцінювачем ОСОБА_4 , який використовувався під час проведення оспорюваних електронних торгів.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши надані учасниками справи докази, зробили обґрунтовані висновки про те, що позивач не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що сама лише реалізація належного їй майна на підставі звіту про оцінку, який втратив чинність, порушує її права та законні інтереси, оскільки, зокрема не надала доказів здійснення реалізації спірної квартири за заниженою ціною.

Такі висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведеній заявником постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12(провадження № 14-624цс18), тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги усі докази, наявні у матеріалах справи, які мають значення для розгляду справи, не підтвердилися. Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у зазначеній у касаційній скарзі постанові.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак