Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 334/10717/14-ц

провадження № 61-9843св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю, Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідач- публічне акціонерне товариство «Запоріжтрансформатор»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2015 року у складі судді Лихосенко М. О. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» (далі -

ПАТ «Запоріжтрансформатор») про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 із 05 листопада 1979 року працював у ПАТ «Запоріжтрансформатор» на різних посадах: начальника бюро у відділі головного технолога, в технологічному відділі, провідним інженером - керівником групи, начальником бюро та провідним інженером - технологом у відділі інноваційних технологій трансформаторного виробництва, а з 03 квітня

2014 року - на посаді провідного інженера-технолога з апаратного виробництва.

01 серпня 2014 року йому було вручено повідомлення про скорочення посади провідного інженера-технолога з апаратного виробництва та звільнення з роботи на підставі наказу від 31 липня 2014 року № 976 і розпорядження від 31 липня

2014 року № 840. У зазначеному повідомленні було також вказано, що на момент його попередження про наступне звільнення вакантні посади, які відповідають його професії та спеціальності, та які можуть бути запропоновані йому для працевлаштування на підприємстві, відсутні.

З моменту попередження про наступне звільнення та до моменту звільнення відповідачем у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України не була запропонована жодна посада для працевлаштування, хоча прийом на роботу та звільнення з роботи на підприємстві в цей час проводилися.

15 жовтня 2014 року ОСОБА_1 був присутнім на засідання цехового комітету профспілки ВІТТВ, де розглядалося подання на його звільнення та було надано згоду на звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП Украйни без врахування переважного права на залишення на роботі.

24 жовтня 2014 року наказом № 344 його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за скороченням штату.

На думку позивача, його звільнення є незаконним, оскільки відповідно до вимог статті 42 КЗпП України він має переважне право на залишення на роботі, так як тривалий час, понад 35 років, пропрацював на зазначеному підприємстві на різних посадах, є автором понад 10 раціоналізаторських пропозицій. Також зазначав про те, що тривалий час на нього покладалися обов`язки головного технолога підприємства та заступника головного технолога. Другу посаду провідного інженера-технолога з апаратного виробництва у відділі інноваційних технологій трансформаторного виробництва займає ОСОБА_4 , який був прийнятий на роботу тільки в 2013 році.

Крім того, вказував, що на підприємстві працюють інші старші інженери-технологи, порівняно з якими він має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, оскільки є провідним інженером-технологом.

Посилаючись на незаконність звільнення, яке вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та спричинило моральні страждання, просив визнати наказ про звільнення його з роботи незаконним, поновити його на посаді провідного інженера-технолога з апаратного виробництва відділу інноваційних технологій трансформаторного виробництва ПАТ «Запоріжтрансформатор», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року до моменту набрання рішенням про поновлення на роботі законної сили та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області

від 17 листопада 2015 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Запоріжтрансформатор»

від 24 жовтня 2014 року № 344 про звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у відділі інноваційних технологій трансформаторного виробництва ПАТ «Запоріжтрансформатор» провідним інженером-технологом з апаратного виробництва.

У цій частині рішення допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року за 9 місяців у розмірі 49 703,35 грн, які повинні бути виплачені підприємством із відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що звільнення позивача було проведено з порушенням вимог пункту 1 статті 40, пункту 1 статті

42 та статті 49-2 КЗпП України, оскільки не було враховане переважне право позивача на залишення на роботі, та не була запропонована інша посада на підприємстві.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що розмір відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн значно завищений та такий, що не відповідає тяжкості спричинених йому моральних страждань. Разом із тим, оскільки незаконним звільненням з роботи позивач неправомірно був позбавлений права на працю, не мав коштів для існування, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, підлягає стягненню на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 листопада 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду мотивована тим, що апеляційний суд, посилаючись на порушення роботодавцем статті 49-2 КЗпП України при звільненніОСОБА_1 , не зазначив, які саме вакантні посади були на підприємстві, та не перевірив, чи відповідає позивач за кваліфікацією цим посадам.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції при повторному розгляді справи

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 листопада 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2015 рокузалишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення

ОСОБА_1 було проведено з порушенням статті 42 КЗпП України, оскільки відповідачем не було враховано переважне право позивача на залишенні на роботі порівняно з іншим працівником ОСОБА_4 , який займав посаду провідного інженера-технолога з апаратного виробництва.

Відповідачем не доведено той факт, що незнання позивачем ОСОБА_1 англійської мови свідчить про його нижчу кваліфікацію та продуктивність праці на займаній ним посаді, оскільки посадовою інструкцією провідного інженера-технолога з апаратного виробництва, з якою позивач був ознайомлений 27 березня 2014 року, не передбачено, що працівник, який займає цю посаду, повинен володіти іноземною (англійською) мовою.

Крім того, апеляційний суд вважав, що роботодавець у порушення статті 49-2 КЗпП України не запропонував звільненому працівнику наявних на підприємстві вакантних посад.

Кваліфікаційні вимоги не перешкоджали позивачеві зайняти вакантну посаду «Фахівець із технічного навчання», а тому, перш ніж подавати запит про попит на цю вакантну посаду до районного центру зайнятості м. Запоріжжя, відповідач був зобов`язаний запропонувати цю вакантну посаду позивачу, оскільки відповідно до положень частини другої статті 49-2 КЗпП України пропонування іншої роботи працівникові повинно проводитися з моменту попередження про звільнення, в період двох місячного строку, а також у момент звільнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга

ПАТ «Запоріжтрансформатор» на рішення Ленінського районного суду

м. Запоріжжя від 20 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08 листопада 2016 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

У грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла цивільна справа № 334/10717/14-ц.

27 січня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, а саме: у зв`язку зі смертю позивача у справі, оскільки правовідносини у трудових спорах не допускають правонаступництва.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу № 334/10717/14-ц передано до Верховного Суду.

23 лютого 2018 року справу № 334/10717/14-ц на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями було передано судді-доповідачеві Пророку В. В. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2019 року касаційне провадження у справі зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 251 ЦПК України до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині вирішення спору про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Витребувано від Другої державної нотаріальної контори м. Запоріжжя засвідчену копію спадкової справи щодо спадкового майна померлого ОСОБА_1 .

Витребувано з Дніпровського районного у м. Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області засвідчену копію актового запису про смерть

ОСОБА_1

25 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшло повідомлення від Другої державної нотаріальної контори м. Запоріжжя про те, що нотаріальна контора після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 спадкової справи не заводила.

26 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшов лист, яким Дніпровський районний у м. Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області надіслав копію актового запису про смерть ОСОБА_1 від 05 січня 2017 року № 12.

21 червня 2019 року на підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.

03 березня 2020 року Верховним Судом було надіслано запит до Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М. про направлення засвідченої копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15 квітня 2020 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) до Верховного Суду надійшла копія спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій наявні заяви

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про прийняття спадщини.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року поновлено провадження у справі, залучено правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у частині позовних вимог про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Надіслано правонаступникам копію касаційної скарги та додані до неї матеріали, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач мав переважне право на залишення на посаді у зв`язку зі скороченням, оскільки саме роботодавець має визначити, хто з працівників має таке право шляхом порівняння кваліфікації та продуктивності праці, а не суд. Посилання апеляційного суду на те, що посадовою інструкцією не передбачено, що працівник повинен володіти іноземною мовою, є помилковим, оскільки посадова інструкція визначає мінімальний рівень знань і вмінь, а отже, наявність додаткових навичок і є критерієм більшої кваліфікації працівника.

На момент звільнення на підприємстві були відсутні вакантні посади, які відповідали його рівню освіти та досвіду роботи ОСОБА_1 .

Крім того, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не звернули належної уваги на те, що позивачу з 25 листопада 2014 року Правобережним центром зайнятості було призначено допомогу по безробіттю, яку той отримував до ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За період із листопада 2014 року до листопада 2015 року позивачу було виплачена допомога по безробіттю у розмірі 37 990,24 грн, тому саме ця сума мала бути вирахувана судами при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи інших учасників справи

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу ПАТ «Запоріжтрансформатор» до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 із листопада 1979 року перебував у трудових правовідносинах із ПАТ «Запоріжтрансформатор», працюючи на різних посадах: начальника бюро у відділі головного технолога, в технологічному відділі, провідним інженером - керівником групи, начальником бюро та провідним інженером - технологом у відділі інноваційних технологій трансформаторного виробництва, а з 03 квітня

2014 року - на посаді провідного інженера-технолога з апаратного виробництва відділу інноваційних технологій трансформаторного виробництва, що підтверджено його трудовою книжкою (а. с. 5-10, т. 1).

Наказом про реструктуризацію підприємства від 31 липня 2014 року № 976 було передбачено скорочення штату працівників, зокрема, посади провідного інженера-технолога з апаратного виробництва відділу інноваційних технологій трансформаторного виробництва. (а. с. 22, т. 1)

01 серпня 2014 року на підставі розпорядження про скорочення посад від 31 липня 2014 року № 840 (а. с. 23, т. 1) ОСОБА_1 під розпис був попереджений про скорочення його посади та наступне звільнення за скороченням штату через

2 місяці, а також про відсутність можливості працевлаштування на підприємстві у зв`язку з відсутності вакантних посад, які відповідають його спеціальності.

01 жовтня 2014 року директором із персоналу підприємства голові цехової профспілки ВІТТВ направлено подання про надання згоди на звільнення провідного інженера-технолога з апаратного виробництва ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно з наказом № 976 та розпорядження № 840 від 31 липня

2014 року.

Відповідно до протоколу засідання цехового комітету профспілки ВІТТВ

ПАТ «Запоріжтрансформатор» від 15 жовтня 2014 року № 9 профспілковий комітет у присутності позивача розглянув вказане подання та у зв`язку з відсутністю у нього додаткових документів про переважне право на залишення на роботі, надав згоду на його звільнення. (а. с. 26, т. 1)

Наказом від 24 жовтня 2014 року № 344 позивача звільнено з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. (а. с. 11, т. 1)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений також у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У справі, що переглядається, спір виник щодо питання дотримання відповідачем вимог статті 42 КЗпП України в частині визначення переважного права позивача на залишення на роботі унаслідок його більш високої кваліфікації і продуктивності праці, а також дотримання роботодавцем статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частини друга, третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватися в разі вирішення питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

При звільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо, які також є складовими кваліфікації.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватися документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Судова практика не допускає можливості проведення експертизи з метою визначення працівників із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, тому учасники трудового спору мають право подавати будь-які належні та допустимі докази, що підтверджують факт наявності у працівника, який звільняється, більш високої кваліфікації і продуктивності праці або низької кваліфікації та продуктивності праці у особи, якій надано перевагу на залишення на роботі. Такими доказами можуть бути документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що на підприємстві дійсно мало місце скорочення чисельності штату працівників, що підтверджується наказом про реструктуризацію підприємства від 31 липня 2014 року № 976, у якому передбачено скорочення штату працівників, зокрема, посади провідного інженера-технолога з апаратного виробництва відділу інноваційних технологій трансформаторного виробництва, яку займав позивач.

Судами також встановлено, що згідно зі штатним розкладом відділу інноваційних технологій трансформаторного виробництва ПАТ «Запоріжтрансформатор» у відділі на час звільнення позивача 2 особи займали посаду провідного інженера-технолога з апаратного виробництва, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Із засідання комісії про визначення кандидатури на скорочення від 24 липня

2014 року показниками кваліфікації та продуктивності праці працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проводилася по п`ятибальній системі, виходячи із задач відділу, в тому числі, знання технологічних процесів і інструкцій (по апаратному виробництві, всього 18), якості і швидкості виконання поставлених задач, впровадження нових технологій і обладнання. Щодо продуктивності праці позивач та ОСОБА_4 отримали однакову оцінку - по три бали. За результатами проведеної роботи комісія вирішила розірвати трудовий договір із позивачем.

Разом із тим, комісією не враховано, що ОСОБА_1 тривалий час (понад 35 років) безперервно пропрацював на зазначеному підприємстві на різних посадах, протягом 25 років займав посаду начальника технологічного бюро в різних відділах ПАТ «Запоріжтрансформатор», в тому числі, більше двох років у відділі інноваційних технологій, що підтверджується записами в трудовій книжці, та свідчить про тривалий безперервний стаж роботи на підприємстві і досвід трудової діяльності.

Розпорядженнями технічного директора позивач виконував обов`язки більш кваліфікованих працівників, а саме: начальника відділу інноваційних технологій, головного технолога, що підтверджується копією наказів, розпоряджень та свідчить про високу кваліфікацію позивача .

ОСОБА_1 є автором понад десяти раціоналізаторських пропозицій, що підтверджено записами в його трудовій книжці. За весь період роботи на підприємстві позивач ніколи не притягувався до дисциплінарної відповідальності.

Інший працівник ОСОБА_4 був прийнятий на посаду лише 05 серпня 2013 року та на час скорочення чисельності штату працівників попрацював, на відміну від позивача, менше року, що свідчить про нетривалий час роботи на підприємстві.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач із наявною у нього вищою освітою за кваліфікацією «Інженер-механік» та стажем роботи на підприємстві понад 35 років мав переважне право на залишення на роботі, враховуючи однорічний стаж роботи ОСОБА_4 на момент скорочення штату працівників.

Суд апеляційної інстанції вмотивовано відхилив твердження роботодавця про те, що інший працівник ОСОБА_4 знав іноземну (англійську) мову, оскільки такий критерій не може вважатися беззаперечним доказом наявності у цього працівника більш високої кваліфікації і продуктивності праці. Крім того, як встановлено апеляційним судом, у посадовій інструкції провідного інженера-технолога з апаратного виробництва, якою передбачено основні види діяльності, задачі та обов`язки працівника, не зазначено, що працівник, який займає цю посаду, повинен володіти іноземною (англійською) мовою.

Щодо порушення роботодавцем вимог статті 49-2 КЗпП України суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що звільненому працівникові не було запропоновано жодної вакантної посади на підприємстві у період із попередження про звільнення до самого звільнення.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій із огляду на наступне.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши відповідну оцінку доказам у справі, встановив, що відповідач не запропонував позивачу наявну на підприємстві вакантну посаду, яка відповідала його професії та спеціальності. Зокрема, судами встановлено, що на момент попередження позивача про наступне вивільнення була вакантною посада «Фахівець із технічного навчання», що підтверджується відповідним запитом підприємства до Правобережного районного центру зайнятості м. Запоріжжя

від 28 серпня 2014 року про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН. Відповідачем не доведено, що кваліфікаційні вимоги вказаної посади перешкоджали позивачеві зайняти її у зв`язку з невідповідністю

ОСОБА_1 вимогам до кандидатів на цю посаду.

Крім того, ПАТ «Запоріжтрансформатор» не було запропоновано позивачу будь-якої іншої вакантної посади на підприємстві, що свідчить про порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Верховним Судом враховано, що обов`язок доведення виконання вимог щодо порядку вивільнення покладається саме на роботодавця. Покладення такого обов`язку на працівника, як на слабшу у зазначених правовідносинах сторону, зокрема, й з урахуванням того, що у нього відсутні документи, що стали підставою для вивільнення, суперечитиме принципам справедливості та верховенства права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів про те, що відповідачем не виконано належним чином вимоги трудового законодавства щодо гарантування права громадянина на працю та сприяння збереженню роботи, оскільки у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, позивачу в день повідомлення про скорочення посади, яку він займав, та протягом часу до моменту звільнення не було запропоновано усі вакантні посади відповідно до штатного розкладу, яким за усіма ознаками та вимогами позивач відповідав: за відповідною професією чи спеціальністю, а також з урахуванням його досвіду роботи.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судами помилково не вирахувана допомога по безробіттю у розмірі 37 990,24 грн, виплачена позивачу Правобережним центром зайнятості, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16,

а також у постановах Верховного Суду: від 08 жовтня 2018 року у справі

№ 524/4471/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 607/5609/17.

Отже, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували вказані норми матеріального та процесуального права, встановили фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та дійшли обґрунтованого висновку про порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні працівника та обґрунтовано вважали наявними правові підстави для поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 (позивач у справі) ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Правовідносини, з яких виник спір, у частині вирішення питання про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди допускають правонаступництво, у зв`язку з чим до участі у справі було залучено правонаступників позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Правовідносини у частині вирішення питання про поновлення на роботі правонаступництва не допускають, проте відповідно до частини третьої статті

414 ЦПК України, якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті та закриття провадження у справі.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржених судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, оскільки повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 414 ЦПК України якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик