Постанова

Іменем України

(додаткова)

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 335/12011/19

провадження № 61-9190св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Вознесенівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - Вознесенівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про скасування арешту нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Вознесенівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Вознесенівський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області), про скасування арешту нерухомого майна.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року, позов задоволено.

Звільнено з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О. Г. 22 травня 2008 року за реєстровим № 3797 та знаходиться в іпотеці ТОВ «Кредитні ініціативи», накладеного 24 липня 2013 року головним державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Касас-Коньон О. Р. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 липня 2013 року ВП № 38609328, реєстраційний номер обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2037616.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» судовий збір в сумі 1 921,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

Стягнено із ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 6 723,50 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій.

Короткий зміст вимог заяви та її обґрунтування

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ключик Ю. В. подала до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі.

Заява обґрунтована тим, що, постановляючи постанову про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , Верховний Суд не вирішив питання щодо застосування заходів процесуального примусу за зловживання процесуальними правами у вигляді штрафу та не вирішив питання щодо розподілу судових витрат у вигляді правничої допомоги адвоката.

Посилаючись на статтю 270 ЦПК України, ОСОБА_1 просив суд: ухвалити додаткове рішення у цій справі, яким вирішити питання щодо застосування заходів процесуального примусу за зловживання процесуальними правами у вигляді штрафу та вирішити питання про розподіл судових витрат щодо надання професійної правничої допомоги.

Позиція Верховного Суду та її нормативно-правове обґрунтування

Перевіривши доводи заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов висновку про часткове задоволення цієї заяви.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу

Під час прийняття 16 червня 2021 року постанови Верховного Суду розподіл витрат на правову допомогу не був вирішений.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначав, що ним було сплачено 14 200,00 грн витрат на правову допомогу.

На підтвердження розміру витрат заявником до апеляційної скарги надано:

- копію договору про надання правничої допомоги від 03 квітня 2020 року № 03/04/0020-ц/335/12011/19;

- копію додаткової угоди від 03 квітня 2020 року до договору про надання правничої допомоги від 03 квітня 2020 року № 03/04/0020-ц/335/12011/19;

- копія акта виконаних робіт від 04 квітня 2020 року за договором про надання правничої допомоги від 03 квітня 2020 року № 03/04/0020-ц/335/12011/19;

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 04 квітня 2020 року № 04-04/20 на суму 14 200,00 грн.

Наведені документи, на думку заявника, свідчать про те, що витрати на правничу допомогу в розмірі 14 200,00 грн є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом правничої допомоги, відповідають критерію розумності їхнього розміру та значенню справи для відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» заперечувало щодо стягнення та розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 14 200,00 грн.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначав, що ним було сплачено 18 400,00 грн витрат на правову допомогу.

На підтвердження розміру витрат заявником до касаційної скарги надано:

- копію додаткової угоди від 17 червня 2020 року до договору про надання правничої допомоги від 03 квітня 2020 року № 03/04/0020-ц/335/12011/19;

- копія акта виконаних робіт від 17 червня 2020 року за договором про надання правничої допомоги від 03 квітня 2020 року № 03/04/0020-ц/335/12011/19;

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 17 червня 2020 року № 17-06/20 на суму 18 400,00 грн.

Наведені документи, на думку заявника, свідчать про те, що витрати на правничу допомогу в розмірі 18 400,00 грн є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом правничої допомоги, відповідають критерію розумності їхнього розміру та значенню справи для відповідача.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» не висловлювало та не наводило своїх заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 18 400,00 грн.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Враховуючи надані стороною відповідача докази та прийняте судом касаційної інстанції рішення, згідно з постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 березня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року, ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи», колегія суддів погоджується, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Так, відповідач у заяві про ухвалення додаткового рішення зазначив, що в суді апеляційної інстанції ним було сплачено витрати на правову допомогу 14 200,00 грн, а саме: 1) за вивчення справи - 3 000, 00 грн (1 500,00 грн * 2 години); 2) за усну консультацію - 2 000, 00 грн (1 000,00 грн * 2 години); складання апеляційної скарги - 9 000, 00грн (1 800,00 грн * 5 годин); відправлення (рекомендований лист 1 шт.) - 200,00 грн.

В суді касаційної інстанції ним було сплачено витрати на правову допомогу 18 400,00 грн, а саме: 1) за вивчення практики Верховного Суду - 4 000, 00 грн (2 000,00 грн * 2 години); 2) за усну консультацію - 2 000, 00 грн (1 000,00 грн * 2 години); складання касаційної скарги - 12 000, 00 грн (2 400,00 грн * 5 годин); відправлення (рекомендований лист 2 шт.) - 400,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» заперечувало щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 14 200,00 грн, однак не навело мотивів та доводів їх неспівмірності із складністю відповідної роботи.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» не висловлювало та не наводило своїх заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 18 400,00 грн та не просило їх зменшити.

Як вже зазначалось вище, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.

Проаналізувавши наведений відповідачем у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих відповідачу адвокатом послуг, а також подані документи, врахувавши, що позивач під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не наводив мотивів та доводів їх неспівмірності із складністю відповідної роботи, а в суді касаційної інстанції взагалі не наводив своїх заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу та не просив їх зменшити, колегія суддів дійшла висновку, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності та є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Однак колегія суддів не вбачає підстав для стягнення витрат на відправлення, зазначених у додаткових угодах та актах виконаних робіт у сумі 600,00 грн, оскільки такі не підтвердженні належними та допустимими доказами, зокрема, відповідач не надав квитанції оплати поштових відправлень та описи вкладень до цінних листів.

З огляду на те, що відповідач документально не підтвердив витрат на відправлення у суді апеляційної та касаційної інстанції на загальну суму 600,00 грн, то колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 та стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 32 000,00 грн.

Щодо застосування заходів процесуального примусу

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування заходів процесуального примусу з огляду на таке.

Звертаючись з клопотанням до суду касаційної інстанції про застосування заходів процесуального примусу до ТОВ «Кредитні ініціативи», ОСОБА_1 посилався на те, що позивачем зазначено неправильно адресу відповідача, що позбавило ОСОБА_1 участі у справі, а також ТОВ «Кредитні ініціативи» систематично подає позов з тих самих підстав та до тих самих учасників справи, але в засідання не з`являється і справу залишають без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Статтею 144 ЦПК України визначені види заходів процесуального примусу, в тому числі і штраф.

Згідно з частиною першою статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

Чинним цивільним процесуальним законодавством не встановлено імперативного характеру застосування заходів процесуального примусу, в тому числі й штрафу, оскільки це є правом суду, а не його обов`язком.

Аналіз клопотання свідчить про відсутність підстав для застосування заходів процесуального примусу, передбачених статтею 148 ЦПК України, оскільки ТОВ «Кредитні ініціативи» не вчиняло дій (бездіяльності), які б могли бути розцінені судом як недобросовісне виконання процесуальних обов`язків, матеріали справи не містять жодного доказу зловживання процесуальними правами, вказане посилання скаржника є припущенням та не може бути застосовано судом в розумінні положень ЦПК України. Залишення позову без розгляду у зв`язку з неявкою сторін не позбавляє права позивача звернутися до суду з позовом повторно.

Керуючись статтями 141 270 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 32 000,00 грн.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заходів процесуального примусу відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук