Постанова
Іменем України
19 березня 2021 року
м. Київ
справа № 335/14082/17
провадження № 61-14257св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року
у складі судді та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою.
Позовна заява обґрунтована тим, що сторони є співвласниками жилого будинку АДРЕСА_1 . Позивачеві належить 11/20 часток,
а відповідачці - 9/20 часток у праві власності на жилий будинок, розташований на земельній ділянці, закріпленій за ним рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 06 січня 1955 року, площею 1035,00 кв. м. Між сторонами виник спір про порядок користування земельною ділянкою, зокрема, з приводу відповідності площ землекористування кожної зі сторін співвідношенню належних їм часток у праві власності на будинок. Раніше спір розглядався районною адміністрацією Запорізької міської ради
по Орджонікідзевському району, але комісією, створеною для вирішення земельного спору, встановлено, що, незважаючи на відсутність порушень меж земельної ділянки з боку позивача, спір сторін про порядок користування земельною ділянкою не вирішено, а запропоновано позивачеві звернутись
до суду.
Площа землекористування відповідача перевищує площу, яка відповідає її частці у праві власності на жилий будинок, а площа його землекористування є меншою, хоча плату за землю сторони вносять відповідно до належних їм часток у праві власності на будинок, що свідчить про наявність між сторонами земельного спору, однак факт порушення відповідачем земельних прав позивача можна встановити лише за результатами експертного дослідження.
З урахуванням уточнення позовних вимог позивач просив визначити порядок користування земельною ділянкою відповідно до висновку експертизи.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду
від 26 серпня 2020 року, позов задоволено.
Визначено порядок користування земельною ділянкою площею 1035,00 кв. м
у межах точок з геодезичними (топографічними) координатами: точка 1 (13251,743; 11322,323; 18,37) - точка 2 (13260,928: 11366,540; 31.76) - точка 3 (13238,250; 11370,220; 31,76) - точка 4 (13229,345; 11325,237; 31,76), наданою
з метою обслуговування жилого будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , відповідно до часток, належних сторонам у праві спільної часткової власності на жилий будинок.
Виділено у користування ОСОБА_1 на належні йому 11/20 часток у праві спільної часткової власності на жилий будинок
АДРЕСА_1 , земельну ділянку S-1 прощею 566,15 кв. м у межах відрізків:
точка 3 - точка 4 протяжністю 45,79 м;
точка 4 - точка 5 (лежить на прямій між точками 4 і 1 на відстані 11,46 м
від точки 4) протяжністю 11,46 м;
точка 5 - точка 6 (розташована на зовнішній стіні житлового будинку літ. А посередині між кімнатами 1-4 і 2-3 відповідно до технічного паспорта
на садибний (індивідуальний) житловий будинок
АДРЕСА_1 , виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗМБТІ» станом на 09 жовтня 2013 року) протяжністю 30,82 м;
точка 6 - точка 7 (розташована на внутрішній стіні житлового будинку літ. А посередині між кімнатами 1-6 і 2-2) протяжністю 8,82 м;
точка 7 - точка 8 (крайня кутова точка гаражу літ. Ж на стіні, що виходить
на земельну ділянку АДРЕСА_2 , з боку житлового будинку літ. А) протяжністю 1,70 м;
точка 8 - точка 9 (крайня кутова точка гаражу літ. Ж на прямій між точками 2 і 3 на відстані 12,66 м від точки 3) протяжністю 4,50 м;
точка 9 - точка 3 протяжністю 12,66 м;
Виділено у користування відповідачки ОСОБА_2 на належні їй 9/20 часток у праві спільної часткової власності на жилий будинок (
АДРЕСА_1 , земельну ділянку S-2 прощею 462,65 кв. м у межах відрізків:
точка 1 - точка 2 протяжністю 45,16 м;
точка 2 - точка 10 (лежить на прямій між точками 2 і 3 на відстані 10,31 м
від точки 2) протяжністю 10,31 м;
точка 10 - точка 11 (розташована на зовнішній стіні житлового будинку літ. А
на відстані 1,00 м від точки 7 з боку земельної ділянки АДРЕСА_2 ) протяжністю 6,20 м;
точка 11 - точка 7 протяжністю 1,00 м;
точка 7 - точка 6 протяжністю 8,82 м;
точка 6 - точка 5 протяжністю 30,82 м;
точка 5 - точка 1 протяжністю 10,92 м;
Залишено у спільному користуванні сторін земельну ділянку S-3 прощею 6,2 кв. м у межах відрізків:
точка 7 - точка 8 протяжністю 1,7 м;
точка 8 - точка 9 протяжністю 4,5 м;
точка 9 - точка 10 протяжністю 1,00 м;
точка 10 - точка 11 протяжністю 6,20 м;
точка 11 - точка 7 протяжністю 1,00 м.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що визначений експертним висновком порядок користування земельною ділянкою, виділеною під житловий будинок сторін, відповідає
їх часткам у праві власності на цей будинок, не порушує нічиїх прав та відповідає нормам Державним будівельним нормам (далі - ДБН).
Узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України - суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб,
що не були залучені до участі у справі, а саме - у справі не залучено власника земельної ділянки Запорізьку міську раду.
Крім цього, заявник посилається на те, що судами порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 335/14082/17, витребувано її з Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу та зупинено дію рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року
до закінчення касаційного провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом 25 травня 2005 року за реєстровим № 1-423, належить 11/20 часток
у праві власності на жилий будинок АДРЕСА_1 . Право власності позивача зареєстроване Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - ОП «ЗМБТІ») 30 травня
2005 року у реєстровій книзі № 3/26, номер запису: 661/6264.
Відповідачу на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 23 квітня 1998 року, належить 9/20 часток у праві власності на жилий будинок АДРЕСА_1 . Право власності відповідача зареєстроване ОП «ЗМБТІ» 03 червня 1998 року у реєстровій книзі № 3/26, номер запису: 661/6264.
Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленим станом на 09 жовтня 2013 року, на земельній ділянці розташовані: житловий будинок літ. А, погріб під літ. А літ. пг, житлова прибудова літ. А2, прибудова літ. а1, прибудова літ. а2, ганок до літ. а2, сарай літ. б, літня кухня літ. Б, літня кухня літ. Б1, сарай літ. В, вбиральня літ. Д, гараж літ. Ж, оглядова яма, вольєр літ. З, навіс літ. Н, вбиральня літ. У, замощення І, замощення ІІ, паркан №1, хвіртка №10, ворота №11, паркан № 12 , паркан № 13 , зливна яма №14, хвіртка № 17, паркан № 18 , паркан № 19 .
За даними технічного паспорта жилий будинок складається з двох відокремлених квартир з окремими входами: № 1 загальною площею 132,4 кв. м, у тому числі житлова площа - 42,5 кв. м, що належить позивачеві, та № 2 загальною площею 32,3 кв. м, у тому числі житлова площа - 23,8 кв. м, яка належить відповідачу. Загальна площа будинку - 164,7 кв. м, у тому числі житлова, площа - 66,3 кв. м, допоміжна площа - 98,4 кв. м. Квартири не виділені як окремі об`єкти права власності.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Запорізької міської Ради депутатів трудящих від 06 січня 1955 року за будинком
АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 1035,00 кв. м.
Указана земельна ділянка не була приватизована, а перебуває у користуванні сторін як співвласників житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; угоди між співвласниками щодо порядку користування нею укладено не було.
Ухвалою суду від 05 вересня 2018 року задоволено клопотання представника позивача та у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональне судово-експертне бюро», на вирішення якої поставлене питання: які можливі варіанти порядку користування земельною ділянкою, закріпленою рішенням виконавчого комітету Запорізької міської Ради депутатів трудящих
від 06 січня 1955 року за житловим будинком за адресою:
АДРЕСА_1 , відповідно до часток, належних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на зазначений жилий будинок
на момент розгляду справи?
Висновком судової земельно-технічної експертизи надано один варіант визначення порядку користування спірною земельною ділянкою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Вирішуючи спір суди вірно визначили, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України),
у редакції, чинній на час набуття ОСОБА_3 права власності на частину житлового будинку, тобто станом на 25 травня 2005 року.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України (у редакції, станом на частки житлового будинку ОСОБА_3 ) при переході права власності
на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування -
на підставі договору оренди; при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного
і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку
в разі набуття права власності на нерухомість.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі
№ 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року
у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок про те,
що за відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те,
що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності
на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин,
що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності
на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав
на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує
за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав
на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).
Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно
до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).
Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників
на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить,
що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним
зі співвласників належним йому майном.
У справі проведена судова земельно-технічна експертиза.
Висновком експерта від 08 лютого 2019 року № 2446 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, встановлено, що фактично
в користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 492,04 кв. м,
що на 77,21 кв. м менше, ніж припадає на ідеальну частку 11/20 часток,
а в фактичному користуванні відповідача перебуває ділянка площею
542,96 кв. м, що на 77,21 кв. м більше, ніж припадає на ідеальну частку 9/20 часток. Таким чином, фактичний порядок користування не відповідає ідеальним часткам співвласників та п. 3,25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування
і забудова міських і сільських поселень», не забезпечено доступ позивача
до вводу мережі газопостачання та до стіни гаража літ. Ж для доступу
та обслуговування. На розгляд суду запропоновано єдиний варіант порядку користування земельною ділянкою площею 1035 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1 , згідно з ідеальними частками співвласників
та відповідно до державних будівельних норм.
З урахуванням встановленого статтею 13 ЦПК України принципу диспозитивності суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного
по суті висновку про виділення позивачу та відповідачу частки земельної ділянки пропорційно до їх часток у праві власності на будинок.
Доводи касаційної скарги про те, що ухваленими рішеннями порушено права відповідача є необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій
за наслідками встановлення фактичних обставин даної справи застосовано вимог статей 120 ЗК України та 377 ЦК України і відповідні висновки судів відповідають сталій судовій практиці розгляду даної категорії справ.
Перевірка доводів касаційної скарги щодо невідповідності судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, дає підстави вважати висновки зроблені судами у справі, що переглядається не суперечить наведеним висновкам.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що незалучення до участі у справі власника земельної ділянки - Запорізьку міську раду є підставою для скасування судових рішень. Такий довід не є підставою для відмови у позові ОСОБА_1 , оскільки відповідно до наявного у матеріалах справи договору на право забудови від 22 вересня 1997 року № 19/37 спірна земельна ділянка надана ОСОБА_2 , як забудовнику, у безтермінове користування, а тому права та інтереси органу місцевого самоврядування при визначенні порядку користування земельною ділянкою не зачіпаються.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення
у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне
по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо поновлення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки дія оскаржуваного рішення Орджонікідзевського районного суду
м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року зупинена ухвалою Верховного Суду
від 19 жовтня 2020 року, то вона підлягає поновленню з огляду на закінчення розгляду цієї справи касаційним судом.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 403, 409, 410, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя
від 23 грудня 2019 року
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Бурлаков
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська