Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 335/1760/19

провадження № 61-12755св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року в складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Кримської О. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 29 червня 2018 року, приблизно о 19 годині 50 хвилин, на автодорозі «Бориспіль - Дніпро - Запоріжжя - Маріуполь» поблизу с. Григорівське Оріхівського району Запорізької області відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобілів «ВАЗ-2101», державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та «TOYOTA Solara», державний реєстраційний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . ОСОБА_1 була пасажиром автомобіля ВАЗ 2101.

У результаті ДТП позивач отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого осколкового перелому шейки правої плечової кістки зі зміщенням фрагментів, хронічний бронхіт (фаза загострення), які за висновком експерта є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості, які потягли за собою тривалий розлад здоров`я. За наслідками отриманих травм ОСОБА_1 була прооперована, після операції отримувала лікування, знаходячись на стаціонарному лікуванні в період з 29 червня 2018 року по 13 липня 2018 року. З метою лікування та відновлення фізичного стану позивачем були придбані ліки на загальну суму 4 640,90 грн та комплект для остеосинтезу плечової кістки за 16 496 грн.

У результаті ДТП ОСОБА_1 зазнала моральних страждань, які полягають у тому, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень довгий час вона відчувала фізичний біль, через довготривале лікування не могла перебувати зі своєю родиною, без сторонньої допомоги не мала можливості самостійно обслуговувати себе, ДТП, що сталася, викликала у неї страх за своє життя та сім`ю, побоювання за неможливість відновлення фізичного стану, повернення до звичайного способу життя.

ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь

вартість придбаних на лікування медичних препаратів у розмірі 4 640,90 грн;

вартість комплекту остеосинтезу плечової кістки у розмірі 16 496 грн;

грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2021 року у складі судді: Рибалко Н. І., в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 07 лютого 2019 року вбачається, що невідповідність дій водія ОСОБА_3 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв`язку з подією даної ДТП. З урахуванням наданих даних, в цій дорожній ситуації в діях водія автомобіля марки Tayota solara реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам розділу 34 розмітка 1.1) Правил дорожнього руху України, що не знаходяться в причинному зв`язку з подією даної ДТП. У випадку швидкості вказаного автомобіля близько 120 км/год., вбачаються також невідповідності пп. 12.6 г), 12.9 б) Правил дорожнього руху. 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 подано до старшого слідчого СВ Оріхівського ВП Пологівського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області капітану поліції Царегородцеву С. І. заяву, в якій вона вказала, що не має претензій до свого племінника ОСОБА_3 . Притягати його до кримінальної відповідальності не бажає, оскільки він є її рідним племінником. Відповідно до статті 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Спільною є шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Суд першої інстанції вказав, що оскільки зі змісту постанови слідчого про закриття кримінального провадження вбачається, що у висновку експерта № 9-649 від 25 жовтня 2018 року вказано, що дії ОСОБА_2 не знаходилися у причинному зв`язку із подією ДТП, то, відповідно, підстави для відповідальності за завдану шкоду саме нею відсутні. Позивач, її представник самостійно визначилися з відповідачем у справі, вимог щодо покладення солідарної відповідальності на обох учасників ДТП не пред`явили, суд при вирішенні спору застосовує вимоги статті 13 ЦПК України та вирішує спір в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Надані у судовому засіданні покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судом не беруться до уваги, оскільки вони не мають правового значення для вирішення справи. Тому підстави для відшкодування моральної шкоди також відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2021 року скасовано та позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 21 142,90 грн та грошову компенсацію моральної шкоди 15 000 грн, а всього - 36 142,90 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за загальним правилом, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц. Між тим, в цій справі не встановлено, що водій ОСОБА_2 мала станом на час ДТП чинний договір страхування. Про ці обставини вона ані суд, ані потерпілу ОСОБА_1 не повідомила. Пасажир транспортного засобу підпадає під категорію «інші особи», яким завдано шкоди внаслідок взаємодії двох транспортних засобів. Отже, якщо при зіткненні кількох автомобілів постраждав пасажир або пішохід, обов`язок компенсувати потерпілому шкоду покладається на всіх володільців (власників) джерел підвищеної небезпеки солідарно, незалежно від їхньої вини.

Апеляційний суд зазначив, що у справі, що переглядається в апеляційному провадженні, судом першої інстанції помилково не застосовано положення частини другої статті 1188 ЦК України, відповідно до якої, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від її вини. Оскільки у випадку, коли шкода завдана пасажиру, вина не має значення, тому що обидва водія керували автомобілем як джерелом підвищеної небезпеки. Та у результаті дорожньо-транспортної пригоди постраждала інша особа - пасажир ОСОБА_1 . Зміст солідарного обов`язку (у тому числі відшкодувати шкоду) відповідно до приписів частини першої статті 543 ЦК України як раз і полягає у тому, що кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Тому якщо двома джерелами підвищеної небезпеки пасажиру завдано шкоди, то він має право обрати відповідача, яким є один із володільців транспортного засобу. У подальшому один із солідарних боржників, який відшкодував шкоду потерпілому в повному обсязі, відповідно до положень статті 544 ЦК України може звернутися до інших солідарних боржників із зворотними вимогами. Такий висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року в справі № 199/1100/19 (провадження № 61-20924св19). Тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо необхідності наявності вини водія у події ДТП у разі звернення з позовом пасажира про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Апеляційний суд зазначив, що завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 внаслідок ДТП 29 червня 2018 року підтверджується матеріалами справи: висновком експерта № 1028 від 12 липня 2018 року проведеної на підставі ухвали слідчого у кримінальному провадженні судово-медичної експертизи, постановою судді Пологівського районного суду Запорізької області від 18 березня 2019 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , постановою від 07 лютого 2019 року про закриття кримінального провадження, випискою з медичної картки стаціонарного хворого № 9875. За таких обставин, потерпіла ОСОБА_1 має право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок водія ОСОБА_2 . При цьому, незалучення у цю справу другого водія ОСОБА_3 як відповідача (солідарного боржника) та відсутність претензій до нього у позивача не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову про наслідки ДТП, заявлені до іншого водія.

Апеляційний суд вказав, що дослідивши надані позивачем копії товарних та фіскальних чеків у сукупності з випискою з медичної картки стаціонарного хворого № 9875, проведення їй остеосинтезу зі встановленням титанової пластини та тривалістю одужання позивача, необхідністю її нагляду у травматолога з метою подальшого лікування, перев`язок, зняття швів, необхідності проходження ЛФК, визнала обґрунтованим заявлений розмір витрат позивача на лікування в сумі 4 646,90 грн, а також вважала обґрунтованою вартість комплекту для остеосинтезу плечової кістки в сумі 16 496 грн. Відповідно до положення частини другої статті 1167 ЦК, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, якщо її завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. З урахуванням обставин цієї справи, де потерпіла взагалі не скоювала будь-яких неправомірних дій, а лише знаходилась у транспортному засобі, яке є учасником ДТП, в якості пасажиру, та її травмування потягло тривале лікування, в ході якого знадобилося також і оперативне втручання для збирання та фіксування пошкодженої кістки, з урахуванням вимушених змін у житті, коли їй необхідно було витрачати час та зусилля на реабілітацію, її було тривалий час обмежено у русі через травмування, колегія вважала, що позивач зазнала моральних страждань, але визначений нею розмір відшкодування є дещо завищеним. Тому, з урахуванням обставин цієї справи, вимог розумності та справедливості, колегія вважала, що доцільним стягнути грошову компенсацію моральної шкоди з відповідача на користь позивача у розмірі 15 000 грн.

Аргументи учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року, в якій просила: оскаржену постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції залишити в силі; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що стаття 1188 ЦК України визначає обов`язок осіб, які спільно завдали шкоди пасажирам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, відшкодувати завдану шкоду незалежно від їхньої вини, проте за матеріалами кримінального провадження, єдиним винним у ДТП визнано водія ОСОБА_3 , а не водія ОСОБА_2 . Оскільки вина водія ОСОБА_2 матеріалами справи не доведена, на неї не може бути покладено обов`язок відшкодування шкоди.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму матеріального права (стаття 1188 ЦК України) без урахування викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 02 липня 2019 року в справі № 689/1388/16-к висновку щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України, висновку щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України, а саме про те, що як зазначено в постанові, є «необґрунтованими посилання на положення частини другої статті 1188 ЦК України як на підстави для стягнення з іншої або декількох осіб виплат на відшкодування шкоди, завданої потерпілій особі... (пасажиру автобуса), оскільки вказана норма визначає обов`язок осіб, які спільно завдали шкоди іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, відшкодувати завдану шкоду незалежно від їхньої вини, а винним у ДТП і, відповідно, особою, яка завдала збитків, визнано особу..., а не водія автобуса». Висновки Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2021 року повністю відповідають висновкам, викладеним у вищезазначеній Постанові Верховного Суду в справі № 689/1388/16-к. Так, в рішенні суду першої інстанції зазначено: «оскільки зі змісту постанови слідчого про закриття кримінального провадження вбачається, що у висновку експерта № 9-649 від 25 жовтня 2018 року вказано, що дії ОСОБА_2 не знаходилися у причинному зв`язку із подією дорожньо-транспортної пригоди, то, відповідно, підстави для відповідальності за завдану шкоду саме нею відсутні». За таких обставин, наявна практика Верховного Суду, яка регулює аналогічні правовідносини щодо застосування статті 1188 ЦК України, якої колегія суддів апеляційного суду не дотрималася.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Вказує, що в справі №689/1388/16-к суди всіх інстанцій, у межах доводів страхової компанії, з урахуванням обставин справи, які відрізняються від обставин, встановлених судами у цій справі, дійшли висновку, що підстав для поділу страхового відшкодування між особами, діяльністю яких заподіяна шкода, та, що таке відшкодування повинно виплачується лише в разі, якщо пасажир не був застрахований за обов`язковим страхуванням від нещасних випадків на транспорті - немає. У постанові Верховного Суду формулювання «винний у ДТП» Судом застосовано, по-перше, зважаючи на визнання водія винним (вироком суду) у спричинені ДТП, та по-друге - у контексті обґрунтування саме не застосування судами пункту 32.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Отже, Відповідачка ОСОБА_7 помилково вважає, що означена частина постанови Верховного Суду вказує на обов`язковість установлення причинного зв`язку дій водія з подією ДТП (вини), як правової підстави для стягнення з такого водія на користь пасажира (позивача ОСОБА_1 ) завданої їй шкоди. Також Верховий Суд у справі № 689/1388/16-к не вказував що: «оскільки вина водія автобуса у спричинені ДТП не доведена покласти на нього відповідальність неможливо». Наведені обставини спростовують твердження ОСОБА_7 про наявність практики Верховного Суду, яка регулює аналогічні правовідносини щодо застосування статті 1188 ЦК України, якої апеляційний суд не дотримався.

Зазначає, що у випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України, згідно з яким, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Аналогічний висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року в справі N 199/1100/19. Тобто, пасажир одною з транспортних засобів, які у ДТП взаємодіяли як джерела підвищеної небезпеки, є «іншою особою» в розумінні положень частини 2 статті 1188 ЦК України. Якщо пасажир одного з транспортних засобів, які у ДТП взаємодіяли як джерела підвищеної небезпеки, зазнав шкоди, то відшкодування йому такої шкоди має здійснюватися за правилами частини 2 статті 1188 ЦК України. Отже, у випадку завдання шкоди пасажиру транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у якій два транспортні засоби взаємодіяли як джерела підвищеної небезпеки, відповідальність перед пасажиром несуть обидва водії (володільці джерел підвищеної небезпеки) за правилами частини другої статті 1188 ЦК України.

Вказує, що зміст солідарного обов`язку (у тому числі відшкодувати шкоду) відповідно до приписів частини першої статті 543 ЦК України як раз і полягає у тому, що кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Тому, якщо двома джерелами підвищеної небезпеки пасажиру завдано шкоди, то він має право обрати відповідача, яким є один із володільцев транспортного засобу. Обов`язок з відшкодування шкоди покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного з них, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 335/1760/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року: поновлено касаційне провадження у справі; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 вересня 2021 року зазначено, що

аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню;

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 689/1388/16-к.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 29 червня 2018 року, о 19 годині 50 хвилин, на автошляху сполученням «Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя-Маріуполь», поблизу с. Григорівське Оріхівсь-кого району Запорізької області сталася ДТП за участю автомобілів «ВАЗ -2101», д.р.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Tоyota solara», д.р.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , в результаті якої водій та пасажири автомобіля «ВАЗ-2101» отримали тілесні ушкодження.

У момент ДТП в автомобілі «ВАЗ -2101», д.р.з НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 як пасажир перебувала ОСОБА_1 .

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 9875 відділення травматології у період з 29 червня 2018 року по 13 липня 2018 року ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з діагнозом: «Закритий осколковий перелом шейки правої плечової кістки зі зміщенням фрагментів».

Згідно з висновком експерта № 1028 від 12 липня 2018 року за наслідками проведення судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень ОСОБА_1 закритий перелом правої плечової кістки у верхній третині зі зміщенням кісткових фрагментів у ОСОБА_1 кваліфікується як тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.

07 лютого 2019 року ОСОБА_1 подано заяву до старшого слідчого СВ Оріхівського ВП Пологівського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області капітану поліції Царегородцеву С. І., в якій вона вказала, що не має претензій до свого племінника ОСОБА_3 . Притягати його до кримінальної відповідальності не бажає, оскільки він є її рідним племінником.

Постановою старшого слідчого СВ Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції Царегородцева С. І. від 07 лютого 2019 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080310000456 від 30 серпня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, закрито за відсутністю у діях складу кримінального правопорушення. Виділено матеріали для направлення до патрульної поліції м. Запоріжжя щодо вирішення питання про притягнення водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.

У постанові слідчого про закриття кримінального провадження від 07 лютого 2019 року зазначено, що:

згідно висновку експерта № 9-649 від 25 жовтня 2018 року за варіантом показань потерпілих та свідків, в даній ДТП водій автомобіля ВАЗ 2101 реєстраційний номер п. НОМЕР_4 , ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 та розділу 34 (дорожня розмітка 1.1) Правил дорожнього руху України.

В даній ДТП водій автомобіля марки Tоyota solara реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_2 повинна була діяти у відповідності до вимог п.10.1 Правил дорожнього руху та розділу 34 (дорожня розмітка 1.1) Правил дорожнього руху України. Якщо швидкість руху автомобіля марки Tоyota solara реєстраційний номер НОМЕР_3 , складала 120 км год., то водій ОСОБА_2 повинна була діяти у відповідності до вимог пп.12.6 г) 12.9 б) Правил дорожнього руху України. У висновку експерта № 9-649 від 25 жовтня 2018 року вказано, що дії ОСОБА_2 не знаходилися у причинному зв`язку із подією дорожньо-транспортної пригоди.

В даній ДТП в діях водія ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_5 , ЗП ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 та розділу 34 (дорожня розмітка 1.1) Правил дорожнього руху. Невідповідність дій водія ОСОБА_3 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв`язку з подією даної дорожньо-транспортної пригоди.

З урахуванням наданих даних, в даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля марки Tayota solara реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам розділу 34 розмітка 1.1) Правил дорожнього руху України, що не знаходяться в причинному зв`язку з подією даної ДТП. У випадку швидкості вказаного автомобіля близько 120 км/год., вбачаються також невідповідності пп. 12.6 г), 12.9 б) Правил дорожнього руху. У даній дорожній ситуації водій автомобіля «ВАЗ 2101» реєстраційний номер НОМЕР_6 ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути зіткнення транспортних засобів при своєчасному застосуванні заходів, направлених на зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу.

Постановою Пологівського районного суду Запорізької області від 18 березня 2019 року в справі № 324/385/19 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що:

«на думку суду першої інстанції, частину другу статті 1188 ЦК України можна застосувати за сукупності таких обставин: 1) потерпілим є третя особа; 2) шкода завдана потерпілому внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки; 3) «не встановлена вина жодної з осіб, які завдали такої шкоди» (якщо ж вина завдавача шкоди доведена, то відповідальність за останню відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України не можна покласти на ту особу, вина якої у завданні шкоди відсутня).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такий висновок суду першої інстанції є неточним. Внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкода може бути завдана як власникам (володільцям), наприклад, транспортних засобів, так і третім особам, зокрема пасажирам, пішоходам. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені у частині першій статті 1188 ЦК України, а особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, - частиною другою цієї статті. Приписи останньої та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV застосовні у тому разі, якщо декілька осіб є саме відповідальними за завдану шкоду, тобто якщо вони спільними неправомірними діями чи бездіяльністю її завдали. За таких умов не має значення вина кожного з них у завданні шкоди. Останню вони зобов`язані відшкодувати у відповідній пропорції незалежно від вини.

Отже, припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

[...]

Суди обох інстанцій по суті правильно вважали, що приписи частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV незастосовні у цій справі. Водій автомобіля, у якому знаходилась позивачка, - хоч і став учасником ДТП, але його поведінка, як встановив апеляційний суд, не була протиправною. Тому не можна вважати, що він спільно зі страхувальником завдав позивачці шкоду. Підстава для його солідарної відповідальності зі страхувальником перед потерпілою незалежно від їхньої вини відсутня».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що:

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на аргументацію її постанови у цій справі висновки про застосування частини другої статті 1188 ЦК України, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17, потребують конкретизації таким чином:

За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний не тоді, коли встановлена вина кожного з власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі (тобто не тоді, коли встановлено невжиття залежних від цих власників (володільців) заходів для запобігання заподіянню такої шкоди), а тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі). Встановлення неправомірності діяння кожного з власників (володільців), які спільно завдали шкоди третій особі внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, достатньо для покладення на цих власників (володільців) солідарного обов`язку з відшкодування шкоди.

За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

не встановлено, що водій ОСОБА_2 мала станом на час ДТП чинний договір страхування. Про ці обставини ОСОБА_2 ані суд, ані потерпілу ОСОБА_1 не повідомила;

апеляційний суд не врахував, що частина друга статті 1188 ЦК України застосовна за таких умов: відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі);

суд першої інстанції встановив, що згідно змісту постанови слідчого про закриття кримінального провадження у висновку експерта № 9-649 від 25 жовтня 2018 року вказано, що дії ОСОБА_2 не знаходилися у причинному зв`язку із подією дорожньо-транспортної пригоди; у постанові слідчого про закриття кримінального провадження від 07 лютого 2019 року зазначено, що невідповідність дій водія ОСОБА_3 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв`язку з подією даної дорожньо-транспортної пригоди;

встановивши, що дії ОСОБА_2 не знаходилися у причинному зв`язку із подією ДТП, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення майнової та моральної шкоди із ОСОБА_2 . Натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суд першої інстанції в оскарженій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення майнової шкоди у розмірі 21 142,90 грн, грошової компенсації моральної шкоди 15 000 грн скасувати; рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди у розмірі 21 142,90 грн, грошової компенсації моральної шкоди 15 000 грн залишити в силі; судовий збір за подання касаційної скарги слід компенсувати особі, яка подала касаційну скаргу у порядку, встановленому КМ України.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди у розмірі 21 142,90 грн, грошової компенсації моральної шкоди 15 000 грн скасувати.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди у розмірі 21 142,90 грн, грошової компенсації моральної шкоди 15 000 грн залишити в силі.

Компенсувати ОСОБА_2 1 536,80 грн сплаченого судового збору у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук