ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

справа № 335/5820/23

провадження № 61-8845св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов Кирило Костянтинович, Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Свинаренко Олена Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яма Дмитро Миколайович, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Стеценка А. В. від 31 січня 2024 року, додаткове рішення цього ж суду від 16 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Трофимової Д. А., від 15 травня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Хохлова К. К., Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Свинаренко О. В. (далі - приватний нотаріус), про визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з електронних торгів, визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2012 року у справі № 0818/3231/2012 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 вересня 2006 року № 014/17-02/4157-50, укладеним між ним та ПАТ «Райффайзем Банк Аваль», у розмірі 212 195,62 грн звернуто стягнення на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, розмір якої буде не нижче розмірі звичайних ринкових цін на подібне майно на момент продажу.

На виконання виконавчого листа, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя на підставі вказаного рішення, 20 листопада 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К. К. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1, а у січні 2022 року ДП «Сетам» провело електронні торги, на яких реалізувало належну позивачеві квартиру переможцю торгів ОСОБА_2 за ціною 574 690 грн.

24 січня 2022 року приватним нотаріусом Свинаренко О. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 та видано останньому свідоцтво про придбання майна з електронних торгів за № 98.

Проте, постановою Запорізького апеляційного суду від 31 травня 2023 року зазначене заочне рішення суду за його апеляційною скаргою скасовано, увалено нове рішення, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитом звернено стягнення на належну йому квартиру та зупинено виконання постанови у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Посилається на те, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними: електронні торги з продажу квартири згідно протоколом проведення електронних торгів від 03 грудня 2021 року № 561844, свідоцтво про придбання майна з електронних торгів № 98 від 21 січня 2022 року, видане приватним нотаріусом Свинаренко О. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Свинаренко О. В. від 24 січня 2022 року № 63024144; витребувати у ОСОБА_2 на користь позивача квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2024 року, додатковим рішенням цього ж суду від 16 лютого 2024 року, залишеними без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Хохлова К. К. витрати на правничу допомогу у розмірі 33 000 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що скасування заочного судового рішення не є підставою для визнання недійсними електронних торгів і витребування квартири у їх переможця.

Недобросовісністю відповідачів, порушенням процедури реалізації спірної квартири на електронних торгах ОСОБА_1 свої позовні вимоги не обґрунтовував і таких обставин судом не встановлено.

В апеляційній скарзі доводів стосовно оскаржуваного додаткового рішення ОСОБА_1 не наводив.

Разом з цим, враховуючи, що 02 лютого 2024 року адвокат Балика П. В. подав до суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 63 000 грн, взявши до уваги характер правовідносин у справі, обсяг наданих адвокатом Баликою П. О., значення справи для відповідача, клопотання представника позивача про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, з урахуванням принципу пропорційності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керуючись положеннями статей 133 137 141 ЦПК України дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 33 000 грн. Відшкодування відповідачеві витрат на правничу допомогу в зазначеному розмірі, відповідає критерію реальності наданих адвокатом послуг, розумності їхнього розміру, відповідності конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 червня 2024 року через засоби поштового зв`язку адвокат Яма Д. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просив їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання електронних торгів недійсними та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в цій частині.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 335/5820/23.

У серпні 2024 року матеріали цивільної справи № 335/5820/23 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі адвокат Яма Д. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18, від 20 січня 2021 року у справі № 127/14089/18, від 28 липня 2021 року у справі № 522/19112/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі).

Касаційна скарга мотивована тим, що виходячи з принципу верховенства права, керуючись частиною першою статті 55, пунктами 8, 9 частини другої статті 129, частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України, частиною першою статті 10, частиною першою статті 18 ЦПК України, логічним є висновок, що скасований судовий акт не може породжувати жодних правових наслідків, а тому всі дії, вчинені на підставі такого акта, є юридично нікчемними.

У зв`язку з прийняттям судом апеляційної інстанції нової постанови у справі про стягнення заборгованості, заочне рішення суду першої інстанції втратило чинність, тому проведені на його виконання прилюдні торги є незаконними.

Спірна квартира реалізована на електронних торгах на підставі судового рішення, яке скасовано, тому в розумінні положень статті 388 ЦК України таке майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

Із скасуванням заочного рішення повинні бути визнані юридично нікчемними всі правові наслідки, які з нього випливають, а тому наявні підстави для визнання прилюдних торгів недійсними.

Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, прийнятого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Суди попередніх ухвалили рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Так, ОСОБА_3 є власницею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2012 року у справі № 0818/8725/2012 про поділ спільного майна подружжя.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзивах на касаційну скаргу, поданих до Верховного Суду у серпні 2024 року, представник приватного виконавця Хохлова К. К. - адвокат Балика П. О., представник ОСОБА_2 - адвокат Зінченко М. В. та АТ «Райффайзен Банк» заперечують проти доводів ОСОБА_1 , просять рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2024 року, додаткове рішення цього ж суду від 16 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити без змін, а касаційну скаргу, у зв`язку її необґрунтованістю, - без задоволення.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

11 серпня 2006 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/17-02/4157-50 на суму 22 000 дол. США зі сплатою 12 % річних зі строком повернення кредиту до 10 серпня 2026 року.

Кредитні зобов`язання ОСОБА_1 забезпечені іпотекою квартири АДРЕСА_1 , придбаною за кредитні кошти.

У зв`язку із порушенням позичальником умов кредитного договору у березні 2012 року банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитом.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 вересня 2006 року № 014/17-02/4157-50, укладеним з ПАТ «Райффайзем Банк Аваль», у розмірі 212 195,62 грн звернуто стягнення на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, розмір якої буде не нижче розмірі звичайних ринкових цін на подібне майно на момент продажу (т. 1, а. с. 13-15).

13 листопада 2012 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист № 0818/3231/2012 на виконання зазначеного рішення.

20 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Хохоловим К. К. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 0818/3231/2012.

03 грудня 2021 року ДП «Сетам» проведені електронні торги з реалізації спірної квартири з ціновою пропозицією 574 690 грн, переможцем яких став ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 17).

14 грудня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К. К. склав акт від 14 грудня 2021 року про реалізацію предмета іпотеки (спірної квартири).

24 січня 2022 року на підставі акта приватного виконавця від 14 грудня 2021 року про реалізацію предмета іпотеки приватний нотаріус Свинаренко О. В. видала ОСОБА_2 свідоцтво про придбання майна з електронних торгів № 98 (т. 1, а. с. 19).

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2012 року уцивільній справі № 0818/3231/2012 залишенобез задоволення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 травня 2023 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення позову АТ «Райффайзен Банк». Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, розмір якої буде не нижче розмірів звичайних ринкових цін на подібне майно на момент продажу, на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 серпня 2006 року № 014/17-02/4157-50, загальний розмір якої станом на 27 лютого 2012 року складає 212 195,62 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 175 737,55 грн, заборгованість за відсотків за користування кредитом - 16 418,31 грн, пеня за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом - 20 039,76 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», судовий збір (державне мито) у розмірі 2 121,95 грн, зупинено виконання постанови апеляційного суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу, що укладається на організованих ринках капіталу та організованих товарних ринках, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Аналіз частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України дає підстави дійти висновку, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу, який може визнаватися недійсним у судовому порядку (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За змістом статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Отже, проведення торгів, що відбулися з порушенням вимог законодавства, є підставою для визнання таких торгів як правочину недійсними виключно за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Процедура реалізації арештованого майна визначається Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), який діяв на час проведення оспорюваних електронних торгів.

Верховний Суд у спорах про визнання електронних торгів недійсними неодноразово наголошував на тому, що у вирішенні такого спору обов`язковому встановленню підлягають обставини: 1) чи мало місце порушення вимог Порядку № 2831/5 та інших норм законодавства шляхом проведення електронних торгів; 2) чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; 3) чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, який оспорює результати електронних торгів (постанови Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 925/796/18, від 10 березня 2020 року у справі № 927/1184/15).

Суд зазначає, що відповідно до змісту статей 15 16 ЦК України матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Подібні за змістом висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 910/9256/17 та від 28 листопада 2018 року у справі № 924/374/17.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Звертаючись до суду з указаним позовом, серед підстав позовудля визнання недійсними електронних торгів із реалізації арештованого майна ОСОБА_1 зазначив скасування заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2012 року у справі № 0818/3231/2012, на виконання якого спірні торги було проведено.

Згідно з правовими висновками,викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 372/2894/17 зазначено, що тлумачення норм законодавства, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що наявність підстав для визнання недійсними торгів має встановлюватися судом саме на момент їх проведення. Саме лише скасування судового рішення (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення), не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до моменту набрання законної сили ухвалою суду про скасування судового наказу. За своєю суттю електронні торги мають бути безпечною підставою набуття майна, оскільки публічна процедура реалізації майна має гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, набутого у такий спосіб. Очевидно, що використання як підстави для оспорений торгів факту скасування судових наказів, може вплинути на стабільність цивільного обороту та характеристику власне торгів як найбезпечнішої підстави набуття майна, за умови, що такої підстави недійсності не існувало в момент проведення електронних торгів.

Суди встановили, що електронні торги з реалізації спірної квартири відбулися 03 грудня 2021 року, а заочне рішення суду про звернення стягнення на спірну квартиру скасовано постановою Запорізького апеляційного суду від 31 травня 2023 року.

Підставою для скасування вказаного рішення суд апеляційної інстанції зазначив неналежне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. При цьому за результатами апеляційного перегляду справи постановою Запорізького апеляційного суду від 31 травня 2023 року позов іпотекодержателя задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки фактично з тих підстав, що і судом першої інстанції.

Мотиви ухвалення судом апеляційним судом нового судового рішення фактично не стосуються встановлення обставин, які, зокрема, можуть підтвердити недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення.

Оскільки на момент реалізації спірної квартири заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2012 року у справі № 0818/3231/2012 було чинним, а подальше його скасування відбулося не внаслідок несумлінних дій сторін, а внаслідок процесуальної помилки під час здійснення судової процедури, що не вплинуло на вирішення спору по суті пред`явлених іпотекодержателем вимог, та не мало наслідком відмову у позові, а також враховуючи, що постанова апеляційного суду від 31 травня 2023 року не скасувала та не змінила ті цивільні права, які виникли у сторін як кредитора і боржника на підставі заочного рішення від 07 серпня 2012 року, суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивачем не доведено обставин порушення його прав і законних інтересів при проведенні електронних торгів.

На наявність порушень норм закону при проведенні торгів, зокрема Порядку №2831/5, позивач не посилався.

Серед підстав позову щодо витребування реалізованого майна на свою користь відповідно до статей 387 388 ЦК України, ОСОБА_1 зазначав те, що ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем спірної квартири, оскільки квартира вибула із його володіння поза його волею.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, однією з яких є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Разом з цим, відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

З урахуванням викладеного можна дійти висновку, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зроблено висновок про те, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зроблено висновок про те, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Спірне майно реалізоване на прилюдних торгах на підставі Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Іпотеку» та Порядку № 2831/5, тобто у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, які не визнані недійсними.

Доказів недобросовісності набуття ОСОБА_2 спірної квартири на прилюдних торгах матеріали справи не містять.

Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. Встановивши факт проведення прилюдних торгів на підставі чинного на той час заочного рішення, а також те, що подальше скасування судового рішення, на виконання якого проведено торги, відбулось без встановлення обставин, що можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій справі.

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що належна позивачеві квартира вибула із його володіння поза його волею, а тому підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння відповідача на підставі статей 387 388 ЦК України.

В цілому, доводи касаційної скарги висновків судів щодо вирішення справи по суті не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню правомірності реалізації майна на прилюдних торгах у порядку виконання судового рішення, яке в подальшому скасоване, з урахуванням наведених позивачем підстав на обгрунтування позову та фактичних обставин, встановлених у справі Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14, від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18, від 20 січня 2021 року у справі № 127/14089/18, від 28 липня 2021 року у справі № 522/19112/17 та інших, є безпідставними з огляду на те, що висновки, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах суду касаційної інстанції, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Враховуючи зміст касаційної скарги та відсутність аргументів заявника щодо вирішення судом першої інстанції питання розподілу судових витрат, колегія суддів не переглядає додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2024 року.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яма Дмитро Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2024 року, додаткове рішення цього ж суду від 16 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара