№ 335/6370/15-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 335/6370/15-ц

провадження № 61-17291св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Козацькі землі ЛТД»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2019 року у складі судді Крамаренко І. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Кримської О. М., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацькі землі ЛТД» (далі - ТОВ «Козацькі землі ЛТД»), третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості по заробітній платі, поновлення та звільнення з роботи, стягнення належних сум при звільненні, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що наказом від 01 грудня 2010 року № 61-к вона була прийнята на роботу в ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на посаду експерта-оцінювача земельних ділянок. Також 01 грудня 2010 року між сторонами було укладено трудовий договір строком до 31 березня 2015 року. 12 березня 2015 року рекомендованим листом з повідомленням вона надіслала ТОВ «Козацькі землі ЛТД» заяву про звільнення за власним бажанням та заяву про надання інформації з особової справи за період її роботи з 01 грудня 2010 року по 01 березня 2015 року. 27 травня 2015 року відповідач надіслав їй лист № 195, яким відмовив у направленні вказаних документів та запропонував звернутися до головного офісу товариства. Після цього вона неодноразово зверталася до головного офісу ТОВ «Козацькі землі ЛТД», однак її вимоги так і не були задоволені. На час подання цього позову відповідач не видав їй трудову книжку та не провів з нею повного розрахунку при звільненні. Разом з тим їй стало відомо, що наказом ТОВ «Козацькі землі ЛТД» від 08 жовтня 2014 року № 48-к вона була звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)у зв`язку із скороченням штату працівників. Копію вказаного наказу вона не отримувала. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України роботодавець не повідомив її за два місяці про скорочення та не запропонував іншої роботи на підприємстві. Крім того, з часу працевлаштування вона отримувала заробітну плату не в повному обсязі. Так, за умовами трудового договору їй була встановлена заробітна плата в розмірі 1 500 грн, а наказом від 14 лютого 2014 року № 30/к - розмір оплати праці визначався згідно зі штатним розписом. Таким чином, в силу вимог статті 95 КЗпП України її заробітна плата не могла бути меншою за мінімальну, яка відповідно до Законів України «Про Державний бюджет на 2014 рік» та «Про Державний бюджет на 2015 рік» складала 1 218 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати дії ТОВ «Козацькі землі ЛТД» такими, що порушують її трудові права щодо звільнення її з посади оцінювача за напрямком 3 «оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства», затримки у видачі трудової книжки, розрахунку при звільненні та відмови у звільненні за власним бажанням; визнати незаконним і скасувати наказ ТОВ «Козацькі землі ЛТД» від 08 жовтня 2014 року № 48/к про звільнення її з посади у зв`язку зі скороченням штату; зобов`язати відповідача звільнити її з посади оцінювача за напрямком 3 «оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» за її заявою про звільнення за власним бажанням від 12 березня 2015 року; зобов`язати ТОВ «Козацькі землі ЛТД» видати їй трудову книжку та внести до трудової книжки запис про звільнення її за власним бажанням в день видачі трудової книжки; стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати за період з 01 грудня 2010 року по 12 березня 2015 року в розмірі 77 100 грн, середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки з 12 березня 2015 року по 24 вересня 2018 року в розмірі 65 250 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 9 000 грн, відшкодувати моральну шкоду в сумі 100 000 грн, судові витрати з оплати правової допомоги - в розмірі 4 800 грн та судовий збір - в сумі 551,20 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Козацькі землі ЛТД» від 08 жовтня 2014 року № 48/к про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади оцінювача за напрямком 3 «Оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства». Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на посаді оцінювача за напрямком 3 «Оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства». Зобов`язано ТОВ «Козацькі землі ЛТД» розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з роботи від 12 березня 2015 року за власним бажанням відповідно до вимог КЗпП України. Стягнуто з ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки з 08 жовтня 2014 року по 24 вересня 2018 року в розмірі 26 734,40 грн. Стягнуто з ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за фактично відпрацьований час з 01 грудня 2010 року по 08 квітня 2013 року в розмірі 35 950 грн. Стягнуто з ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 27,56 грн та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 4 800 грн. Стягнуто з ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на користь держави судовий збір в розмірі 1 114,04 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем не дотримано визначеної статтею 49-2 КЗпП України процедури вивільнення працівника у зв`язку із скороченням штату, що свідчить про незаконність звільнення позивача із займаної посади. Порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом поновлення її на роботі та зобов`язання ТОВ «Козацькі землі ЛТД» розглянути її заяву від 12 березня 2015 року про звільнення за власним бажанням. Наказ про звільнення був прийнятий відповідачем 08 жовтня 2014 року. З того часу трудова книжка ОСОБА_1 не видана. Отже, в даному випадку з ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто з 08 жовтня 2014 року по 24 вересня 2018 року (в межах заявлених позовних вимог). Розмір середнього заробітку суд обчислив виходячи з відомостей, які містилися в довідці ТОВ «Козацькі землі ЛТД» про середню заробітну плату ОСОБА_1 за 2014 рік, з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати трудову книжку, місцевий суд зазначив, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі із зобов`язанням роботодавця розглянути її заяву про звільнення за власним бажанням, а тому в процесі виконання рішення суду ТОВ «Козацькі землі ЛТД» буде позбавлене можливості внести відповідні записи до трудової книжки. При вирішенні питання щодо стягнення заборгованості по заробітній платі суд виходив з того, що згідно з інформацією Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - Запорізька ОДПІ) від 30 травня 2018 року в період фактичної роботи позивача (з 01 грудня 2010 року по 08 квітня 2013 року) відповідач здійснив лише такі виплати: у ІІ кварталі 2012 року - 2 000 грн; у ІІІ кварталі 2012 року - 4 500 грн. Натомість, виходячи зі змісту трудового договору від 01 грудня 2010 року, сторонами було погоджено розмір заробітної плати позивача в сумі 1 500 грн на місяць. У вказаний період ОСОБА_1 відпрацювала повних 28 місяців і 6 робочих днів у квітні 2013 року. Таким чином, розмір заробітної плати, яку позивач повинна була отримати за умовами трудового договору, складає 42 450 грн (1 500 грн х 28 місяців + ((1 500 грн + 1 500 грн) / (20 робочих днів у лютому 2013 року + 20 робочих днів у березні 2013 року) х 6 робочих днів у квітні 2013 року)). Враховуючи часткову виплату позивачеві грошових коштів у сумі 6 500 грн (у ІІ кварталі 2012 року - 2 000 грн та у ІІІ кварталі 2012 року - 4 500 грн), розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача становить 35 950 грн (42 450 грн - 6 500 грн). Оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи 08 жовтня 2014 року та борг з оплати праці в період з 09 квітня 2013 року по 08 жовтня 2014 року відсутній, то позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі з 09 квітня 2013 року по 12 березня 2015 року не підлягають задоволенню. Суд першої інстанції також вважав необґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку в розмірі 9 000 грн, зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази невикористання ОСОБА_1 такої відпустки протягом всього періоду її роботи в ТОВ «Козацькі землі ЛТД». Крім того, довідкою Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя (далі - ДПІ в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя) від 06 квітня 2015 року № 18/08-29-17-05/33754312 про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Козацькі землі ЛТД» підтверджується, що ОСОБА_1 була виплачена компенсація за невикористану відпустку у розмірі 850,66 грн та вихідна допомога при звільненні в сумі 660 грн. Також не підлягають задоволенню й позовні вимоги про визнання дій відповідача такими, що порушують трудові права позивача, а саме щодо звільнення її з роботи, затримки у видачі трудової книжки і розрахунку при звільненні та відмови у звільненні за власним бажанням, оскільки зазначені вимоги не є належним способом захисту порушеного права. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнала позивач, засад розумності, виваженості і справедливості, суд оцінив моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подаладо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що перерахування з банківської картки фізичної особи грошових коштів у розмірі 1 872,29 грн не може вважатися підтвердженням виплати їй роботодавцем заборгованості по заробітній платі. Оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. Однак суди обчислили середній заробіток із суми нижче мінімальної заробітної плати та взяли за основу довідку ТОВ «Козацькі землі ЛТД» про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття. У вказаній довідці середньоденна заробітна плата розрахована за весь 2014 рік, а не за останні два місяці роботи працівника, як це передбачено Порядком № 100. При цьому суди поділили грошову суму за рік на число календарних днів, в результаті чого середньоденний заробіток склав суму в розмірі 26,95 грн, яка в подальшому була помножена лише на робочі дні в період з 08 жовтня 2014 року по 24 вересня 2018 року, що значно знизило загальний розмір заборгованості. З 14 лютого 2014 року її перевели на посаду оцінювача за напрямком 3 «оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» на підставі наказу від 14 лютого 2014 року № 30-к, в якому не було зазначено про неповний робочий день. Натомість, якщо врахувати відпрацьовані нею дні у 2013-2014 роках, які зазначені в довідках відповідача, та погодинну оплату з розрахунку мінімальної заробітної плати в Україні, то отримаємо зовсім інші суми ніж ті, що вказані в графах 4, 5 цих довідок. У своєму рішенні місцевий суд вказав, що враховуючи часткову виплату позивачеві грошових коштів у сумі 6 500 грн (у ІІ кварталі 2012 року - 2 000 грн та у ІІІ кварталі 2012 року - 4 500 грн), розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, становить 35 950 грн (42 450 грн - 6 500 грн). Однак виплачені їй у вищезгаданих кварталах грошові суми не відносяться до фонду заробітної плати, а є її доходом від надання в оренду відповідачу офісного приміщення. Також суди дійшли безпідставного висновку щодо відсутності в товариства заборгованості перед нею по заробітній платі в період роботи з 09 квітня 2013 року по 08 жовтня 2014 року та про виплату їй компенсації за невикористану відпустку в розмірі 850,66 грн і вихідної допомоги в сумі 660 грн, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Суд першої інстанції не врахував глибину її душевних страждань, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках, у зв`язку з чим безпідставно зменшив заявлений нею розмір моральної шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.

18 жовтня 2019 року справа № 335/6370/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що 30 червня 2010 року ОСОБА_1 була звільнена з посади менеджера з адміністративної діяльності ТОВ «Козацькі землі ЛТД» за угодою сторін за пунктом першим частини першої статті 36 КЗпП України, а наказом відповідача від 01 грудня 2010 року № 61-к - знову прийнята на роботу на посаду експерта-оцінювача земельних ділянок.

Згідно з трудовим договором від 01 грудня 2010 року сторонами було погоджено розмір заробітної плати позивача - 1 500 грн на місяць.

Пунктами 1.5, 3.1 вказано договору передбачено, що він діє до 31 березня 2015 року. Працівнику встановлюється п`ятиденний робочий тиждень (40 годин/тиждень) з двома вихідними днями - субота, неділя.

Наказом ТОВ «Козацькі землі ЛТД» від 14 лютого 2014 року № 30-к ОСОБА_1 з 14 лютого 2014 року переведено з посади експерта-оцінювача земельних ділянок на посаду оцінювача за напрямком 3 «Оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства».

На Загальних зборах учасників ТОВ «Козацькі землі ЛТД», які відбулися 03 липня 2014 року, було вирішено внести зміни в організацію виробництва і скоротити штатну одиницю оцінювача за напрямком 3 «Оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» та звільнити працівника ОСОБА_1 . Підставами для прийняття такого рішення слугували: неотримання підприємством відповідної дозвільної документації; необхідність зменшення витратної частини в умовах фінансово-економічної кризи та економії фонду заробітної плати; підвищення ефективності виробничого процесу і рентабельності підприємства в цілому.

Наказом ТОВ «Козацькі землі ЛТД» від 03 липня 2014 року № 36-к «Про зміни в організації виробництва та скорочення штату працівників», виданим на виконання рішення Загальних зборів, вирішено: ліквідувати штатну одиницю оцінювача за напрямком 3 «Оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства»; внести відповідні зміни до штатного розкладу; попередити працівника ОСОБА_1 про майбутнє скорочення штату та її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; звільнення провести не раніше, ніж через два місяці після ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом без повідомлення профспілкової організації, яка відсутня на підприємстві; повідомити державну службу зайнятості; з наказом ознайомити працівника.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження персонального попередження ОСОБА_1 про майбутнє звільнення. В наказі від 03 липня 2014 року № 36-к міститься запис про його відправлення позивачу засобами поштового зв`язку. Разом з тим адресований ОСОБА_1 поштовий конверт повернувся до відправника з відміткою служби поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про неотримання працівником вказаного наказу.

Наказом ТОВ «Козацькі землі ЛТД» від 08 жовтня 2014 року № 48-к ОСОБА_1 була звільнена з 08 жовтня 2014 року з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження ознайомлення позивача із вказаним наказом або отримання нею його копії.

Ні в день звільнення, ні на час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 не отримала трудової книжки, що не заперечувалося сторонами.

12 березня 2015 року ОСОБА_1 надіслала директору ТОВ «Козацькі землі ЛТД» Гужві Д. А. заяву, в якій просила звільнити її з посади оцінювача за напрямком 3 «Оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» за власним бажанням та перерахувати на її картковий рахунок заборгованість по заробітній платі за 2014-2015 роки.

Цього ж дня позивач надіслала відповідачу заяву з проханням: надати їй інформацію по нарахованій заробітній платі та сплаченим податкам в період з 01 грудня 2010 року по 01 березня 2015 року; видати копії всіх заяв та наказів з її особової справи в цей період; надіслати всі документи засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані заяви ТОВ «Козацькі землі ЛТД» отримало 20 березня 2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

В листі від 23 березня 2015 року № 121 ТОВ «Козацькі землі ЛТД» повідомило позивача про те, що 23 березня 2015 року з нею проведено розрахунок у зв`язку із звільненням шляхом перерахування на її банківську картку грошових коштів у розмірі 1 872,29 грн.

Факт перерахування позивачу вказаної грошової суми підтверджується випискою по рахунку, відкритому в Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1

23 травня 2015 року ОСОБА_1 направила відповідачу листа, в якому просила надіслати їй належним чином завірені копії всіх заяв та наказів з особової справи в період з 01 грудня 2010 року по 01 травня 2015 року, довідку про нараховану заробітну плату та сплачені податки в цей період, довідку про заборгованість по заробітній платі в період з 01 квітня 2014 року по 01 травня 2015 року та трудову книжку.

Вказаний лист ТОВ «Козацькі землі ЛТД» отримало 27 травня 2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Листом від 27 травня 2015 року № 195 ТОВ «Козацькі землі ЛТД» повідомило ОСОБА_1 про неможливість надати їй запитувану інформацію та запропонувало у зручний для неї час з`явитися до офісу товариства для отримання трудової книжки та довідок.

Довідкою ДПІ в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя від 06 квітня 2015 року № 18/08-29-17-05/33754312 про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Козацькі землі ЛТД» підтверджується, що ОСОБА_1 була виплачена компенсація за невикористану відпустку в розмірі 850,66 грн та вихідна допомога при звільненні в сумі 660 грн.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату (дохід), виданою ТОВ «Козацькі землі ЛТД», в період з квітня по грудень 2013 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розмірі 5 940,08 грн, з яких: 447,27 грн - квітень, 647,37 грн - травень, 615 грн - червень, 588,26 грн - липень, 585,71 грн - серпень, 585,71 грн - вересень, 588,26 грн - жовтень, 1 230 грн - листопад, 652,50 грн - грудень. У довідці також зазначено, що середньоденна (середньогодинна) заробітна плата, яка обчислена шляхом ділення заробітної плати, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати, на кількість календарних днів у розрахунковому періоді, становить 22,25 грн.

Довідкою ТОВ «Козацькі землі ЛТД» про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття підтверджується, що в період з 01 січня по 08 жовтня 2014 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розмірі 7 572,73 грн, з яких: 683,57 грн - січень, 652,50 грн - лютий, 652,50 грн - березень, 652,50 грн - квітень, 652,50 грн - травень, 652,50 грн - червень, 652,50 грн - липень, 660 грн - серпень, 660 грн - вересень, 1654,16 грн - за 8 днів вересня. У довідці також зазначено, що середньоденна (середньогодинна) заробітна плата, яка обчислена шляхом ділення заробітної плати, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати, на кількість календарних днів у розрахунковому періоді, становить 26,95 грн.

Згідно з відповіддю Запорізької ОДПІ від 30 травня 2018 року, наданою на запит місцевого суду, позивач отримала від ТОВ «Козацькі землі ЛТД» такі виплати: у ІІ кварталі 2012 року - 2 000 грн (ознака доходу 157), у ІІІ кварталі 2012 року - 4 500 грн (ознака доходу 157), у ІІ кварталі 2013 року - 2 747,84 грн (ознака доходу 101 - заробітна плата), у ІІІ кварталі 2013 року - 1 759,68 грн (ознака доходу 101 - заробітна плата), у ІV кварталі 2013 року - 2 470,76 грн (ознака доходу 101 - заробітна плата), у І кварталі 2014 року - 1 988,57 грн (ознака доходу 101 - заробітна плата), у ІІ кварталі 2014 року - 1 957,50 грн (ознака доходу 101 - заробітна плата), у ІІІ кварталі 2014 року - 1 972,50 грн (ознака доходу 101 - заробітна плата), у ІV кварталі 2014 року - 1 654,16 грн (ознака доходу 101 - заробітна плата).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника (частини перша, друга статті 47 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною п`ятою статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки згідно зі статтею 235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку № 100. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (провадження № К/9901/21219/18) зазначено, що: «у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником».

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на два сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату працівників ТОВ «Козацькі землі ЛТД» не були дотриманні вимоги статті 49-2 КЗпП України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано скасували оспорюваний наказ і поновили позивача на посаді, яку вона обіймала, та у зв`язку з відновленням між сторонами трудових відносин зобов`язали відповідача розглянути її заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. При цьому суди правильно визначили розмір відшкодування моральної шкоди, який є необхідним і достатнім, враховуючи принцип розумності і справедливості, що відповідає вимогам статті 237-1 КЗпП України та вищевказаним роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України.

Також суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в період з 08 жовтня 2014 року по 12 березня 2015 року, оскільки з 08 жовтня 2014 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи, а доказів на підтвердження виконання нею трудових обов`язків в цей період матеріали справи не містять.

Крім того, одночасне стягнення заробітної плати та середнього заробітку за один і той самий період, тобто подвійне стягнення, буде неспівмірним з правами інших працівників, які отримують одну заробітну плату.

Посилання заявника на те, що присуджена сума на відшкодування моральної шкоди є недостатньою, не заслуговують на увагу, оскільки стосуються питання оцінки доказів, яка була здійснена судами обох попередніх інстанцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в означеній частині відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за фактично відпрацьований позивачем період з 01 грудня 2010 року по 08 квітня 2013 року суди обґрунтовано взяли до уваги укладений між сторонами трудовий договір від 01 грудня 2010 року, умовами якого визначено розмір заробітної плати - 1 500 грн на місяць, та правильно навели розрахунки, зазначивши, що сума цього боргу складає 42 450 грн (1 500 грн х 28 місяців + ((1 500 грн + 1 500 грн) / (20 робочих днів у лютому 2013 року + 20 робочих днів у березні 2013 року) х 6 робочих днів у квітні 2013 року)).

Разом з тим, оскільки згідно з вищезгаданими відомостями Запорізької ОДПІ від 30 травня 2018 року отримані позивачем у ІІ та ІІІ кварталах 2012 року виплати в розмірі 2 000 грн і 4 500 грн відповідно містили ознаку доходу «157», яка за Довідником, наведеним у додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 24 грудня 2010 року № 1020, є доходом, що виплачується самозайнятій особі, а не доходом у вигляді заробітної плати (ознака - «101»), то суди безпідставно зменшили вказану суму заборгованості на 6 500 грн.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У зв`язку з викладеним оскаржувані судові рішення в означеній частині підлягають зміні на підставі статті 412 ЦПК України, а розмір стягнутої з ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з 01 грудня 2010 року по 08 квітня 2013 року - збільшенню до 42 450 грн (35 950 грн + 6 500 грн).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі в період з 09 квітня 2013 року по 08 жовтня 2014 року та компенсації за невикористану відпуску, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема з того, що за цей період у відповідача немає боргу з оплати праці перед позивачем, а компенсація в розмірі 850,66 грн їй виплачена. Стягуючи з ТОВ «Козацькі землі ЛТД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за вимушений прогул на підставі статті 235 КЗпП України, при обчисленні середньої заробітної плати позивача суди взяли до уваги визначений роботодавцем у наданій ним довідці середньоденний заробіток в сумі 26,95 грн.

Однак зазначені висновки судів попередніх інстанцій у вказаній частині зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У справі, яка переглядається, суди правильно виходили з того, що оскільки згідно зі статтею 235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, то вимоги працівника про стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки.

Разом з тим при обчисленні середнього заробітку суди допустили помилку, оскільки, взявши за основу довідку ТОВ «Козацькі землі ЛТД» про середню заробітну плату (дохід), не звернули уваги на те, що в цій довідці середньоденна заробітна плата визначена діленням заробітної плати за весь календарний рік (а не за останні два місяці роботи позивача) на число календарних днів (а не відпрацьованих робочих днів (годин)), що не відповідає положенням Порядку № 100.

Застосований відповідачем механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу) стосувався розрахунку виплат на випадок безробіття, тобто був проведений на підставі положень Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266.

В порушення вимог статей 89 263 264 367 368 ЦПК України суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином поданий ОСОБА_1 розрахунок середнього заробітку та не зазначили правові аргументи на його спростування.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Тобто, розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Пунктами 1.2, 1.5, 3.1 трудового договору від 01 грудня 2010 року, укладеного між сторонами у цій справі, передбачено, що заробітна плата працівника складає 1 500 грн на місяць. Договір діє до 31 березня 2015 року. Працівнику встановлюється п`ятиденний робочий тиждень (40 годин/тиждень) з двома вихідними днями: субота, неділя.

У статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» встановлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 1 147 грн, з 01 грудня - 1 218 грн; у погодинному розмірі: з 01 січня - 6,88 грн, з 01 грудня - 7,3 грн.

У статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» встановлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1 218 грн; у погодинному розмірі - 7,3 грн.

Згідно з інформацією, яка міститься у згаданих вище довідках ТОВ «Козацькі землі ЛТД», про середню заробітну плату (дохід) в період з 08 квітня 2013 року по 08 вересня 2014 року ОСОБА_1 щомісячно нараховувалася заробітна плата в розмірі, меншому за мінімальну заробітну плату (окрім листопада 2013 року та вересня 2014 року).

Однак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі в період з 09 квітня 2013 року по 08 жовтня 2014 року та компенсації за невикористану відпуску, суди не звернули уваги на вищевказані обставини та не встановили, у зв`язку з чим позивач з 09 квітня 2013 року отримувала заробітну плату, розмір якої не відповідав умовам укладеного 01 грудня 2010 року між сторонами трудового договору та був нижчим за мінімальну заробітну плату, визначену у Законах України «Про державний бюджет України на 2013 рік» і «Про державний бюджет України на 2014 рік».

Зазначене має важливе правове значення, оскільки від встановлення форми оплати праці, тарифної ставки та режиму роботи працівника (встановлення йому повного або неповного робочого часу) залежить розмір його заробітної плати.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що вона не перебувала у відпустці, або що за спірний період своєї роботи не отримувала компенсацію за невикористані відпустки, суди залишили поза увагою те, що на підтвердження обґрунтованості цих вимог позивач неодноразово заявляла клопотання про витребування відповідної інформації у відповідача. Крім того, саме на роботодавцеві, в якого зберігаються всі бухгалтерські, кадрові та розрахункові документи, лежить обов`язок доведення відсутності його вини в неналежному розрахунку, а отже, спростування вказаних обставин.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не має можливості ухвалити нове рішення в частинівирішення питання про стягнення заборгованості по заробітній платі в період з 09 квітня 2013 року по 08 жовтня 2014 року, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпуску.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами обох попередніх інстанцій не досліджені належним чином зібрані докази, внаслідок чого не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Козацькі землі ЛТД» про стягнення заборгованості по заробітній платі в період з 09 квітня 2013 року по 08 жовтня 2014 року, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпуску не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до місцевого суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, перевірити наданий позивачем розрахунок на предмет правильності та законності, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409 410 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацькі землі ЛТД» про стягнення заборгованості по заробітній платі в період з 09 квітня 2013 року по 08 жовтня 2014 року, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпуску скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацькі землі ЛТД» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в період з 01 грудня 2010 року по 08 квітня 2013 рокув розмірі 42 450 (сорок дві тисячі чотириста п`ятдесят) грн.

В решті рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук