ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 336/11478/23

провадження № 61-16776св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

відповідач- акціонерне товариство «Українська залізниця»;

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2024 року у складі судді Дмитрюк О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла законний представник ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , звернулись до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили стягнути з відповідача на їх користь на відшкодування моральної шкоди в сумі по 670 000 грн.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьками яких є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .. Протягом всього життя родина мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на листопад 2015 року обидва сини перебували у неповнолітньому віці та на повному утриманні своїх батьків.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася на українській залізниці. Було порушено кримінальне провадження № 120150800800004996. Органом досудового розслідування було прийнято рішення про закриття кримінального провадження, про яке позивачам стало відомо у жовтні 2023 року.

Згідно постанови, 21 листопада 2015 року о 18.35 год на ділянці залізниці між 2 та 8 стрілками станції «Передаточна» Придніпровської залізниці, рейковим потягом № 807 сполученням «Бердянськ-Запоріжжя-1» серії «620М-25» смертельно травмовані ОСОБА_4 та ОСОБА_5

ОСОБА_5 загинув, намагаючись надати невідкладну допомогу ОСОБА_4 , який випадково впав під час перетину залізничної колії на необлаштованому (слизькому після дощу) пішохідному переході.

Запобігти наїзду на потерпілих шляхом застосування потягом екстреного гальмування не вдалося, у зв`язку з цим ОСОБА_4 отримав комплекс тілесних пошкоджень, які є несумісними з життям.

За наслідками оперативно-розшукових заходів, виконаних на стадії досудового слідства в межах кримінального провадження, органом дізнання не встановлено ознак самогубства в діях ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а також не встановлено винних осіб, які б могли спонукати або спонукали потерпілих до вчинення навмисних дій, пов`язаних з самогубством або з доведенням до самогубства.

Органом досудового розслідування визнані правомірними дії локомотивної бригади, які були вчинені з метою уникнення наїзду на пішоходів, у зв`язку з чим кримінальне провадження, внесене 21 листопада 2015 року за частиною третьою статті 276 КК України до ЄРДР за № 12015080080004996 закрито за відсутністю складу злочину.

Позивачі внаслідок смерті батька зазнали моральної шкоди через втрату близької людини, а рівно і позбавлення у майбутньому можливості отримати допомогу від загиблого.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 50 000 гривень на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 30 000 гривень на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як діти загиблого ОСОБА_4 внаслідок смерті останнього зазнали моральних страждань, обумовлених втратою близької людини. Оскільки дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок грубої необережності ОСОБА_4 , суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, визнав достатнім розміром відшкодування завданої ОСОБА_3 шкоди є сума у 30 000,00 грн, а на користь неповнолітнього ОСОБА_1 - 50 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 грудня 2024 року через підсистему Електронний Суд представник

АТ «Українська залізниця» - адвокат Губорєва Я. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 19 листопада 2024 року, в якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 455/1076/16-ц, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21, від 08 травня 2024 року у справі № 175/52/23, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

04 лютого 2025 року справа № 336/11478/23 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції виходили з положень статті 23 ЦК України, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, суду необхідно встановити характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до завдання моральної шкоди.

Судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінку факту того, що позивачі дізнались лише у жовтні 2023 року про рішення прийняте органами досудового слідства з приводу загибелі ОСОБА_4 у листопаді 2015 року.

Також, факт окремого проживання ОСОБА_4 від своєї родини підтверджується протоколом допиту ОСОБА_2 від 23 листопада 2015 року.

Крім того, судовими рішеннями шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано, стягнуто аліменти із ОСОБА_4 на утримання дітей, судом встановлено, що сторони у справі разом не проживають, діти проживають разом із позивачкою та знаходяться на повному її отриманні.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 серпня

2015 року у справі № 315/812/15-ц про стягнення аліментів встановлено, що сторони у справі разом не проживають, діти проживають разом з позивачкою та знаходяться на повному її отриманні... Відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, участі у витратах не утримання житла, його ремонт не приймає.

Звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, про участь ОСОБА_4 у вихованні дітей та спілкуванні з ними. Вважає, що позивачі не довели належними та допустимими доказами, що мають право на отримання моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Судами першої та апеляційної інстанції враховані тільки доводи позивачів, а заперечення відповідача та докази, які містяться в матеріалах цієї справи, та копії матеріалів кримінального правопорушення від 15 листопада 2015 року

№ 12015080080004996 судами попередніх інстанцій не враховані.

Вважає, що потерпілий опинився зі своєї волі на залізничній колії перед потягом, знехтував Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року

№ 54, перебуваючи в зоні підвищеної небезпеки, свідомо пішов на їх порушення, ігноруючи наближення потягу на значній швидкості, попереджувальні світлові та звукові сигнали потягу. Працівниками залізничного транспорту було дотримано безпеку руху та експлуатації залізничного транспорту, відсутні відомості про недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв`язку тощо, що свідчить про правомірність дій відповідача, як наслідок виключає його обов`язок відшкодувати завдану позивачам шкоду.

Сам факт транспортної події не є беззаперечною підставою для відшкодування моральної шкоди; моральна шкода повинна доводитися та обґрунтовуватися належними доказами. Позивачами не надано доказів спричинення їм моральної шкоди, не обґрунтовано та не доведено розмір такої шкоди.

В даному випадку задоволений розмір відшкодування моральної шкоди має ознаки безпідставного збагачення позивачів за рахунок АТ «Укрзалізниця», як підприємства критичної інфраструктури.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що слідчим Шевченківського відділення поліції Ленінського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області 12 січня 2016 року прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12015080080004996 від 21 листопада 2015 року за частиною третьою статті 276 КК України (т.1 а.с.183-185).

Як зазначено в постанові слідчого, під час досудового розслідування було встановлено, що 21 листопада 2015 року о 18:35 год, на ділянці між 2 та 8 стрілками ст. Передаточна Придніпровської залізниці, рейковим потягом № 807 сполученням «Бердянськ-Запоріжжя-1» серії 620М-25 було смертельно травмовано, зокрема, ОСОБА_4 .

При проведенні розшукових заходів, направлених на встановлення фактів, будь-яких злочинних дій по відношенню до ОСОБА_4 , що спричинили доведення до самогубства, органами досудового розслідування здобуто не було. Свідків та очевидців, які могли будь що повідомити з цього приводу, не встановлено.

При проведенні розшукових заходів, направлених на встановлення неправомірних дій членами локомотивної бригади в частині порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного руху, не виявлено.

Згідно наказу № 54 від 19 лютого 1998 року «Про затвердження правил безпеки громадян на залізничному транспорті України» потерпілий ОСОБА_4 порушив пункт 2.5, пункт 2.6, пункт 2.10 вказаних Правил, а саме: заборону «ходити по залізничних коліях», «переходити і перебігати залізничні колії перед потягом, що наближається» та «проходити вздовж залізничної колії ближче 5 метрів від крайньої рейки».

Також ОСОБА_4 як пішоходом не виконані правила пункту 2.1 даного Наказу в частині «переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях».

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть (т.1 а.с.17).

Причиною смерті ОСОБА_4 стали множинні переломи кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів, про що зазначено у довідці про причини смерті.

З висновку експерта № 3810 (т.1 а.с.167-176) судом встановлено, що на час смерті концентрація етилового алкоголю в крові, виявлена у ОСОБА_4 при судово-токсикологічній експертизі, зазвичай викликає тяжке алкогольне сп`яніння.

Згідно з копіями свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.1 а.с.11,12), їх батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги

АТ «Укрзалізниця» Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з вимогами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

У частині другій статті 1168 ЦК України вказано, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Пред`являючи позов в інтересах неповнолітніх дітей, ОСОБА_2 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася на українській залізниці. Було порушено кримінальне провадження № 120150800800004996. Органом досудового розслідування було прийнято рішення про закриття кримінального провадження, про яке позивачам стало відомо у жовтні 2023 року.

Згідно постанови, 21 листопада 2015 року о 18.35 год на ділянці залізниці між 2 та 8 стрілками станції «Передаточна» Придніпровської залізниці, рейковим потягом

№ 807 сполученням «Бердянськ-Запоріжжя-1» серії «620М-25» смертельно травмований ОСОБА_4 . Діти внаслідок смерті батька зазнали моральної шкоди через втрату близької людини, а рівно і позбавлення у майбутньому можливості отримати допомогу від загиблого.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, вказаною нормою права передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки.

Судом установлено, що при проведенні розшукових заходів, направлених на встановлення фактів, будь-яких злочинних дій по відношенню до ОСОБА_4 , що спричинили доведення до самогубства, органами досудового розслідування здобуто не було. Згідно наказу № 54 від 19 лютого 1998 року «Про затвердження правил безпеки громадян на залізничному транспорті України» потерпілий

ОСОБА_6 як пішохід порушив пункт 2.5, пункт 2.6, пункт 2.10 вказаних Правил, а саме: заборону «ходити по залізничних коліях», «переходити і перебігати залізничні колії перед потягом, що наближається» та «проходити вздовж залізничної колії ближче 5 метрів від крайньої рейки».

Таким чином, суди вірно встановили, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Водночас відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До таких належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки.

Шкода, спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права, власник (володілець джерела підвищеної небезпеки) відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише внаслідок спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Суди врахували, що перебування ОСОБА_4 в нетверезому стані є грубою необережністю, а відповідачем не надано доказів про те, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Груба необережність потерпілого не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак була врахована судами при визначенні при визначенні розміру моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли правильного висновку про те, що наявні підстави для відшкодування завданої позивачам моральної шкоди.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 455/1076/16-ц, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21, від 08 травня 2024 року у справі № 175/52/23, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

В цілому, доводи касаційної скарги АТ «Укрзалізниця» висновків судів щодо вирішення справи по суті не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара