№ 336/13092/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 336/13092/23

провадження № 61-16289св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2024 року у складі судді Дацюк О. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що 04 серпня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначав, що згодом подружні відносини з відповідачкою погіршилися, між ними почали виникати непорозуміння та сварки, оскільки відповідачка не приділяла часу дітям, не займалася їх вихованням, не забезпечувала їх базовими потребами, а пізніше почала зловживати алкоголем.

Із квітня 2022 року він разом з дітьми почав проживати у м. Запоріжжі як внутрішньо переміщені особи у зв`язку з збройною агресією російської федерації проти України. На його з дітьми пропозицію виїхати з тимчасово окупованої території (с. Мирне, Оріхівська міська громада, Пологівський район, Запорізька область) відповідачка відмовилася й прийняла рішення залишитися на непідконтрольній території України без об`єктивних на це причин.

На цей час їх спільні неповнолітні діти знаходяться на його повному утриманні, оскільки відповідачка витрачає свій мінливий дохід виключно на власні потреби. 22 червня 2022 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у справі № 336/1907/22 було видано судовий наказ про стягнення з відповідачки на його користь аліменти на утримання дітей, який не виконується й, відповідно, заборгованість по аліментам збільшується.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2022 року у справі № 336/1906/22 шлюб між ним та відповідачкою було розірвано.

Оскільки ОСОБА_2 участі у вихованні дітей та їх матеріальному забезпеченні не приймає, не цікавиться життям дітей, їх навчанням, безпекою та станом здоров`я, а з весни 2022 року взагалі не спілкується з дітьми, ОСОБА_1 просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дочок: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 у частині вимог щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що остання досягла повноліття.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідачки щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню неповнолітньої дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а позбавлення її батьківських прав є крайнім заходом впливу. Судом не встановлено, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Навпаки, дослідженими судом доказами підтверджено, що ОСОБА_2 не втратила інтересу до життя дітей, оскільки систематично телефонує їм та цікавиться обставинами їх життя.

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд вважав зазначений висновок необґрунтованим, оскільки при наданні такого висновку орган опіки та піклування виходив виключно з тих відомостей, які були надані позивачем, який зацікавлений у розгляді справи. При цьому, сама перевірка була проведена формально, а органом опіки та піклування не здійснено жодних спроб зв?язатися із ОСОБА_2 та вислухати її пояснення, тоді як, зі слів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були допитані у судовому засіданні, така можливість існувала, оскільки ОСОБА_2 періодично виходила на зв?язок із дітьми.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Суд першої інстанцій правильно вказав, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_7 своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому, позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, а наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення матері дитини батьківських прав.

Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, на який посилається позивач, то вказаний висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини. У вказаному висновку органу опіки та піклування не наведено жодних даних намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення матері до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 має стати на користь інтересам дитини. Отже, зазначений висновок органу опіки та піклування є неповним та необ`єктивним, тому обґрунтовано не врахований судом першої інстанції при вирішенні спору.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та прецедентну практику ЄСПЛ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що відповідачка свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, не цікавиться ні життям, ні здоров`ям дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки - ОСОБА_5 , її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування. Дитина постійно проживає разом із батьком та перебуває на його повному утриманні. Позбавлення батьківських прав відповідачки відповідатиме інтересам дитини, оскільки дитина проживає та виховується у стійкому сімейному середовищі батька, яким створені належні умови для фізичного та духовного розвитку дитини. Судами не враховано, що відповідачка зловживає спиртними напоями більше 10 років, а позивач неодноразово оплачував її лікування від алкоголізму, намагаючись зберегти сім`ю. Якщо раніше спілкування дітей з матір`ю було хоча б мінімальним, то з весни 2022 року та по теперішній час відповідачка взагалі не бачилася із дітьми, не виявляла жодної зацікавленості у їх житті, не брала участі у їх вихованні або забезпеченні їх життєвих потреб, лише іноді направляла короткі повідомлення у месенджерах. У матеріалах справи відсутні докази того, що протягом тривалого розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції ставлення відповідачки до своїх батьківських обов`язків змінилося.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необґрунтованість висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачку, оскільки не враховано, що орган опіки та піклування неодноразово намагався зв`язатися з матір`ю неповнолітньої ОСОБА_5 , проте будь-які спроби з`ясувати думку матері дитини щодо ситуації, яка склалася, виявилися марними.

Посилаються на відповідні правові висновки Верховного Суду, які судами не враховано.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 04 серпня 2012 року, серії НОМЕР_1 (а. с. 11).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 21 вересня 2012 року, серії НОМЕР_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 21 вересня 2012 року, серії НОМЕР_3 (а. с. 12, 15).

З квітня 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взяті на облік як внутрішньо переміщені особи. Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 (а. с. 18-20).

22 червня 2022 року судовим наказом Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 336/1907/22 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1/3 частки всіх видів доходу боржника, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 20 травня 2022 року, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття (а. с. 21).

Згідно з довідкою Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області від 30 листопада 2023 року ОСОБА_2 не виплачувалися аліменти на користь ОСОБА_1 (а. с. 25).

25 жовтня 2022 року рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 336/1906/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 22-23).

08 травня 2023 року заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 336/1508/23 визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_1 (як на момент подання позову, так і на день ухвалення судом рішення обидві дитини досягли 14 річного віку) (а. с. 24).

Висновком районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 12 червня 2024 року № 22.01/01-34-443, як органом опіки та піклування, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої ОСОБА_8 . З вказаного висновку вбачається, що представниками органу опіки та піклування обстежено місце проживання дитини, а також вислухані ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її батько - ОСОБА_1 . При цьому, про намагання зв?язатись із матір`ю дитини - ОСОБА_2 для отримання пояснень у висновку не вказано (а. с. 113-115).

У суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 (мати позивача), ОСОБА_10 , пояснення яких викладені в рішенні суду, а також містяться на технічному записі судового засіданні.

Зокрема, свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що знайомий із позивачем, товаришував із ним, іноді бував у сторін вдома, конфліктів між ними не помічав.

Свідок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вказувала, що є донькою сторін. Під час сумісного проживання батьки часто сварилися, мати іноді вживала алкоголь та кричала на свідка, чому вони не розірвали шлюб не знає. Після початку повномасштабної війни вона, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 виїхали до м. Запоріжжя, а ОСОБА_2 залишилася проживати у с. Мирне (Оріхівська міська громада, Пологівський район, Запорізька область), оскільки хотіла доглядати свою матір. Після цього вони спілкувались телефоном, ОСОБА_2 телефонувала та надсилала повідомлення, цікавилась їх справами, навчанням, обіцяла виїхати з тимчасово окупованої території, але так і не виїхала. Востаннє телефонувала у січні 2024 року.

Свідок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судовому засіданні пояснила, що під час спільного проживання у неї були не дуже гарні стосунки із матір`ю. ОСОБА_2 вживала алкоголь, але ночувала постійно вдома. Після окупації с. Мирне (Оріхівська міська громада, Пологівський район, Запорізька область), вони приблизно місяць залишалися у селі, а потім батько, вона та сестра виїхали до м. Запоріжжя, а ОСОБА_2 залишалася у с. Мирне (Оріхівська міська громада, Пологівський район, Запорізька область), але писала та телефонувала, цікавилася їх справами, навчанням та життям. Востаннє телефонували приблизно за 2-3 місяці до судового засідання. Чому мати не виїхала тимчасово окупованої території їй невідомо.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що є матір`ю позивача. Під час спільного проживання сторін між ними були сварки, ОСОБА_2 з 2006-2007 року вживала алкоголь та застосовувала насильство до дітей. Вона виїхала із с. Мирне Оріхівська міська громада, Пологівський район, Запорізька область) 30 серпня 2022 року, до цього часу у селі були проблеми зі зв?язком та для того, щоб поспілкуватися з онуками потрібно було знайти місце, де був наявний зв`язок. На момент її виїзду ОСОБА_2 залишалася проживати у селі, а до неї доходили чутки, що відповідачка спілкується з росіянами.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16, провадження № 14-327цс18, та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15, провадження № 61-36905св18, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, провадження № 61-44369св18, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, провадження № 61-12144св20, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, провадження № 61-19550св19, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, провадження № 61-9754св20.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

При вирішенні спору в цій справі суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Судами не було встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Навпаки, дослідженими судом доказами підтверджено, що ОСОБА_2 не втратила інтересу до життя дитини, оскільки регулярно телефонує їй та старшій сестрі, цікавиться обставинами їх життя, що вказує на зацікавленість відповідачки у збереженні зв`язків зі своїми дітьми. Позивач також не довів належними доказами, що відповідачка зловживає алкоголем.

Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи; суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки є безпідставними, оскільки суди надали вищевказаному висновку належну правову оцінку.

Так, оцінюючи висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що зазначений висновок є неповним і необ`єктивним, оскільки при наданні такого висновку орган опіки та піклування виходив виключно з тих відомостей, які були надані позивачем, який зацікавлений у розгляді справи. Крім того, вказаний висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини. У вказаному висновку органу опіки та піклування не наведено жодних даних намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення матері до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 має стати на користь інтересам дитини.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неврахування висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідачки брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав.

Посилання касаційної скарги на те, що відповідачка має заборгованість зі сплати аліментів самі по собі не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. При цьому переважна більшість цих доводів в основному зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець