№ 336/1978/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Київ

справа № 336/1978/23

провадження № 61-15936 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , як осіб, які є правонаступниками ОСОБА_2 , - ОСОБА_8 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Гончар М. С. від 29 жовтня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 часту у спільному майні.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона з листопада

2014 року та на час подання позову проживала у фактичних шлюбних відносинах з

ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет.

За час їхнього спільного проживання, за їхні спільні кошти було придбано нерухоме майно, а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці, площею 0,0473 кв. м, кадастровий № 2310100000:07:034:0114, на підставі договору купівлі-продажу від 08 листопада 2017 року; земельну ділянку, площею 0,0473 кв. м, розташована за вказаною адресою, кадастровий

№ 2310100000:07:034:0114, відповідно до рішення Запорізької міської ради

№ 23/29 від 07 лютого 2018 року.

Вищезазначене нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_2 . Будь-яких письмових або інших угод щодо права власності на вказане майно між ними, як фактичним подружжям, не укладалося.

Зазначала, що неодноразово пропонувала ОСОБА_2 вирішити питання майнових прав, проте останній не бажав займатись оформленням відповідних документів. Вважала, що за таких обставин її майнові права відповідачем

не визнаються, тому звернулась до суду з позовом.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її спільного проживання разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 01 листопада 2014 року; визнати за нею право власності на частину майна, набутого за час спільного проживання, а саме: на 1/2 частку житлового будинку, розташованого по

АДРЕСА_1 та 1/2 частку земельною ділянки, площею 0,0473 кв. м, розташованої за вказаною адресою, кадастровий № 2310100000:07:034:0114.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2023 року

у складі судді Боєва Є. С. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 01 листопада 2014 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майна, набутого за час спільного проживання, а саме: на 1/2 частку житлового будинку

по АДРЕСА_1 ; на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0473 кв. м, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий

№ 2310100000:07:034:0114.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийняв заяву ОСОБА_2 про визнання позову. Перевіривши її, суд дійшов висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у фактичних шлюбних відносинах з листопада 2014 року до часу ухвалення рішення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 січня 2024 року у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 залучено до участі у справі його правонаступників: ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , як осіб, які не брали участь у справі, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 08 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступниками якого залучені: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на частину у спільному майні закрито.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , задоволено. Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасовано. Справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд (провадження № 61-5062св24). Мотиви суду касаційної інстанції стосувалися процесуальних підстав.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_5 , як правонаступників ОСОБА_2 - адвоката Лобікова Д. В., задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 08 травня 2023 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов

ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що перебування

ОСОБА_1 з 26 січня 1991 року до 23 лютого 2023 року в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_9 унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи

з 01 листопада 2014 року, оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України.

Крім того, суд вказав, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Також суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду

від 29 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просять оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2023 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_7 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявникам доплатити судовий збір за подачу касаційної скарги. На підтвердження сплати судового збору надати документи, що підтверджують сплату судового збору

у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У наданий судом строк ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із клопотанням на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 05 грудня 2024 року, а саме надала докази на підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 336/1978/23 із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2025року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_7 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме не враховано обов`язкову для суду заяву ОСОБА_2 про визнання позову.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 серпня

2023 року у справі № 752/875/22.

При цьому формальне перебування ОСОБА_1 в іншому зареєстрованому шлюбі не повинно перешкоджати набуття нею майна в іншому, хоча і фактичному шлюбі.

Зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так як є потреба у наданні Верховним Судом висновку з питань застосування положень статей 25 74 СК України у взаємозв`язку з гарантованим правом на мирне володіння майном і принципом недопущення дискримінації, проголошеним у частині другій статті 36 СК України. При цьому, посилання апеляційного суду на відповідні постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки справи не є релевантним до цієї справи.

Суд ухвалив судове рішення про права, свободи та інтереси особи, що не була залучена до участі у справі, вказуючи, що ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 січня 2024 року ОСОБА_7 залучено до участі у справі як правонаступника відповідача і вона набула всього обсягу процесуальних прав учасника справи і добросовісно ними користувалася: подавала клопотання, приймала участь в судових засіданнях, мала юридичного представника, проте в день постановлення оскаржуваної постанови апеляційний суд вирішив не допускати ОСОБА_7 до участі у справі, зробив це «протокольно», без будь-якої мотивації. Заявлене ОСОБА_7 клопотання про дослідження нових доказів у справі не було розглянуто, саму заявницю було усунуто від участі у процесуальних діях.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні та у березні 2025 року представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 - адвокат Лобіков Д. В., подав до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставні, суд апеляційної інстанції належним чином встановив фактичні обставини у справі, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

За ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею

35,4 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,0473 га, кадастровий номер № 2310100000:07:034:0114, що підтверджується договором від 08 листопада 2017 року, засвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Будніковою Ю. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1794; рішенням Запорізької міської ради

від 07 лютого 2018 року № 23/39 про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер № 2310100000:07:034:0114; технічним паспортом № НОМЕР_1 та витягом з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, прав власності на нерухоме майно, іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 1, а. с. 11-33).

04 травня 2023 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про визнання позову, в якій він підтверджував, що наслідки такого визнання йому відомі. Брати участь у судових засіданнях не має можливості у зв`язку з тим, що перебуває на військовій службі, у м. Запоріжжі перебуває тільки періодично (т. 1, а. с. 52).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2023 року у справі № 334/5274/22 розірвано шлюб, зареєстрований 26 січня 1991 року виконкомом Перещепинської селищної Ради Новомосковського району Дніпропетровської області, актовий запис № 03 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після розірвання шлюбу

ОСОБА_1 залишено прізвище « ОСОБА_10 ». Ухвалено шлюб вважати припиненим у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Вказане рішення набрало законної сили 23 лютого 2023 року (т. 1, а. с. 69-70).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявники, у змісті касаційної скарги, зазначають неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

1) застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 3) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі

у справі; 4) апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 5) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В порядку частини четвертої вказаної статті сім`я створюється не тільки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За положеннями частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини шостої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку статті 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання.

Положеннями статті 74 СК України врегульовані майнові права осіб, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Ці положення є виключенням, а отже, особи, які проживали без реєстрації шлюбу інших прав, ніж визначені статтею 74 СК України, не набувають.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня

2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.

Судом встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 35,4 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,0473 га, кадастровий номер

№ 2310100000:07:034:0114, що підтверджується договором від 08 листопада

2017 року, засвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Будніковою Ю. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1794; рішенням Запорізької міської ради від 07 лютого 2018 року № 23/39 про передачу

ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0473 га, кадастровий номер № 2310100000:07:034:0114; технічним паспортом № НОМЕР_1 та витягом з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, прав власності на нерухоме майно, іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

(т. 1, а. с. 11-33).

Таким чином, апеляційний суд вірно встановив, що у період з 26 січня 1991 року

по 23 лютого 2023 року ОСОБА_1 перебувала в шлюбі зі ОСОБА_9 .

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що перебування ОСОБА_1 з 26 січня 1991 року

до 23 лютого 2023 року в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_9 унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 01 листопада 2014 року, оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України.

Крім того, судом вірно зазначено про те, що суди не вправі покладати в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року

у справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051 св 17) в якій вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».

Доводи касаційної скарги, що стосуються, на думку заявника, порушення судами прав ОСОБА_1 на набуте у фактичному шлюбі з ОСОБА_2 майно, так як знаходження її у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_9 було формальним,

є безпідставними. Наведена вище заборона встановлення факту спільного проживання при перебуванні в іншому зареєстрованому шлюбі є законовдачою,

а не судовою. Судова практика лише роз`яснила (розтлумачила) наведені вище норми сімейного права.

Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийнявклопотання ОСОБА_7 про приєднання доказів до матеріалів справиі зробив це «протокольно», без будь-якої мотивації, є необґрунтованим, так як суд апеляційної інстанції належним чином мотивував протокольну ухвалу, якою клопотання ОСОБА_7 про приєднання доказів до матеріалів справи

від 17 жовтня 2024 року залишив без розгляду, оскільки ОСОБА_7 не оскаржувала рішення Шевченківського районного судум. Запоріжжя від 08 травня 2023 року.При цьому встановлено, що така заява стосується доказування на стадії апеляційного провадження певних фактів, що є неможливим у силу вимог

статті 367 ЦПК України (межі розгляду справи судом апеляційної інстанції). Прав брати участь в засіданні апеляційного суду ОСОБА_11 не позбавлено, вона є учасником справи і безпосередньо перебувала в залі судового засідання, про що свідчить протокол судового засідання в режимі конференції від 29 жовтня

2024 року (т. 3, а. с. 186-189).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову судуапеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець