Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 336/5627/19
провадження № 61-1585св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник- ОСОБА_1 ,
представник заявника - адвокат Мельнікова Анна Анатоліївна,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2019 року у складі судді Дмитрюк О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
Заява мотивована тим, що з 16 січня 2009 року до 30 жовтня 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 .
Вказувала, що під час шлюбу та після його розірвання ОСОБА_2 систематично вчиняє відносно неї дії насильницького характеру: застосовує фізичну силу, ображає, переслідує та залякує, псує майно шляхом пошкодження дверей та вікон. Дії ОСОБА_2 призвели до суттєвого погіршення її психо-емоційного стану, оскільки вона постійно знаходиться в стресовому стані, переживає за своє життя та життя своєї родини.
Звертала увагу на те, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження № 336/6991/18 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України.
З приводу психологічного насильства, вчиненого відносно неї ОСОБА_2 , вона була вимушена звернутися до Об`єднання психологів та психоаналітиків (далі - ОПП) «Взаємодія».
Стверджувала, що у висновку ОПП «Взаємодія» від 02 вересня 2019 року № 188 встановлено, що у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ОСОБА_2 характеризується як кривдник. Внаслідок насильницьких дій, вчинених ОСОБА_2 , у неї спостерігаються зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості.
Вважала, що ОСОБА_2 може продовжити вчиняти над нею насильство, а тому є необхідність у видачі судом обмежувального припису.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: видати обмежувальний припис строком на шість місяців та заборонити ОСОБА_2 перебувати з нею, як з постраждалою особою, в місці спільного проживання (перебування); заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця її проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку; зобов`язати ОСОБА_2 пройти програму для кривдників та постраждалих осіб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за жодним із кримінальних проваджень, на які вказує заявник, не ухвалено вирок та у встановленому законом порядку не встановлено вини ОСОБА_2 у вчиненні злочинів щодо ОСОБА_1 .
При цьому районний суд зазначив, що висновок психолога-психоаналітика не може бути єдиною підставою для задоволення заяви. Крім того, переглянутий судом відеозапис підтверджує, що ОСОБА_1 під час спілкування з ОСОБА_2 в приміщенні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя першою проявляє агресію по відношенню до ОСОБА_2 , провокуючи останнього на відповідні дії.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову в задоволенні заяви, оскільки заявником не було надано беззаперечних доказів на підтвердження того, що в разі незастосування вказаних заявником у заяві про видачу обмежувального припису, заходів та обов`язків щодо вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства в контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза життю та здоров`ю заявника, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків.
Апеляційний суд вважав, що наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою не підтверджує факту, що саме останній вчинив щодо заявника домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її заяви.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та надано неправильну оцінку відеозапису із суду про проявлення нею агресії щодо ОСОБА_2 .
Стверджує, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу вчиняються насильницькі дії щодо неї. Вважає, що сварки та бійки не спростовують, а навпаки підтверджують наявність неприязних відносин між нею та ОСОБА_2 , які у разі незастосування засобів впливу можуть призвести до тяжких негативних наслідків.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою судді Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 16 січня 2009 року до 31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.
Впровадженні Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження № 12017080080004477 від 24 листопада 2017 року за частиною першою статті 125 КК України щодо нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень невстановленою особою за адресою: АДРЕСА_1 .
В провадженні Кирилівського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження № 12018081140000079 від 09 травня 2018 року за частиною третьою статті 185 КК України за заявою ОСОБА_1 про те, що в період часу з 20 жовтня 2017 року до 28 квітня 2018 року, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , проник до її будинку та викрав майно на загальну суму 29795 грн.
В провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження № 336/6991/18 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, потерпілою у даному кримінальному провадженні є ОСОБА_1 .
З відповіді Запорізької місцевої прокуратури № 1 від 03 березня 2018 року за вих. № 131-980-18 встановлено, що за заявою ОСОБА_1 до ЄРДР внесені відомості за фактом погроз знищення майна загальнонебезпечним способом за № 12018080080000786 за статтею 195 КК України, яке перебуває в провадженні Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області.
В провадженні судів перебуває декілька цивільних справ, у яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є сторонами, тобто між ними існують і цивільно-правові спори. Зокрема:
- справа № 336/6705/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Едемська-Фастовець О. О., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., про встановлення факту проживання з особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного котеджу, визнання права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири, визнання права власності на 1/2 частину спірного котеджу;
- справа № 336/969/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя;
- справа № 336/7399/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення особи, без надання іншого житлового приміщення.
Висновком ОПП "Взаємодія" від 02 вересня 2019 року № 188 встановлено, що у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" ОСОБА_2 характеризується як кривдник. Внаслідок насильницьких дій, вчинених ОСОБА_2 , у ОСОБА_1 спостерігаються зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно із частиною третьою статті 26 цього закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Встановивши, що у порушення вимог статті81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
При цьому суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою не підтверджує, що саме ОСОБА_2 вчинив щодо заявника домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00 § 23, рішення Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року).
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк