ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 336/6542/21

провадження № 61-1635св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2023 року в складі судді Карабак Л. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року в складі колегії суддів Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Подліянової Г. С. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву б/н.

При підписанні анкети-заяви від 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила) і Тарифами Банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.

ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами обслуговування кредитних карток та підписавши паспорт споживчого кредиту від 11 грудня 2018 року, отримав картку преміального типу «Infinite» з кредитним лімітом у розмірі 800 000,00 грн, який був встановлений 03 червня 2019 року.

Тобто між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 27 липня 2021 року у нього утворилась заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 1 071 797,28 грн, з яких: 782 314,52 грн - тіло кредиту; 289 482,76 грн - проценти за користування кредитом.

Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя заочним рішенням від 11 липня 2023 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 782 314,52 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту та судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи у вигляді судового збору у розмірі 11 575,40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що надані позивачем витяги з Умов і Правил та Тарифів банку не містять підпису позичальника, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, яка не містить умов щодо розміру процентів та неустойки.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Таким чином, ані анкета-заява про приєднання до Умов та Правил, ані паспорт споживчого кредитування не дають підстав вважати, що позичальник ознайомлений з усіма умовами кредитування, включаючи проценти та штрафи.

Отже, відсутні підстави для стягнення з відповідача нарахованої заборгованості за процентами, оскільки банк просив стягнути з відповідача саме договірні проценти, однак такі умови договору суд визнав неузгодженими.

Водночас, надані позивачем виписки з особового рахунку відповідача підтверджують факт користування відповідачем кредитними коштами. Так станом на дату звернення до суду з цим позовом у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед банком з фактично отриманих та неповернутих кредитних коштів у загальному розмірі 782 314,52 грн, які підлягають стягненню на користь позивача.

Запорізький апеляційний суд постановою від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що за відсутності достатніх підтверджень про конкретно запропоновані відповідачеві Умови та Правила, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком документи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У зв`язку з цим, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регламентують правові засади договору приєднання.

Паспорт споживчого кредитування від 11 грудня 2018 року не можна вважати доказом у справі, оскільки інформацію, яку містить паспорт була чинною та актуальною до 26 грудня 2018 року. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що оскільки нарахована банком заборгованість за процентами не відповідає умовам, погодженим сторонами під час надання кредитних коштів, відповідно до підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви, то відсутні підстави для стягнення всієї суми заборгованості, включаючи нараховані банком проценти. Тому висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову є цілком законними та обґрунтованими.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У січні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк», через систему «Електронний суд», подало до Верховного Суду касаційну скаргу,в якій просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користуванням кредитом у розмірі 289 482,76 грн та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, у постановах Верховного Суду від11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18.

Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що у цій справі відповідач не надав відзиву на позовну заяву, не висловив свою незгоду з умовами укладеного договору, необізнаністю із розміром відсоткової ставки, тощо. У свою чергу заявник вважає, що надав достатньо доказів на підтвердження своїх вимог.

Також зазначає, що, підписуючи анкету-заяву та паспорт споживчого кредитування від 11 грудня 2018 року, позичальник погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку, які діяли на момент укладення кредитного договору. Після підписання вказаних документів відповідач отримав картку преміального типу «Infinite».

Згідно з тарифом обслуговуванням кредитних карт «Infinite» на момент оформлення кредиту банком встановлено поточну процентну ставку у розмірі 0,01 % річних за користування кредитним лімітом у пільговий період та 3,1 % (37,2 % на рік) за користуванням кредитним лімітом після закінчення пільгового періоду, вказано розмір комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу та ін. Тобто сторони під час укладення договору обговорили усі істотні умови.

Банк надав відповідачу кредитні кошти, останній їх отримав, частково сплачував заборгованість, однак у повному обсязі їх не повернув, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за процентами. Крім того, зазначає, що відповідач не спростував наданий позивачем розрахунок, судово-економічні експертизи у справі не призначались. Також ОСОБА_1 не звертався до банку з повідомленням про незгоду з внесеними змінами та не ініціював розірвання договору, користувався карткою, що свідчить про те, що він прийняв умови банківського обслуговування.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали цієї справи із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

У квітні 2024 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

11 грудня 2018 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил (т. 1, а. с. 13, 14).

У підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні умови договору про розмір тіла кредиту, процентну ставку та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, проте зазначено, що відповідач згідний із тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами і Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку.

Згідно з довідкою про зміну кредитного ліміту 30 травня 2019 року на кредитній картці був встановлений кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн, 03 червня 2019 року кредитний ліміт був збільшений до 800 000,00 грн, а 08 грудня 2020 року кредитний ліміт був зменшений до 0,00 грн (т. 1, а. с. 11).

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної відповідачем анкети-заяви, позивач також надав: Витяг з Умов та правил у ПриватБанку ресурс; паспорт споживчого кредиту від 11 грудня 2018 року з інформацією, яка містить чинність та є актуальною до 26 грудня 2018 року; Витяг із Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature; виписки по рахунку клієнта; (т. 1, а. с. 15-21, 79-104).

Згідно з довідкою та випискою з карткових рахунків ОСОБА_1 надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 , дата відкриття 21 лютого 2018 року, термін дії до лютого 2021 року; № НОМЕР_2 , дата відкриття 11 грудня 2018 року, термін дії до грудня 2021 року; № НОМЕР_3 , дата відкриття 03 червня 2019 року, термін дії до травня 2022 року; № НОМЕР_4 , дата відкриття 21 червня 2019 року, термін дії до червня 2022 року.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 27 липня 2021 року становить 1 071 797,28 грн, із яких: 782 314,52 грн - тіло кредиту; 289 482,76 грн -заборгованість за простроченими відсотками.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користуванням кредитом у розмірі 289 482,76 грн, а в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що уклало з ОСОБА_1 договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Під час підписання анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що така заява разом із Умовами та Правилами і Тарифами банку, які викладені на офіційному сайті www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг, а також те, що він зобов`язується виконувати його умови.

ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, унаслідок чого утворилась заборгованість.

Оскільки під час розгляду справи ОСОБА_1 не спростував наявність кредитних зобов`язань перед АТ КБ «ПриватБанк», рішення суду про стягнення з нього тіла кредита не оскаржував, то Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що АТ КБ «ПриватБанк» довело існування між сторонами кредитних прав та зобов`язань, тобто у цій справі підтверджено факт отримання позичальником кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 200 000,00 грн, який у подальшому збільшено до 800 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи не спростував часткове погашення боргу, однак вказував на те, що його не було належно ознайомлено з умовами обслуговування кредитних карток, інформація, зазначена у паспорті споживчого кредиту, втратила свою актуальність, та не містить реквізитів, які стосуються укладеного договору, анкета-заява не містить інформації щодо складових заборгованості у вигляді процентів та неустойки.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Банк, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення заборгованості, у тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил, які розміщені на сайті (https://privatbank.ua), як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та Правил, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані банком на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

У зв`язку з неодноразовою зміною Умов та Правил, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» (www.privatbank.ua), кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток та Витяг з Умов та Правил, які містяться у матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 грудня 2018 рокушляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у постанові Верховного Суду від 16 липня 2024 року в справі № 686/9664/21 (провадження № 61-13455ск23).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) вказано, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Отже, не заслуговують на увагу доводи банку про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

З урахуванням викладеного, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами у розмірі 289 482,76 грн є обґрунтованими та такими, що узгоджуються із вимогами чинного законодавства.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги банку про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Так, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385сво18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, спір стосувався страхових правовідносин, позивач у позові просила визнати подію її звільнення з роботи на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку зі скороченням штату працівників, страховим випадком відповідно до пункту 3.1 частини другої договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття), та визнати право на відшкодування за цим договором; просила стягнути суму страхового відшкодування у розмірі 20 000,00 грн та компенсацію моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

У справі № 153/1334/16 предметом спору було стягнення заборгованості за банківським рахунком, відкритим за кредитно-депозитною схемою без додаткової ідентифікації особи як такої, що вже має відкритий рахунок у банку для отримання цільових виплат (заробітної плати). У полі правового дослідження Верховного Суду під час касаційного перегляду справи було питання існування між сторонами договірних зобов`язань, предметом яких є кредитні кошти, а також порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині неприйняття нових доказів.

У справі № 200/5647/18 викладено висновок, що виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

Також, Верховний Суд відхиляє посилання заявника на постанову Верховного Суду, прийняту у справі № 189/2109/18, якою скасовано судові рішення та направлено справи на новий розгляд, оскільки направлення справи на новий розгляд ще не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

Отже, Верховний Суд, проаналізувавши наведені банком постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи. При цьому, як зазначено вище, під час вирішення питання про стягнення заборгованості за кредитним договором суд у кожному конкретному випадку виходить із фактичних обставин окремо взятої справи, її доказової бази, змісту та характеру спірних правовідносин. Тому висновки, зроблені Верховним Судом у справах, на які посилається заявник, не суперечать висновкам, зробленим судами під час розгляду цієї справи.

З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень по суті спору, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЄ. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко