№ 336/7765/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 336/7765/18

провадження № 61-18411св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2020 року у складі судді Зарютіна П. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обґрунтовували тим, що мають з відповідачами сталий конфлікт, щодо користування спадковим майном, а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи те, що відповідачі постійно незаконно чинять перешкоди у користуванні та володінні належним їм майном вони мають право на відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь кожного з позивачів з ОСОБА_3 по 60 000 грн, ОСОБА_4 по 30 000 грн, ОСОБА_5 по 30 000 грн, ОСОБА_6 по 30 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рахунок завданої моральної шкоди по 30 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рахунок завданої моральної шкоди по 15 000 грн з кожного.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідачів призвели до порушення прав володіння та користування позивачів, що відбувалось до завершення 12 вересня 2018 року примусового виконання рішення про їх вселення. Завдяки діям відповідача ОСОБА_3 порушення відбувалось з 2009 року (час звернення до суду з позовом), а діям ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - з дня, наступного після набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 336/2722/17 (11 травня 2018 року). Неправомірність поведінки відповідачів, що діяли з єдиним наміром, причинний зв`язок між їх діями та наслідками, що настали для позивачів, а також вина заподіювачів у порушенні права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та, відповідно, у завданні їм моральної шкоди, знаходить своє підтвердження на підставі встановлених судом фактичних обставин справи. Із врахуванням характеру порушення, його тривалості, обсягу заподіяної шкоди, ступеню вини кожного з відповідачів, наявності у позивачів іншого місця для проживання, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час розгляду справи відповідачі не заперечували факту свого проживання у будинку по АДРЕСА_1 , однак пояснили, що оскільки між сторонами не вирішено питання про порядок користування спірним будинком і не визначено, яка саме кімната (кімнати) припадають на частку позивачів, питання щодо користування власністю неможливо вирішити остаточно, враховуючи відсутність домовленості між співвласниками та невелику житлову площу будинку, яка не може забезпечити всіх співвласників площею, яка відповідає санітарним нормам. Отже, саме через відсутність встановленого порядку користування нерухомістю позивачі не можуть туди вселитись, проте позов до суду щодо встановлення порядку користування житлом жодна зі сторін до суду не подавався. За таких обставин, відсутні всі складові цивільно-правової відповідності відповідачів у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що ОСОБА_3 та члени його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , діючи протиправно та незаконно, з часу відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_9 і до примусового вселення позивачів до житлового будинку з 12 вересня 2018 року не пускали позивачів, з 17 лютого 2008 року - спадкоємців, з 15 березня 2017 року - власників, перешкоджали володіти та користуватись належним їм майном.

Апеляційний суд послався на норми права, а саме статті 317 319 321 386 ЦК України, які регулюють та захищають права позивачів, як власників житлового будинку, однак не застосував вказані норми права до спірних правовідносин. Крім того, апеляційний суд не врахував, що жоден з відповідачів не належить до власників житлового будинку. Також, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статей 23 1167 ЦК України.

Таким чином, маючи на праві власності значні частки в житлового будинку, позивачі через протиправні дії відповідачів, змушені винаймати чуже житло, що спричиняє значні та тривалі моральні страждання, переживання, що є підставою для збільшення розміру моральної шкоди ніж була стягнута судом першої інстанції.

Разом з тим, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права про відшкодування моральної шкоди у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що сам по собі факт довготривалого розгляду позовів між сторонами у справі не свідчить про завдання моральної шкоди позивачам, оскільки захист порушених прав в судовому порядку є основоположним правом особи, і при будь-якому результаті розгляду спору, не може бути підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки це б нівелювало сам інститут судового захисту. Зазначаючи про те, що позивачам завдано моральної шкоди, будь-яких доказів наявності такої шкоди не надано, як і не вказано якими протиправними діями (бездіяльністю) вона заподіяна, тим більше з вини відповідачів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

26 лютого 2021 року справа № 336/7765/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 червня 2009 року у цивільній справі № 2-2913/09 позов ОСОБА_3 до Запорізької міської ради в особі Шевченківської районної адміністрації міста Запоріжжя, третя особа: П`ята державна нотаріальна контора, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про визнання таким, що прийняв спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що прийняв спадщину у виді житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті батьків ОСОБА_14 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме житловий будинок під літерою «А», літня кухня під літерою «Б», погріб під літерами «пг»; сарай під літерою «В»; вбиральня під літерою «Д»; паркан № 1; водопровід № 2.

За змістом рішення, представник відповідача надав письмову згоду з позовом, як і всі треті особи, рішення ухвалено з підстав, передбачених статтями 1268 1274 1218 ЦК України. ОСОБА_1 до суб`єктного складу у справі не залучений.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2016 року у справі № 2-2913/09 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 червня 2009 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 16 лютого 2010 року у цій справі скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Запорізької міської ради в особі Шевченківської районної адміністрації міста Запоріжжя, третя особа - П`ята державна нотаріальна контора, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про визнання таким, що прийняв спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовлено.

У зазначеному судовому рішенні встановлено, що додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 16 лютого 2010 року визнано ОСОБА_3 таким, що прийняв спадщину у виді житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті батьків ОСОБА_14 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок під літерою «А», літню кухню під літерою «Б», погріб під літерою «пг», сарай під літерою «В», вбиральню під літерою «Д», паркан № 1, водопровід № 2.

Крім того, згідно з вказаним рішенням, поза увагою суду залишилась та обставина, що інші спадкоємці в позовній заяві позивачем вказані як треті особи. Звертаючись до суду з позовом про визнання таким, що прийняв спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом позивач вказав, що треті особи є його братами та сестрами, які після смерті матері ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , своєчасно звернулись до державної нотаріальної контори для оформлення спадщини. У зв`язку з помилкою у свідоцтвах про народження по-батькові, замість « ОСОБА_15 » вказано « ОСОБА_16 », діти померлого не мали можливості оформити спадщину. Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 17 червня 2008 року встановлено факт родинних відносин між позивачем та третіми особами, тобто померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 визнано батьком позивача та третіх осіб. Суд не встановив, чи дійсно порушується право позивача, й не з`ясував, в чому саме полягає порушення цього права, а також, вирішуючи спір по суті, не залучив до розгляду справи як відповідачів інших спадкоємців з якими дійсно існує спір з позивачем.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 21 грудня 2016 року у цивільній справі № 336/3432/16-ц позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_9 та ОСОБА_1 прийняли спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_17 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/6 частині за кожним будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_17 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 6/15 частин будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_9 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/15 частин будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_9 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Рішення суду набрало законної сили після його апеляційного оскарження 15 березня 2017 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 грудня 2016 року виправлено описку в судовому рішенні від 21 грудня 2016 року. Викладено третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Визнати за ОСОБА_9 та ОСОБА_1 право власності по 1/6 частині за кожним будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_17 ».

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 березня 2017 року у справі № 336/3432/16-ц, апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 21 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_18 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 21 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 березня 2017 року визнано неподаною і повернуто заявнику.

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 11 січня 2018 року у цивільній справі № 336/2722/17-ц позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення з житлового будинку та вселення у будинок задоволено частково, вселено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у житловий будинок по АДРЕСА_1 . В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року у справі № 336/2722/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 11 січня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову про виселення ОСОБА_6 скасовано. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про виселення задоволено. Виселено ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1 . В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вказаною постановою встановлено, що діями відповідачів, які займають весь спірний будинок в цілому для проживання власної сім`ї, без врахування інтересів позивачів як співвласників, порушуються права позивачів на володіння та користування власністю.

Постановою Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 336/2722/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 11 січня 2018 року у незміненій і нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року залишено без змін. Згідно з вказаною постановою, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 1981 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, за реєстровим № 2-1122, та зареєстрованого 09 квітня 1981 року в ОП ЗМБТІ за реєстровим № 4139, ОСОБА_14 та ОСОБА_9 як подружжю на праві власності належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За згодою власників ОСОБА_14 та ОСОБА_9 у спірному будинку постійно проживали і були зареєстровані син власників ОСОБА_3 зі своєю дружиною ОСОБА_4 - з 1981 року, їх дочка ОСОБА_5 (з дня свого народження) - з 1986 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_14 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9 . ОСОБА_6 вселився у спірний будинок після укладання шлюбу з ОСОБА_19 у квітні 2010 року. Після смерті ОСОБА_14 та ОСОБА_9 право власності на спірний будинок в порядку спадкування за законом відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 21 грудня 2016 року у справі № 336/3432/16-ц визнано за ОСОБА_1 - на 9/30 часток, а за ОСОБА_2 - на 12/30 часток.

Згідно з повідомленням про початок досудового розслідування слідчого СВ Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Пінчука С. О. від 02 листопада 2015 року, 23 червня 2015 року до відділу надійшла заява про те, що брат ОСОБА_1 - ОСОБА_3 представив суду завідомо підроблені документи з його підписом про відмову від своєї частки спадщини на будинок, на користь позивача, в зв`язку із тим, що він ніяких заяв не писав, свою згоду на переоформлення будинку на ім`я ОСОБА_3 не надавав. Відомості про вчинення кримінального правопорушення за частиною першою статті 190 КК України внесено до ЄРДР за № 12015080080002649 від 24 червня 2015 року.

За даними копій актів державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області при примусовому виконанні виконавчого листа № 336/2722/17, виданого 22 травня 2018 року та 23 серпня 2018 року, складених, зокрема за участю ОСОБА_3 , про вселення позивачів у житловий будинок (будинок АДРЕСА_1 ):

- 25 липня 2018 року виходом державного виконавця за вказаною адресою здійснено вселення позивачів за рішенням суду. Ключ від будинку стягувачем отримано, але доступ до житлового будинку не було надано. Ключ стягувачем повернуто у зв`язку з перешкоджанням стягувачу у доступі до всіх кімнат дому;

- 16 серпня 2018 року провадились дії щодо вселення вищевказаних осіб у житловий будинок по АДРЕСА_1 . Вселення відбулось частково, стягувач отримав лише вхідні ключі від будинку та доступ до коридору, ванної кімнати та кухні, проте, відповідно до судового рішення, до повного житлового будинку. Стягувач залишив ключі у цьому будинку, оскільки він не згоден із заселенням не у весь будинок. Вселення повністю не відбулося. На думку дільничного офіцера, вселення відбулося, рішення суду виконано. Вказані обставини підтверджені відеозаписом, оглянутим судом під час судового засідання 24 січня 2020 року, компакт-диск з яким наданий в якості додатку до відзиву;

- 12 вересня 2018 року за вказаною адресою за рішенням суду здійснено вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_20 (за довіреністю ОСОБА_2 ). Ключ переданий стягувачу, доступ наданий до всіх кімнат, опору не було.

Згідно з копією довідки від 21 січня 2019 року № 02, виданою головою квартального комітету № 106, ОСОБА_3 , 1961 року народження, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , має такий склад сім`ї: дружина ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 15, частини першої, пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Конституційні засади забезпечення захисту права власності, суб`єктів цього права та законності порядку її використання передбачені статтями 13 47 48 68 Конституції України.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

За змістом статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (стаття 386 ЦК України).

Одночасно необхідно враховувати, що відповідно до частини другої статті 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Тобто, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має саме спільна домовленість.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, положення частини другої статті 1167 ЦК України у спірних правовідносинах застосуванню не підлягають.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні права власності. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Крім того, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

За положеннями статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Проте, за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Місцевим судом встановлено, що під час розгляду справи № 336/2722/17 Апеляційним судом Запорізької області було встановлено те, що діями відповідачів, які займають весь спірний будинок в цілому для проживання власної сім`ї, без врахування інтересів позивачів як співвласників, порушуються права позивачів на володіння та користування власністю.

Також під час розгляду справи № 2-2913/09 Апеляційним судом Запорізької області було встановлено те, що ОСОБА_3 у 2009 році звернувся із позовом про захист спадкових прав, не зазначивши свого брата (позивача у цій справі) ОСОБА_1 , хоча знав про те, що він є спадкоємцем та подав заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, врахувавши те, що відповідачі, як особи, що були обізнані із рішенням суду про вселення позивачів на законних підставах, в добровільному порядку та, навіть, під час примусового виконання судового рішення перешкоджали вселенню (травень-вересень 2018 року), дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідачів призвели до порушення прав володіння та користування позивачів, що відбувалось до завершення 12 вересня 2018 року примусового виконання рішення про їх вселення.

Разом з тим, Верховний Суд не може погодитися із розміром стягнутої з відповідачів на користь позивачів моральної шкоди, оскільки розмір моральної шкоди суд повинен визначити залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Враховуючи те, що дії відповідачів призвели до порушення прав володіння та користування позивачів, а також з огляду на відновлення прав позивачів та вселення їх до спірного будинку, колегія суддів, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, дійшла висновку, що правильним, законним та обґрунтованим є розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 2 000 грн кожному, а з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1 000 грн з кожного.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення місцевого суду на вищезазначене уваги не звернув, у зв`язку з чим зробив помилкові висновки про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Щодо розподілу судових витрат

З матеріалів справи вбачається, що у грудні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суту та просили стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь кожного з позивачів з ОСОБА_3 по 60 000 грн, ОСОБА_4 по 30 000 грн, ОСОБА_5 по 30 000 грн, ОСОБА_6 по 30 000 грн.

Тобто позивачами завлено позовні вимоги майнового характеру у загальному розмірі по 150 000 грн кожним.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року становив 1 762 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України «Про судовий збір», у редакції, яка діяла на момент подання позовної заяви, у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», у зазначеній редакції, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704,80 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8 810 грн).

При зверненні до суду першої інстанції, кожен з позивачів сплатив по 704,80 грн судового збору (а. с. 1, 3).

Таким чином сума недоплаченого позивачами судового збору при зверненні до суду першої інстанції становить по 795,20 грн ((150 000грн*1%)-704,80 грн), які підлягають стягненню з позивачів у дохід Державного бюджету України.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої цієї статті становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

За подачу апеляційної скарги позивачами було сплачено по 1 057,20 грн відповідно до квитанцій від 06 липня 2020 року № 0.0.1758671353.1 та № 0.0.1758671732,1 та по 67,80 грн відповідно до квитанцій від 17 вересня 2020 року № 28512706 та № 28512583.

Всього, за подачу апеляційної скарги позивачами було сплачено 2 250 грн (1057,20 грн+1057,20 грн+67,80 грн+67,80 грн), тобто по 1 125 грн кожним, таким чином розмір сплаченого позивачами судового збору при звернення до суду апеляційної інстанції відповідає підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

За подання касаційної скарги позивачами сплачено по 3 000 грн судового збору кожним, що підтверджується оригіналами квитанцій: № 0.0.1933642511.1 від 02 грудня 2020 року на суму 1 409,60 грн, № 0.0.1933643373.1 від 02 грудня 2020 року на суму 1 409,60 грн та № 0.0.2000898194.1 від 02 лютого 2021 року на суму 1 590,40 грн, № 0.0.2000896763.1 від 02 лютого 2021 року на суму 1 590,40 грн.

Таким чином розмір сплаченого позивачами судового збору при звернення до суду касаційної інстанції відповідає підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою, шостою цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, з огляду на те, що позовні вимоги за результатами касаційного перегляду справи позовні вимоги до кожного з відповідача підлягають частковому задоволенню - на 3 %, з відповідачів на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір в розмірі 337,50 грн з кожного

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасувати і прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рахунок завданої моральної шкоди по 2 000 грн кожному.

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рахунок завданої моральної шкоди по 1 000 грн з кожного.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 337,50 грн з кожного на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 337,50 грн з кожного на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у дохід Державного бюджету України недоплачений судовий збір за подання до суду позову по 795,20 грн з кожного

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук