Постанова

Іменем України

30 березня 2021 року

м. Київ

справа № 336/8361/15-ц

провадження № 61-12871св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, перенесення самовільно побудованого паркану та визначення порядку користування земельною ділянкою

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, уточнивши який просили встановити порядок користування земельною ділянкою загальною площею 390 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з висновком експерта від 18 листопада 2016 року, а саме: виділити їм земельну ділянку площею 195,5 кв. м, яка розташована за зазначеною адресою, за варіантом поділу № 2, що становить 1/2 частину загальної площі 390 кв. м (S-1 - на плані позначена зеленим кольором); виділити ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 195,5 кв. м, що становить 1/2 частину загальної площі 390 кв. м (S-2 - на плані позначена жовтим кольором). Зобов`язати ОСОБА_3 усунути їм перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом звільнення частини земельної ділянки площею 390 кв. м, що виходить за межу червоної лінії, як продовження та за межі норм земельної ділянки близько 5,0 м і по довжині (з боку вулиці) орієнтовно 9,50 м, шляхом перенесення самовільно побудованих споруд: літ. № 4 паркан, літ. № 5 ворота, літ. № 6 паркан, літ. № 7 паркан, літ. № 8 зливна яма, на проектне положення згідно з геодезичною зйомкою. Зобов`язати ОСОБА_3 привести у відповідність із ДБН № 360-92 самовільно споруджений паркан літ. № 7, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та встановити його на відстані не менше 1,0 м від найбільш відступної конструкції стіни.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що їм на праві приватної власності належить 1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 також належить 1/2 частина зазначеного будинку. Між сторонами склався фактичний порядок користування житловим будинком. Так, в їх користуванні знаходяться такі приміщення: коридор 2-1 площею 2,9 кв. м; кімната 2-2 площею 13,1 кв. м; кімната 2-3 площею 8,5 кв. м. ОСОБА_3 використовує приміщення: коридор 1-1 площею 4,7 кв. м; кухню 1-2 площею 7,0 кв. м; кімнату 1-3 площею 9,8 кв. м; кімнату 1-4 площею 7,2 кв. м; санвузол 1-5 площею 5,3 кв. м.

Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 464 кв. м при нормі 390 кв. м, ділянка не розділена, тверді межі не встановлені. ОСОБА_3 без дозволу самочинно побудувала капітальний паркан, який розділяє земельну ділянку на дві частини та виходить за межі червоних ліній, як подовження та за межі норм земельної ділянки близько 5,0 м та по довжині (з боку вулиці) орієнтовно 9,50 м. Паркан позбавляє їх можливості обслуговувати їхню частину будинку, оскільки встановлений на ненормативній відстані, ближче ніж 1,0 м, впритул до конструкції стіни.

З урахуванням конфігурації, розмірів, місця розташування будівель і споруд та фактичного користування експерт запропонував три варіанти поділу земельної ділянки. Вважають, що варіант № 2 дозволяє сторонам вільно обслуговувати відповідну частину будинку, у зв`язку з чим просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя рішенням від 15 березня 2017 року позов задовольнив частково. Встановив порядок користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з висновком експерта ОСОБА_4 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 18 листопада 2016 року № 174-16, виконаної Запорізьким відділенням Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, доданим до листа завідувача відділення Любченка В. І. від 17 січня 2017 року № 174-16, - згідно з варіантом № 3 розподілу, а саме виділив в користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 144,0 кв. м (S-1 - на плані позначена зеленим кольором); виділив в користування ОСОБА_3 земельну ділянку площею 247,0 кв. м (S-2 - на плані позначена жовтим кольором). В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що між сторонами склався фактичний порядок користування, межі землекористування між співвласниками встановлені та врахована можливість користування спільною земельною ділянкою усіма співвласниками без погіршення їх становища.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Запорізький апеляційний суд постановою від 21 липня 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 15 березня 2017 року в частині позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Встановив порядок користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з висновком експерта ОСОБА_4 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 18 листопада 2016 року № 174-16, - згідно з варіантом № 2 поділу, а саме: виділив у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 195 кв. м (S-1 - на плані позначена зеленим кольором), ОСОБА_3 виділив у користування земельну ділянку площею 195 кв. м (S-2 - на плані позначена жовтим кольором). В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є власниками або користувачами земельної ділянки, що виходить за межі червоної лінії, тому вони не є належними позивачами у справі стосовно заявлених вимог про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення ділянки площею 391 кв. м. Власником зазначеної частини земельної ділянки є Запорізька міська рада, яка не є позивачем за такими позовними вимогами та не залучена до участі у цій справі. Задовольняючи частково позовні вимоги про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою та встановлюючи порядок користування згідно з варіантом № 3 висновку експерта, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що сторони не можуть досягти згоди щодо користування земельною ділянкою. При цьому матеріали справи не містять договору співвласників щодо користування спірною земельною ділянкою, укладеного в розумінні статті 88 ЗК України, а висновки суду першої інстанції про встановлення меж землекористування між співвласниками з посиланням на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про встановлення порядку користування земельною ділянкою є помилковими, оскільки цим рішенням позивачу було відмовлено у позові у зв`язку з недоведеністю її вимог, при цьому встановлення або відновлення меж земельної ділянки не було предметом цього спору.

На стадії апеляційного розгляду було призначено додаткову судову земельно-технічну експертизу.Згідно з висновками експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 січня 2020 року № 47-19 за результатами додаткової судової земельно-технічної експертизи запропоновано шість варіантів визначення порядку користування спірною земельною ділянкою.

Ураховуючи, що сторони не досягли згоди щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, апеляційний суд, дослідивши усі варіанти, запропоновані експертами, дійшов висновку, що варіант № 2 висновку судової земельно-технічної експертизи від 18 листопада 2016 року № 174-16 найбільш повно враховує інтереси сторін та відповідає їх часткам у житловому будинку і не спростований відповідачем належними та допустимими доказами.

Вирішуючи позовні вимоги про приведення самовільно побудованого паркану літ. № 7 у відповідність із ДБН № 360-92, апеляційний суд дійшов висновку, що ці вимоги охоплюються вимогами щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, а тому є передчасними, оскільки зазначене питання може бути вирішено лише після виконання рішення суду в цій частині.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 15 березня 2017 року.

Підставою касаційного оскарження зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 та від 16 червня 2020 року у справі № 159/2731/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, між сторонами вже існував спір про встановлення порядку користування земельною ділянкою, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 травня 2014 року у справі № 336/9072/13-ц, яким ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Під час розгляду зазначеної справи суд встановив, що сторони у 2009 році добровільно погодили межі землекористування. Однак апеляційний суд цим фактам належної правової оцінки не надав, чим порушив норми процесуального права, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Крім того апеляційний суд всупереч вимогам процесуального закону за клопотанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 призначив у справі додаткову судову технічну експертизу. Скарга містить також посилання на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та встановлення порядку користування земельною ділянкою за варіантом № З висновку експерта від 18 листопада 2016 року. Цей варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою не порушує розміру частки кожного із співвласників у спільному майні та відповідає фактичному порядку користування земельною ділянкою, що склався між сторонами. Водночас суд апеляційної інстанції визначив порядок користування земельною ділянкою за варіантом № 2 висновку, зазначивши, що такий варіант найбільш повно враховує інтереси сторін та відповідає часткам сторін у житловому будинку. Проте апеляційний суд, змінивши порядок користування спірною земельною ділянкою, не зазначив обґрунтованих правових підстав для зміни порядку користування спірною земельною ділянкою, що був узгоджений співвласниками ще у 2009 році, а обмежився лише загальними фразами.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 подала пояснення, в якому зазначила, що позивачі не можуть бути присутніми на суді. Також зазначила, що ніякого договору щодо користування спірною земельною ділянкою між сторонами укладено не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 вересня 2020 року справа № 336/8361/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 1997 року належить на праві приватної власності 1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1 , розташованого на присадибній земельній ділянці площею 390 кв. м. На земельній ділянці розміщені : житловий будинок літ. «А», сарай літ. «Б, Г», душ літ. «В», паркан № 1, водопровід № 2. Право власності на зазначене майно зареєстроване в Запорізькому бюро технічної інвентаризації 01 грудня 1997 року.

Згідно з договором купівлі-продажу від 28 квітня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І. О., ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_6 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною побутових і господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 384 кв. м. На зазначеній ділянці розміщені : житловий будинок літ. «А», сарай літ. «Б, Г», душ літ. «В», паркан № 1, 3, водопровід № 2, замощення № І.

Зазначені обставини також підтверджуються технічними паспортами, а саме станом на 20 травня 1988 року та на 24 березня 2014 року, виготовленими Запорізьким бюро технічної інвентаризації.

З акта обстеження земельної ділянки АДРЕСА_1 від 25 вересня 2013 року, складеного із залученням фахівців відповідних відомств та затвердженого заступником голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, встановлено, що земельна ділянка згідно з законодавством не розділена (не встановлені межі землекористування між співвласниками). При обстеженні земельної ділянки комісія встановила, що ОСОБА_7 побудував паркан з арматури, яка залита цементом, висотою орієнтовно понад 2,0 м по межах наданої схеми-плану на земельній ділянці загального користування та подовжив паркан на міську територію без будь-яких дозвільних документів.

Рекомендації комісії щодо дотримання правил добросусідства та звільнення міської території, викладені в акті обстеження земельної ділянки від 25 вересня 2013 року, виконано не було, про що свідчить відповідь заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Запорізької міської ради від 24 липня 2015 року № С4411 на звернення ОСОБА_1 .

З довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 24 березня 2014 року встановлено, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 06 серпня 1953 року № 577 за житловим будинком АДРЕСА_1 закріплена площа землекористування - 390 кв. м.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02 червня 2014 року Головне управління Держземагентства у Запорізькій області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 30 квітня 2014 року зареєструвало земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,0391 га, форма власності - комунальна.

З додатка до технічного паспорту на будинок, виготовленого станом на 24 березня 2014 року, встановлено, що на земельній ділянці на АДРЕСА_1 розташовані такі об`єкти: житловий будинок літ. «А» 1954 року побудови площею 54,70 кв. м; прибудова літ. «а» 1954 року побудови площею 11,30 кв. м; прибудова літ. «а1» 1954 року побудови площею 6,50 кв. м; прибудова літ. «а2» 1980 року побудови площею 5,50 кв. м; прибудова літ. «а3» 1986 року побудови площею 3,30 кв. м; сарай літ. «Б» 1980 року побудови площею 8,00 кв. м; паркан дерев`яний № 1 1980 року побудови; водопровід № 2 (сталеві труби) 1980 року побудови; паркан металевий № 4 2013 року побудови; ворота металеві № 5 2010 року побудови; паркан з металевої сітки № 6 2010 року побудови; паркан бетонний № 7 2010 року побудови; бетонна зливна яма № 8 2006 року побудови.

До складу житлового будинку літ. «А» входять такі приміщення: квартира № 1: коридор 1-1 площею 4,7 кв. м, кухня 1-2 площею 7,0 кв. м, кімната 1-3 площею 9,8 кв. м, кімната 1-4 площею 7,2 кв. м, санвузол 1-5 площею 5,3 кв. м; квартира № 2: коридор 2-1 площею 2,9 кв. м, кімната 2-2 площею 13,1 кв. м кімната 2-3 площею 8,5 кв. м; та має два входи в будинок через коридор 1-1 та через коридор 2-1, що підтверджується копією технічного паспорта на будинок.

В суді першої інстанції сторони визнали, що в користуванні позивачів знаходяться приміщення квартири № 2 , зокрема: коридор 2-1, площею 2,9 кв. м, кімната 2-2, площею 13,1 кв. м, кімната 2-3, площею 8,5 кв. м; ОСОБА_3 користується приміщеннями, які входять до складу квартири №1 , а саме: коридор 1-1, площею 4,7 кв. м, кухня 1-2, площею 7,0 кв. м, кімната 1-3, площею 9,8 кв. м, кімната 1-4, площею 7,2 кв. м, санвузол 1-5, площею 5,3 кв. м.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 13 травня 2016 року у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення експерту було поставлено питання щодо можливих варіантів визначення порядку користування спірною земельною ділянкою між співвласниками ОСОБА_3 - з однієї сторони, та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - з іншої, за умови забезпечення підходу співвласників до виділеної їм частини житлового будинку та з урахуванням, що ОСОБА_3 належить 1/2 частина житлового будинку за вказаною адресою, іншим співвласникам - також 1/2 його частина.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 18 листопада 2016 року № 174-16 запропоновано три можливі варіанти порядку користування спірною земельною ділянкою. При цьому експерт встановив, що згідно з кадастровою геодезичною зйомкою і технічною документацією на домоволодіння АДРЕСА_1 такі споруди, як паркан № 4, ворота № 5 , паркан № 6, паркан № 7, зливна яма № 8 розташовані за червоною лінією вулиці, поза межами земельної ділянки, що закріплена за домоволодінням, тому при складанні висновку ці споруди експерт до уваги не брав.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2018 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та призначено у справі додаткову судову земельно-технічну експертизу.

Згідно з висновками експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 січня 2020 року № 47-19 запропоновано шість варіантів визначення порядку користування спірною земельною ділянкою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст прохальної частини касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року оскаржена лише в частині вирішення вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою, а тому переглядається лише в частині вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу щодо можливості поділити річ без втрати її цільового призначення.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед за їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Проте право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою). Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. При пред`явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо. Наведене стосується також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні, до її приватизації або за договором оренди.

Частково скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що, звертаючись з апеляційною скаргою, позивачі посилалися на те, що варіант № 3 порушує інтереси співвласників, оскільки такий порядок користування позбавляє їх права користування площею земельної ділянки, що відповідає їх частці (1/2 частка) співвласників у домоволодінні, а також позбавляє можливості належно користуватись своєю частиною домоволодіння, його обслуговувати, забезпечувати його схоронність та проводити поточні і капітальні ремонти, утримувати в порядку прибудинкову територію. Враховуючи, що сторони у справі не досягли згоди щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, апеляційний суд, дослідивши усі варіанти, запропоновані експертами, дійшов висновку, що варіант № 2 висновку судової земельно-технічної експертизи від 18 листопада 2016 року № 174-16 найбільш повно враховує інтереси сторін та відповідає часткам сторін у житловому будинку і не спростований відповідачем належними та допустимими доказами. При цьому апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є власниками або користувачами земельної ділянки, що виходить за межі червоної лінії, тому вони не є належними позивачами у справі стосовно заявлених вимог про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом звільнення ділянки площею 391 кв. м. Власником зазначеної частини земельної ділянки є Запорізька міська рада, яка не є позивачем за такими позовними вимогами та не залучена до участі у цій справі. Щодо позовних вимог про приведення самовільно побудованого паркану № 7 у відповідність із ДБН № 360-92 апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені вимоги охоплюються вимогами щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, а тому є передчасними, оскільки зазначене питання може бути вирішено лише після виконання рішення суду в цій частині.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки визначений варіант користування земельною ділянкою є найбільш справедливий та оптимальний також з огляду і на те, що за цим варіантом земельна ділянка площею 390 кв. м. виділяється у рівних частинах позивачам та відповідачу (по 195 кв. м), при цьому їхні права як землекористувачів не будуть порушені. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції, оскільки третій варіант порядку користування земельною ділянкою, призведе до штучного зменшення частини земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .Водночас відповідачу за таким варіантом була б виділена частина земельної ділянки, яка є більшою від розміру його частки у домоволодінні, що призведе до порушення прав позивачів у користуванні тією частиною ділянки, яка відповідає розміру їх частки. Обраний апеляційним судом варіант порядку користування земельною ділянкою не потребує додаткових матеріальних затрат від співвласників будинку для його реалізації, а також не порушує їх прав.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши висновок судової земельно-технічної експертизи від 18 листопада 2016 року № 174-16 та висновок додаткової судової земельно-технічної експертизи від 23 січня 2020 року № 47-19, не погодився із визначеним судом першої інстанції варіантом встановлення порядку користування земельною ділянкою та вважав за можливе покласти в основу рішення суду другий варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначений висновком судової земельно-технічної експертизи від 18 листопада 2016 року № 174-16. Мотиви і обґрунтування відхилення запропонованого експертом третього (шостого за висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи) від варіанту визначення порядку користування земельною ділянкою апеляційний суд змістовно та послідовно виклав у судовому рішенні, пославшись зокрема, на те, що цей варіант поділу призводить до невиправданих обмежень прав позивачів як співвласників 1/2 частини домоволодіння.

Доводи касаційної скарги про ненадання апеляційними судом оцінки тому факту, що під час розгляду справи № 336/9072/13-ц суд встановив, що сторони у 2009 році добровільно погодили межі землекористування, є безпідставними. Так, спростовуючи ці аргументи, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції про встановлення меж землекористування між співвласниками з посиланням на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 травня 2014 року є помилковими, оскільки цим рішенням ОСОБА_3 було відмовлено у позові у зв`язку з недоведеністю її вимог, при цьому встановлення або відновлення меж земельної ділянки не було предметом зазначено спору. Верховний Суд також враховує і те, що під час розгляду цієї справи сторони не надали, а суди не встановили наявності укладеного між сторонами договору про користування та розпорядження земельною ділянкою в письмовій формі та посвідченого нотаріально (частина третя статті 88 ЗК України).

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно задовольнив клопотання позивачів та призначив у справі додаткову судову земельно-технічну експертизу, не заслуговують на увагу виходячи з такого.

Частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні клопотання про призначення додаткової експертизи апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заявили таке клопотання з метою встановлення додаткових варіантів визначення порядку користування земельною ділянкою.

Ураховуючи предмет і підстави заявленого позову, з`ясування питання про визначення конкретного порядку користування земельною ділянкою, який найбільш відповідає частками співвласників домоволодіння, має важливе значення для встановлення обставин справи. Тобто належним та достовірним доказом щодо встановлення таких обставин є висновок судової земельно-технічної експертизи, який в сукупності з іншими доказами у справі дає суду можливість дійти висновку про достатність доказів та правильно вирішити спір.

Апеляційний суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, оцінив висновок додаткової судової земельно-технічної експертизи від 23 січня 2020 року № 47-19 у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами, водночас взяв за основу висновоксудової земельно-технічної експертизи від 18 листопада 2016 року № 174-16, який був предметом дослідження та оцінки в суді першої інстанції.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вони не призвели до ухвалення незаконного судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, й підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко