Постанова

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа №337/1964/17

провадження №61-2363св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (далі - Запорізька міська рада), в якому просила: встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з 2008 року по 01 серпня 2015 року; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що з травня 2008 року позивач проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 , вела з ним спільне господарство, мала спільний побут. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 постійно хворів укладення шлюбу відкладалося.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, у зв`язку з чим відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 28 липня 2008 року, виданого Хортицькою районною адміністрацією Запорізької міської ради та свідоцтва про право на спадщину від 25 вересня 2012 року, виданого Восьмою Запорізькою державною нотаріальною конторою.

Відповідно до вимог статті 1264 ЦК України, позивач є спадкоємцем за законом четвертої черги, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Крім неї, інших спадкоємців за заповітом та спадкоємців за законом немає.

22 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Капшурової Ю. В.

На підставі вказаної заяви заведена спадкова справа, але на момент звернення до суду з даним позовом, свідоцтво про право на спадкове майно позивачу не видано.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2017 року у складі судді Нещеретної Л. М. позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 2008 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 , є доведеним, оскільки підтверджується зібраними у справі доказами, в тому числі показами свідків, а також фактом знаходження у неї правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Установивши вказаний факт, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на квартиру, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу Запорізької міської ради задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, що підтверджують сукупність фактів, необхідних для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Покази свідків щодо проживання позивача у спірній квартирі не є достатніми доказами, що підтверджують сукупність фактів, необхідних для встановлення факту проживання однією сім`єю та не можуть свідчити про факт проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов`язків між померлою не менше як п`ять років.

Факт знаходження у ОСОБА_1 оригіналів документів колишніх членів сім`ї ОСОБА_2 також не є належним та беззаперечним доказом про проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_2 однією сім`єю.

Матеріали справи не містять письмових доказів про сплату платежів, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довела позовних вимог, заявлених у порядку статті 1264 ЦК України, про її проживання зі спадкодавцем до дня його смерті не менше п`яти років, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту ним постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив обставини справи та дав неправильну оцінку зібраним у справі доказам, якими підтверджується факт спільного проживання позивача із спадкодавцем.

Так, апеляційним судом не враховано, що свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , сусіди по квартирі ОСОБА_2 , свідок ОСОБА_5 близький друг померлого ОСОБА_2 , давали пояснення, що вони неодноразово були у квартирі, усі вважали позивача дружиною ОСОБА_2 , знають позивача особисто та що з 2008 року вона постійно проживала з ОСОБА_2 за його адресою, перевезла свої речі.

Вказані свідки підтвердили факт спільного ведення позивачем спільного господарства з ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку акту від 26 жовтня 2015 року, який складений працівниками МКП «Основаніє», яким підтверджується факт спільного проживання позивача з ОСОБА_2 , а також поясненням позивача, допитаної у справі у якості свідка.

Також не враховано і не надано належної оцінки тим обставинам, що у позивача наявні оригінали документів, які стосуються життя ОСОБА_2 та його родичів, а саме свідоцтва про народження його, брата, матері, свідоцтва про укладення шлюбу батьків, дипломи його померлого брата, воєнний квіток, трудова книжка, свідоцтво про смерть його брата, матері, медичні картки ОСОБА_2 та інші документи.

Заявник вважає, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи порушено вимоги статті 89 ЦПК України щодо правил оцінки доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, Запорізька міська рада, заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першої та другої статті 1258 ЦК Українивстановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).

За змістом статті 1264 ЦК Україниу четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Таким чином, у зазначеній справі підлягали встановленню, як факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання - щонайменше п`ять років.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

У справі, яка переглядається установлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , тобто за іншою адресою, ніж спадкодавець.

За життя ОСОБА_2 не звертався у відповідні органи з метою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі або із зазначенням її як членом своєї сім`ї. Квартирна плата нараховувалась, як за проживання в спірній квартирі однієї особи ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою СКП «Запорізька ритуальна служба» ОСОБА_2 похований ІНФОРМАЦІЯ_2 , за рахунок місцевого бюджету, як одинокий громадянин.

Таким чином, ОСОБА_2 після смерті був похований через 1 місяць і 8 днів, що свідчить про те, що через його смерть ніхто не переймався, в тому й числі, ОСОБА_1 , оскільки він був одинокою людиною.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю щонайменше п`ять років до дня смерті, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після його смерті.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_2 протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім`ї, не доведено наявності усіх наведених вище фактів у їх сукупності, а отже відсутні передбачені статтею 1264 ЦК Українипідстави для визнання позивача спадкоємцем останнього четвертої черги.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що покази свідків щодо проживання позивача у спірній квартирі не є достатніми доказами, що підтверджують сукупність фактів, необхідних для встановлення факту проживання однією сім`єю та не можуть підтверджувати факт проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов`язків між померлою не менше як п`ять років.

Обставини, на які посилається позивач, зокрема щодо надання допомоги та періодичного піклування нею про ОСОБА_2 не підтверджує факт наявності між ними відносин, притаманних сім`ї, зокрема протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку посиланням позивача на акт від 26 жовтня 2015 року, складений працівниками МКП «Основаніє», яким, на її думку, підтверджується факт проживання із спадкодавцем, та обґрунтовано відхилив їх, мотивуючи висновки тим, що даний акт складено вже після смерті ОСОБА_2 , а його зміст ґрунтується на припущеннях, що не може бути покладено в основу судового рішення.

Факт знаходження у ОСОБА_1 оригіналів документів колишніх членів сім`ї ОСОБА_2 також не підтверджує і не встановлює факт проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_2 однією сім`єю і наявність між ними відносин, притаманних сім`ї.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільно проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, та з цих підстав правильно відмовив у позові.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, надання переваги одним доказам над іншими, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська