Постанова

Іменем України

30 березня 2021 року

місто Київ

справа № 337/6165/18

провадження № 61-18115св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2019 року у складі судді Котляр А. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С.. Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (далі - ПАТ «Запоріжсталь», комбінат), просив визнати незаконним та скасувати наказ від 28 листопада 2018 року № 1214/л про його звільнення з посади апаратника очистки газу газового цеху ПАТ «Запоріжсталь», поновити його на цій посаді, стягнути на його користь оплату за вимушений прогул з 28 листопада 2018 року до дня ухвалення рішення у справі; просив рішення в частині його поновлення на посаді допустити до негайного виконання.

Позивач обґрунтовував пред`явлені вимоги тим, що з 2005 року він працював на підприємстві ПАТ «Запоріжсталь». Наказом від 28 листопада 2018 року № 1214/л його звільнено з посади апаратника очистки газу газового цеху у зв`язку зі скороченням штату працівників. Підставою для звільнення стали наказ ПАТ «Запоріжсталь» від 25 травня 2018 року № 762 «Про зміни в організації виробництва і праці газового цеху», розпорядження ПАТ «Запоріжсталь» від 24 вересня 2018 року № 1046/л «Про попередження працівника газового цеху про майбутнє звільнення», акт щодо пропозиції вакантних місць від 30 серпня 2018 року, протокол засідання цехового комітету профспілки газового цеху від 16 листопада 2018 року № 8.

Він, не погодившись зі звільненням, звернувся до комісії з трудових спорів, яка ухвалила рішення від 05 листопада 2018 року № 9 залишити його заяву без розгляду, оскільки на час проведення засідання комісії він вже не перебував у трудових відносинах з відповідачем. Під час засідання комісії ним було з`ясовано, що про майбутнє звільнення попереджували тільки його, незважаючи на те, що в газовому цеху на такій же посаді (апаратник очистки газу) працюють, окрім нього, інші працівники з кваліфікацією не нижче його. Згідно з наказом ПАТ «Запоріжсталь» від 25 травня 2018 року № 762 скороченню на ділянці, де він працював, підлягало 4 особи. Він мав переважне право на залишення на роботі, оскільки має кваліфікацію та продуктивність праці не нижчу декількох працівників газового цеху, які займають таку ж посаду; тривалість його безперервного стажу складає 13 років, є більшою ніж у інших працівників газового цеху; він проживає разом з непрацездатною матір`ю ОСОБА_2 , 1950 року народження, та сином ОСОБА_3 , 2014 року народження, який є інвалідом з дитинства. Зазначив, що має профільну освіту та заохочення.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що рівень кваліфікації та продуктивності ОСОБА_1 є нижчим, ніж у інших працівників газового цеху. Працівники цеху були переведені або переміщені на нові посади, які були введені в газовому цеху. ОСОБА_1 була запропонована посада слюсар-ремонтник газового цеху, від якої він відмовився. Також ОСОБА_1 пропонувалися двічі посади в інших підрозділах підприємства, але він від них також відмовився. Крім того, до позивача застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення за непроходження комплексного тестування в третьому кварталі 2018 року. 25 вересня 2018 року ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення. 16 листопада 2018 року на засіданні цехового комітету газового цеху за участю ОСОБА_1 було надано згоду на звільнення позивача.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що за встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 не має переважного права на залишення на роботі. Також суд першої інстанції не встановив обставин, за яких позивач не міг бути звільнений із займаної посади відповідно до правил статті 184 КЗпП України, зокрема, що ОСОБА_1 є одиноким батьком.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що, оцінивши зібрані у справі докази, проаналізувавши доводи сторін у справі, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у цій справі є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відбивають позицію позивача, викладену в позові, яку позивач вважає такою, що є єдино правильною та єдино можливою. Позивач не довів, що його права були порушені відповідачем.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у жовтні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що:

- суди помилково не застосували до спірних правовідносин положення статей 184 186-1 КЗпП України;

- суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги показання свідків;

- тягар доведення законної підстави звільнення відповідно до статті 4 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року покладається на роботодавця.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві ПАТ «Запоріжсталь» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили відповідно до наданих доказів, що комбінат як роботодавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства, дотримав процедуру вивільнення з урахуванням вимог пункту 1 частини першої статті 40, статей 42 43 44 49-2 КЗпП України та не допустив будь-яких порушень прав працівника, звільнення якого зумовлено виключно такими факторами, як низька кваліфікація та відмова від переведення на інші запропоновані місця роботи. Відповідач стверджує, що ОСОБА_1 не визначив як підставу позову його звільнення за наявності гарантій, передбачених статтями 184 186-1 КЗпП України.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжсталь» з 01 березня 2005 року до 28 листопада 2018 року.

Наказом від 28 листопада 2018 року № 1214/л ОСОБА_1 звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці газового цеху ПАТ «Запоріжсталь».

Підставою для звільнення був наказ ПАТ «Запоріжсталь» від 25 травня 2018 року № 762 «Про зміни в організації виробництва та праці газового цеху», яким внесені зміни в структурну схему управління і штатний розпис газового цеху, які передбачали ліквідацію в технологічному персоналі на дільниці змішувально-підвищувальної станції та ГРП професії апаратника очистки газу 4 розряду, 8 грейда, сім`я модельної посади «Оператор» 2 рівня (робоче місце № 160009), у кількості чотирьох штатних одиниць.

На робочому місці № 160009 за професією апаратника очистки газу 4 розряду, 8 грейда працював ОСОБА_1 на дільниці змішувально-підвищувальної станції та ГРП в газовому цеху.

Окрім позивача ОСОБА_1 (табельний номер 5593), згідно зі штатним розписом аналогічні посади займали ще три працівники: ОСОБА_4 (табельний номер 5588 ), ОСОБА_5 (табельний номер 5555 ), ОСОБА_6 (табельний номер 5508 ).

Наказом від 08 грудня 2016 року № 1749 на ПАТ «Запоріжсталь» запроваджена щорічна оцінка персоналу з метою визначення ступеня ефективності персоналу. Цим наказом затверджена Інструкція про проведення щорічної оцінки персоналу ПАТ «Запоріжсталь», якою визначений порядок і форма проведення такої оцінки.

Згідно із пунктом 2.6. Інструкції критеріїв та опису оцінка «С» є найнижчою з усіх можливих оцінок ефективності персоналу, а працівник, який її отримав, продемонстрував найгірші результати роботи та рівень розвитку компетенції у порівнянні з іншими працівниками.

Працівник, який отримав оцінку «В», має задовільні результати роботи, а рівень розвитку його компетенції повністю відповідає вимогам.

ОСОБА_4 мав 5 розряд з професії апаратника очистки газу та оцінку «В» за результатами щорічної оцінки персоналу на ПАТ «Запоріжсталь» за результатами роботи за 2017 рік згідно з формою щорічної оцінки від 30 січня 2018 року.

ОСОБА_5 мав 5 розряд з професії апаратника очистки газу та оцінку «В» за результатами щорічної оцінки персоналу на ПАТ «Запоріжсталь» за результатами роботи за 2017 рік згідно з формою щорічної оцінки від 16 лютого 2018 року.

ОСОБА_6 мав 4 розряд з професії апаратника очистки та оцінку «В» за результатами щорічної оцінки персоналу на ПАТ «Запоріжсталь» за результатами роботи за 2017 рік згідно з формою щорічної оцінки від 06 лютого 2018 року та за попередній 2016 рік згідно з формою щорічної оцінки від 03 лютого 2017 року.

ОСОБА_1 мав 4 розряд з професії апаратника очистки газу та оцінку «С» за результатами щорічної оцінки персоналу на ПАТ «Запоріжсталь» за результатами роботи за 2017 рік згідно з формою щорічної оцінки від 19 лютого 2018 року, та за попередній 2016 рік згідно з формою щорічної оцінки від 02 лютого 2017 року.

Розпорядженням від 29 червня 2018 року № 1138 ОСОБА_6 переміщено на інше робоче місце з робочого місця, що підлягало ліквідації за наказом від 25 травня 2018 року № 762.

Наказом (розпорядженням) від 29 червня 2018 року № 273 про переведення ОСОБА_7 , за його згодою, переведений на нове робоче місце з робочого місця, що підлягало ліквідації за наказом від 25 травня 2018 року № 762.

Наказом (розпорядженням) від 13 вересня 2018 року № 373 про переведення ОСОБА_4 , за його згодою, переведений на нове робоче місце з робочого місця, що підлягало ліквідації за наказом від 25 травня 2018 року № 762.

ОСОБА_1 30 серпня 2018 року запропоновано вакансію слюсар-ремонтник газового цеху, від якої позивач відмовився, що підтверджується актом від 30 серпня 2018 року.

До ОСОБА_1 застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, вжиті розпорядженням по газовому цеху від 09 жовтня 2018 року № 1767 за непроходження комплексного тестування в 3-му кварталі 2018 року

(липень-вересень).

Розпорядженням від 24 вересня 2018 року № 1046/л позивач був попереджений про наступне вивільнення, ознайомився з цим розпорядженням під підпис 25 вересня 2018 року.

ОСОБА_1 двічі пропонувалися вакансії в інших підрозділах, що підтверджується переліком вакантних місць на 25 вересня 2018 року, з яким позивач ознайомився того ж дня та відмовився від них 31 жовтня 2018 року, а також переліком вакантних місць на 31 жовтня 2018 року, з яким позивач ознайомився того ж дня та відмовився від них.

У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від запропонованих на підприємстві вакансій до цехового комітету газового цеху направлено подання на дачу згоди на звільнення позивача.

16 листопада 2018 року відбулось засідання цехового комітету газового цеху, на яке позивач був запрошений та був присутній на цьому засіданні. За результатами розгляду запиту та голосування комітетом одностайно ухвалене рішення про надання згоди на звільнення позивача.

Свідок ОСОБА_2 у суді першої інстанції пояснила, що позивач є її сином, вона проживає в квартирі разом із сином ОСОБА_1 та онуком ОСОБА_3 . Матір онука ОСОБА_8 разом з ними не проживає, а мешкає в Російській Федерації, гроші на утримання дитини не надає. Вона отримує пенсію за віком, син допомагає їй сплачувати за квартиру. Вона хворіє на онкологічне захворювання.

Свідок ОСОБА_9 у суді першої інстанції пояснила, що ОСОБА_1 є її сусідом, проживає в квартирі разом із сином та матір`ю ОСОБА_2 . Матір дитини ОСОБА_1 не допомагає в утриманні сина, проживає в Російській Федерації.

Свідок ОСОБА_10 у суді першої інстанції пояснив, що він працює на посаді майстра дільниці ПАТ «Запоріжсталь», він є головою цехового комітету. Йому було відомо про наявність у позивача дитини-інваліда. На підприємстві було видано наказ про скорочення робочих місць, в тому числі на дільниці його цеху. ОСОБА_1 був запрошений на засідання цехового комітету, його ознайомили з наказом, показали перелік вакансій, на які він може бути переведений. Він відмовився від вакансій. На підприємстві проводиться щорічна оцінка працівників, яка запроваджена в 2016 році, всіх працівників знайомили з порядком проведення оцінки. ОСОБА_1 був не згідний із власною оцінкою. Його заперечення були вислухані на комісії в присутності начальника цеха, за висновками засідання комісії ОСОБА_1 погодився з власною оцінкою. У нього була можливість письмово оскаржити оцінку, але він цим правом не скористався.

Свідок ОСОБА_11 у суді першої інстанції пояснив, що він працює майстром дільниці газового цеху ПАТ «Запоріжсталь» з 2007 року, ОСОБА_1 працює у нього в бригаді. Пояснив, що позивач має низьку працездатність, порушував правила охорони праці, за що був позбавлений премії. З колегами має неприязні стосунки, конфлікти. Жодного разу не обговорювалося питання про підвищення йому розряду, він не прагнув підвищити розряд. При скороченні позивачу пропонували посаду слюсаря-ремонтника, пропонували заміняти майстра, але він відмовився. На підприємстві вже три роки проводять щорічну оцінку персоналу, в ході якої оцінюються професійність, участь в охороні праці, економія ресурсів. ОСОБА_1 мав найнижчу оцінку, він був нею невдоволений. На засіданні комісії з ним обговорювали результати оцінки, після чого він погодився з результатом і письмово його не оскаржував. Порядок проведення щорічної оцінки, оскарження її результатів роз`яснюється всім працівникам на цехових зборах. ОСОБА_1 подавав раціоналізаторські пропозиції, близько половину з 14 пропозицій затвердили. ОСОБА_1 був підданий стягненню, оскільки не пройшов тестування. Пояснив суду конкретні випадки неналежного ставлення позивача до роботи, зокрема, ОСОБА_1 не утримував техніку в нормальному стані, тому вона виходила з ладу, не застосовував заходи індивідуального захисту, за що приблизно 3-4 разів його позбавляли премії. Позивач конфліктував з начальником цеху, використовував в робочий час мобільні пристрої, переглядав відео.

Суди встановили, що ОСОБА_1 не перебуває в шлюбі з матір`ю свого сина ОСОБА_3 ОСОБА_8 , отримує соціальну допомогу на дитину з інвалідністю.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В оцінці правомірності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані були з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що роботодавець дотримався вимог статей 40 49-2 КЗпП України, зокрема повідомив за два місяці про наступне вивільнення, а також, що роботодавець пропонував працівнику вакантні місця, від яких ОСОБА_1 відмовився.

Перевіряючи дотримання відповідачем положень статті 42 КЗпП України, яка не містить вичерпного переліку категорій працівників, яким надається перевага в залишенні на роботі, суди встановили, що під час вирішення того, яких працівників необхідно скоротити, відповідач з урахуванням наведеного обґрунтовано вирішив звільнити ОСОБА_1 , кваліфікація і продуктивність праці якого нижча за інших працівників, посади яких були скорочені. Суди дійшли обґрунтованих висновків, що наявність у позивача вищої освіти та подання ним раціоналізаторських пропозицій не можуть бути єдиними обставинами, які свідчать про його кваліфікацію і продуктивність праці. ПАТ «Запоріжсталь» оцінило показники роботи позивача в сукупності з іншими обставинами та прийняло обґрунтоване рішення про те, що він не має переважного права на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України.

Зважаючи на встановлені обставини справи, за яких відбулося звільнення ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновків, що роботодавець під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій довів належними та допустимими доказами правомірність прийнятого ним рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, не встановивши у працівника переважного права залишення на роботі.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновків про помилковість доводів заявника про те, що у справі, яка переглядається, порушено тягар доведення наявності законної підстави для звільнення ОСОБА_12 .

Щодо гарантій, передбачених статтями 184 186-1 КЗпП України

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року

у справі № 299/2388/16-ц (провадження № 61-21372св18) зазначив, що основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання та утримування дитини без участі батька. Відтак для підтвердження права на зазначену пільгу в цьому випадку позивачем має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні дитини.

За змістом статті 186-1 КЗпП України гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою-восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

У пунктах 50, 51 постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17 Верховний Суд зазначив, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, а тому можливо застосувати аналогію поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: неперебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність статусу «одинокий батько».

Верховний Суд врахував, що окрім показань свідків заявник не надав до суду інших доказів на підтвердження його статусу одинокого батька, зокрема офіційно складеного, оформленого та засвідченого в установленому порядку документа, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі матері у вихованні дитини, а тому обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявник не довів обставин, за яких на нього поширюються гарантії, закріплені у статтях 184 186-1 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги в цілому стосуються зміни оцінки доказів, досліджених під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак