Постанова

Іменем України

22 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 338/822/15-ц

провадження № 61-2029св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Порогівська сільська рада Богородчанського району Івано-Франківської області,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Манченко Олена Віталіївна, на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні дорогою шляхом демонтажу самовільно споруджених воріт та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні дорогою.

На обґрунтування позову посилався на те, що він є власником домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1 . Для заїзду до свого будинку він змушений проїжджати повз господарства відповідачів. Проте протягом останніх двох років відповідачі самовільно встановили ворота на межі своїх господарств, чим повністю унеможливили користування дорогою. З метою врегулювання спору він звернувся до Порогівської сільської ради. 07 липня 2014 року комісія сільської ради склала акт, яким зобов`язала відповідачів не чинити перешкод та прибрати ворота з дороги. Проте жодних дій на виконання вказаного акта відповідачі не вчинили.

Посилаючись на наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог, просив зобов`язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні дорогою на АДРЕСА_1 , яка пролягає до його господарства на АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу встановлених воріт.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні дорогою до належної ОСОБА_1 на праві власності земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу встановлених воріт.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів належними та допустимими доказами, що через господарства відповідачів проходить дорога ( АДРЕСА_1 ), яка веде до господарства позивача та інших жителів вулиці. Оскільки відповідачі чинять перешкоди у користуванні позивачу дорогою, суд дійшов висновку про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні дорогою шляхом демонтажу встановлених воріт.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2015 року рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 року рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Манченко О. В., на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Порогівська сільська рада, про усунення перешкод у користуванні дорогою шляхом демонтажу самовільно споруджених воріт та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні дорогою закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на момент ухвалення рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_4 , тому підстав вважати його особою, чиї права порушені оскаржуваним рішенням, немає. Крім того, ОСОБА_4 стверджував у судовому засіданні, що рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року виконане і ворота знесені ще у 2015 році.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січні 2020 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Манченко О. В., звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що він понад 60 років проживає в будинковолодінні на АДРЕСА_2 , яке збудоване у 1922 році батьками його дружини, і саме за ним рахувалося вказане будинковолодіння в погосподарській документації Порогівської сільської ради. Зазначене підтверджується наданими до суду доказами. Суди не з`ясували обставин, що мають значення для справи, не встановили, за якою саме адресою знаходяться ворота, які мають бути демонтовані, кому вони належать, коли та ким їх встановлено, не залучили до участі у справі власника спірних воріт та домогосподарства на спірній земельній ділянці.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року провадження у цій справі поновлено. Залучено до участі у розгляді справи № 338/822/15-цправонаступницю заявника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Роз`яснено їй, що вона має права та обов`язки учасника справи, передбачені статтею 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а в суді касаційної інстанції - також права, передбачені статтею 398 ЦПК України. Надіслано ОСОБА_5 копію касаційної скарги до відома.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Порогівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 11 грудня 2007 року № 111 ОСОБА_1 надано дозвіл на перебудову житлового будинку на старому садибному місці на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 58).

З акта та схеми виносу в натуру осей будівель від 19 лютого 2008 року випливає, що земельна ділянка позивача ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 межує зліва із землями сільської ради (дорога), а справа із землями відповідача ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 59, 60).

Рішенням Порогівської сільської ради від 16 квітня 2014 року № 456-19/2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,15 га на умовах безоплатної передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок земель, які були в користуванні громадян, категорія земель - землі житлової та громадської забудови (т. 1, а. с. 54).

Згідно з проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), зокрема, кадастрового плану земельної ділянки та акта встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 01 травня 2014 року ОСОБА_1 встановлено та узгоджено зовнішні межі земельної ділянки, а також вказано дорогу, яка в кадастровому плані земельної ділянки значиться під літерами «А-Б» (т. 1, а. с. 55, 56).

16 лютого 2015 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого він є власником земельної ділянки площею 0,1499 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 10).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 відповідно та згідно з обліковими картками об`єктів погосподарського обліку на 2011-2015 роки вони є користувачами земельних ділянок для обслуговування житлового будинку та споруд (т. 1, а. с. 63-70).

Встановлено, що спір між позивачем та відповідачами виник з приводу користування дорогою ( АДРЕСА_2 ), яка розділяє подвір`я відповідачів та веде до господарства позивача.

З метою врегулювання спору позивач звертався до Порогівської сільської ради, 07 липня 2014 року комісією сільської ради складено акт, затверджений рішенням Порогівської сільської ради від 08 липня 2014 року, яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язано прибрати ворота з дороги та не чинити перешкод у проїзді до житлових будинків сусідів (т. 1, а. с. 5, 6).

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 17 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 645/127/14-ц (провадження № 61-2015св21), від 30 листопада 2021 року у справі № 303/7331/14-ц (провадження

№ 61-19141св20).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_4 . На момент ухвалення зазначеного рішення у липні 2015 року ОСОБА_3 був землекористувачем спірної земельної ділянки на АДРЕСА_3 , рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року виконане і ворота знесені у 2015 році, тому підстави, вважати ОСОБА_4 особою, чиї права порушені оскаржуваним рішенням, відсутні.

Верховний Суд погоджується з таким висновком, у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Так, доводи касаційної скарги про те, що заявник понад 60 років проживає в будинковолодінні на АДРЕСА_2 , збудованому у 1922 році батьками його дружини, і саме за ним рахувалося вказане будинковолодіння в погосподарській документації Порогівської сільської ради, Верховний Суд відхиляє, оскільки зазначені обставини досліджувались судами усіх інстанцій, Вони не доводять, що рішення суду першої інстанції стосується прав та обов`язків ОСОБА_4 .

Суди, розглядаючи спір по суті, дійшли висновку, що спірні ворота зведено саме відповідачами й вони є належними відповідачами у справі за участі наявних у справі сторін. Натомість ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі, не посилався на докази того, що спірні ворота належали йому на праві власності на час вирішення спору. Реєстрація заявником права власності на будинок АДРЕСА_3 22 жовтня 2018 року мала місце після вирішення спору у цій справі й не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права, обов`язки чи інтереси ОСОБА_4 .

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що питання про права та обов`язки ОСОБА_4 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувались, а тому він позбавлений права на його оскарження, наслідком чого є закриття апеляційного провадження, відкритого за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд також констатує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності судових рішень.

Відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи («Сутяжник проти Росії» (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява № 8269/02, § 35).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Манченко Олена Віталіївна, залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

С. О. Погрібний

В. В. Яремко