Постанова

Іменем України

29 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 339/17/18

провадження № 61-6617св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Болехівська міська рада Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2021 року у складі судді Головенко О. С. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Болехівської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним та скасування рішень сільської ради.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Болехівської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень Тисівської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що у 1974 році ОСОБА_4 (покійний чоловік позивача) відведено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку.

21 травня 1974 року адміністративною комісією при виконавчому комітеті Долинської районної міської ради Івано-Франківської області депутатів трудящих винесено постанову про самовільне порушення плану забудови житлового будинку ОСОБА_4 з накладенням адміністративного стягнення та зобов`язано внести зміни до плану.

05 травня 1980 року комісія правління колгоспу «Дружба» в присутності секретаря виконкому сільської ради провели встановлення меж між земельною ділянкою ОСОБА_5 та земельною ділянкою

ОСОБА_4 у такому порядку: залишено старі межі по довжині ділянок та встановлено межу між сараєм ОСОБА_5 та присадибною ділянкою ОСОБА_4 на відстані чотири метри від задньої стіни.

ОСОБА_4 дозволено поставити огорожу згідно встановлених меж.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті позивач,

як дружина, стала головою домогосподарства, а 10 лютого 1994 року подарувала сину ОСОБА_6 1/2 частину житлового будинку, розташованого у с. Тисів Болехівської міської ради Івано-Франківської області.

Рішенням сесії Тисівської сільської ради Івано-Франківської області

від 21 листопада 1997 року їй передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,65 га, розташовану на

АДРЕСА_1 .

Рішенням сесії Тисівської сільської ради Івано-Франківської області

від 22 травня 2015 року надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,25 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд на АДРЕСА_1 .

Разом із цим зазначеним рішенням сільської ради внесено зміни в рішення від 21 листопада 1997 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність», наданих ОСОБА_2 у частині визначення (уточнення) площі

і цільового призначення земельної ділянки, а саме площа земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд становить 0,25 га.

23 червня 2015 року комісією в складі головного спеціаліста з питань землеустрою відділу з питань торгівлі, побутового обслуговування населення, захисту прав споживачів, сільського господарства

та землеустрою, головного спеціаліста відділу містобудування

та архітектури міськвиконкому, депутата міської ради, а також разом

із залученим ліцензованим спеціалістом на проведення землевпорядних

та геодезичних робіт розглянуто звернення голови Тисівської сільської ради Івано-Франківської області щодо вирішення спірного питання

по встановленню межі між земельною ділянкою позивача та земельною ділянкою ОСОБА_2 , які знаходяться на АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_1 й складено акт.

При проведенні геодезичних обмірів двох ділянок, встановлено що площа спірної території становить 0,0015 га. Комісія надала рекомендації встановити межу між земельними ділянками по давності користування, а саме: з передньої сторони від кута будинку ОСОБА_7 до межі на віддалі 1,83 м; від кута добудови з передньої сторони - на віддалі 0,63 м; від кута добудови до задньої сторони - 0,35 м.

23 жовтня 2015 року рішенням сесії Тисівської сільської ради Івано-Франківської області затверджено акт комісії від 23 червня 2015 року про межу землекористувань між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (син позивача).

На думку ОСОБА_1 підстав для передачі у приватну власність земельної ділянки, площею 0,25 га ОСОБА_2 та затвердження технічної документації у Тисівської сільської ради Івано-Франківської області не було, оскільки набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю можливо з 01 січня 2017 року, проте 02 грудня 2015 року сесією Тисівської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області вирішено затвердити ОСОБА_2 технічну документацію

із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості), кадастровий номер 2610292001:02:005:0073, площею 0,25 га, для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 і надати їй у власність.

Разом із цим позивач зазначала, що згідно висновку судової земельно-технічної експертизи, сучасне розташування фундаменту житлового будинку співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відповідає розташуванню на плані забудови станом на 23 листопада 1974 року. Земельна ділянка, яка належить ОСОБА_3 накладається на земельну ділянку

на АДРЕСА_1 , яка відведена ОСОБА_4 згідно рішення виконкому Тисівської сільської ради Івано-Франківської області від 29 листопада 1973 року та сформована згідно плану забудови, складеного станом на 23 листопада 1974 року.

Крім того ОСОБА_3 яка є суміжним землекористувачем порушила правила добросусідства та самовільно знищила огорожу, яка розмежовувала їхні земельні ділянки металевими стовпами та металевою сіткою, дерево сливу, яка була також межовим знаком.

Згідно із договором дарування земельної ділянки від 09 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Барабаш Р. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2913, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Із урахуванням наведених обставин та уточнень позовних вимог,

ОСОБА_1 просила суд:

скасувати рішення Тисівської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 29 липня 2014 року № 06-32/14, від 22 травня 2015 року № 07-39/15, від 23 жовтня 2015 року № 07-42/15 та від 02 грудня 2015 року № 10-02/15;

визнати договір дарування земельної ділянки від 09 грудня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 2913 та посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Барабаш Р. С., недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області

від 16 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 правомірно користується і є власником земельної ділянки площею 0,25 га в межах, як зазначено у правовстановлюючих документах, зокрема у договорі дарування земельної ділянки. Позивач не довела належними й допустимими доказами, що її права на земельну ділянку, на якій знаходяться господарські будівлі, порушені ОСОБА_2 , а також, що надана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка накладається на земельну ділянку, на якій розташовані господарські будівлі позивача, і це перешкоджає їй користуватися будинковолодінням та прибудинковою територією.

При цьому суд першої інстанції враховував те, що право власності

на 1/2 частину будинковолодіння, розташованого на АДРЕСА_1 , позивач набула лише під час розгляду цієї справи у суді. Інший співвласник - її син ОСОБА_6 до суду з позовними вимогами не звертався, реальний розподіл цього будинковолодіння між ними не проведено.

Суд першої інстанції вважав висновок земельно-технічної експертизи

від 12 лютого 2021 року № 458/21, наданий експертом Науково-дослідного інституту судових експертиз та права, неналежним та недостовірним доказом, що стверджує про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2610292001:02:005:0073, розташованої на

АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 та невідповідність її правовстановлюючим документам (державному акту й договору дарування), оскільки його виготовлено за відсутності вихідних даних земельно-кадастрової документації та будь-яких інших документів, які б вказували на розмір

та розташування земельної ділянки на АДРЕСА_1 , та підстави її набуття позивачем.

Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції, ураховуючи, що позивач не довела порушення її прав відповідачами, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 травня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 залишено без задоволення. Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2021 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не подано належних

та допустимих доказів для встановлення факту розширення межі земельної ділянки ОСОБА_2 за рахунок земельної ділянки, якою користувалася позивач, а також доказів того, що існують будь-які накладення земельних ділянок. Разом із цим позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами виникнення у неї права власності на спірну земельну ділянку.

Ураховуючи відсутність доказів на підтвердження набуття позивачем права користування спірною земельною ділянкою, ненадання проекту відведення зазначеної земельної ділянки, погодженого відповідними державними органами у порядку, передбаченому частиною дев`ятою статті 118 ЗК України, а також те, що технічна документація із землеустрою на земельну ділянку міською радою не затверджувалась, спірна земельна ділянка позивачу у власність не передавалась, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем порушення її прав чи законних інтересів оскаржуваними рішеннями сільської ради та договором дарування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2022 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2021 року

та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 19 травня

2022 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Болехівського міського суду Івано-Франківської області.

06 вересня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1 та 4

частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2021 року у справі № 910/18560/16 та

від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1718/16, а також судами

не досліджено зібрані у справі докази.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували усі фактичні обставини справи та не дослідили й не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам,

у зв`язку із чим, на її думку, не сприяли повному, об`єктивному

та неупередженому її розгляду, а тому оскаржувані судові рішення

не відповідають фактичним обставинам справи.

Заявник посилалась на те, що протягом тривалого часу між нею

та суміжним землекористувачем (спочатку ОСОБА_2 , потім

ОСОБА_3 ) існує спір щодо точної межі між їхніми земельними ділянками.

ОСОБА_3 користується земельною ділянкою, порушуючи правила добросусідства, зокрема: самовільно знищила їхню огорожу, яка розмежовувала земельні ділянки металевими стовпами та металевою сіткою, зрізала дерево - сливу, яка також була межовим знаком.

На думку ОСОБА_1 , акт комісії від 23 червня 2015 року про межу землекористувань між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є відмінним від рішення комісії правління колгоспу «Дружба» від 05 травня 1980 року,

у зв`язку із чим, встановлено межу між їхніми земельними ділянками у бік зменшення розміру земельної ділянки позивача.

Разом із цим заявник зазначає, що після смерті свого чоловіка

ОСОБА_4 вона набула право на домогосподарство, розташоване

на АДРЕСА_1 . Чинне на той час земельне та цивільне законодавство передбачало перехід права

на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості. На її думку, підтвердження її права на користування спірною земельною ділянкою свідчить запис в погосподарській книзі, відповідно до якого

21 листопада 1997 року рішенням сесії Тисівської сільської ради Івано-Франківської області їй було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,65 га.

На думку ОСОБА_1 , відсутність у неї документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку, значення для вирішення цього спору не має, оскільки не лише власник земельної ділянки, але

і землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 подала

до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції

та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із витягом з рішення ХІV сесії ІІ демократичного скликання Тисівської сільської ради Івано-Франківської області від 21 листопада

1997 року ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,65 га (а. с. 21, т. 1).

Суміжним землекористувачем ОСОБА_1 була ОСОБА_2 .

Рішенням Тисівської сільської ради Івано-Франківської області депутатів трудящих від 29 листопада 1973 року № 24 надано ОСОБА_2 право

на будівництво житлового будинку на земельній ділянці в межах с. Тисів Івано-Франківської області. Земельна ділянка межує з правої сторони

з забудовником ОСОБА_10 , з лівої - ОСОБА_4 (чоловік

ОСОБА_1 ).

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 збудувала будинок

та господарські споруди, їй продовжено термін будівництва відповідно

до рішення виконавчого комітету Тисівської сільської ради Івано-Франківської області від 30 червня 1980 року.

21 листопада 1997 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, площею 0,32 га за рішенням цього ж органу (а. с. 163-168, т. 1).

Рішенням Тисівської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 22 травня 2015 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 та внесено зміни в рішення Тисівської сільської ради Івано-Франківської області від 21 листопада 1997 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині визначення (уточнення) площі і цільового використання земельної ділянки, а саме: площа земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд становить 0,25 га (а. с. 25, т. 1).

На виконання вказаного рішення ОСОБА_2 виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яка містила: план земельної ділянки, де відображено зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (землекористувачів) суміжних земельних ділянок у відповідності

з Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок

в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (а. с. 152-156, т. 1).

Суміжний землекористувач - ОСОБА_6 , син позивача, відмовлявся підписувати акт погодження меж, тому ОСОБА_2 зверталася із заявою до Тисівської сільської ради Івано-Франківської області, у зв`язку із чим було складено акт узгодження меж між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який затверджений рішенням Тисівської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 23 жовтня 2015 року «Про затвердження акта комісії від 23 червня 2015 року».

На час розгляду Тисівською сільською радою Болехівської міської ради Івано-Франківської області заяви ОСОБА_2 щодо встановлення меж, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_6 не мали правовстановлюючих документів ні на земельну ділянку, ні на розміщений на ній житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , оскільки на той час за ними право власності на вказане майно не було оформлено, а попередній власник ( ОСОБА_4 ) право власності на вказане будинковолодіння та право користування земельною ділянкою теж не оформив у встановленому законом порядку.

Відповідно до рішення Тисівської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 02 грудня 2015 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, кадастровий номер 2610292001:02:005:0073, площею 0,25 га, для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та надано її у власність ОСОБА_2 (а. с. 28, т. 1).

ОСОБА_1 та її син ОСОБА_6 зареєстрували право власності

на будинковолодіння, розташоване на АДРЕСА_1 під час розгляду цієї справи судом першої інстанції, а саме 27 квітня 2018 року.

На підставі договору дарування від 09 грудня 2019 року ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер 2610292001:02:005:0073, площею 0,25 га, розташовану на АДРЕСА_1 , а також житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на вказаній земельній ділянці (а. с. 81-88, т. 1).

Згідно висновку експерта Науково-дослідного інституту судових експертиз та права від 12 лютого 2021 року № 458/21 за результатом проведення земельно-технічної експертизи розташування межі земельної ділянки 2610292001:02:005:0073 на АДРЕСА_1 не відповідає межі, вказаній у правовстановлюючих документах, фактично земельна ділянка з кадастровим номером 2610292001:02:005:0073 на АДРЕСА_1 , яка є власністю ОСОБА_3 , накладається на будівлю літньої кухні та будівлю сараю, які є власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а. с. 242-249, т. 2).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки

їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися

на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним

є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин (стаття 106 ЗК України).

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем

у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК України).

Механізм формування земельної ділянки як певного об`єкта цивільних прав визначено законодавцем у статті 79-1 ЗК України та полягає у визначенні

її площі, меж та внесенні інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації

у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння

їй кадастрового номера.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку із неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни

до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав висновок земельно-технічної експертизи від 12 лютого 2021 року № 458/21, наданий експертом Науково-дослідного інституту судових експертиз та права, неналежним доказом, що стверджує про накладення земельної ділянки, кадастровий номер 2610292001:02:005:0073, розташованої на АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 та невідповідність її правовстановлюючим документам (державному акту й договору дарування), оскільки його виготовлено за відсутності вихідних даних земельно-кадастрової документації та будь-яких інших документів, які

б вказували на розмір та розташування земельної ділянки

на АДРЕСА_1 , та підстави її набуття позивачем.

Сама по собі відсутність у позивача державного акту на право власності на землю не може бути перешкодою для захисту його прав, оскільки відповідно до частини другої статті 152 ЗК України вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю може як власник земельної ділянки, так і землекористувач. Проте, землекористувач має довести факт порушення його прав на землю.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і заявлених вимог (статей 12 81 ЦПК України), виходив з того, що

ОСОБА_1 не подала належних доказів для встановлення факту розширення межі земельної ділянки ОСОБА_2 за рахунок земельної ділянки, якою користувалася ОСОБА_1 , а також що існують накладення земельних ділянок.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального

й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2021 року у справі

№ 910/18560/16 та від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1718/16, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів

у справі та незгоду із обставинами встановленими судами першої

та апеляційної інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, наведені позивачем у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення суду першої інстанції

та постанова суду апеляційної інстанції винесені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області

від 16 серпня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров