ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 339/530/23

провадження № 61-12683 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2024 року у складі судді Скригун В. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Томин С. В., звернулась до суду з позовом до Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області, третя особа- ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 1980 року вона працювала на посаді вчителя початкових класів Болехівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 на умовах безстрокового трудового договору.

Наказом відповідача від 30 червня 2020 року № 40-в, на виконання вимог абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, її переведено з безстрокового на строковий трудовий договір терміном на один рік - по 30 червня 2021 року включно.

Наказом відповідача від 20 серпня 2021 року № 46-к строковий трудовий договір з нею було продовжено з 25 серпня 2021 року по 25 серпня 2022 року включно. Надалі наказом від 01 вересня 2022 року № 232-к продовжено строковий трудовий договір з 01 вересня 2022 року по 25 серпня 2023 року включно.

05 квітня і 03 травня 2023 року вона зверталася до відповідача із заявами, в яких просила переукласти строковий договір на безстроковий, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, ухвалене у справі № 1-5/2020 (118/20), однак отримала відповідь, що вона працює на строковому трудовому договорі.

Наказом відповідача від 25 серпня 2023 року № 170-к її звільнено з роботи у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору.

Зазначала про незаконність наказу про її звільнення, посилаючись на те що з 07 лютого 2023 року умова про строковий характер трудового договору між нею і відповідачем є недійсною, оскільки погіршувала її становище як працівника порівняно з законодавством України про працю. З ухваленням Конституційним Судом рішення у відповідача виник обов`язок повідомити її про можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості як працівника для його укладення та у випадку її згоди перевести зі строкового трудового договору на безстроковий, чого зроблено не було.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд зобов`язати Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області поновити її на роботі та укласти з нею безстроковий трудовий договір шляхом винесення відповідного наказу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області

від 19 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 з 25 серпня 2023 року на роботі в Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області на посаді вчителя початкових класів.

Зобов`язано Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області укласти безстроковий договір з ОСОБА_1 шляхом винесення відповідного наказу.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між позивачкою та відповідачем був укладений строковий трудовий договір в період дії абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», яким визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020 (118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту». Після ухвалення рішення Конституційного Суду України у позивачки виникла можливість привести строковий трудовий договір у відповідність до чинного трудового законодавства, зокрема перевести у безстроковий.

05 квітня та 03 травня 2023 року позивачка зверталася із заявами до відповідача про укладення з нею безстрокового трудового договору, а 23 серпня 2023 року подала заяву, у якій просила вважати укладений з нею строковий трудовий договір від 01 вересня 2022 року таким, що укладений на невизначений період, відповідно до статті 39-1 КЗпП України. Однак відповідач, не визнаючи права позивачки на можливість укладення безстрокового трудового договору, наказом від 25 серпня 2023 року № 170-к звільнив її з посади вчителя початкових класів у зв`язку з закінченням строкового трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Отже, починаючи з 07 лютого 2023 року у відповідача виник обов`язок перевести позивачку з строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, а тому наказ про звільнення позивачки не може вважатися законним і є таким, що порушує права позивачки на працю. За таких обставин суд дійшов висновку, що порушені права позивачки підлягають відновленню шляхом поновлення її на роботі та зобов`язання відповідача укласти з нею безстроковий трудовий договір.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області задоволено частково.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2024 року в частині задоволення вимоги про зобов`язання Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області укласти безстроковий договір шляхом винесення відповідного наказу скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції в частині незаконного звільнення позивачки є обґрунтованим і відповідає вимогам закону та встановленим у справі обставинам.

Разом з тим, вимога позивачки про зобов`язання відповідача укласти з нею безстроковий трудовий договір шляхом винесення відповідного наказу не є належним способом захисту порушеного права позивачки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 серпня 2024 року засобами поштового зв`язку Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області подав касаційну скаргу на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів в Болехівському ліцеї № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області з 25 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 752/3341/19, від 04 липня 2023 року у справі № 738/31/22, від 11 жовтня 2023 року у справі № 288/1537/20, від 12 липня 2024 року у справі № 125/1514/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 339/530/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2024 року матеріали цивільної справи № 339/530/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позовна вимога про поновлення на роботі є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, однак вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 не заявляла.

Вказує, що свою волю на укладення строкового трудового договору та його продовження позивачка виявила, написавши відповідні заяви, а отже і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на якій він укладений.

Звертає увагу на те, що строковий трудовий договір укладено з позивачкою ще до прийняття Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, на підставі чинних на той час нормативно-правових актів, а також на те, що частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним на час укладення з позивачкою строкового трудового договору та втратив чинність з 07 лютого 2023 року, а тому при звільненні позивачки на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідач не допустив порушень норм трудового законодавства.

Також звертає увагу на те, що чинним трудовим законодавством не заборонено укладати з працівником строковий трудовий договір, а пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачає таку підставу для припинення трудового договору як закінчення його строку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Томина С. В., у якому він просив закрити касаційне провадження, посилаючись на те, що провадження за касаційною скаргою відкрито судом помилково, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі. Вказував, що в аналогічній справі № 339/395/23 Верховним судом було відмовлено заявнику у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 09 січня 1980 року перебувала у трудових відносинах з Болехівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 2 Болехівської міської ради Івано-Франківської області, яка перейменована в Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області (а. с. 3-6, 105).

30 червня 2020 року на виконання підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» директором школи ОСОБА_5 видано наказ № 40-в «Про укладення строкового трудового договору». Згідно з наказом ОСОБА_1 переведено з безстрокового трудового договору на строковий терміном на один рік з 01 липня 2020 року (а. с. 23).

Наказом від 01 липня 2020 року за № 40/1-в ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду вчителя початкових класів Болехівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 з повним тижневим навантаження на підставі трудового договору, укладеного строком на один рік, з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року (а. с. 24).

20 серпня 2021 року директором школи ОСОБА_6 видано наказ № 46-к про укладення строкового трудового договору строком на один рік з 25 серпня 2021 року по 25 серпня 2022 року з вчителем початкових класів ОСОБА_1 з повним тижневим навантаженням (а. с. 7).

Відповідно до наказу від 01 вересня 2022 року № 232-кіз ОСОБА_1 переукладено строковий трудовий договір строком на один рік з 01 вересня 2022 року по 25 серпня 2023 року з повним тижневим навантаженням. Підстава -заява ОСОБА_1 від 01 вересня 2022 року (а. с. 8).

05 квітня та 03 травня 2023 року ОСОБА_1 зверталась до відповідача із заявами, в яких просила укласти з нею безстроковий трудовий договір, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 (а. с. 9, 11). У відповідь на заяви директор Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області ОСОБА_2 зазначив, що є чинним строковий трудовий договір, укладений з позивачкою (а. с. 10, 12).

23 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою, у якій просила вважати укладений з нею строковий договір від 01 вересня 2022 року таким, що укладений на невизначний строк, у відповідності до статті 39-1 КЗпП України (а. с. 13).

Наказом від 25 серпня 2023 року № 170-к звільнено вчителя початкових класів ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України) (а. с. 14).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Федорової М. О. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 січня 1980 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду вчителя початкових класів до Болехівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Болехівської міської ради Івано-Франківської області, яка була перейменована в Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області.

18 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» (в редакції чинній, на момент укладення з позивачкою строкового трудового договору), педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Підпунктом 2 пункту 3 розділу X «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року №463-ІХ (в редакції чинній, на момент укладення з позивачкою строкового трудового договору) передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані були припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Крім того, Закон України «Про повну загальну середню освіту» (в редакції, чинній, на момент укладення з позивачкою строкового трудового договору) містив імперативну норму про те, що безстроковий трудовий договір безумовно припиняється, а працівнику гарантується продовження роботи на певний строк, подання заяви працівником не вимагається, та після створення адміністрацією нових умов роботи такий працівник може відмовитися працювати на нових умовах. Для того, щоб працівник виявив свою незгоду з новими умовами роботи, адміністрація створює умови роботи (видає наказ про припинення безстрокового трудового договору і укладення строкового трудового договору) і лише після цього з`ясовує, чи бажає працівник продовжувати роботу, чи ні.

У 2020 році на виконання вимог абзацу 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» із позивачкою було укладено строковий договір про роботу на тій же посаді в тому ж закладі на 1 рік, який в подальшому переукладався в 2021 та 2022 роках.

Так, згідно з наказом Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 01 вересня 2022 року № 232-к з вчителем початкових класів ОСОБА_1 було переукладено строковий трудовий договір строком на 1 (один) з 01 вересня 2022 року по 25 серпня 2023 року, з повним тижневим навантаженням.

Згідно з наказом Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 25 серпня 2023 року № 170-к ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, було звільнено в зв`язку із закінченням строкового трудового договору по пункту 2 статті 36 КЗпП України з 25 серпня 2023 року.

Між позивачкою та відповідачем був укладений строковий трудовий договір в період дії абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», якою було визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Отже, укладаючи строковий трудовий договір, сторонами визнавалась та обставина, що 18 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту», абзацом третім частини другої статті 22 якого встановлено, що «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020 (118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

Конституційний Суду України, зокрема, вказав, що установлення для педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та отримують пенсію за віком, можливості укладення з ними виключно строкових трудових договорів, на відміну від педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які не досягли пенсійного віку та не отримують пенсії за віком, становить безпідставне та необґрунтоване обмеження прав цих осіб у трудових відносинах за ознакою віку та юридичним фактом отримання пенсії за віком. До того ж оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.

Згідно із частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

За загальним правилом, ухвалення рішення Конституційного Суду України не призводить до автоматичного відновлення попереднього стану оформлення трудових відносин (відновлення безстрокових трудових договорів замість строкових або поновлення на посадах звільнених), проте надає додаткові можливості/механізми захисту порушених прав працівників залежно від фактичних обставин, документального оформлення та актуального стану справи.

Судами встановлено, що на час укладання з ОСОБА_1 строкового трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним.

Разом з тим, після ухвалення рішення Конституційного Суду України у позивачки виникла можливість привести строковий трудовий договір у відповідність із чинним трудовим законодавством, зокрема перевести у безстроковий.

05 квітня та 03 травня 2023 року ОСОБА_1 зверталась до директора Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області із заявами, в яких просила укласти з нею безстроковий трудовий договір.

23 серпня 2023 року ОСОБА_1 також зверталась до відповідача із заявою, у якій просила вважати укладений з нею строковий договір від 01 вересня 2022 року таким, що укладений на невизначний строк, у відповідності до статті 39-1 КЗпП України.

Не визнаючи права позивачки на можливість укладення безстрокового трудового договору, наказом Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 25 серпня 2023 року № 170-к ОСОБА_1 було звільнено в зв`язку із закінченням строкового трудового договору по пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Статтею 9 КЗпП України встановлено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України, є недійсними.

Таким чином, законом передбачено, що навіть за наявності угоди сторін до трудового договору не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, а відтак стаття 9 КЗпП України імперативно кваліфікує такі умови недійсними.

Отже, починаючи з 07 лютого 2023 у відповідача виник обов`язок перевести ОСОБА_1 зі строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 1-р/2023.

Крім того, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, в Кодекс законів про працю України внесено зміни і, зокрема, передбачено, що роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (частина третя статті 23 КЗпП України).

Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що він інформував ОСОБА_1 про вакансії, що відповідає її кваліфікації, а також можливість укладення з нею безстрокового трудового договору, що забезпечувало б рівні можливості у співвідношенні з іншими працівниками, знаючи при цьому, що вона працює на умовах строкового трудового договору.

За наведених обставин, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що звільнення ОСОБА_1 не може вважатись законним, тому порушені права позивачки підлягають відновленню шляхом поновлення її на роботі в Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області на посаді вчителя початкових класів.

Доводи касаційної скарги про те, що позовна вимога про поновлення на роботі є похідною вимогою від вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, з якою позивачка до суду не зверталася, не заслуговують увагу, з огляду на таке.

Статтею 235 КЗпП України визначено спосіб захисту особи, яку звільнено незаконно, а саме звернення до суду із позовною вимогою про поновлення на роботі.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Отже заявлена вимога про поновлення на роботі по своїй суті обумовлює необхідність дослідження (перевірки) наказу (розпорядження) на предмет відповідності діючому законодавству України.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, врахувавши вказані норми права, дослідивши надані сторонами докази, зокрема наказ відповідача від 25 серпня 2023 року № 170-к про звільнення, дійшов обґрунтованого висновку, що такий порушує права позивачки на працю, а тому вимога ОСОБА_1 про поновлення на роботі в Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області на посаді вчителя початкових класів є належним та ефективним способом захисту її порушеного права.

В контексті доводів касаційної скарги про те, що строковий трудовий договір укладено з ОСОБА_1 ще до прийняття Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, на підставі чинних на той час нормативно-правових актів, а також про те, що частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, колегія суддів звертає увагу на таке.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

Разом з тим, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (частини перша-третя статті 10 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, зміст частини шостої статті 10 ЦПК України свідчить про те, що суд не застосовує закон чи інший правовий акт, який суперечить Конституції України, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, незалежно від наявності (відсутності) рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності такого закону чи іншого правового акта та стадії розгляду справи.

Пряма (перспективна) дія рішення Конституційного Суду України, встановлена у статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», стосується насамперед порядку його виконання та не впливає на імперативні приписи процесуальних норм про те, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, не можуть застосовуватися судом.

Тому суд при вирішенні справи має надавати оцінку змісту позовних вимог та обставин справи (спірних правовідносин) з урахуванням конституційності (неконституційності) норми закону, яка підлягає застосуванню.За наявності відповідного рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положення нормативно-правового акта за підставою, що такий акт не відповідає Конституції України, суд враховує юридичну позицію (висновок) Конституційного Суду. Натомість відсутність рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності такого закону чи іншого правового акта має правовий наслідок у вигляді звернення судом, після ухвалення рішення у справі, до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 158/2439/22 (провадження № 61-7411св23) вказано, що «в практиці Верховного Суду усталеним є підхід про те, що судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не підлягає примусовому виконанню і тому не може переглядатися за виключними обставинами (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2023 року в справі № 818/1793/18 (провадження № К/9901/27229/19). […] Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України, ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18). Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами. Тому необґрунтовані посилання апеляційного суду на те, що у рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення, а отже, на час укладання строкового трудового договору та на час звільнення позивача 22 серпня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним, і відсутні правові підстави для висновку про незаконність звільнення позивача».

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 205/6223/22 (провадження № 61-8732св22) вказано, що «положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, згідно з вимогами частини шостої статті 10 ЦПК України не застосовуються судом; Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України, ухвалені після прийняття судових рішень, що переглядалися касаційним судом, і такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами. Суди при вирішенні справи не врахували неконституційність абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», не оцінювали зміст позовних вимог та обставини справи з урахуванням наведеної неконституційності норми закону, тому зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1».

У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року в справі № 240/19209/21 відступлено від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року в справі № 240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних, оскільки судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною.

Верховний Суд у наведеній постанові зробив такі висновки: «суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково. Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України. Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними. Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тому Суд дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб: 1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України; 2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин; 3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022».

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 17 січня 2025 року у справі № 343/1869/23 (провадження № 61-5807св24).

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанції, встановивши, що рішенням Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20) приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону визнано такими, що не відповідають частинам першій, другій статті 43, частинам першій, другій статті 24 Конституції України; пряма (перспективна) дія рішення Конституційного Суду України стосується насамперед порядку його виконання та не впливає на імперативні приписи процесуальних норм про те, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, не можуть застосовуватися судом; надавши належну оцінку змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин та обставинам справи з урахуванням наведеної неконституційності норми закону, дійшли правильних висновків, що починаючи з 07 лютого 2023 у відповідача виник обов`язок перевести ОСОБА_1 зі строкового трудового договору на безстроковий, невиконання якого призвело до порушення трудових прав позивачки.

Отже доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до незгоди з ними, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України) та тлумачення норм права на власний розсуд.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 752/3341/19, від 04 липня 2023 року у справі № 738/31/22, від 11 жовтня 2023 року у справі № 288/1537/20, від 12 липня 2024 року у справі № 125/1514/20, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Томина С. В. про закриття касаційного провадження у справі

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Томин С. В. просив закрити провадження у справі, посилаючись на ту обставину, що суд касаційної інстанції помилково відкрив касаційне провадження у малозначній справі.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 400 ЦПК України), підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України),в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5частини першої статті 396 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України справи малозначними справами є справи: 1) у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті зазначені в ньому справи є малозначними в силу закону, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, а зазначені в пункті 2 частини шостої цієї статті справи можуть бути віднесені до категорії малозначних судом, виходячи з його дискреційних повноважень.

В цій справі позивачем заявлені позовні вимоги немайнового характеру, за якими неможливо визначити ціну позову, а тому справа не може бути віднесена до категорії малозначних на підставі пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Також в матеріалах справи відсутні дані про те, що суди попередніх інстанції віднесли цю справу до категорії малозначних як справу незначної складності на підставі пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Не встановлено таких підстав і Верховним Судом.

Питання щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених статтею 389 ЦПК України, за касаційною скаргою Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області вирішувалося судом на стадії відкриття касаційного провадження.

У статті 396 ЦПК України передбачено підстави для закриття касаційного провадження.

Зважаючи на викладене, оскільки при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження Верховний Суд не встановив підстав для віднесення справи до категорії малозначних, то в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Томина С. В. про закриття касаційного провадження необхідно відмовити.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович