Постанова

Іменем України

01 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 340/138/19

провадження № 61-16481св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, орган опіки та піклування - Верховинська районна державна адміністрація Івано-Франківської області, Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року в складі судді Бучинського А. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та просила: усунути їй перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , та залишити будинок в такому стані, як є на даний час, зокрема: залишити 2 печі, 4 дерев`яних дверей, 6 дерев`яних вікон; виселити відповідачів з житлового будинку без надання іншого житла з покладенням на Ільцівську сільську раду Верховинського району Івано-Франківської області обов`язку зняти відповідачів з реєстрації місця проживання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що їй на праві власності належить вищезазначений житловий будинок та земельні ділянки, одну з яких площею 0,06 га вона 26 липня 2006 року подарувала відповідачу ОСОБА_2 на тих умовах, що вона буде здійснювати догляд за нею та її чоловіком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Також вона зробила заповітне розпорядження на користь ОСОБА_2 та дозволила останній з сім`єю проживати в належному їй житловому будинку.

Відповідачі без її відома знищили належне їй майно, зробили переобладнання в будинку, з приводу чого вона зверталася до поліції. Вона з чоловіком має намір переїхати на постійне проживання в даний будинок, однак відповідачі добровільно не бажають знятися з реєстрації місця проживання та звільнити його.

Оскільки відповідачі систематично нищать та псують належне їй житло, а заходи громадського впливу є безрезультатними, наявні підстави для їх виселення без надання іншого житлового приміщення на підставі частини першої статті 116 ЖК України.

У серпні 2019 ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням уточнених вимог просила стягнути з відповідача кошти на відшкодування здійснених витрат, які збільшили вартість майна у сумі 159 115, 25 грн.

В обґрунтування вимог зустрічного позову вказала, що з липня 2005 року вона з сім`єю проживає в спірному житловому будинку зі згоди ОСОБА_1 , яка в подальшому у 2006 році склала на неї заповіт, а у 2011 році дозволила зареєструвати місце проживання в зазначеному будинку. На час її вселення будинок перебував у непридатному до проживання стані, потребував проведення капітальних ремонтних робіт, проти проведення яких відповідач не заперечувала, у зв`язку з чим її сім`єю проведено реконструкцію будинку. У 2012-2013 роках в будинку встановлено пічне опалення, відновлено постачання електроенергії, проведені фасадно-оздоблювальні роботи а також роботи з благоустрою будинковолодіння. Крім того, проведено відновлення таких споруд як погріб (замінено стелю), хлів (замінено підлогове покриття). Таким чином, на проведення всіх ремонтних робіт нею витрачено власні кошти у розмірі 159 115, 25 грн, які ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довела належними доказами факт систематичного псування та руйнування відповідачами належного їй нерухомого майна. Виселення зі спірного житлового будинку є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням права на повагу до житла, призведе до порушення прав неповнолітньої дитини та не є співмірним із реалізацією позивачем за первісним позовом правомочностей власника цього житла.

Проведені ОСОБА_2 ремонтно-будівельні роботи спірного будинку протягом 2005-2013 років не належать до категорії капітального ремонту, а є видами робіт з поточного ремонту, які здійснюються коштом наймача, тому вимоги зустрічного позову про відшкодування понесених на ремонт будинку витрат підлягають залишенню без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела, що відповідачі систематично руйнують чи псують житлове приміщення, використовують його не за призначенням, систематично порушують правила співжиття, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Суду не надано доказів на підтвердження того, що відповідачі перешкоджають власнику вселитися до спірного будинку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в частині відмови в задоволенні первісного позову та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Вказувала про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначала, що оскаржуваними рішеннями порушено її право як власника житлового будинку на безперешкодне, вільне використання помешкання для проживання в ньому разом з чоловіком. Суди неправильно витлумачили положення статті 116 ЖК України, безпідставно не взяли до уваги акти обстеження матеріально-побутових умов проживання та показання свідків, які були допитані в суді першої інстанції.

Оскільки ОСОБА_2 визнала в суді першої інстанції факт систематичного псування спірного будинку протягом тривалого часу, тому безпідставними є висновки судів про недоведеність позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Верховинського районного суду Івано-Франківської області.

11 квітня 2022 року справа № 340/138/19 надійшла до Верховного Суду.

Судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину №1065 від 29 грудня 1983 року належить на праві власності будинок АДРЕСА_1 .

В 2005 році між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було досягнуто усної домовленості про те, що останні в складі сім`ї вселяються в спірний житловий будинок, користуються всіма його господарськими будівлями та спорудами, обробляють земельну ділянку. Також, в разі необхідності, при досягненні ОСОБА_1 похилого віку, перебування в безпорадному стані, у випадку необхідності сторонньої допомоги, відповідачі зобов`язані будуть доглядати її та прийняти на проживання в спірний житловий будинок.

У вказаному житловому будинку за згодою власника зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Ільцівської сільської ради №02.2-18/535 від 05 червня 2018 року.

ОСОБА_1 у спірному будинку не проживає.

Встановлено, що між сторонами існує конфліктна ситуація щодо проживання відповідачів у належному ОСОБА_1 будинку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила виселити відповідачів зі спірного будинку на підставі статті 116 ЖК України.

Відповідно до статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з аналізу змісту наведеної норми стаття 116 вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення: а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та п`ята статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Встановивши, що відповідачі були вселені до спірного будинку та зареєстровані в ньому за згодою його власника - ОСОБА_1 , яка за допомогою належних і допустимих доказів не довела наявність підстав для їх виселення на підставі статті 116 ЖК України, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначеній в касаційній скарзі постанові.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, орган опіки та піклування - Верховинська районна державна адміністрація Івано-Франківської області, Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, виселення без надання іншого житла, зобов'язання зняти відповідачів з реєстрації місця проживання залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко