ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2023 року
м. Київ
справа № 340/4638/21
адміністративне провадження № К/990/19070/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 340/4638/21
за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Кіровоградської області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року (головуючий суддя - Божко Л.А., судді: Дурасова Ю.В., Суховаров А.В.)
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (позивач) звернулася до суду з позовом до Господарського суду Кіровоградської області (Господарський суд), Державної судової адміністрації України (ДСА України) у якому просила:
- визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47 320,00 грн згідно з частиною третьою статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (Закон № 294-IX) із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (Закон № 553-IX);
- зобов`язати відповідачів провести перерахунок, нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період, обчисливши її відповідно до статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 1402-VIII) (виходячи з базового щомісячного розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, як судді який здійснює правосуддя у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб, з урахуванням доплати за вислугу років за наявності стажу більше 5 років - 20 відсотків посадового окладу), та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що працює на посаді судді Господарського суду Кіровоградської області, проте суддівську винагороду за спірний період їй нараховано та виплачено не у повному обсязі відповідно до Закону № 1402-VIII, а на підставі статті 29 Закону № 294-IX, що призвело до порушення її прав на належне матеріальне забезпечення.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини
3. Позивач займає посаду судді Господарського суду міста Кіровоградської області та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII.
4. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, відповідно до якого розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
5. Вказане обмеження припинене з 29 серпня 2020 року у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.
6. Таким чином, у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року (спірний період) суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, установленого Законом № 553-IX, а не на підставі положень статті 135 Закону № 1402-VIII.
7. Відповідно до довідки Господарського суду Кіровоградської області від 28 вересня 2021 року №84, загальна сума обмеження суддівської винагороди (10 розмірами мінімальної заробітної плати) складає за спірний період 120 114,82 грн.
8. Вважаючи дії відповідачів щодо виплати суддівської винагороди у обмеженому розмірі протиправними, позивач звернулася до суду з позовом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
9. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року позов задоволено частково.
10. Визнано протиправними дії Господарського суду Кіровоградської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону № 294-IX.
Стягнуто з Господарського суду Кіровоградської області на користь позивача нараховану, але не виплачену суддівську винагороду, за спірний період в розмірі 120 114,82 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
11. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Господарський суд при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди повинен був керуватися виключно спеціальним Законом № 1402-VIII, а застосування ним статті 29 Закону № 294-IX (застосування при виплаті 10-кратного розміру мінімальної заробітної плати) прямо суперечить приписам статті 130 Конституції України.
12. Суд першої інстанції зауважив, що питання щодо невідповідності Законів нормам Конституції України, яким зменшувалась суддівська винагорода, було неодноразово предметом розгляду Конституційним Судом України, а також він неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.
13. Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону № 294-IX, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.
14. Також цей суд зазначив, що Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність.
15. За висновком суду першої інстанції не має підстав для визнання дій ДСА України протиправними, оскільки не надано доказів щодо невиділення Господарському суду коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) за спірний період у належному розмірі (передбаченому статтею 135 Закону № 1402-VIII).
16. Урахувавши позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20 суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з Господарського суду на користь позивача нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди у розмірі (обмеження) - 120 114,82 грн (довідка від 28 вересня 2021 року №84).
17. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 28 квітня 2022 року рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
18. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання суддівської винагороди у розмірі визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII та про необхідність компенсувати відповідними виплатами установлені обмеження суддівської винагороди.
19. Разом з тим, установивши з наданих до суду апеляційної інстанції відомостей, що головним розпорядником бюджетних коштів (ДСА України) у спірний період не було здійснено відповідного фінансування для виплат суддівської винагороди, зазначив, що Господарський суд, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав можливості здійснити виплату винагороди у належному розмірі, відтак у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
20. У своєму рішенні суд апеляційної інстанції покликався на врахування ним висновків висловлених Верховним Судом у справах №340/1916/20 та №520/13343/2020.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
21. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року та залишити в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року.
22. У касаційній скарзі позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі №460/6542/20 та від 05 серпня 2021 року у справі №160/6089/20, в яких зазначено про необхідність з`ясування причин невиплати суддівської винагороди в повному розмірі протягом спірного періоду, а спосіб захисту повинен співвідноситись/пов`язуватись з цими діями та їх наслідками. Зазначене не враховано судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.
23. На думку скаржника суд апеляційної інстанції на підставі неіснуючих доказів (механічно скопійовано дані з іншого судового рішення) встановив обставини щодо нездійснення ДСА України відповідного фінансування для виплат суддівської винагороди у спірний період та дійшов помилкового висновку, що за такої умови Господарський суд не міг здійснити належну оплату суддівської винагороди позивачу.
24. Таким чином, на думку скаржника, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось питання щодо обсягів фінансування витрат на оплату суддівської винагороди протягом спірного періоду.
25. Як указує скаржник, відсутній остаточний висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що склалися у зв`язку із нарахуванням та виплатою суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону №294-ІХ.
26. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів Загороднюка А.Г., Єресько Л.О. ухвалою від 23 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
27. Від Господарського суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. Зазначає, що ним було здійснено видатки Господарського суду лише в межах бюджетних асигнувань, затверджених ДСА України, як головним розпорядником бюджетних коштів в кошторисі на 2020 рік із змінами. Тож суд апеляційної інстанції правильно встановив усі обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
28. ДСА України надала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. На обґрунтування зазначає, що прийняття 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційним Судом України рішення (про неконституційність положень статті 29 Закону № 294-IX) не є підставою для нарахування та виплати позивачу недонарахованої суддівської винагороди у спірний період (з 18 квітня по 27 серпня 2020 року), оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення (рішення КСУ не має ретроактивності).
29. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 16 березня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
30. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.
31. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
32. Згідно з преамбулою Закону №1402-VIII він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
33. Відповідно до частин першої - другої статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
34. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
35. Частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
36. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
37. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут йдеться про редакцію Закону № 294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
38. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
39. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
40. Водночас Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX. Указані положення Законів № 294-IX та № 553-IX втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
41. Спірним у даній справі є питання правомірності дій відповідачів щодо виплати позивачу суддівської винагороди з обмеженням її розміру на підставі статті 29 Закону 294-IX із змінами та доповненнями, внесеними Законом № 553-IX.
42. У касаційній скарзі позивач, зокрема, посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20. У названій справі Верховний Суд висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29 (текст якої написано вище).
43. Так, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій у значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
44. Щодо Закону № 553-ІХ, то за правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон не може встановлювати розмір винагороди судді, позаяк не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди). Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
45. Зважаючи на вказане, колегія суддів констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (із змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним. Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість доводів позивача в цій частині.
46. Поряд з цим, Суд вважає за необхідне вказати наступне.
47. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд першої інстанції зазначив про те, що відповідно до листа ДСА України від 03 вересня 2021 року фінансування виплати грошового забезпечення суддів у Господарському суді у 2020 році не було зменшено, у зв`язку із встановленням обмеження розміру суддівської винагороди. Доказів неможливості здійснення виплат саме позивачу суддівської винагороди у повному обсязі за спірний період відповідачі до суду не надали.
48. Таким чином цей суд дійшов висновку, що саме Господарський суд допустив порушення прав позивача.
49. Відтак вважав, що наявні підстави для стягнення з Господарського суду на користь позивача нарахованої, але не виплаченої у спірний період суддівської винагороди.
50. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання суддівської винагороди без обмеження її розміру (10 розмірами мінімальної заробітної плати) натомість, не знайшов підстав до задоволення позову, вказавши що ДСА України у спірний період не профінансував таких виплат Суду, відповідно Господарський суд не мав можливості здійснити виплату суддівської винагороди у належному розмірі.
51. З приводу зробленого судами попередніх інстанцій висновку колегія суддів зазначає наступне.
52. Передусім необхідно відзначити те, що в межах спірних правовідносин цієї справи суд першої інстанції правильно визначив суб`єктний склад відповідачів відповідно до заявленого змісту позовних вимог, однак неправильно обрав належний спосіб захисту порушеного права.
53. Стягуючи з Господарського суду нараховану але не виплачену суддівську винагороду, суд першої інстанції не надав належної уваги тій обставині, що функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, здійснює ДСА України, яка є співвідповідачем в дані справі (частина третя статті 148 Закону №1402-VIII).
54. Натомість відповідач (Господарський суд) - як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
55. Зважаючи на те, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема, щодо суддів місцевих і апеляційних судів, є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
56. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі №260/3598/20, від 09 червня 2022 року у справі №280/136/21.
57. Крім того, необхідно зазначити про те, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
58. Своєю чергою суд апеляційної інстанції вирішуючи питання способу захисту порушених прав позивача зазначив, що відповідачем на виконання ухвали від 27 травня 2021 року надано відомості про те, що суми коштів виділених ДСА України у спірний період відповідають сумам, що виплачені позивачу.
59. З огляду на ці відомості суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ДСА України у спірний період не було здійснено відповідного фінансування для виплат суддівської винагороди.
60. Натомість у матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо невиділення ДСА України коштів для відповідних виплат позивачу у спірний період.
61. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановили протиправність обмеження у виплаті суддівської винагороди ОСОБА_1 у повному обсязі відповідно до Закону № 1402-VIII. Водночас не визначили, хто з відповідачів і в який спосіб мають вчинити дії по виплаті зазначеного матеріального забезпечення судді. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку, що відсутність фінансування може бути підставою для відмови в позові взагалі.
62. Отже, суди не з`ясували, чи було ДСА зменшено обсяг асигнувань відповідачу після набрання чинності Законом № 553-ІХ, або ж за наявності виділення коштів в повному обсязі, чи розпорядився Господарський суд цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (із змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).
63. Водночас, ці обставини є суттєвими для правильного вирішення спору, оскільки суд позбавлений можливості дійти однозначного висновку про те, що обмеження виплати суддівської винагороди стало наслідком дій саме Господарського суду, а не ДСА України. Встановлення цих обставин матиме вплив на визначення способу захисту порушених прав позивача.
64. Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 200/7840/20-а, від 28 липня 2021 року у справі № 340/1901/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 560/4152/20, від 09 вересня 2021 року у справі № 120/5243/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 260/3641/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 160/12075/20 та інших.
65. Тому висновки суду першої інстанції про стягнення з Господарського суду Кіровоградської області на користь позивача нараховану, але не виплачену суддівську винагороду, за спірний період в розмірі 120 114,82 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України, є підставою для скасування судового рішення у цій частині та направлення справи на новий розгляд.
66. Верховний Суд зазначає, що для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення мають бути повністю встановлені та з`ясовані обставини справи, а також надана належна правова оцінка доказам, що мають істотне значення для вирішення спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
67. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
68. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
69. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої або апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
70. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
71. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
72. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати
73. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року скасувати.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року скасувати в частині стягнення з Господарського суду Кіровоградської області на користь позивача нараховану, але не виплачену суддівську винагороду, за спірний період в розмірі 120 114,82 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі № 340/4638/21 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк