№ 340/5200/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 340/5200/21

адміністративне провадження № К/990/5174/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року (головуючий суддя - Малиш Н.І., судді: Баранник Н.П., Щербак А.А.)

І. СУТЬ СПОРУ

1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач, Відділ), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову головного державною виконавця Відділу Борисенко Л.П. про закінчення виконавчого провадження №64321404 від 10 серпня 2021 року з примусового виконання виконавчого листа №340/2208/20, виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження винесена з порушенням приписів статті 39 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки рішення суду не виконано в повному обсязі, зокрема, не здійснено виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 23 травня 2020 року по 31 грудня 2020 року відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили.

II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у справі №340/2208/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області (далі - ГУ ПФУ у Кіровоградській області) та зобов`язано зарахувати ОСОБА_1 в суддівський стаж для виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме:

- 03 роки 10 місяців 28 днів строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі Волгоградська вища слідча школа МВС СРСР, який прирівнюється до проходження військової служби;

- строк роботи на посаді слідчого Слідчого відділення УВС Кіровоградського райвиконкому - 2 роки 03 місяці 17 днів;

- строк роботи на посаді виконуючої обов`язки слідчого Слідчого відділення Южноукраїнського MB УМВС України в Миколаївській області в період: з 15 лютого 1989 року по 15 листопада 1989 року - 09 місяців 01 день, з 31 грудня 1993 року по 23 лютого 1994 року - 01 місяць 23 дні, з 30 травня 1994 року по 28 червня 1994 року - 29 днів, 04 липня 1994 року по 04 серпня 1994 року - 01 місяць 01 день, з 20 грудня 1995 року по 25 листопада 1996 року - 11 місяців 06 днів.

Також зобов`язано здійснити перерахунок призначеного щомісячного довічного утримання судді у відставці з 23 травня 2020 року та виплатити перераховане з урахуванням виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за цей період.

4. 06 листопада 2020 року на виконання зазначеного рішення суду видано виконавчий лист №340/2208/20.

5. 29 січня 2021 року головним державним виконавцем Відділу Борисенко Л.П. (далі - Виконавець, державний виконавець) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №340/2208/20, виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом (ВП №64321404). Боржнику - ГУ Пенсійного фонду України в Кіровоградській області Виконавцем встановлено строк для добровільного виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

6. На виконання рішення суду боржником до відділу 10 лютого 2021 року надано лист №1100-0802-8/7479 з додатками, яким повідомлено, що позивачці зараховано в суддівський стаж для виплати щомісячного грошово утримання судді у відставці строк навчання та строк роботи в посаді слідчого зазначений в рішенні Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року, а також здійснено перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 23 травня 2020 року по 31 січня 2021 року та сума доплати складає 241 527,94 грн. Також зазначено, що виплата донарахованої суми, яка перевищує бюджетні призначення на поточний рік буде здійснена за наявності відповідною фінансування з Державного бюджету України.

7. 30 березня 2021 року Виконавцем направлено на адресу ГУ Пенсійного фонду України в Кіровоградській області вимогу (вих. №9366/04.1-27), в якій вказано, що у межах виконавчого провадження №64321404 боржник здійснив нарахування, але зобов`язаний здійснити виплату за вказаним нарахуванням у повному обсязі відповідно до рішення суду. Оскільки рішення суду в частині виплати перерахованих з урахуванням виплачених сум щомісячною довічного грошового утримання судді у відставці не виконано, доказів виконання рішення суду в цій частині не надано, державним виконавцем вимагається від боржника протягом п`яти робочих днів з моменту отримання вимоги, повідомити Відділ з наданням підтверджуючих документів, про вжиті заходи за для повного виконання даного рішення суду.

8. На виконання вищезазначеної вимоги ГУ Пенсійного фонду України в Кіровоградській області надано лист від 09 квітня 2021 року (вих. №1100-08-8/16153) з додатками, яким повідомлено Виконавця про розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2021 року, про розмір заборгованості з виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період і 23 грання 2020 року по 31 грудня 2020 року. Також боржник зазначив, що у затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 126 бюджеті Пенсійною фонду України на 2021 рік не передбачені суми на поточний рік для погашення пенсійних виплат за рішеннями судів, зокрема для Кіровоградської області.

9. 14 квітня 2021 року державним виконавцем направлено боржнику вимогу за (вих. №13868/04.1-27), у якій встановлено строк для наданням підтверджуючих документів про вжиті заходи для повного виконання рішення суду, зокрема, звернення до Пенсійного фонду України щодо збільшення видатків на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. Також попереджено боржника про відповідальність за невиконання вимог Виконавця відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII.

10. У свою чергу, ГУПФ в Кіровоградській області листом від 23 квітня 2021 року №1100-0802-8/18077 повідомило, що органами Пенсійного фонду України щомісячне грошове утримання суддям у відставці виплачується за рахунок Державного бюджету України, за окремою бюджетною програмою, в межах фінансування та в порядку їх календарної черговості надходження. Разом з тим, управлінням направлено лист на Пенсійний фонд України від 22 квітня 2021 року № 1100-0802-5/17844 щодо виділення коштів на виконання рішень суду у справі №340/2208/20.

11. Про результати розгляду вказаного листа до теперішнього часу Відділ не повідомлено.

12. 21 травня 2021 року Виконавцем винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 5 100 грн, оскільки, боржником рішення суду не виконано без поважних причин.

13. 14 червня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу на користь держави у розмірі 10 200 грн. у виконавчому провадженні №64321404 за повторне невиконання рішення суду та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.

14. 05 липня 2021 року Виконавцем направлено до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

15. 10 серпня 2021 року Виконавцем, на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

16. Не погоджуючись із вказаною постановою та вважаючи її передчасною, позивачка звернулася з до суду.

III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено.

17.1. Визнано протиправною та скасовано постанову державною виконавця про закінчення виконавчого провадження №64321404 від 10 серпня 2021 року з примусового виконання виконавчого листа №340/2208/20, виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом.

18. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підтвердження виконання державним виконавцем виконавчого документу.

19. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

20. Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач здійснив усі заходи щодо виконання рішення суду визначені Законом №1404-VIII.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

21. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року.

22. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

23. У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказала, що судом апеляційної інстанції застосовано пункт 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18.

24. Відділ подав відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому просив залишити без змін постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року, а касаційну скаргу - залишити без задоволення.

25. У відзиві відповідач, керуючись правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі №127/522/17, вказав, що державний виконавець здійснив усі необхідні та можливі дії, передбачені Законом №1404-VIII на виконання судового рішення.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

26. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

28. Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулює Закон України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон N3477-IV).

29. Статтею 17 Закону N3477-IV регламентовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

30. За визначенням, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

31. Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

32. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

33. Згідно із пунктом 1 частини третьої, частини четвертої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

34. За приписами пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

35. Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

36. Частинами першою -третьою статті 63 Закону № 1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

38. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

39. Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

40. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що державним виконавцем були вчинені всі дії, передбачені Законом № 1404-VIII, а тому подальше перебування виконавчого листа на виконанні у державного виконавця не призвело б до виконання судового рішення. Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

41. З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII можливе у разі настання випадку, визначеного частиною третьою статті 63 Закону №1404-VIII, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов`язання здійснити особі перерахунку призначеного довічного грошового утримання, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру.

42. Також колегія суддів Верховного Суду наголошує, що частина третя статті 63 Закону №1404-VIII встановлює обов`язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника. Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 05 березня 2020 року у справі №127/522/17 - є безпідставними, оскільки правовідносини у вказаній справі та спірні правовідносини не є подібними. У справі №127/522/17 правовідносини виникли щодо виконання рішення немайнового характеру та яке неможливе виконати без участі боржника, а саме - щодо зобов`язання виконавчого комітету міської ради надати відповідну інформацію на запити.

43. Окрім того, Верховний Суд зазначає, що, враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

44. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

45. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

46. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

47. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

48. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

49. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

50. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

51. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

52. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

53. ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

54. Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

55. Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»).

56. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

57. При цьому, Верховний Суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

58. За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

59. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

60. Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.

61. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

62. Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

63. Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

64. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова відповідача від 10 серпня 2021 року про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №340/2208/20, виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом (ВП №64321404), є незаконною та підлягає скасуванню.

65. Водночас, слід зауважити на безпідставності висновків суду апеляційної інстанції про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафів та надіслання подання про вчинення злочину) є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

66. При касаційному розгляді враховано висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18.

67. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції застосував пункт 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, та дійшов помилкового висновку про законність оскаржуваної постанови.

VIІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

68. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року скасувати, залишивши в силі рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №340/5200/21.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Судді О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська