Постанова
Іменем України
27 червня 2022 року
м. Київ
справа № 341/1363/21
провадження № 61-21265 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2021 року у складі судді Гаполяка Т. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що з 16 червня 2015 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , в якому у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За період спільного проживання ОСОБА_2 тривалий час вчиняв щодо неї домашнє насильство. Зокрема, у присутності дитини душив її
за шию, штовхав та виганяв з будинку
АДРЕСА_1 , де подружжя фактично проживало. Знаючи, що вона не вміє плавати, зіштовхнув її в озеро, що знаходиться
у селі Поляна Львівської області (база відпочинку «Казан резорт»),
чим вчинив домашнє насильство у формі фізичного насильства. Крім того, словесно погрожував вбити її, викинути з будинку особисті речі, залякував та позбавляв можливості спілкуватися з сином, словесно принижував
її в присутності сина, забороняв спілкуватися та зустрічатися з друзями, батьками, рідними, не дозволяв влаштовуватися на роботу, чим вчинив дії психологічного насильства. ОСОБА_2 не давав доступу до коштів сім`ї, дозволяв купувати особисті речі тільки з його згоди, не обговорював
із нею інформацію про ведення спільного господарства та щодо спільного майна, фінансові питання вирішував завжди особисто, придбавав нерухоме майно на підставних осіб, чим вчинив домашнє насильство у формі економічного насильства.
Зазначала, що у результаті чергового конфлікту 16 липня 2021 року працівником поліції відносно кривдника - ОСОБА_2 винесено терміновий заборонний припис (серія АА № 182330), яким останньому заборонено у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, тобто з нею, строком на 5 діб, з 19 год. 20 хв. 16 липня 2021 року до 19 год. 20 хв. 21 липня 2021 року.
Заявник указувала, що неправомірні дії ОСОБА_2 носять систематичний характер, а тому наявні підстави вважати, що він може продовжувати вчиняти домашнє насильство, що створює загрозу її життю та здоров`ю, а також життю та здоров`ю сина.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис ОСОБА_2 строком на шість місяців, заборонивши йому:
- наближатися на відстань менше 300 м до місця її проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
- вести листування, телефонні розмови та контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто й через третіх осіб;
- обмежити спілкування з постраждалою дитиною - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати її, якщо вона
за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкувати з нею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області
від 30 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 .
Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав
ОСОБА_2 , строком на шість місяців:
- заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 м
до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні розмови
з ОСОБА_1 та контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто й через третіх осіб;
- обмежено спілкування з постраждалою дитиною - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкувати з нею.
Суд першої інстанції, надавши оцінку наданим доказам і встановивши фактичні обставини спору, зробив висновок про наявність обґрунтованих ризиків вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявника.
Районним судом надано відповідну оцінку терміновому заборонному припису стосовно кривдника, застосовано норми Закону України
«Про запобігання та протидію домашньому насильству», враховано судову практику Верховного Суду у справах про видачу обмежувального припису.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 листопада
2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства.
Апеляційний суд урахував, що у терміновому заборонному приписі стосовно кривдника від 16 липня 2021 року вказано, що такий винесено працівником поліції стосовно ОСОБА_2 у зв`язку із вчиненням останнім домашнього насильства психологічного характеру стосовно постраждалої особи - ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 не оскаржив вказаний терміновий заборонний припис.
Суд апеляційної інстанцій відхилив посилання ОСОБА_2 про те,
що матеріали справи не містять інших доказів вчинення ним домашнього насильства та притягнення його у зв`язку з цим до адміністративної відповідальності (стаття 173-2 КУпАП), оскільки у даному спорі сам по собі факт непритягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
Крім того, судом першої інстанції не порушено норми процесуального права. У даній категорії справ повідомлення учасників справи про дату, час
та місце розгляду справи телефонограмою є належним способом такого повідомлення й відповідає вимогами процесуального закону.
Апеляційний суд зазначив, що рішення районного суду не порушує права
та інтереси малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як обмежено лише спілкування ОСОБА_2
з постраждалою дитиною, а не заборонено таке спілкування. При цьому ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися до органу опіки
та піклування із заявою про встановлення способів участі батька
у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Судом апеляційної інстанції враховано відповідні правові висновки Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвали нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також суд першої інстанції розглянув справу
за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року клопотання
ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 16 листопада 2021 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 341/1363/21 із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій
не враховано судову практику Верховного Суду у подібних справах,
норми Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». ОСОБА_1 не надала доказів того, що ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство відносно неї, а судами зроблено висновки
по суті вирішення спору без належної оцінки ризиків продовження
чи повторного вчинення домашнього насильства. При цьому не надано оцінку наданим ним доказам, які спростовують доводи ОСОБА_1
про його неправомірну поведінку. Оскаржувані судові рішення
не відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Вказує, що він не притягався до адміністративної відповідальності
за вчинення домашнього насильства (стаття 173-2 КУпАП). Із термінового заборонного припису від 16 липня 2021 року не можна зробити висновок про те, що він вчинив домашнє насильство у формі психологічного насильства відносно ОСОБА_1 , тому документ не може бути належним доказом у справі. При цьому у рішенні суду першої інстанції неправильно зазначено строк указаного термінового заборонного припису.
Вважає, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно нього виключно з метою розірвати міцний емоційний зв`язок між ним та їх сином, заборонити йому зустрічатися з сином та брати участь у його вихованні. Такі дії останньої порушують не лише його права та інтереси, а й права та інтереси їх сина, негативно впливають на його психологічний та емоційний стан.
ОСОБА_1 змінила місце проживання за власним бажанням, вона
не має наміру зберегти сім`ю.
Крім того, його не було належним чином повідомлено районним судом
про дату, час і місце розгляду справи, справу розглянуто без його участі, судове рішення йому не надсилалося.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає
права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,
що регулює спірні відносини.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14, 17 частини першої статті 1 Закону України
«Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї
чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім
чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають
(не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно
від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України
«Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань
до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання
та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу,
яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання
та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається
на підставі оцінки ризиків.
Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається
на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання
та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків -
це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві
про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини,
що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису,
та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту наведених норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності
та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:
від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження
№ 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі
№ 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року
у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20; від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21, провадження № 61-7884св21 та інших.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі
яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними
є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи,
які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,
не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81
ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 указувала, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї фізичне, психологічне та економічне насильство, у зв`язку з чим зверталася
до правоохоронних органів, а за наслідками конфлікту 16 липня 2021 року, який стався між нею та ОСОБА_2 в присутності їх сина та її батька, працівником поліції винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника - ОСОБА_2 .
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, правильно встановивши фактичні обставини справи, зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 . Заявником у справі надано достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому, у зв`язку із не виданням обмежувального припису ОСОБА_2 , тобто нею виконано свій процесуальний обов`язок у силу положень статей 12 81 ЦПК України.
Зроблені судами попередніх інстанцій висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах, застосовані судами правові позиції є релевантними до спірних правовідносин (частина четверта статті 263 ЦПК України). При цьому судова практика з указаного питання є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.
Із цих самих підстав відхиляються посилання заявника касаційної скарги
про неврахування судами попередніх інстанцій відповідних правових висновків Верховного Суду при вирішенні спору та помилкове врахування правових позицій, викладених Верховним Судом у справах, які не є подібними до цієї справи.
Крім того, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником касаційної скарги норм матеріального права та до незгоди із ухваленими судовими рішенням по суті вирішення спору, що не може бути підставою
для скасування оскаржуваних судових рішень.
Судами надано оцінку терміновому заборонному припису від 16 липня
2021 року серії АА № 182330, яким кривднику ОСОБА_2 заборонено у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою - ОСОБА_1 , строком на 5 діб, з 19 год. 20 хв. 16 липня 2021 року
до 19 год. 20 хв. 21 липня 2021 року. Такий терміновий заборонний припис стосовно кривдника є одним із спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, який виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
Посилання касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не вчиняв домашнє насильство відносно ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за такі дії не притягався відхиляються Верховним Судом, оскільки вони були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції
з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи,
яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому суди, задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, виходили не з факту притягнення заінтересованої особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, а з сукупності доказів, які належним чином ними оцінено.
Сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності
не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
Крім того, відхиляються доводи ОСОБА_2 щодо порушення районним судом норм процесуального права, у тому числі й про те, що його
не було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та надаючи оцінку відповідним доводам апеляційної скарги, правильно виходив із того, що такі доводи спростовуються матеріалами справи, а саме - телефонограмою
від 29 липня 2021 року, складеною секретарем судового засідання,
про повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи (а. с. 26). А згідно з частиною дев`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема, мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення
або виклику.
При цьому враховано положення статті 350-5 ЦПК України, зокрема, що суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду,
а також те, що неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, у тому числі і цікавитися рухом справи.
Колегія суддів погоджується з висновками судів і про те, що рішення
про задоволення заяви про видачу обмежувального припису не порушує права та інтереси малолітнього ОСОБА_3 , оскільки судами вирішено лише обмежити спілкування ОСОБА_2 з дитиною,
а не заборонено таке спілкування.
Посилання заявника касаційної скарги, що ОСОБА_1 звернулася
до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно нього виключно з метою розірвати міцний емоційний зв`язок між ним та сином,
а також, що оскаржувані судові рішення негативно вплинуть на емоційний стан дитини є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це
не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування,
що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду
на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити
без задоволення.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області
від 30 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного
суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць