№ 341/363/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

10 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 341/363/16

провадження № 61-9695св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач - Височанківська сільська рада Галицького району Івано-Франківської області,

третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області, у складі судді

Король І. Л., від 04 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д., від 13 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід

ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на спадкове майно, зокрема, п`ять земельних ділянок, загальною площею 0, 6785 га, що знаходяться в с. Височанка Галицького району

Івано-Франківської області, а також домоволодіння, по

АДРЕСА_1 .

07 листопада 2008 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким зазначене майно заповів позивачу.

Однак, після смерті ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на вказані земельні ділянки та домоволодіння в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

У червні 2016 року, заявивши самостійні вимоги на предмет спору,

третя особа ОСОБА_2 звернувся із позовом до Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області та ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.

Позов ОСОБА_2 мотивований тим, що 05 вересня 2013 року його батько ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів йому житловий будинок та приналежні до нього прибудови по АДРЕСА_1 .

Оскільки він постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів, ОСОБА_2 просив встановити факт його постійного проживання разом із спадкодавцем

ОСОБА_3 у зазначеному будинку та визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку площею 0, 1576 га, на якій розташоване вказане домоволодіння.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13 липня 2016 року позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_1 .

Інформація про рух справи в судах

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області

від 24 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на земельні ділянки: площею 0,2379 га кадастровий номер 2621281301:01:001:0251 та площею 0,1470 га кадастровий номер 2621281301:01:001:0249, що в урочищі «Вище Цвинтаря» в с. Височанка Галицького району Івано-Франківської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; площею 0,0907 га кадастровий номер 2621281301:01:001:0250 та площею 0,0322 га кадастровий номер 2621281301:01:001:0252, що по

АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби.

В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позов ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 0, 1576 га, що по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 2621281301:01:001:0248, та житловий будинок загальною площею

36, 3 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: стайнею, стодолою, двома шопами, вбиральнею, воротами, колодязем, що по АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявний заповіт спадкодавця ОСОБА_3 від 05 вересня 2013 року скасовує заповіт

від 07 листопада 2008 року в частині розпорядження домоволодінням

по АДРЕСА_1 , яке спадкодавець заповів ОСОБА_2 , крім того, спірне домоволодіння знаходиться на земельній ділянці площею 0, 1576 га, з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва. При цьому до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, із збереженням її цільового призначення.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що згідно довідки Височанківської сільської ради від 16 березня 2016 року № 75 ОСОБА_3 на день смерті проживав із сином ОСОБА_2 по

АДРЕСА_1 , що підтверджено також показаннями допитаних в судовому засіданні свідків.

Таким чином ОСОБА_2 є таким, що прийняв спадщину після смерті батька.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 липня

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що в оскаржуваній частині судом першої інстанції повно і всебічно встановлено обставини справи й визначено правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосовано правові норми та ухвалено законне й справедливе рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалося та не переглядалось.

Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 18 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення позову ОСОБА_2 про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на земельну ділянку площею 0, 1576 га, що по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для індивідуального

житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 2621281301:01:001:0248, скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

від 18 липня 2017 року в частині вирішення позовів про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що по

АДРЕСА_1 , а також в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 залишено без змін.

Скасовуючи судові рішення, колегія суддів вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували положення статті 1225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та передчасно визнали за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0, 1576 га в розмірі, належному спадкодавцю, оскільки він ОСОБА_2 , як спадкоємець домоволодіння, має право лише на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Спадкування ж решти цієї ділянки здійснюється на загальних підставах.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Галицького районного суду від 04 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку площею 0, 1576 га, по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 2621281301:01:001:0248.

Позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом право власності на земельну ділянку площею 0, 1576 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 2621281301:01:001:0248.

Скасовано вжиті судом заходи забезпечення позову.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 16 березня 2020 року у справі

№ 675/2372/16-ц щодозастосування положень частин другої і третьої статті 1225 ЦК України, встановивши, що спірна земельна ділянка була надана спадкодавцю у власність у межах відповідних нормативів для будівництва і обслуговування будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що перейшло у власність спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 , дійшов висновку що спірна земельна ділянка також переходить у власність ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В поданій у червні 2021 року касаційній скарзі на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмовити в задоволенні вимог позову ОСОБА_2 щодо визнання в порядку спадкування права власності на земельну ділянку площею 0, 1576 га, по

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2621281301:01:001:0248.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 червня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області

від 04 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у цивільній справі № 341/363/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в цій же справі.

Також ОСОБА_1 вказує на порушення норм процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про призначення комплексної судової будівельно-технічної та земельної експертизи.

Вважає, що положення статті 1225 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, а судами попередніх інстанцій допущено довільне трактування норм законодавства щодо спадкування, оскільки в заповіті на користь ОСОБА_2 зазначено тільки про житловий будинок і не згадано земельну ділянку, на якій цей будинок знаходиться.

Стверджує, що суд першої інстанції не повно та не всебічно з`ясував фактичні обставини справи, не дослідив докази по справі, не надав сторонам можливості виступити в дебатах, а апеляційний суд формально підійшов до вирішення спору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення та закрити касаційне провадження відповідно до пункту 4 частини першої

статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно довідки Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 08 квітня 2016 року № 85, за батьком ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , значився житловий будинок, побудований у 1945 році по АДРЕСА_1 , який він 30 червня 1996 року заповів своєму сину ( ОСОБА_3 ).

Спірна земельна ділянка була надана спадкодавцю у межах відповідних нормативів, для будівництва і обслуговування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

07 листопада 2008 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів своїй онуці ОСОБА_1 житловий будинок та приналежні до нього прибудови, що знаходяться в с. Височанка Галицького району Івано-Франківської області,

а також земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,6785 га, що розташована в с. Височанка Галицького району Івано-Франківської області.

Разом з тим, 05 вересня 2013 року ОСОБА_3 складено заповіт, яким житловий будинок по АДРЕСА_1 та приналежні до нього прибудови він заповів своєму сину ОСОБА_2 .

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) заповіт ОСОБА_3 від 05 вересня 2013 року (номер у Спадковому реєстрі 55020463) є чинним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 прийняла спадщину в порядку передбаченому частиною першою статті 1269 ЦК України.

Згідно довідки Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 16 березня 2016 року № 75 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті був зареєстрований один, а проживав із сином ОСОБА_2 однією сім`єю за адресою:

АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною першою статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Правові висновки щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі

№ 263/6022/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.

Отже, вказані норми права встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд. Власник, визначаючи юридичну долю збудованих будівель та споруд, одночасно визначає і долю земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Розмір присадибної ділянки (для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), на отримання якої у селах із земель державної або комунальної власності мають право громадяни України, складає не більше 0,25 га (пункт «г» частини першої статті 121 ЗК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами другою-шостою статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Аналіз частин другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що: по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту; по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Суди встановили, що перший заповіт ОСОБА_3 від 07 листопада

2008 рокуна користь ОСОБА_1 стосувався житлового будинку

по АДРЕСА_1 та земельних ділянок належних спадкодавцю, у тому числі ділянки площею 0, 1576 га кадастровий номер 2621281301:01:001:0248 для будівництва та обслуговування цього житлового будинку.

Натомість згідно із заповітом від 05 вересня 2013 року ОСОБА_3 заповів належний йому будинок по АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 .

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 675/2372/16-ц дійшов висновку, що до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 11 листопада 2020 року у справі № 159/2421/19, від 09 жовтня 2019 року у справі № 601/568/16.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Врахувавши цільове призначення спірної земельної ділянки, що належала спадкодавцю на праві власності, волю ОСОБА_3 , який заповів належний йому будинок ОСОБА_2 , та відсутність у заповіті від 05 вересня

2013 року будь-яких застережень щодо розміру земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування будинку, а також єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 в частині визнання за ним права власності на земельну ділянку, площею 0, 1576 га кадастровий номер 2621281301:01:001:0248.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у розглядуваній справі № 341/363/16-ц (провадження № 61-31063св18), підлягають відхиленню, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 березня 2020 року в справі

№ 675/2372/16-ц відступив від цих висновків.

За встановлених фактичних обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні клопотань ОСОБА_1 про призначення комплексної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи, навівши відповідні мотиви, з якими погоджується і Верховний Суд.

Крім того, ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області

від 13 листопада 2019 року за клопотаннями представника позивача - ОСОБА_5 та третьої особи ОСОБА_2 було призначено судову земельно-технічну експертизу.

25 вересня 2020 року від представника позивача - ОСОБА_5 та представника третьої особи - ОСОБА_6 надійшли клопотання про відмову від проведення експертизи та повернення матеріалів без виконання експертизи, які були задоволені судом.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а саме непроведення судових дебатів, не вплинуло на правильність вирішення розглядуваної справи по суті.

За змістом частини третьої статті 411 ЦПК України, порушення судами норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення у випадку, якщо ці порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому підстава для скасування судових рішень, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, застосовується виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу.

ОСОБА_1 було реалізовано право на апеляційний перегляд справи та забезпечено можливість доводити свої вимоги та заперечення проти позову ОСОБА_2 в судах всіх інстанцій, де справа фактично розглядалась двічі у період із 2016 по 2021 роки.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішення районного суду та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Підстави для закриття касаційного провадження у справі, передбачені

пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України, як про це просив

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області

від 04 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В Синельников С. Ф. Хопта