№ 342/971/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 342/971/18

провадження № 61-225св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Котиківська сільська рада Городенківського району Івано-Франківської області,

треті особи: ОСОБА_2 , Центр надання адміністративних послуг Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2019 року у складі судді Ничик Г. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, треті особи: ОСОБА_2 , Центр надання адміністративних послуг Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину нерухомого майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що він з 05 січня 1979 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 до часу її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та постійно проживав з нею однією сім`єю без реєстрації шлюбу в житловому будинку АДРЕСА_1 . Вони вели спільне господарство, у період з 1979 року до 1980 року знесли старий житловий будинок на АДРЕСА_1 та побудували на його місці новий житловий будинок.

Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 було оформлено на ОСОБА_4 .

Спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 , яка померла 1978 року, була ОСОБА_3 та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 лютого 1989 року ОСОБА_3 успадкувала після померлої ОСОБА_4 цегляний будинок АДРЕСА_2 .

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2018 року у справі № 342/352/18 встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 30 березня 2016 року до 16 лютого 2018 року на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 вважає, що житловий будинок АДРЕСА_1 є новим житловим будинком і не належав ОСОБА_4 , оскільки був побудований ним спільно з ОСОБА_3 , тому не входив до складу спадкового майна та не міг бути включений до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а належав йому разом з ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 починаючи з 05 січня 1979 року та до часу її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 лютого 1989 року, видане нотаріусом Городенківської державної нотаріальної контори Паньківим Д. М. на ім`я ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_1 ), який належав померлій ОСОБА_4 ;

- скасувати державну реєстрацію права особистої власності ОСОБА_3 на зазначений житловий будинок з господарськими будівлями, здійснену 23 жовтня 1993 року за № 1873, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 25 лютого 1989 року Городенківською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 177;

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нерухоме майно, зокрема житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , починаючи з 05 січня 1979 року до часу смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 лютого 1989 року, видане державним нотаріусом Городенківської державної нотаріальної контори Паньків Д. М., на ім`я ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Скасовано державну реєстрацію права особистої власності ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , здійснену 23 жовтня 1993 року за № 1873, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 25 лютого 1989 року Городенківською державною нотаріальною контрою, зареєстрованого в реєстрі за № 177.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташованими на АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1979 року проживали однією сім`єю, спільно побудували і обладнали житлове господарство, тому відповідно до частини четвертої статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) це майно є їхньою спільною власністю як таке, що набуто в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї. Їхні частки є рівними та є підстави визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .

Зазначене також підтверджує факт фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , починаючи з 05 січня 1979 року до часу смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 лютого 1989 року видане на цегляний житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , який побудований у 1980 році, тобто після смерті ОСОБА_4 , і, відповідно, їй не належав, та при його видачі в порушення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР не було перевірено склад спадкового майна, є підстави для визнання цього свідоцтва недійсним, та, як наслідок, і скасування державної реєстрації права особистої власності ОСОБА_3 на зазначений житловий будинок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повною мірою з`ясували фактичні обставини справи, не дослідили і не дали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, оскільки не звернули уваги на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого було заявлено ОСОБА_2 .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що строк позовної давності ним не пропущений, оскільки про порушення свого права він дізнався лише 19 вересня 2016 року.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року ОСОБА_2 продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У березні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року і витребувано із Городенківського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 342/971/18.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до довідки виконавчого комітету Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 06 вересня 2016 року № 712 та паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 18 квітня 1979 року зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 .

З паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 вбачається, що 28 грудня 1960 року Єрмаковським відділом реєстрації актів цивільного стану Республіки Казахстан між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб.

Згідно з архівними довідками Відкритого акціонерного товариства «Еліта» від 28 травня 2010 року про заробітну плату ОСОБА_5 у колишньому Городенківському бурякорадгоспі з 1970 року до 1977 року вбачається, що ОСОБА_5 працювала в Городенківському бурякорадгоспі та отримувала заробітну плату в період 1970-1977 років, а також, що такі довідки адресовані їй у радгосп «25 лет Октября» Лайшевського району м. Казань Республіки Татарстан Російської Федерації.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 30 березня 2016 року відділом реєстрації актів цивільного стану виконавчого комітету Лайшевського муніципального району Республіки Татарстан Російської Федерації громадянка Російської Федерації ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Лайшево Лайшевського району Республіки Татарстан Російської Федерації, актовий запис про смерть № 82.

Згідно з довідками Рашківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 27 серпня 2018 року № 496 ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала в с. Якубівка, до складу її сім`ї входили дві дочки: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується погосподарською книгою № 6 та особовим рахунком № НОМЕР_3 за 1974-1976 роки. За період 1977-1979 роки погосподарські книги в сільській раді відсутні, а з 1980 року в погосподарських книгах записи про ОСОБА_5 та членів її сім`ї відсутні.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 19 вересня 2016 року № 789 та будинкової книги в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та з 18 квітня 1979 року - ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 16 лютого 2018 року виконавчим комітетом Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області.

Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 1979 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - час смерті ОСОБА_3 , однак враховуючи те, що ОСОБА_1 вважався таким, що перебував у шлюбі до 29 березня 2016 року, суд встановив факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 саме з 30 березня 2016 року.

Відповідно до записів погосподарської книги за 1967-1970 роки № 7 особовий рахунок № НОМЕР_5 , житловий будинок на АДРЕСА_1 був зареєстрований в Котиківській сільській раді в ньому проживала ОСОБА_4 , цей будинок збудований 1900 року, а згідно з погосподарською книгою № 7 за 1971-1973 роки, особовий рахунок № НОМЕР_6 , рік побудови цього будинку до 1918 року в особистому користуванні господарства знаходиться земельна ділянка, площею 0,30 га.

Згідно із заповітом від 25 квітня 1977 року, посвідченим нотаріусом Городенківської державної нотаріальної контори Григорович А. Д. та зареєстрованим у реєстрі за № 924, ОСОБА_4 заповіла все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, на користь ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , виданим 16 січня 1978 року Городенківським відділом реєстрації актів цивільного стану.

07 квітня 1983 року виконавчим комітетом Городенківської міської ради на виконання свого рішення від 18 березня 1983 року № 22 видано свідоцтво № 1717 про право власності на жилий будинок, згідно з яким в цілому жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 .

У цей же день жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами зареєстрований за ОСОБА_4 в Коломийському міському бюро технічної-інвентаризації.

25 лютого 1989 року державним нотаріусом Городенківської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 177.

Відповідно до цього свідоцтва про право на спадщину за заповітом спадкове майно складається з цегляного будинку, житловою площею 41,1 кв. м, позначеного в плані під літ. «А», літньої кухні літ. «Б», двох сараїв літ. «В», «Г», підвалу літ. «Г», сараю літ. «Д», вбиральні літ. «Ж», огорожі, воріт, розташованих на земельній ділянці площею 600 кв. м, на АДРЕСА_1 , що належав померлій ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_8 , виданого 07 квітня 1983 року виконавчим комітетом Городенківської міської ради.

07 грудня 1988 року Коломийським міським бюро технічно-інвентаризації виготовлено технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду, згідно з яким житловий будинок, позначений в плані під літ. «А», має такі характеристики: фундамент з каменю, стіни з цегли, житлова площа 41,9 кв. м. Крім того, у технічному паспорті відображені господарські будівлі та споруди: літня кухня літ. «Б», два сараї літ. «В», «Г», підвал літ. «Г», сарай літ. «Д», вбиральня літ. «Ж», огорожа та ворота.

23 жовтня 1993 року Коломийським міським бюро технічної-інвентаризації зареєстровано право особистої власності на успадковане нерухоме майно в цілому за ОСОБА_3 .

Відповідно до оціночного акта від 21 вересня 1980 року № 1 рік побудови житлового будинку на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , - 1980 рік, що також зазначено в довідці-характеристиці № 2201, виданій 07 грудня 1988 року Коломийським міським бюро технічно-інвентаризації. Крім того, в цій довідці заначено процент зносу будинку - 0 %, а у 1984 році - 5 %.

24 вересня 1980 року складено оціночний акт № 2 літньої кухні на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , в якому заначено процент зносу літньої кухні - 0 %.

Постановою Верховної Ради України від 15 листопада 1996 року N 519/96-ВР «Про зміну меж міста Городенка Городенківського району Івано-Франківської області» виділено з меж міста Городенка Городенківського району Івано-Франківської області територію колишнього села Котиківка в окремий населений пункт і відновлено йому найменування - село Котиківка.

Відповідно до заповіту від 25 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу Яшан Р. Р., зареєстрованого в реєстрі за № 646, ОСОБА_3 заповіла все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, що буде належати їй на день її смерті, та все те, що вона за законом матиме право, ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позову у цій справі є вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину нерухомого майна.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України).

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд розглядає справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначено у частині першій статті 315 ЦПК України.

Вимоги до змісту рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, викладено у частині першій статті 319 ЦПК України.

Так, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Виходячи зі змісту позовної вимоги про встановлення факту фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 позивач фактично намагається довести факт того, що він починаючи з 05 січня 1979 року проживав з ОСОБА_3 . Встановлення цього факту йому потрібне для визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та його.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено і не спростовано матеріалами справи те, що згідно з довідкою виконавчого комітету Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 06 вересня 2016 року № 712 та паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 03 липня 2001 року Городенківським районним відділом управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 з 18 квітня 1979 року зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також цим рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дійсно зареєстрований та проживає в господарстві на АДРЕСА_1 , головою якого була ОСОБА_3 .

Отже, з 05 січня 1979 року до часу смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали спільно однією сім`єю в цивільному (незареєстрованому) шлюбі, спільно вели господарство, обробляли земельні ділянки, вели будівництво господарства, побудували новий житловий будинок на існуючій земельній ділянці замість старого житлового будинку.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що фактичне припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 породжує юридичні наслідки для позивача, цей факт доведено наявними в матеріалах справи доказами.

Разом з цим, виходячи зі змісту положень статей 46 47 48 ЦПК України, які регулюють питання цивільної процесуальної правосуб`єктності, висновок суду по суті позовних вимог не може стосуватися прав суб`єктів матеріальних відносин, які померли. Цей юридичний факт установлено у судовому рішенні і визнання його в резолютивній частині є незаконним.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту фактичного припинення шлюбних відносин, допущені порушення норм матеріального і процесуального права не виправив.

Зважаючи на те, що у справі не вимагаються збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та ухвалення в цій частині позовних вимог нового рішення про відмову в їх задоволенні.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 лютого 1989 року

У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми, у тому числі щодо обсягу спадкової маси та кола спадкоємців за законом Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).

Статтею 524 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (стаття 525 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до довідки виконавчого комітету Городенківської міської ради народних депутатів від 03 лютого 1989 року ОСОБА_3 з 1977 року проживала в будинку АДРЕСА_3 , який належав ОСОБА_4 , тому ОСОБА_3 як спадкоємець ОСОБА_4 фактично прийняла спадщину.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

На підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (пункт 23 Інструкції).

Відповідно до пункту 27 Інструкції в разі будівництва, з дозволу виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, будинку взамін старого, що підлягає знесенню, після закінчення будівництва та прийняття нового будинку в експлуатацію, забудовнику повинно бути видано на підставі відповідного рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих свідоцтво про право власності, а старий правовстановлюючий документ відбирається та погашається.

Згідно з Переліком правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (додаток № 1 до Інструкції) до таких документів віднесено, зокрема, свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів та свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріальними конторами, а також заповіти з нотаріальними написами про право на спадщину.

Відповідно до пункту 126 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 у редакції, чинній на час відкриття спадщини, державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад і місце знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво, з`ясовує коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині, а також перевіряє в державній нотаріальній конторі чи виконавчому комітеті відповідної місцевої Ради депутатів трудящих, який посвідчив заповіт, чи не скасований він.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частина четверта статті 368 ЦК України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і підтверджено показаннями свідків те, що з 1979 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом, спільною працею і за спільні кошти перебудували старий будинок 1900 року побудови на новий цегляний житловий будинок АДРЕСА_1 , а також побудували господарські споруди та вели спільне господарство.

Таким чином, зазначений цегляний житловий будинок та господарські будівлі збудовано в 1980 році, не належали спадкодавцю ОСОБА_4 та не могли бути включені до спадкового майна.

Свідоцтво про право власності на жилий будинок № НОМЕР_8 , видане 07 квітня 1983 року виконавчим комітетом Городенківської міської ради на ім`я ОСОБА_4 , було видано через п`ять років після її смерті, а також в порушення вимог пункту 27 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом не було перевірено склад спадкового майна, зокрема, чи належав на момент смерті ОСОБА_4 спірний цегляний житловий будинок.

Відповідно до положень статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно зі статтею 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 ЦК України.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз положень зазначених норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Згідно із статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18), від 20 жовтня 2021 року у справі № 307/2463/15-ц (провадження № 61-16959св20) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, встановивши, що спірний будинок був побудований ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за спільні кошти, тому він є об`єктом спільної власності, їхні частки у майні є рівними і ОСОБА_1 належить право власності на 1/2 частини спірного будинку, а оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_3 на весь будинок, порушує право ОСОБА_1 як співвласника будинку на володіння своєю часткою у спільному майні і йому належить право власності на 1/2 частини цього будинку.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про пропуск строку позовної давності необхідно зазначити таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною першою статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники, як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 11 лютого 2019 року ОСОБА_2 , який є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, від імені якого діяв адвокат Візінський В. В., подав до суду письмові пояснення із клопотанням про застосування строку позовної давності.

Проте матеріали справи не містять заяви відповідача Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області про застосування строку позовної давності.

Однак, оскільки правовідносини у цій справі виникли в 1989 році у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом, то відповідно до частини першої статті 5 ЦК України до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги ЦК Української РСР 1963 року.

Статтею 75 ЦК Української РСР визначено, що позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі статтею 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 про порушення свого права дізнався лише у вересня 2016 року після отримання відповіді Коломийського міського бюро технічно-інвентаризації щодо надання документів про право власності на спірний будинок.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про встановлення факту фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , починаючи з 05 січня 1979 року до часу смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги, а в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , починаючи з 05 січня 1979 року до часу смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , починаючи з 05 січня 1979 року до часу смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.

В іншій частині рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк