Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 343/1960/17

провадження № 61-12177св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Гошівська сільська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2017 року у складі судді Андрусіва І. М. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Василишин Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом, у якому просили поновити їх особисті немайнові права шляхом повернення їм нерухомого майна - садиби, яка знаходиться на АДРЕСА_1 ; стягнути з Гошівської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 200 000, 00 грн відшкодування завданої майнової шкоди та 50 000, 00 грн відшкодування завданої моральної шкоди.

Позивачі обґрунтовували заявлені вимоги тим, що 25 березня 1976 року виконком Гошівської сільської Ради депутатів трудящих на підставі рішення № 6 надав ОСОБА_2 право будівництва індивідуального жилого будинку у с. Гошів на земельній ділянці, площею 0, 79 га, яка знаходилася у її користуванні. Згідно з генеральним планом с. Гошів та рішенням Гошівської сільської ради від 17 червня 2004 року № 280-13/2004 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельні ділянки, загальною площею 0, 7362 га, у тому числі земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0, 2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 0, 4862 га, для ведення особистого селянського господарства, яка примикає до ділянки № НОМЕР_1 .

16 грудня 2009 року Гошівською сільською радою рішенням №906-5/2009 затверджено уточнені площі земельних ділянок, які передані у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а саме необґрунтовано і безпідставно зменшено розмір земельної ділянки, наданої їм для ведення особистого селянського господарства з 0, 4862 га до 0, 3257 га, тобто, земельну ділянку, площею 0, 1738 га Гошівська сільська рада незаконно відчужила під приводом її належності до складу прибережної захисної смуги, при цьому акт прибережної захисної смуги відсутній.

Позивачі вважали, що Гошівська сільська рада незаконно змінила категорію земельної ділянки - садиби, площею 0, 1738 га, порушила вимоги до ведення Державного земельного кадастру України, знищила межі садиби, що підтверджується експлікацією земель. Відомості про те, що на річці Лужанка встановлена прибережна захисна смуга у с. Гошів, не відповідають дійсності, оскільки Комісією з проведення реорганізації управління Держкомзему у Долинському районі у листі від 25 серпня 2011 року № 06/0055 зазначено, що смуга відведення перебуває на стадії уточнення. Прибережної захисної смуги на р. Лужанка не встановлено, а отже, підстави для уточнення площ їхньої земельної ділянки у сільської ради відсутні. Разом з тим, оскільки огорожа садиби відсутня, щорічно знищується урожай на ній, в результаті чого позивачам завдається майнова та моральна шкода Гошівською сільською радою.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Гошівської сільської ради про поновлення порушеного особистого немайнового права та відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що рішення Гошівської сільської ради від 16 грудня 2009 року № 906-25/2009, яким затверджено уточнені площі земельних ділянок, які передані у власність позивачам, є дійсним, судовим рішенням не скасоване. Суд також встановив, що гідрологічний пост Гошів функціонує та знаходиться у с. Гошів завжди на одному місці з 1958 року. Земельна ділянка, на якій розташований гідропост, знаходиться у прибережній захисній смузі р. Лужанка, належить на праві постійного користування Львівському обласному центру з гідрометеорології відповідно до державних актів, серії ЯЯ № 126568 та серії ЯЯ № 126568, виданих 28 жовтня 2011 року. Пост здійснює свою діяльність відповідно до вимог керівних документів з питань гідрометеорологічної діяльності.

Твердження позивачів про те, що будівля посту є самочинною, а також про те, що Гошівська сільська рада використовує садибу не за цільовим призначенням шляхом підроблення документів в шахрайський спосіб та незаконно відчужила їхнє нерухоме майно, а саме: сад, контурну огорожу, підземні і наземні комунікації та землю, не знайшли свого підтвердження. Як встановлено в судовому засіданні та не заперечували позивачі, вони фактично користуються спірною земельною ділянкою, зокрема, збирають урожай з плодових дерев, які на ній розміщенні та косять траву для худоби. З урахуванням наведеного також не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача суми відшкодування майнової та моральної шкоди.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2012 року, у справі № 2-157/2012, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування рішення Гошівської сільської ради від 16 грудня 2009 року № 906-25/2009, а також рішення Гошівської сільської ради від 29 червня 2011 року № 85-6/2011 про виділення земельної ділянки гідрологічному посту Гошів, а також виданого на його підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 28 жовтня 2011 року, серії ЯЯ № 126569. Крім того, ОСОБА_1 також відмовлено у задоволенні його позову до Гошівської сільської ради та Стрийського гідрометеоцентру про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відповідно до рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 травня 1996 року у справі № 2-234/1996.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявника зазначають, що суди неналежним чином оцінили надані позивачами докази та не врахували, що відповідач за рахунок землі, що належить позивачам, передав частину земельної ділянки Львівському регіональному центру з гідрометеорології. Окрім цього, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що суд першої інстанції протиправно відмовив позивачам у задоволенні клопотання про допит свідків. Судами не було повно та всебічно з`ясовані обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Також посилались на те, що постійні погрози, наклепи та образи з боку відповідача порочать честь та гідність позивачів в очах односельчан, ОСОБА_1 має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) 263 ЦПК України, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням виконкому Гошівської сільської Ради депутатів трудящих від 25 березня 1976 року № 6 згідно із затвердженим проектом планування та забудови с. Гошів, погодженим районним архітектором, надано ОСОБА_2 право будівництва індивідуального жилого будинку у с. Гошів на земельній ділянці, яка знаходиться у її користуванні. Зобов`язано забудовника після побудови нового будинку старий повністю знести.

Рішенням Гошівської сільської ради від 17 червня 2004 року № 280-13/2004 ОСОБА_2 ухвалено передати у приватну власність земельну ділянку, площею 0, 7362 га, в урочищі «За рікою», а саме: 0, 25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки); 0, 4862 га - для ведення особистого селянського господарства.

Відділом земельних ресурсів погоджено надання земельних ділянок, загальною площею 0, 7362 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 за умови виключення з площ земельних ділянок прибережної захисної смуги та погодження меж з усіма суміжними землекористувачами (обмеження та обтяження: прибережна захисна смуга р. Лужанка), про що свідчить висновок Долинського районного відділу земельних ресурсів від 27 лютого 2006 року № 58.

Рішенням Гошівської сільської ради від 16 грудня 2009 року № 906-25/2009, беручи до уваги матеріали геодезичної зйомки, затверджено уточнені площі земельних ділянок, які підлягають передачі у власність позивачам рішенням Гошівської сільської ради від 08 червня 2007 року № 148-10/2007, в розмірах: земельна ділянка, площею 0, 2500 га, - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на АДРЕСА_1 , площею 0 , 3257 га АДРЕСА_1 - для ведення особистого селянського господарства.

Також встановлено, що з 01 лютого 1958 року у центрі с. Гошів на 145, 00 м нижче моста шосейної дороги Стрий - Івано-Франківськ розташований гідрологічний пост Гошів, який є структурним підрозділом Карпатської гідрометеорологічної обсерваторії та входить до державної системи гідрометеорологічних спостережень Львівського регіонального центру з гідрометеорології Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Рішенням Гошівської сільської ради від 29 червня 2011 року № 85-6/2011 цього посту виділено земельну ділянку, площею 0, 0072 га.

Земельна ділянка, на якій розташований пост та частина городу ОСОБА_1 , відноситься до прибережної захисної смуги вздовж р. Лужанка.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (статі 13 14 Конституції України).

Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, крім інших землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно до вимог статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно зі статтею 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною 25 м.

Згідно із статтею 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передавати земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного, фонду лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Зазначені норми встановлюють розміри прибережних захисних смуг в залежності від виду водойми та прямо забороняють надання у приватну власність земельних ділянок водного фонду, до яких відносяться прибережні захисні смуги.

Установлено, що спір між сторонами виник з приводу частини земельної ділянки, площею 0, 1605 га (0, 4862 га - 0, 3257 га), яка раніше була надана позивачам на підставі рішення Гошівської сільської ради від 08 червня 2007 року № 148-10/2007 для ведення особистого селянського господарства, яку позивачі вважають садибою і яка знаходиться в межах законодавчо визначеної статтею 88 ВК України двадцятип`ятиметрової прибережної захисної смуги р. Лужанка.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано керувався тим, що рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2012 року, у справі № 2-157/2012, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування рішення Гошівської сільської ради від 16 грудня 2009 року № 906-25/2009, а також рішення Гошівської сільської ради від 29 червня 2011 року № 85-6/2011 про виділення земельної ділянки гідрологічному посту Гошів, а також виданого на його підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 28 жовтня 2011 року, серії ЯЯ № 126569.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Аналогічне положення міститься у частині третій статті 61 ЦПК України 2004 року, відповідно до якого обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Правовим наслідком преюдиціальності є обов`язковість до врахування певних фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки законність рішення відповідача, яким уточнено розміри земельної ділянки позивачів, встановлена іншим судовим рішенням.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивачів належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивачі мали довести належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені його цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано оцінки доказам у справі, відхилені Верховним Судом, оскільки суди дослідили зібрані у справі докази, надали їм належну правову оцінку, заявник не зазначив, які докази, що мають істотне значення для правильності вирішення спору, не досліджені судами.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивачів; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

У частині доводів касаційної скарги про грубі порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції під час розгляду клопотання про допит свідків, Верховний Суд врахував, що заявник не довів подання такого клопотання, не містять його й матеріали справи.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі принизили честь та гідність позивачів, що є підставою для відшкодування моральної шкоди, не впливають на законність ухвалених рішень, оскільки не становили предмет позову, відповідних позовних вимог про захист честі та гідності із належним обґрунтуванням та викладенням фактичних підстав у цій частині позивачі не заявляли.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко