ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 343/2085/21

провадження № 61-1509 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

третя особа - приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Дуткевич Ольга Яківна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2023 року, додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року у складі судді Тураша В. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Дуткевич О. Я., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, зміну черговості одержання права на спадкування.

Позовна заява обґрунтована тим, що на початку 2009 року вона познайомилась з ОСОБА_5 , з яким проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу до моменту смерті останнього, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протягом цього часу вони не мали постійного місця проживання, проживали періодично один в одного, оскільки її чоловік був священнослужителем парафії у с. Вигода Калуського району Івано-Франківської області, а вона працювала та на даний час працює медичною сестрою КНП «Лисецька центральна лікарня» у с. Лисець Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Вказувала, що весь вільний від роботи час, вихідні та святкові дні вона проводила разом ОСОБА_5 за її або його адресою проживання, у колі спільних друзів вони святкували дні народження, родинні свята та були постійними порадниками один одному з приводу певних життєвих ситуацій, які складалися у них в процесі спільного проживання, разом робили поточні ремонти їх будинків, за спільні кошти здійснювали покупки побутової техніки, меблів, продуктів харчування. Факт її проживання з померлим ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується спільними фото, поясненнями свідків тощо.

Стверджувала, що напередодні своєї смерті ОСОБА_5 хворів та був госпіталізований в КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», не міг самостійно забезпечувати свої потреби та потребував сторонньої допомоги, яку вона надавала, постійно перебуваючи з ним у лікарні, купувала ліки та інші засоби для покращення його стану здоров`я.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У встановлений законом строк вона звернулась до приватного нотаріуса Калуського нотаріального округу Дуткевич О. Я. із заявою про прийняття спадщини, який в усній формі повідомив, що спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 уже заведена та зареєстрована у Спадковому реєстрі.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`ять років до часу відкриття спадщини; визнати за собою право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 разом з спадкоємцями другої черги.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2021 року до участі у розгляді справи співвідповідачем залучено ОСОБА_4 .

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 06 квітня 2023 року замінено відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його правонаступника - ОСОБА_3 .

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`ять років до часу відкриття спадщини.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права на спадкування за законом після смерті померлого ОСОБА_5 разом зі спадкоємцями другої черги відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу понад п`ять років до дня смерті останнього, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення цього факту дає позивачці право на спадкування майна ОСОБА_5 , як спадкоємиці четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт перебування ОСОБА_5 у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також обставини, що саме у зв`язку з його безпорадним станом, протягом тривалого часу за будь-який період спільного проживання позивачка опікувалась ним, матеріально забезпечувала його, що свідчить про відсутність сукупності вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів, які дають право на зміну черговості при спадкуванні, тому правових підстав для застосування частини другої статті 1259 ЦК України, та, відповідно, для задоволення позовних вимог в цій частині, не має.

Додатковим рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Новосядло В. Р. задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд, враховуючи складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, часу розгляду справи та з урахуванням заперечень відповідача проти задоволення заяви про стягнення судових витрат, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу та стягнення з позивачки на користь відповідачки 7 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено; апеляційні скарги представника ОСОБА_4 - адвоката Новосядло В. Р. задоволено.

Скасовано рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу й ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовано додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року йухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Апеляційний суд виходив із того, що надані позивачкою докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо, а спільна присутність на святах, проведення вільного часу разом зі спадкодавцем, не може свідчити про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 склались усталені відносини, які притаманні подружжю. Показання свідків про спільне проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім`єю хоча і свідчать про їх відносини особистого характеру, але не підтверджують факту спільного постійного проживання однією сім`єю в одному житлі, ведення спільного господарства та прийняття обов`язків подружжя.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачки зі спадкодавцем.

Водночас апеляційний суд погодився з висновками першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині зміни черговості одержання права на спадкування, вказавши, що рішення в цій частині по суті є правильним та обґрунтованим, оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України, для зміни черговості одержання права на спадкування, але крім викладених мотивів відмови у позові, апеляційний суд зазначив, що у позивачки не виникло права на спадщину.

Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд виходив із того, щовизначений судом до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є заниженим. Оцінюючи заявлений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, апеляційний суд, урахувавши їх реальність, обсяг наданої правової допомоги, зміст заперечень позивачки щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, необхідність понесених відповідачем витрат, дійшов висновку, що в порядку розподілу судових витрат на користь відповідачки підлягає стягненню сума у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2023 року в частині відмови у задоволенні її позову, додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити повністю.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 березня 2019 року у справі № 354/693/17, від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 343/2085/21 із Долинського районного суду Івано-Франківської області.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином письмові докази, зокрема довіреність на покупку автомобіля, який за взаємною згодою був зареєстрований на ОСОБА_5 , що підтверджує факт придбання майна для спільного користування; не звернув увагу на наявність у неї банківської карти померлого ОСОБА_5 , кошти з якої витрачались разом на потреби сім`ї; необґрунтовано не прийняв до уваги фотознімки, пояснення свідків, які у сукупності доводять факт її спільного проживання з ОСОБА_5 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2009 року до дня смерті останнього, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , ведення спільного господарства.

Вказала, що тривале проживання чоловіка та жінки окремо у зв`язку з особливостями їх професійної діяльності не може свідчити про припинення фактичних шлюбних відносин (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц).

Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги пояснення свідків щодо надання нею допомоги спадкодавцю під час його хвороби, здійснення нею догляду, купівлі ліків та продуктів харчування, не дослідили належним чином медичні документи про стан здоров`я ОСОБА_5 , що доводять наявність передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України підстав для зміни черговості одержання права на спадкування.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_4 - адвоката Новосядло В. Р., у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема, на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 12, 61, т. 1).

Заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_5 не склав.

Із матеріалів спадкової справи № 79/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 встановлено, що 27 травня 2021 року із заявою про прийняття спадщини звернулась його племінниця - ОСОБА_4 , мати якої та сестра спадкодавця відповідно, - ОСОБА_6 померла до відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 60-71, т. 1).

Спадкоємці першої черги після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відсутні.

Спадкоємцями другої черги, окрім племінниці ОСОБА_4 , був брат ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , який на день смерті спадкодавця проживав разом з ним та прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, його правонаступником є ОСОБА_3 ), а також племінниця - ОСОБА_7 на підставі статті 1266 ЦК України, яка заяву про прийняття спадщини не подавала.

Згідно з довідкою Вигодської селищної ради Івано-Франківської області від 13 травня 2021 року № 693, ОСОБА_5 на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з ним був зареєстрований та проживав брат - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 62, т. 1).

09 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Калуського нотаріального округу Дуткевич О. Я. із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , як така, що проживала зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад п`ять років, з 2009 року (а. с. 71, т. 1).

В усній формі нотаріус повідомила позивачку, що спадкова справа після смерті ОСОБА_5 вже заведена та зареєстрована у Спадковому реєстрі.

Згідно з довідкою, виданою КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» 06 травня 2021 року № 113, ОСОБА_5 знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні нейрохірургії з 27 квітня 2021 року по 06 травня 2021 року (а. с. 10, т. 1).

Згідно з відповіддю, наданою КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» від 22 лютого 2022 року № 268, ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні в КНН «ОКЛ ІФ ОР»:

- у відділенні травматології з 26 вересня 2017 року по 04 жовтня 2017 року з діагнозом: закритий внутрішньосуглобовий багатоувідламковий перелом дистального метаепіфізу правої променевої кістки, шиловидного відростка ліктьової кістки. (АО 23-СЗ). Проведено: 26 вересня 2017 року відкриту репозицію МОС дистального метаепіфізу правої променевої кістки; 29 вересня 2017 року - монтаж стабілізаційного стрежневого АЗФ;

- у відділенні травматології з 19 червня 2018 року по 20 червня 2018 року з діагнозом: консолідований перелом дистального метаепіфізу правої променевої кістки. Стан після МОС спицями. Проведено: 19 червня 2018 року видалення металоконструкції з променевої кістки;

- у відділенні нейрохірургії з 27 квітня 2021 року по 08 травня 2021 року з діагнозом: ураження головного мозку, що виходить за межі, вищевказ. локалізацій, із крововиливами, набряк і дислокація головного мозку, гіпертонічна х-ба ІІІ, ст. 3 ризик 4. ІХС. Кардіосклероз атеросклеротичний. Пневмофіброз (а. с. 175, т. 1).

Із вказаних медичних документів судами не встановлено обставин перебування ОСОБА_5 у безпорадному стані, потреби у сторонньому нагляді.

На підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_5 позивачкою надано фотознімки (а. с. 165-172, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 14 ЦПК України).

Предметом позову у справі, що переглядається в касаційному порядку, є вимоги позивачки про: встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`ять років до часу відкриття спадщини; визнання права на спадкування за законом після смерті спадкодавця разом з спадкоємцями другої черги.

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 554/8629/17 (провадження № 61-3012св21).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

На підтвердження своїх доводів позивачка надала до суду першої інстанції письмові докази, зокрема: фотокартки; копії медичних документів про стан здоров`я ОСОБА_5 .

Також, допитані в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтвердили факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 однією сім`єю.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України): перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки; друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця; четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Відповідно до частини четвертої статті 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими юридичними фактами, як відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17 (провадження №61-48561св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21), від 24 січня 2024 року у справі № 640/19045/17 (провадження № 61-11041св23).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)/

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правомірно зазначивши, що позивачка не надала до суду передбачених статтями 77 78 ЦПК України належних та допустимих доказів того, що за життя ОСОБА_5 через похилий вік чи тяжку хворобу або каліцтво, перебував у безпорадному стані, зробив правильний висновок про відсутність підстав для зміни черговості у спадкуванні ОСОБА_1 , як спадкоємиці четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_5 та надання їй права на спадкування нарівні зі спадкоємцями другої черги, які своєчасно звернулися із заявою про прийняття спадщини.

Медична документація, наявна у матеріалах справи, не містить записів про те, що ОСОБА_5 не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності надали змогу дійти висновку про перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачка не довела належними та достовірними доказами наявність юридичних фактів, за яких у неї могло виникнути право на спадкування як спадкоємці другої черги, зокрема здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення та надання іншої допомоги, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку може бути встановлений такий факт, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем позивач пов`язує з можливістю спадкування за законом майна померлого.

Вирішуючи позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловік та жінка слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

З огляду на те, що встановлення позивачці факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно їй як наслідок лише для отримання права на спадщину за законом разом із спадкоємцями другої черги та самостійно не породжує юридичних наслідків, тому факт проживання позивачки із спадкодавцем однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в цій конкретній справі, не підлягає встановленню, оскільки не породжує юридичних наслідків для позивачки.

Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`ять років до часу відкриття спадщини.

В контексті доводів касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанції пояснень свідків щодо надання нею допомоги спадкодавцю під час його хвороби, здійснення нею догляду, колегія суддів зазначає, що судами досліджена медична документація ОСОБА_5 , із якої встановлено відсутність обставин, які б свідчили про те, що через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво спадкодавець був у безпорадному стані, не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування. Також це не вбачається з пояснень допитаних в судовому засіданні свідків.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2019 року у справі № 354/693/17, від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції

Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формальних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Оцінюючи заявлений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, апеляційний суд правильно урахував їх реальність (професійну правничу допомогу відповідачу ОСОБА_4 в суді першої інстанції надавала адвокат Новосядло В. Р., на підставі договору про надання правової допомоги від 18 січня 2022 року). З огляду на умови договору про надання правової допомоги, обсяг наданої правової допомоги, зміст заперечень позивачки щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також з урахуванням складності справи, співмірності, доцільності та необхідності понесених відповідачем витрат, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в порядку розподілу судових витрат на користь відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 10 000 грн.

Розподіл судових витрат у спорі здійснений судом апеляційної інстанції з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, а також сталої судової практики щодо відшкодування судових витрат. Доводи касаційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права в цій частині є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2023 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович