№ 343/2244/15-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 343/2244/15-ц

провадження № 61- 39941св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи за першим позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Оболонська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області, відділ Держгеокадастру у Долинському районі Івано-Франківської області,

третя особа - Державна реєстраційна служба Долинського районного управління юстиції в Івано-Франківській області,

учасники справи за другим позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 , Оболонська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області, відділ Держгеокадастру у Долинському районі Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Матківського Р. Й., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, відділу Держземагенства у Долинському районі Івано-Франкіської області про визнання недійсними рішення сільської ради, свідоцтва про право власності на землю, скасування державної реєстрації права власності на землю та повернення частини земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки площею 0,2400 га по АДРЕСА_1 . Власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 .

Під час виготовлення технічної документації по приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 в листопаді 2014 року, позивач погодила межі суміжної земельної ділянки при умові, що межа її земельної ділянки буде проходити на відстані 1,05 м від стіни належного їй гаража, про що було складено відповідний акт від 06 листопада 2014 року. Однак ОСОБА_2 після реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі і отримання свідоцтва про право власності погодила інші межі земельної ділянки в результаті чого відстань від стіни гаража до межі земельної ділянки зменшилася із 1,05 м до 0,80 м.

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, відділу Держгеокадастру у Долинському районі Івано-Франківської області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю.

Позов обґрунтовано тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 . Власником суміжної земельної ділянки є ОСОБА_1

ОСОБА_2 вважає, що державний акт на право приватної власності та право постійного користування землею, виданий ОСОБА_1 , та технічний звіт про виконані роботи при підготовці та видачі вказаного державного акта не відповідає вимогам Інструкції, затвердженої наказом Держкомзему від 04 травня 1999 року № 43. Межі земельної ділянки ОСОБА_1 від точки «Б» до точки «В» були визначені по встановленому нею та наявному на той час існуючому паркану. Однак ОСОБА_1 безпідставно намагається змістити межу в сторону її земельної ділянки, чим порушує право на належну їй земельну ділянку.

Ураховуючи викладене ОСОБА_2 просила визнати недійсним, скасувати та зняти з реєстрації державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ № 045430, який видано на ім`я ОСОБА_1 та зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 07 листопада 2002 року.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2016 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, відділу Держгеокадастру у Долинському районі Івано-Франківської області, третя особа - Державна реєстраційна служба Долинського районного управління юстиції в Івано-Франківській області, про визнання недійсними рішення сільської ради та свідоцтва про право власності на землю, скасування державної реєстрації права власності на землю та повернення частини земельної ділянки з цивільною справою за позовом ОСОБА_2 до Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, відділу Держгеокадастру у Долинському районі Івано-Франківської області про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2018 року у складі судді Тураша В. А. первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним рішення Оболонської сільської ради від 30 січня 2015 року № 602-20/2015 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу у власність» ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 2622084501:01:005:0461 по АДРЕСА_2 , цільове призначення якої - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на землю, видане Державною реєстраційною службою Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області 15 березня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 , на вищевказану земельну ділянку. Зобов`язано Державну реєстраційну службу Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на заначену земельну ділянку. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області скасувати реєстрацію в Державному земельному кадастрі відомості про земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2622084501:01:005:0461 по АДРЕСА_2 , цільове призначення якої - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 безпідставно захоплену нею частину земельної ділянки, змістивши межу земельної ділянки ОСОБА_2 в сторону її земельної ділянки на відстань 1,0 м від стіни належного ОСОБА_1 гаража уздовж межі навпроти гаража та на відстань 6 м від стіни житлового будинку ОСОБА_1 уздовж межі навпроти її житлового будинку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що первісний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки актом комісії Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 06 квітня 2014 року було погоджено межі земельних ділянок сторін по справі, згідно з яким межа повинна проходити на відстані 1,05 м від стіни гаража, належного ОСОБА_1 , однак ОСОБА_2 після погодження межі із суміжним землекористувачем самовільно перемістила межу земельних ділянок в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 , захопивши частину її земельної ділянки. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог щодо порушення відповідачем її законних прав та інтересів на земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу Держгеокадастру в Івано-Франківській області задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки висновок судової земельно-технічної експертизи містить суперечливі висновки. Так зі змісту висновку вбачається, що фактичні площі земельних ділянок за схемами ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» та ПП «Геоукрпроект» відповідають правовстановлюючим документами сторін та підтверджують існування земельної ділянки у ОСОБА_1 , площею 0,24 га, що відповідає її державному акту, а у ОСОБА_2 - 0,25 га, що відповідає її свідоцтву про право власності на земельну ділянку. В той же час зазначеним висновком експертизи встановлено існування накладення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 без зміни їхньої площі у жодної із сторін. При цьому апеляційним судом роз`яснено сторонам їхнє право щодо призначення додаткової чи повторної експертизи та можливих наслідків у зв`язку з невикористанням цього права, однак сторони відмовилися від призначення експертизи.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із недоведеності позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду в частині вирішення її позову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 позбавив останню єдиного способу відновити та захистити своє порушене право щодо володіння земельною ділянкою, яка належить їй на підставі державного акта, виданого ще у 2002 році, оскільки земельна ділянка, належна ОСОБА_2 , правовстановлюючий документ на яку видано у 2014 році, накладається на частину земельної ділянки ОСОБА_1 , що унеможливлює останню отримати кадастровий номер земельної ділянки. Поза увагою апеляційного суду залишився той факт, що перед погодженням меж земельної ділянки ОСОБА_2 був проведений контрольний обмір земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про що складено акт від 06 листопада 2014 року та з яким погоджувались сторони. Зокрема у вказаному акті визначено, що межа повинна проходити на відстані 1,05 м від стіни гаража ОСОБА_1 до межі земельної ділянки ОСОБА_2 . Однак ОСОБА_2 шляхом обману провела новий обмір своєї земельної ділянки без представника сільської ради та без суміжного землекористувача про що складено новий акт від 19 червня 2016 року, яким межі були визначені за вказівкою ОСОБА_2 . Зазначеним актом відстань від стіни гаража ОСОБА_1 до межі земельної ділянки ОСОБА_2 зменшена та становить 0,80 м, отже існує накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданих відзивах ОСОБА_2 та Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 - без змін, посилаючись на безпідставність доводів ОСОБА_1 та законність і обґрунтованість рішення апеляційного суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх встановили, що рішенням Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 30 грудня 1999 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельні ділянки площею 0,84 га, в т. ч. 0,24 га для обслуговування житлового будинку.

На підставі вказаного рішення, за заявою ОСОБА_1 , землевпорядником Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області 25 січня 2000 року виготовлено план земельних ділянок на передачу у приватну власність. План земельних ділянок, в т. ч. і земельної ділянки АДРЕСА_4, площею 0,24 га погоджений з суміжним землекористувачем ОСОБА_2 , про що свідчить її підпис.

Долинською районною філією ДП «Калуський міський центр ДЗК» в 2002 році виготовлено технічний звіт про виконані роботи по підготовці та видачі Державного акта на право приватної власності та право постійного користування землею ОСОБА_1 Земельна ділянка розташована по АДРЕСА_1 .

07 листопада 2002 року ОСОБА_1 на підставі рішення Оболонської сільської ради народних депутатів від 30 грудня 1999 року видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ №045430 на земельну ділянку площею 0,24 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

Згідно архівного витягу з рішення Оболонської сільської ради народних депутатів від 26 листопада 1993 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,85 га в т. ч. земельну ділянку № 1 площею 0,25 га.

Відповідно до акта встановлення та погодження зовнішніх меж земельних ділянок, передачі на збереження довгострокових межових знаків від 19 червня 2014 року - комісією в складі голови Оболонської сільської ради, землевпорядника, інженера землевпорядника в присутності землекористувача і представників суміжних землекористувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , проведено встановлення і узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 . Межові знаки, якими закріплена земельна ділянка, в кількості 16 штук вказані землевласником і суміжниками та передані під нагляд та зберігання.

Рішенням Оболонської сільської ради від 26 вересня 2014 року № 517-18/2014 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі, а саме: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га по АДРЕСА_2 .

Згідно акта від 06 листопада 2014 року комісією в складі голови комісії з питань земельних відносин, членів комісії з питань земельних відносин, спеціаліста по землевпорядкуванню Оболонської сільської ради, в присутності ОСОБА_1 та суміжного землекористувача, ОСОБА_2 , складено акт про те, що обстежено земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3 та для ведення особистого селянського господарства та зроблено контрольні заміри земельних ділянок, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не погоджує межі суміжному землекористувачу ОСОБА_2 . Комісією встановлено межі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та закріплено арматурними залізними кілками. Межа земельної ділянки проходить 1,05 м від гаража (стіни). ОСОБА_1 погоджує межі земельних ділянок ОСОБА_2 коли будуть остаточно забиті кілки та натягнута стрічка. Даний акт підписаний членами комісії та суміжниками - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Оболонської сільської ради від 30 січня 2015 року №602-20/2015 затверджено ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_2 у власність земельні ділянки, в т. ч. і земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2622084501:01:005:0461 по АДРЕСА_2 .

15 березня 2015 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку.

Крім того, відповідно до акта від 19 травня 2015 року складеного комісією в складі депутатів Оболонської сільської ради та спеціаліста по землевпорядкуванню, в присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , повторно обстежено земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 22 квітня 2015 року про порушення межі земельної ділянки ОСОБА_2 . Комісією встановлено, що ОСОБА_2 тепер не згідна з актом від 06 листопада 2014 року, який підписала, та згідно з яким ОСОБА_1 підписала межу земельної ділянки ОСОБА_2 . Після довгострокових суперечок, комісія пропонує ОСОБА_1 звернутись за вирішенням даного питання у судовому порядку, так як ОСОБА_2 не дає можливості комісії повторно відбити межі земельних ділянок згідно акта комісії від 06 листопада 2014 року, пояснюючи, що її земельна ділянка приватизована і вона повикидає палі, якими будуть відбиті межі земельних ділянок (а.с.12 т.1).

Відповідно до акта від 10 червня 2015 року, який складений комісією в складі спеціаліста по землевпорядкуванню, дільничного інспектора, інженера землевпорядника, в присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , комісією здійснено встановлення (відновлення) межі в натурі (на місцевості) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 згідно Державного акта від 07 листопада 2002 року, серії ІІ-ІФ №045430. Комісією здійснено спробу відбити межі земельної ділянки ОСОБА_1 , однак ОСОБА_2 не дала цього зробити.

Рішенням Оболонської сільської ради від 18 вересня 2015 року № 652-24/2015 - затверджено акти комісій з питань земельних відносин від 06 листопада 2014 року та від 19 травня 2015 року та від 10 червня 2015 року про розгляд спірного питання, яке виникло між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про встановлення меж їх земельних ділянок по АДРЕСА_3 та рекомендовано ОСОБА_1 звернутись в Долинський районний суд для подальшого вирішення спірного питання в судовому порядку.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала тим, що згідно акта комісії сільської ради від 06 листопада 2014 року, було погоджено межі земельних ділянок сторін по справі, проте відповідач змінила погоджені межі внаслідок чого зменшилася в площі її земельна ділянка, оскільки відстань від гаража стала 0,80 м, а не 1,05 м.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з статтею 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За правилами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Частиною другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з частинами першою, другою та пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Частинами другою та третьою статті 158 ЗК України встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

З висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25 серпня 2017 року № 343/2244/15-ц вбачається, що:

фактична площа земельної ділянки з кадастровим номером 2622084501:01:005:0461, розташованої по АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_2 , на момент формування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розроблена ПП «ГЕОУКРПРОЕКТ» 2014 року, становить 0,2500 га. Площа та межі земельної ділянки, визначені у свідоцтві про право власності на нерухоме майно, видане на ім`я ОСОБА_2 відповідають площі та межам земельної ділянки з кадастровим номером 2622084501:01:005:0461, розташованої по АДРЕСА_2 ;

фактична площа земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , та була встановлена ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» становить 0,2400 га. Межа земельної ділянки не відповідає межі земельної ділянки, визначеній у державному акті на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Отже суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що відповідно до висновку експерта фактичні площі земельних ділянок, які належать сторонам та встановлені ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» та ПП «ГЕОУКРПРОЕКТ», відповідають правовстановлюючим документам, а саме: у ОСОБА_1 - 0,2400 га, що відповідає її державному акту на право приватної власності на земельну ділянку ; у ОСОБА_2 - 0,2500 га, що відповідає її свідоцтву про право власності на земельну ділянку. В той же час, цим же висновком встановлено накладення земельних ділянок вказаних суміжних землекористувачів без зміни їх площі.

Тобто зазначений висновок експертизи містить суперечливі висновки, оскільки ним встановлено накладення фактичних меж та меж вказаних у державному акті на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , однак фактичні площі земельних ділянок відповідають правовстановлюючим документам сторін. Доказів, які б вказували на те, що внаслідок накладення земельних ділянок належних сторонам, відбулось зменшення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , за рахунок збільшення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , в ході розгляду справи не надано.

Судом апеляційної інстанції було роз`яснено сторонам про належні їм права та обов`язки, а також можливі наслідки у зв`язку з їх невикористанням, однак сторони відмовилися від призначення додаткової чи повторної експертизи земельно-технічної експертизи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , у зв`язку з його недоведеністю, оскільки нею не надано доказів, які б вказували на те, що внаслідок накладення земельних ділянок належних сторонам, відбулось зменшення належної їй земельної ділянки за рахунок збільшення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доказів наданих заявником та ряд істотних обставин спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами справи.

Доводи ОСОБА_1 щодо накладення земельних ділянок є необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимими доказами. Посилання ОСОБА_1 на рішення Оболонської сільської ради від 18 вересня 2015 року № 652-24/2015, яким затверджено акти комісій з питань земельних відносин від 06 листопада 2014 року та від 19 травня 2015 року та від 10 червня 2015 року, як на належний доказ накладення земельних ділянок, не підтверджує того, що внаслідок накладення земельних ділянок площа її земельної ділянки зменшилась, а площа земельної ділянки належної ОСОБА_2 збільшилась.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржена постанова Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_2 . Верховним Судом не переглядалося, оскільки сторонами не оскаржувалося.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2018 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко