Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 343/2258/17
провадження № 61-4372св19
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Новичківська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2018 року у складі судді Монташевич С. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Матківського Р. Й., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області (далі - Новичківська сільська рада), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Вказувала на те, що вона, будучи зареєстрованою та проживаючи у цьому будинку, вступила в управління та володінням спадковим майном.
У 2016 році їй стало відомо, що 13 липня 2001 року батько склав заповіт на користь її брата ОСОБА_5 . Вказаний заповіт був посвідчений секретарем Новичківської сільської ради.
ІНФОРМАЦІЯ_2 її брат ОСОБА_5 помер.
Зазначила, що після того, як їй стало відомо про існування вказаного заповіту, вона звернулась до суду з позовом до Новичківської сільської ради та дружини її брата - ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2017 року у справі № 343/1498/16-ц її позов задоволено частково та визнано недійсним в 1/6 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2002 року, видане на ім`я ОСОБА_5 , в решті позовних вимог відмовлено.
У травні 2017 року позивачу стало відомо, що в протоколах сесій та засідань виконкому Новичківської сільської ради за 1999-2001 роки рішення про надання секретарю сільської ради права здійснювати нотаріальні дії не виявлено. Отже, секретар сільської ради не мала повноважень вчиняти нотаріальні дії.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила поновити їй строк звернення до суду з позовом та визнати недійсним заповіт, вчинений від імені її батька ОСОБА_4 на користь брата ОСОБА_5 , посвідчений 13 липня 2001 року секретарем Новичківської сільської ради.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суди виходили з недоведеності позовних вимог, оскільки неналежне ведення діловодства у Новичківській сільській раді і відсутність рішення виконавчого комітету Новичківської сільської ради про покладення повноважень щодо вчинення нотаріальних дій на секретаря сільської ради не дають підстав для висновку про відсутність у секретаря виконавчого комітету ОСОБА_6 повноважень щодо посвідчення оспорюваного заповіту.
Посилаючись на положення статті першої Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди зазначили, що ризик будь-якої помилки державного органу, згідно визначеного практикою Європейського суду з прав людини «принципу належного урядування», повинен покладатися на саму державу і помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи належним чином не встановили обставин справи, не врахували, що під час посвідчення оспорюваного заповіту її батько перебував на стаціонарному лікуванні, а тому заповіт не міг бути посвідчений у приміщенні сільської ради.
Також суди попередніх інстанцій помилково врахували пояснення голови Новичківської сільської ради про те, що рішення виконавчого комітету Новичківської сільської ради за 2001 рік не передавались на зберігання до архівного відділу Долинської районної державної адміністрації, оскільки матеріали справи не містять підтвердження цих обставин сільською радою.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і витребувано з Долинського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 343/2258/17.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина.
За життя,13 липня 2001 року, ОСОБА_4 склав заповіт, згідно з яким заповів своєму сину ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати і на що він за законом матиме право. Заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Новичківської сільської ради Ямборко Н. Р.
03 липня 2002 року ОСОБА_5 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № Д-800, відповідно до якого ОСОБА_5 є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_4 , яке складається із житлового будинку та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , та грошових вкладів з відсотками в Долинському відділенні Ощадного банку та в філії Долинського відділення Ощадного банку, що належали спадкодавцю на підставі ощадних книжок.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер у м. Мегіон, Ханти-Мансійський автономний округ, Російська Федерація.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим у м. Мегіон, Ханти-Мансійський автономний округ - Югра, Тюменська область, Російська Федерація, 06 липня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1Н-84, спадкоємцем майна ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_2 .
17 червня 2016 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до компетентної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_5 , що складається із житлового будинку АДРЕСА_1 .
Представник ОСОБА_2 ОСОБА_7 подав до суду першої інстанції 05 березня 2018 року заяву про застосування строку позовної давності у цій справі (а. с. 60-61).
Також установлено, що позивач у серпні 2016 року зверталася до суду з позовом до Новичківської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім`я ОСОБА_5 , з тих підстав, що вона прийняла спадщину після смерті матері та батька, фактично проживаючи у будинку, який належить до спадкової маси, а заповіт від імені батька на користь ОСОБА_5 секретарем сільської ради посвідчено у сільській раді з порушенням чинного законодавства України, так як у день посвідчення заповіту батько перебував на стаціонарному лікуванні та за станом здоров`я не міг прибути до сільської ради для посвідчення заповіту.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2017 року у справі № 343/1498/16-ц позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним в 1/6 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2002 року, яке видане державним нотаріусом Долинської міської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_5 .
У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування заповіту відмовлено на тій підставі, що заповітом не порушені права позивача на належну їй після смерті матері частину спірного будинку.
Постановою Верховного Суду від 03 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задоволено частково, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом скасовано і передано справу в указаній частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання заповіту недійсними, суди виходили з того, що посвідчення заповіту відбулось без порушеннями вимог законодавства України щодо його оформлення і підстави для визнання його недійсним відсутні.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів, оскільки вони зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та з порушенням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на таке.
У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми, у тому числі щодо обсягу спадкової маси та кола спадкоємців за законом Цивільного кодексу Української РСР 1963 року(далі - ЦК УРСР).
Статтею 524 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (стаття 525 ЦК УРСР).
Відповідно до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлені статтею 541 ЦК УРСР, а саме: заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Відповідно до частини першої статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод є обов`язковим лише у випадках, визначених законом. Недотримання у цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 ЦК УРСР.
Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів.
Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій визначена Законом України «Про нотаріат». Відповідно до статті 37 цього Закону органи місцевого самоврядування уповноважені вчиняти у тому числі таку нотаріальну дію, як посвідчення заповітів.
Відповідно до статей 1, 2, 8 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, чинної на час складання заповіту (далі - Інструкції № 22/5), у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії, в тому числі з посвідчення заповітів, вчиняють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, на яких такий обов`язок покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.
Таким чином, обов`язковою вимогою правомірності посвідчення заповіту секретарем сільської ради є уповноваження її (його) на вчинення такої нотаріальної дії рішенням виконавчого комітету цієї ради.
Відповідно до листа архівного відділу Долинської районної державної адміністрації від 18 травня 2017 року в протоколах сесій та засідань виконавчого комітету Новичківської сільської ради за 1999-2001 роки рішення про надання секретарю виконавчого комітету сільської ради провадити нотаріальні дії не виявлено.
З листа архівного відділу Долинської районної державної адміністрації від 13 березня 2018 року вбачається, що Новичківська сільська рада передала на зберігання до архівного відділу документи за 2000 рік, зокрема протоколи 7-ої та 11-ої сесій 1-го скликання та звіт про виконання бюджету за
2000 рік, відповідно до акта прийому-передачі від 01 березня 2010 року № 111.
Згідно з поясненнями Новичківського сільського голови, наданими у суді першої інстанції, рішення виконкому за 2001 рік були втрачені.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі відсутність рішення виконавчого комітету Новичківської сільської ради про покладення повноважень щодо вчинення нотаріальних дій на секретаря сільської ради не дає підстав для висновку про відсутність у секретаря виконавчого комітету ОСОБА_6 повноважень на посвідчення оспорюваного заповіту.
Факт відсутності рішення виконавчого комітету Новичківської сільської ради про уповноваження секретаря сільської ради ОСОБА_6 вчиняти таку нотаріальну дію, як посвідчення заповіту, вказує на недотримання при посвідченні 13 липня 2001 року заповіту від імені ОСОБА_4 вимог закону щодо обов`язкової нотаріальної форми заповіту та, як наслідок, - його недійсність відповідно до статей 47 541 ЦК УРСР.
«Принцип належного урядування», який у тому числі передбачає, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України»), не може бути застосовано до обставин цієї справи, оскільки судами встановлено факт втрати примірника рішення виконавчого комітету Новичківської сільської ради про покладення на секретаря сільської ради відповідних повноважень. Посилання на вищезгаданий «принцип належного урядування» було б релевантним за умови встановлення того, що виконавчий комітет Новичківської сільської ради взагалі такого рішення не прийняв.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 13 грудня 2017 року.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав до суду першої інстанції 05 березня 2018 року заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 60-61).
Строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог. Установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).
Отже, враховуючи обґрунтованість позовних вимог, пропуск строку позовної давності у цій справі має правове значення і може бути самостійною підставою для відмови у позові. Проте суди попередніх інстанцій правову оцінку заяви представника ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності не надали.
На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати викладене, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк