Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 343/763/18

провадження № 61-15390св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2019 року у складі судді Керніцького І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Пнівчука О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно.

На обґрунтування позову посилалась на те, що з 18 червня 1983 року вони з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2009 року за ОСОБА_2 у порядку спадкування визнано право власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 , загальною вартістю 107 992 грн, яке складається з житлового будинку, загальною площею 98,1 кв. м, погреба, майстерні, стодоли, стайні, гаража, вбиральні, криниці, воріт та огорожі. Вказане домоволодіння на час визнання за відповідачем права власності перебувало у незадовільному стані, у зв`язку з чим вона з власної ініціативи та за рахунок власних трудових та грошових заощаджень здійснила капітальний ремонт будинку. Після проведення капітального ремонту вартість спірного домоволодіння збільшилась до 852 515 грн, що підтверджується висновком про незалежну оцінку нерухомого майна від 30 квітня 2018 року № 012/18- ЗК-О. Посилаючись на те, що відповідач за час перебування в шлюбі не вклав жодних грошових коштів у покращення належного йому домоволодіння, просила у порядку статті 62 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визнати домоволодіння на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що у матеріалах справи відсутні докази вартості проведених ремонтних робіт у спірному домоволодінні за вказаний позивачем період, які б надали суду можливість здійснити порівняння на час вирішення спору вартості домоволодіння до та після поліпшення. Долучені позивачем до матеріалів справи копії квитанцій та чеків на придбання будівельних матеріалів не є доказом збільшення вартості домоволодіння, оскільки зі змісту більшості з них не зрозуміло, ким, коли та для яких цілей зазначені будівельні матеріали були придбані. Крім того, збільшення вартості спірного майна не є істотним у розумінні статті 62 СК України, а тому позов не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без належного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Суди порушили процедуру оцінки доказів, не взяли до уваги показання свідків, які беззаперечно підтверджують заявлені нею вимоги. Також не взяли до уваги звіт про оцінку майна, який підтверджує збільшення вартості майна майже у вісім разів, і водночас не призначили судову експертизу, для встановлення ринкової вартості спірного майна. Оскаржувані судові рішення не містять мотивів відхилення зазначених доказів. Відповідач не спростував надані докази щодо понесених нею витрат на ремонтні роботи спірного майна та не підтвердив факту вкладення ним коштів на покращення домоволодіння.

У жовтні 2019 року надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 214/6174/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційне провадження у справі поновлено.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18 червня 1983 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2009 року за ОСОБА_2 у порядку спадкування визнано право власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку, загальною площею 98,1 кв. м, житловою площею 55,7 кв. м, допоміжною площею 42,4 кв. м, погреба, майстерні, стодоли, стайні, гаража, вбиральні, криниці, воріт та огорожі (т. 1, а. с. 16-17).

Право власності відповідача на зазначене вище домоволодіння підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06 травня 2009 року № 22647677 (т. 1, а. с. 9).

Згідно зі статтею 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі

№ 6-1447цс17 зроблено висновок, що стаття 57 СК України визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта. Визначаючи правовий режим спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у томучислі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання(будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

За таких обставин, для застосування передбачених статтею 62 СК України правил і наслідків, позивач має довести перед судом, крім іншого, факт збільшення вартості майна та істотність такого збільшення. Належними доказами на підтвердження цих обставин є документи, які нададуть змогу зробити порівняльний аналіз вартості спірного майна до моменту збільшення його цінності та після цього.

Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, на частку майна, яка істотно збільшилась внаслідок умов, передбачених цим законом.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за змістом постанови Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі

№ 6-1447цс17 істотність збільшення вартості майна одного із подружжя передбачає, що частка первинної власності стає незначною, співмірно малою за остаточною ціною. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.

Тобто застосування вказаних норм не виключає можливості визнання права спільної сумісної власності на об`єкт права особистої приватної власності одного з подружжя з подальшим визначенням часток при поділі такої власності лише з урахуванням особистих і спільних майнових та трудових затрат кожного з подружжя.

З урахуванням наведеного, для визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя, суд повинен встановити участь кожного з подружжя у проведенні ремонтних робіт, які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна та з урахуванням цього визначити частки сторін у цьому майні.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки; наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81 83 84 89 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення.

Проте суд першої інстанції не встановив, чи збільшився будинок у своїй вартості внаслідок проведення у ньому ремонтних робіт, не встановив розміру трудових і грошових затрат кожного з подружжя та не визначив, за які кошти та у який період було проведено ремонті роботи.

Суд першої інстанції, не беручи до уваги надані позивачем звіти про оцінку спірного майна, як такі, що складені без огляду спірного домоволодіння і порівняння вартості майна до та після проведення ремонтних робіт, не роз`яснив позивачеві її процесуальних прав та обов`язків щодо надання належних та допустимих доказів на підтвердження збільшення вартості будинку внаслідок проведення у ньому ремонтних робіт та не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а отже, не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на вказані порушення суду першої інстанції не звернув уваги та погодився з його висновками.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи правомірність постановлених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов`язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, що призвело до передчасного ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно повно та всебічно дослідити обставини справи, дати належну оцінку доказам у справі, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін, ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко