ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 344/10159/17

провадження № 61-13178св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В., і виходив з такого.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення з домоволодіння без надання іншого житлового приміщення.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 11 жовтня 1994 року в Угорницькій сільській раді Івано-Франківської міської ради вона з ОСОБА_2 зареєструвала шлюб. У шлюбі у них з відповідачем народився син ОСОБА_3 .

3. Посилалася на те, що після реєстрації шлюбу, на підставі усної домовленості з її батьками, вони разом з відповідачем та сином проживали на АДРЕСА_1 .

4. У 2009 році шлюб між ними було розірвано, ОСОБА_2 зобов`язався знайти житло та виїхати з будинку у найкоротший термін.

5. Зазначала, що після смерті у 2012 році її батька ОСОБА_4 вона успадкувала зазначений вище будинок. Після прийняття спадщини вона, як власник будинку, мала намір обладнати його для проживання з сином, оскільки жиле приміщення потребує капітального ремонту, проте відповідні ремонтні роботи провести не змогла у зв`язку зі створенням відповідачем перешкод у доступі до будинку.

6. Стверджувала, що відповідач не погоджується звільнити житло, перешкоджає їй та сину у доступі до будинку, створив умови, несприятливі для проживання, відмовляється відремонтувати пошкоджені ним речі.

7. Зауважувала, що у травні 2017 року вона та її син письмово звернулися до відповідача з вимогою звільнити жиле приміщення, однак останній не виконав вимоги.

8. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд виселити

ОСОБА_2 з будинку на АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

9. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

10. Виселено ОСОБА_2 з домоволодіння на

АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

11. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, заяву задоволено, заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2019 року скасовано, справу призначено до розгляду.

12. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 08 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

13. Рішення суду першої інстанції мотивовано необґрунтованістю позовних вимог. Зазначено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому подальше виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням права на повагу до житла. Припинення сімейних правовідносин і втрата особою статусу члена сім`ї не є підставою для втрати права користування жилим приміщенням.

14. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня

2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2021 року і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

15. Виселено ОСОБА_2 з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

16. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

17. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач не є членом сім`ї позивачки і не був членом її сім`ї на час переходу до неї права власності на спірний будинок (17 листопада 2015 року). Відповідач вселився у спірний будинок як член сім`ї попереднього власника і з моменту переходу права власності на цей будинок до позивачки він членом її сім`ї не був. Після припинення шлюбних відносин сторін та зміни власника будинку право користування вказаним будинком у відповідача припинилося.

18. Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

19. Скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд, вийшовши за межі своїх повноважень, розглянув справу не з тих підстав, які були заявлені в суді першої інстанції (статті 98 155 Житлового кодексу України, статті 15-16 321 391 Цивільного кодексу України). Крім того, зауважено про відсутність оцінки пропорційності балансу інтересів власника житлового приміщення та його користувача.

20. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 серпня

2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

21. Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 лютого 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено.

22. Виселено ОСОБА_2 з домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

23. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для виселення відповідача із спірного будинку. Зауважено, що відповідач ніколи не був членом сім`ї власника спірного будинку, і не є наймачем житла. З огляду на те, що ОСОБА_2 є тимчасовим мешканцем, добровільно залишити будинок не бажає, він підлягає виселенню в судовому порядку на підставі статей 98 99 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.

Узагальнені доводи касаційної скарги

24. 23 вересня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого дії адвокат Широких Ю. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 21 серпня 2024 року та залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2021 року.

25. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, у постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі

№ 592/14632/18, від 01 травня 2024 року у справі № 442/7587/21, від 21 серпня 2024 року у справі № 462/7300/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

26. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що він проживає у спірному будинку з 1989 року, коли його власником був ОСОБА_4 - батько позивачки, а тому застосування до спірних правовідносин статей 98 99 ЖК України є помилковим.

27. Лист ОСОБА_3 , який не є власником спірного житла чи його представником, про звільнення спірного житла не може вважатися належним доказом звернення власника житла із вимогою про його звільнення. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази направлення такого листа.

28. Акцентує увагу на відсутності оцінки пропорційності втручання у його права на житло, дотримання балансу інтересів сторін у справі. Зазначає про його похилий вік, наявність хронічних хвороб, проживання у спірному житлі протягом тривалого часу та відсутність іншого житла. Натомість, позивачка більше двадцяти років постійно проживає за кордоном, спірним будинком не цікавилась, комунальні послуги не оплачувала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29. Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 344/10159/17, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 21 серпня

2024 року до закінчення касаційного провадження задоволено частково. Зупинено до закінчення касаційного провадження виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року щодо виселення у примусовому порядку без надання іншого житлового приміщення

ОСОБА_2 з домоволодіння.

30. 29 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

31. Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. 11 жовтня 1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб в Угорницькій сільській раді Івано-Франківської міської ради.

33. Після реєстрації шлюбу, на підставі усної домовленості з батьками

ОСОБА_1 вони разом з відповідачем та сином проживали в будинку на

АДРЕСА_1 .

34. 18 серпня 2009 року шлюб між сторонами розірвано.

35. Згідно зі свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 від 10 серпня

2012 року позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

36. У листопаді 2015 року, після смерті батька позивачки ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом успадкувала домоволодіння по АДРЕСА_1 .

37. 12 квітня 2017 року позивачка із сином письмово звернулися до відповідача з вимогою звільнити вказаний будинок з посиланням на відсутність підстав та для його проживання у ньому.

38. 06 травня 2017 року ОСОБА_2 отримав зазначену вимогу, однак не виконав її.

Позиція Верховного Суду

39. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

40. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

41. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

43. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

44. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

45. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

46. Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

47. Згідно із статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

48. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

49. Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

50. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

51. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (частина четверта статті 311 ЦК України).

52. Згідно з частинами першою, другою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

53. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).

54. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

55. Верховний Суд України у постанові від 11 липня 2012 року у справі

№ 6-60цс12 зауважував, що під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

56. Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_1 посилалася на те, що її колишній чоловік ОСОБА_2 вселився у спірне житло на підставі усної домовленості з її батьком - власником житлового будинку. Позивачка вважала, що після розірвання шлюбу з відповідачем, а також набуття нею права власності на зазначену житлову нерухомість у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_2 є тимчасовим мешканцем належного їй будинку, а тому підлягає виселенню на підставі статей 98 99 155 ЖК України, статей 15-16 321 391 ЦК України.

57. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

58. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

59. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

60. Правовий статус тимчасових мешканців закріплений у статті 98 ЖК України, згідно з приписами частин першої, третьої якої, наймач жилого приміщення та члени його сім`ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім`ї наймача.

61. Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім`ї, які проживають разом з ним, зобов`язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмови - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

62. Верховний Суд уже зауважував, що за змістом статті 98 ЖК України, одним з елементів права розпорядження наймача, що входить до складу його права на жилу площу, є визнана за ним можливість вселяти в жиле приміщення не тільки піднаймачів, але й інших осіб - тимчасових мешканців (родичів, знайомих і т. д.). Вселення тимчасових мешканців допускається при згоді на це всіх повнолітніх членів родини наймача, разом з ним проживаючих. Тимчасові мешканці самостійного права на жилу площу не набувають, крім випадків, коли вони стають членами родини наймача (наприклад, у зв`язку з реєстрацією шлюбу з ким-небудь із проживаючих), тобто перестають бути тимчасовими мешканцями (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі

№ 463/3759/16-ц).

63. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 вселився у спірне житло з дозволу його колишнього власника ОСОБА_4 , як чоловік його дочки - позивачки ОСОБА_1 . На зазначену правову підставу для вселення відповідача у житловий будинок (член сім`ї дочки власника) посилалася позивачка і у позовній заяві, і в апеляційній скарзі. Слід звернути увагу, що у серпні 2016 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про виселення

ОСОБА_2 зі спірного житлового будинку на підставі статей 116 157 ЖК України (справа № 344/10892/16-ц), як члена сім`ї власника будинку.

64. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської областівід 27 липня

2017 року, ухваленим у зазначеній справі, відмовлено у задоволенні позову з підстав недоведення вчинення ОСОБА_2 дій, які б могли свідчити про наявність передбачених статтею 116 ЖК України підстав для його виселення.

65. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

66. Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

67. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

68. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

69. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

70. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

71. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій підстави вселення, реєстрації та фактичного проживання відповідача у спірному житлі, які визнавалися сторонами спору, беручи до уваги тривалість такого проживання (близько 25 років), колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 є тимчасовим мешканцем, а тому підлягає виселенню на підставі статей 98 99 ЖК України.

72. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, яка зазначена заявником як підстава касаційного оскарження, підсумовуючи висновки про застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

73. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

74. У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

75. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

76. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

77. Встановивши, що відповідач правомірно набув 90-х роках минулого століття право на користування житлом, вік і стан здоров`я відповідача, відсутність у нього іншого житла, а також недоведеність позивачкою створення відповідачем перешкод у реалізації її права власності на будинок, суд першої інстанції дійшов загалом мотивованого висновку про необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про виселення ОСОБА_2 з наведених нею підстав (як тимчасового мешканця).

78. Суд апеляційної інстанції на зазначене, а також на мотиви постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у цій справі, належної уваги не звернув, не визначився з правовими підставами вселення відповідача, реєстрації місця проживання та періоду фактичного проживання відповідача у спірному житлі, не врахував стан здоров`я й вік відповідача, відсутність у нього іншого житла, а також мети і необхідності його виселення (позивачка заявляла, що будинок занедбаний та потребує ремонту, відповідач вчиняє протиправні дії, однак такі обставини не встановлені судами), у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення поданого у цій справі позову.

79. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

80. З огляду на те, що законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції було помилково скасоване судом апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 та скасування постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року із залишенням в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2021 року.

Керуючись статтями 402 403 409 413 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року скасувати, залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду

Івано-Франківської області від 08 лютого 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович