ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 344/12427/21
провадження № 61-8228св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,
третя особа - Громадська організація «Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради та виконавчого комітету Івано- Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року в складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в складі колегії суддів: Максюти О. І., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовомдо Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, у якому просила: визнати незаконними дії Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради щодо відмови у приватизації житлового приміщення АДРЕСА_2 ; зобов'язати виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надати дозвіл на приватизацію зазначеного житлового приміщення на її ім'я та зобов'язати Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради провести приватизацію спірного житлового приміщення.
На обґрунтування позову зазначала, що 13 грудня 1999 року ОСОБА_2 видано ордер № 76 на її вселення в кімнати № 11, 12 гуртожитку на АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 .
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20 лютого 2006 року № 43/21-33 гуртожиток АДРЕСА_3 передано у власність Громадській організації «Товариство мешканців «Оселя» (далі - ГО «Товариство мешканців «Оселя».
01 липня 2014 року її син ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (дочка ОСОБА_2 ) уклали шлюб.
Оскільки діти проживали в м. Київ, а матір ОСОБА_3 була особою з інвалідністю, було прийнято рішення, щоб вона доглядала за ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Після смерті ОСОБА_2 вона продовжила проживати у спірному житловому приміщенні, нею за власний кошт було проведено реконструкцію кімнат № 11,12 з долученням частини приміщень загального користування.
27 серпня 2014 року її місце проживання було зареєстроване у спірному житлі.
04 грудня 2017 року вона уклала з ГО «Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 договір найму житла в будинку (гуртожитку) на АДРЕСА_3 .
У лютому 2021 року вона звернулася до Центру надання адміністративних послуг із заявою про надання дозволу на передачу у власність зазначеного житлового приміщення шляхом приватизації та надала весь пакет необхідних документів. Листом Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 15 березня 2021 року їй відмовлено у приватизації спірної кімнати у зв`язку з тим, що вона не є членом сім`ї попередніх мешканців та не включена в ордер.
Вона проживає у спірному житловому приміщенні, самостійно утримує його та сплачує комунальні послуги, інше нерухомого майна їй на праві власності не належить. ОСОБА_3 не заперечує проти приватизації нею спірного житла.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, позов задоволено.
Визнано незаконними дії Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради щодо відмови у приватизації житлового приміщення АДРЕСА_2 .
Зобов'язано виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надати дозвіл на приватизацію житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , на ім`я ОСОБА_1 .
Зобов`язано Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради провести приватизацію житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , на ім`я ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач на законних підставах вселилася у спірне житлове приміщення, постійно та тривалий час проживає у ньому, іншого житла не має, у зв`язку зі смертю основного наймача уклала договір найму житлового приміщення. Не включення позивачки у ордер не може бути підставою для прийняття рішення органом приватизації про відмову у передачі у власність житла позивачу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У червні 2023 року Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року в справі № 214/1790/18 та від 15 червня 2022 року в справі № 552/1123/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позивач не довела факт набуття нею права користування спірною квартирою.
ОСОБА_1 не пройшла всю процедуру для здійснення приватизації спірної кімнати у гуртожитку, Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради не приймав рішення щодо відмови у приватизації, оскільки позивач не зверталась до нього з відповідною заявою.
У червні 2023 року виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц та від 24 лютого 2021 року в справі № 296/4642/19, якізастосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили законність підстав проживання позивача у спірному житловому приміщенні.
Оскільки позивач не включена в ордер та не є членом сім'ї користувачів цього приміщення, не можна вважати, що вона на законних підставах вселена та проживає у кімнатах АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 .
Позивач стверджує, що проживала з ОСОБА_2 у спірному житлі та здійснювала догляд за нею, однак вказані обставини не є доказом проживання в гуртожитку на законних підставах. В матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 потребувала догляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та зупинено виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
12 липня 2023 року справа № 344/12427/21 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 направила відзиви на касаційні скарги, в яких просила залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також просила поновити строк на подачу відзивів з огляду на те, що під час їх направлення на адресу суду вперше вона помилково не надала докази надсилання копії відзивів третій особі, внаслідок чого їх було повернуто без розгляду.
Враховуючи наведене та положення статті 127 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити ОСОБА_1 строк для подачі відзивів на касаційні скарги.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 13 грудня 1999 року ОСОБА_2 видано ордер № 76 на вселення сім`ї в складі двох осіб ( ОСОБА_2 та її дочки ОСОБА_3 (після зміни прізвища - ОСОБА_3 )) в кімнати АДРЕСА_7 .
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 24 січня 2006 року № 25 «Про внесення на розгляд сесії міської ради проекту рішення «Про передачу у власність будинку АДРЕСА_1 » схвалено і внесено на розгляд сесії міської ради проект рішення «Про прийняття в комунальну власність територіальної громади міста будинку гуртожитку на АДРЕСА_1 , який є власністю ВАТ «Індуктор» та передачу вказаного будинку у власність громадській організації Товариство мешканців «Оселя», учасниками якого є мешканці будинку.
Рішенням XXXIII сесії Івано-Франківської міської ради від 20 лютого 2006 року прийнято у комунальну власність територіальної громади міста і передано у власність Громадській організації Товариство мешканців «Оселя» будинок АДРЕСА_3 .
Відповідно до акту прийому-передачі будинку гуртожитку ВАТ «Індуктор» № АДРЕСА_8 від 19 квітня 2006 року з комунальної власності міста Івано-Франківська передано у власність Громадської організації «Товариство мешканців будинку по АДРЕСА_8 .
Позивач проживала разом з ОСОБА_2 та здійснювала за нею догляд.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .
Відповідно до нотаріально посвідчених заяв від 20 травня 2015 року, сусіди ОСОБА_6 (користувач кімнат № НОМЕР_1 та 13) та ОСОБА_7 (користувач кімнат № НОМЕР_2 ) надали згоду на проведення ОСОБА_1 реконструкції кімнат АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 .
Після проведення реконструкції ОСОБА_1 отримала технічний паспорт на кімнату АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (дочка померлої ОСОБА_2 ) звернулась до Громадської організації «Товариство мешканців будинку по АДРЕСА_1 із заявою, в якій повідомила про надання нею як основним квартиронаймачем дозволу на вселення з подальшою реєстрацією місця проживання матері її чоловіка ОСОБА_1 до кімнати № 11. Також просила розглянути можливість переходу прав основного квартиронаймача до позивача.
25 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського МВ УДМС із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
04 грудня 2017 року Громадська організація «Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 та ОСОБА_1 уклали договір найму житла будинку (гуртожитку) на АДРЕСА_3 . Згідно пункту 1.1 договору наймодавець надав ОСОБА_1 у безстрокове користування квартиру (кімнату) АДРЕСА_5 .
Згідно довідки від 31 травня 2021 року № 16912 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 27 серпня 2014 року.
09 січня 2021 року ОСОБА_3 звернулася до керівника Громадської організації «Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 із заявою про надання дозволу ОСОБА_1 на приватизацію кімнати АДРЕСА_2 .
01 лютого 2021 року Громадська організація «Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 надало письмову згоду на приватизацію ОСОБА_1 спірного житла.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 4, 27 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с/рада Інгулецька. Інше житло позивачу на праві власності не належить.
19 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до міського голови Івано-Франківська із заявою про надання дозволу на передачу у власність житлового приміщення (кімнати) АДРЕСА_2 з метою подальшої приватизації.
Відповідно до витягу з протоколу засідання громадської житлової комісії від 11 березня 2021 року № 3, ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на передачу житлових приміщень у гуртожитках міста.
Листом Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 15 березня 2021 року № 518280 надано відповідь ОСОБА_1 , з якої вбачається, що вона не є членом сім`ї колишнього основного квартиронаймача та її не включено в ордер, тому відсутні підстави для надання дозволу на передачу у власність спірного житлового приміщення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396).
Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Статтями 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно з частинами другою, третьою, п`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.
Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрована та тривалий час проживає у спірній кімнаті з дозволу квартиронаймача ОСОБА_3 , яка не заперечує проти приватизації позивачем вказаного житлового приміщення, несе витрати з її утримання, уклала з ГО «Товариство мешканців будинку АДРЕСА_4 , законність її проживання ніким не оспорена. Окрім того, іншого житла позивач не має, що свідчить про те, що вона має достатні та триваючі зв`язки із зазначеним місцем проживання.
Ненадання заявником ордеру на квартиру не може бути єдиною підставою для відмови у приватизації житла.
Схожого за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради постановах.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи.
Проте, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради у касаційній скарзі не наводить належних аргументів, які б переконливо доводили необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц та від 24 лютого 2021 року в справі № 296/4642/19.
Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради та виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного судузалишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради та виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко