№ 344/15595/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 344/15595/19

провадження № 61-895св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхомна Олександра Дмитрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Горейко М. Д., Томин О. О. від 06 грудня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпі 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, у якому просила: встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, починаючи з 01 серпня 2006 року по 22 грудня 2015 року; визнати нежитлові приміщення творчої майстерні та торгове приміщення спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину спільного сумісного майна, а саме: нежитлові приміщення творчої майстерні за адресою: АДРЕСА_1 ; торгове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 23 липня 1988 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було вперше укладено шлюб, в період якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 . 19 листопада 1997 року шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї народилася донька, яка є біологічною донькою відповідача ОСОБА_2 . До липня 2006 року, вона разом із сином та донькою проживали в м. Старгарді Республіці Польща, після чого повернулась в Україну, для спільного проживання з батьком дітей - відповідачем ОСОБА_2 .

Починаючи з 01 серпня 2006 року, вони з відповідачем та дітьми, почали спільно проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в будинку який належав сестрі відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 . З серпня 2006 року вони вели спільне домашнє господарство та спільно займалися бізнесом.

17 червня 2010 року згідно договору купівлі-продажу ними придбано нежитлові приміщення творчої майстерні за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2

15 березня 2012 року ними спільно з відповідачем придбано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , якеоформлено на них по Ѕ частки, вони разом з дітьми переїхали в даний будинок, де продовжили спільно проживати однією сім`єю та вести спільне домашнє господарство.

Вона разом із відповідачем спільно придбала у забудовника БФ «Екстім» вбудоване торгове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 69,3 кв.м., на яке 14 січня 2014 року було видано свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_2

22 грудня 2015 року між нею та ОСОБА_2 вдруге укладено шлюб, який було офіційно зареєстровано в Республіці Польща, однак у 2018 році їхні стосунки зіпсувалися. Відповідач у добровільному порядку відмовляється здійснити поділ спільно придбаного майна.

З Державного реєстру речових прав їй стало відомо, що 18 липня 2019 року, відповідач без її згоди уклав договір дарування, згідно якого подарував торгове приміщення, за адресою: АДРЕСА_2 , своїй рідній сестрі ОСОБА_3 . Позивачка вважає, що такий договір відповідач уклав з метою виключення об`єкту з їхнього спільного сумісного майна.

Позивачка, посилаючись на факт її спільного проживання з ОСОБА_2 , просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 червня 2021 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, починаючи з 16 березня 2012 року по 22 грудня 2015 року.

Суд першої інстанції, постановляючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , виходив із того, що між сторонами по справі існували близькі відносини, однак немає достатніх підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю з серпня 2006 року, натомість враховуючи зібрані докази по справі наявні підстави для часткового задоволення позову, зокрема в частині встановлення факту проживання сторін по справі однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 16 березня 2012 року по 22 грудня 2015 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 червня 2021 року скасовано та постановлено нове судове рішення про задоволення позову. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2006 року по 22 грудня 2015 року. Визнано нежитлові приміщення творчої майстерні за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 22, 60 кв.м. та торгове приміщення за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 69,3 кв.м. спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір дарування, посвідчений 18 липня 2019 року, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхомною О. Д. за реєстровим № 1739, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , Ѕ частини торгового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . У порядку поділу майна, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині за кожним нежитлового приміщення творчої майстерні за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину торгового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 . Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна: 30718951 від 24 червня 2010 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення творчої майстерні за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна: 30718951 від 18 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на торгове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання про судовий збір.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову вважав доведеним факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу в період з серпня 2006 року по 22 грудня 2015 року. Оскільки спірне майно набуте сторонами під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, то в силу статті 60, частини першої статті 70, частини першої статті 74 СК України, спірне майно належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу в рівних частинах. Оскільки торгове приміщення (вбудоване) № 37 в будинку АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, то укладення 18 липня 2019 року договору дарування цього приміщення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_1 тягне його недійсність, так як при цьому порушуються вимоги закону щодо згоди іншого співвласника на відчуження спільної власності.

Узагальнені доводи вимог касаційних скарг

У січні 2022 року ОСОБА_3 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, яку оскаржує в частині визнання недійсним договору дарування від 18 липня 2019 року та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину торгового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду: від 19 грудня 2019 року в справі № 490/2845/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року в справі № 346/5603/17, від 03 травня 2018 року в справі № 404/251/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 та постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, в якій просить скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду: від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19, від 10 квітня 2019 року в справі № 145/474/17, від 05 грудня 20178 року в справі № 346/5603/17, від 03 травня 2018 року в справі № 404/251/17, від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року в справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року № 531/295/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано цивільну справу № 344/15595/19 з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2022 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що між сторонами по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 липня 1988 року було вперше укладено шлюб, у період якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_3 шлюб між сторонами було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_5 , біологічним батьком якої є ОСОБА_2 , що підтверджується рішенням районного суду у Старгарді - Щецинському (Республіка Польща) від 26 січня 2005 року.

Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Українець В. В. 17 червня 2010 року, зареєстрованого за № 716, ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_6 нежитлові приміщення творчої майстерні за адресою: АДРЕСА_1 , продаж вчинено за 36 725 грн.

07 лютого 2012 року між ТзОВ «Ексім-ЛТД» та ОСОБА_2 укладено договір № 07/02/12/н про пайову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 , об`єктом договору є нежитлове приміщення орієнтовною площею 56,20 кв.м. У цей день ОСОБА_2 здійснено оплату за вказаним договором у сумі 55 000 грн. Відповідно до умов зазначеного договору згідно акту приймання-передачі об`єкту незавершеного будівництва від 13 листопада 2013 року ТзОВ «Ексім-ЛТД» передало у власність ОСОБА_2 нежитлове торгове приміщення № 37 на першому поверсі загальною площею 69,3 кв.м. в будинку який знаходиться по АДРЕСА_2 .

Установлено, що згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 березня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 375, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали домоволодіння, що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_2 в рівних частках по Ѕ частці кожен. Продаж домоволодіння вчинено за ціною 478 128 грн, які покупці сплатили під час підписання договору.

22 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вдруге укладено шлюб.

Згідно договору дарування від 18 липня 2019 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 торгове приміщення (вбудоване) АДРЕСА_2 .

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 довела факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 серпня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 . Указаний факт підтверджується фактичним проживанням у будинку, який належав сестрі відповідача - ОСОБА_3 з 2006 року, а в подальшому у будинку, який ними спільно придбаний у 2012 році, та подальшою реєстрацією у 2015 році (повторного) шлюбу, а також наявністю спільних дітей.

Установивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про встановлення фату проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 серпня 2006 року по 22 грудня 2015 року.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційний суд на підставі наданих доказів, яким надана оцінка, вважав доведеним факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу в період з серпня 2006 року по 22 грудня 2015 року, то аргументи касаційної скарги про те, що суд не сприяв повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Суд апеляційної інстанції установив, що спірне нерухоме майно набуте ОСОБА_2 під час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу за спільні кошти подружжя, та враховуючи те, що відповідачем не доведено належними доказами, що спірне нерухоме майно було набуте виключно за особисті кошти відповідача, дійшов правильного висновку про те, що це майно є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Установивши, що нежитлові приміщення творчої майстерні за адресою: АДРЕСА_1 , та торгове приміщення за адресою АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, яке не домовилось щодо порядку її поділу, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про їх поділ між сторонами шляхом визнання за кожним права власності на їх частину.

Визначаючи частки кожного з подружжя на торгове приміщення (вбудоване) АДРЕСА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недійсність договору дарування від 18 липня 2019 року, за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 вказане торгове приміщення з огляду на таке.

Частиною четвертою статті 369 ЦК України передбачено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Отже, положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

За обставин справи неможливо вважати, що ОСОБА_3 (обдарована), приймаючи в дар від ОСОБА_2 спірне торгове приміщення не могла не знати про те, що це майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, і що відповідач не отримав згоди позивачки на його безоплатну передачу, оскільки будучи сестрою відповідача знала, що спірне приміщення придбане ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , під час проживання однією сім`єю, за їх спільні кошти, та прийняла його в дар безоплатно без згоди ОСОБА_1 , що свідчить про недобросовісність обдарованої.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Оскаржуване судове рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частиною першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржуване судові рішення постановлене без додержання норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов