Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 344/16081/15-ц

провадження № 61-14231св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2019 року у складі судді Шамотайла О. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду із зазначеним первісним позовом, посилаючись на те, що 02 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № DNH4KP31500376, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 2 099,50 грн на строк до 02 жовтня 2007 року включно в обмін на зобов`язання по поверненню кредиту та сплати процентів в обумовлені строки (з 3 по 10 число кожного місяця).

ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість за відсотками, нарахована на прострочену заборгованість за кредитом за період 31 серпня 2010 року до 31 серпня 2015 року в розмірі 7 104,06 грн.

У січні 2016 року ОСОБА_1 подав вищевказаний зустрічний позов, в якому посилався на те, що він у жовтні 2006 року звертався до представника ПАТ КБ «ПриватБанк» в магазині з метою придбання мобільного телефону в кредит, надав свої дані, копії паспорта та ідентифікаційного коду. Коли його було повідомлено про необхідність зачекати декілька годин для перевірки даних, він відмовився від отримання кредиту та покинув магазин. Жодного договору він не укладав, грошових коштів не отримував, телефон не придбавав, а підпис в договорі виконаний не ним.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір від 02 жовтня 2006 року № DNH4KP31500376, укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2019 року в задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір від 02 жовтня 2006 року № DNH4KP31500376, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 630,80 грн понесених судових витрат та 5 450 грн витрат за надану правову допомогу.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що кредитний договір ОСОБА_1 не підписувався, всі істотні умови договору ним не погоджувалися, тому було відсутнє його волевиявлення як учасника правочину на його укладення.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що дії з погашення заборгованості свідчать про визнання ОСОБА_1 боргу за кредитним договором. Судами не було з`ясовано, яким чином у банку з`явилася копія паспорту відповідача за первісним позовом. Без будь-якого мотивування стягнуто з банку на користь ОСОБА_1 витрати за надану правову допомогу. ОСОБА_1 не доведено справедливість та «повноту» витрат, які фактично понесені ним на правову допомогу, а саме не надано розрахунок часу, витраченого адвокатом на вивчення справи в суді, на участь в судовому засіданні та на вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що доводи банку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваних судових рішень є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Судами попередніх інстанцій повно та всебічно розглянуто справу, досліджено всі матеріали справи та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № DNH4KP31500376, згідно з яким позичальник отримав кредит у розмірі 2099,50 грн.

Згідно з висновком експерта Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Тутецької Н. В. від 08 грудня 2017 року № 1.1-137/17 підпис та рукописні написи « ОСОБА_1 » у заяві позичальника від 02 жовтня 2006 року № DKH4KP31500376 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Вирішення питання у частині: «Чи виконаний текст «02 жовтня 2006 року» ОСОБА_1 чи іншою особою» не є можливим по причині непридатності ідентифікації виконавця досліджуваного рукописного напису.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

19 серпня 2019 року справа № 344/16081/15-ц надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини третя-п`ята статті 203 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, а також висновку експерта Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Тутецької Н. В. від 08 грудня 2017 року № 1.1-137/17, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову, оскільки ОСОБА_1 оспорюваний договір не підписував.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не довів суму витрат, понесених ним на правову допомогу, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріали справи, в яких наявний договір про надання правової допомоги, квитанції про оплату правової допомоги від 16 серпня 2018 року № 0024714, від 20 вересня 2018 року № 002715 та акт прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання правової допомоги.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська