№ 344/18991/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 344/18991/23

провадження № 61-8675св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, адміністрація Державної прикордонної служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, у складі судді Татарінової О. А., від 13 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В.,

Пнівчук О. В., від 27 травня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, адміністрація Державної прикордонної служби України, про заборону виїзду дітей за кордон без згоди батька.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що із 09 грудня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому 23 червня 2018 року у них народилися діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

3. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 червня 2021 року

у справі № 344/17373/20 шлюб між сторонами розірвано.

4. Судовим наказом Івано-Франківського міського суду від 19 січня

2021 року у справі № 344/17406/20 присуджено стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей

у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

5. Крім того, в Івано-Франківському міському суді перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до нього про визначення місця проживання дітей з матір`ю та справа за його позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком.

6. Після розлучення ОСОБА_2 чинила йому перешкоди у спілкуванні з дітьми. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі № 344/11652/21 зобов`язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у спілкуванні та участі у вихованні дітей відповідно до визначеного судом графіку зустрічей. Встановлено порядок участі батька у спілкуванні та вихованні дітей.

7. До 17 вересня 2023 року він проводив час з дітьми згідно з встановленим судовим рішенням порядком, проте після вказаної дати ОСОБА_2 вивезла дітей в невідомому напрямку, повідомляти йому місце їх перебування відмовляється, на контакт не виходить, на дзвінки, повідомлення в месенджерах та листи, надіслані на електронну пошту, не відповідала. Із 25 вересня 2023 року діти на заняття в гімназію не з`являлись.

8. 07 жовтня 2023 року він отримав електронного листа від ОСОБА_2 , в якому та вказала, що перебуває разом з дітьми за кордоном. Його прохання поговорити з дітьми ігнорує. Дату повернення дітей в Україну не повідомляє.

9. Позивач вважає, що дії ОСОБА_2 є незаконними, оскільки спрямовані на шкоду його інтересам та інтересам дітей, порушують їхні права, унеможливлюють спілкування дітей з батьком, шкодять їх розвитку. В Україні у дітей є друзі, брати, сестри, вони ходили до школи (гімназії), а наразі повністю вирвані зі звичного середовища.

10. Зазначав, що дії ОСОБА_2 , яка всупереч рішенню суду перешкоджає його спілкуванню з дітьми шляхом вивезення за кордон, є недобросовісними та такими, що не відповідають інтересам дітей. Він є батьком, який має рівні права з матір`ю щодо виховання дітей. Місце проживання дітей з матір`ю судом не визначено. Діти хочуть проживати з ним.

11. Вважає, що ОСОБА_2 може повернутись з дітьми в Україну на певний проміжок часу, оскільки тут залишився її батько, або з інших причин, не повідомляючи його, виїхати безперешкодно знову.

12. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїзд за межі України (за кордон) без згоди батька до досягнення ними 16-річного віку.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

13. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

14. Суди попередніх інстанцій вказали на відсутність законних підстав для заборони виїзду малолітніх дітей за межі України без згоди батька до досягнення ними 16-річного віку, оскільки позивач не довів неправомірності поведінки відповідачки чи незаконного переміщення дітей за кордон.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. 16 червня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2024 року у справі № 344/18991/23.

17. Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які

у липні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада

2018 року у справі № 914/2505/17, від 13 жовтня 2021 року у справі

№ 923/1379/20, від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 442/3516/20, від 17 квітня 2020 року у справі

№ 905/2319/17, від 25 березня 2020 року у справі № 570/1369/17, від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 27 листопада 2019 року у справі

№ 1540/3778/18, від 31 березня 2021 року у справі № 635/9574/18,

від 02 лютого 2022 року у справі № 554/4715/20, від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19,

від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22, від 24 січня 2019 року

у справі № 359/10337/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Зауважує, що твердження суду першої інстанції про те, що відповідачка повідомляла його про виїзд дітей за кордон і він спілкувався з дітьми за допомогою відеозв`язку, не відповідають дійсності та спростовані наявними у справі доказами. 24 вересня 2023 року він приїхав по дітей для спільного проведення часу, але за місцем проживання відповідачка з дітьми була відсутня, на дзвінки не відповідала, на будь-який зв`язок із ним не виходила, не надає можливості спілкуватися з дітьми ні йому, ні їх бабі та сестрі.

21. Стверджує, що не знав, що трапилось з його дітьми, і тільки після звернення до поліції із заявою про зникнення дітей, відкриття кримінального провадження, оголошення ОСОБА_2 в розшук, остання надіслала йому електронного листа, в якому повідомила, що знаходиться за кордоном та що нібито не буде перешкоджати йому у спілкуванні з дітьми. Втім, це твердження було неправдивим, відповідачка продовжувала ігнорувати всі його дзвінки та електронні листи з проханням дати поспілкуватись з дітьми.

22. Посилається на те, що він не має наміру повністю унеможливити виїзд дітей за кордон в разі задоволення позовних вимог і в разі необхідності наддасть відповідний дозвіл, що уже робив у березні 2022 року, коли дійсно не заперечував щодо виїзду дітей. Проте у вересні 2023 року ОСОБА_2 виїхала з дітьми за кордон без його дозволу та відома, щоб унеможливити його спілкування з дітьми та не виконувати рішення суду, яким її зобов`язано не чинити перешкод у спілкуванні батька з дітьми.

23. Наголошує, що до переміщення дітей за кордон без його згоди, він здійснював опіку над ними та відповідно до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі № 344/11652/21 - проводив з дітьми спільний тиждень літом, спільний вікенд щоквартально та вихідний день щотижня, а внаслідок фактичного викрадення його дітей це припинено. Через вивезення за кордон діти вони позбавлені можливості користуватись майном, придбаним батьком для забезпечення їхнього розвитку, здобувати освіту, яку здобували раніше.

24. Звертає увагу, що вказані обставини судами попередніх інстанцій не досліджені, а матеріали справи не містять відомостей про місцеперебування дітей, про їх стан, матеріальне забезпечення, можливість здобувати освіту тощо.

25. Вважає, що відповідно до частини п`ятої статті 157 СК України факт примусового виконання рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми унеможливлює їх виїзд за кордон без згоди батька. При цьому приписи статті 157 СК України мають вищу юридичну силу, ніж підзаконний акт, яким визначенні правила перетину державного кордону.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Інші процесуальні звернення, подані до Верховного Суду

26. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 повідомив Верховний Суд, що відповідачка звернулась до суду у Федеративній Республіці Німеччина із заявою про призупинення батьківських прав позивача. Вказана заява була задоволена судом, проте за його звернення суд вищої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви. При цьому ОСОБА_2 з метою унеможливити відновлення контакту позивача з дітьми - розіслала в різні відомства заборону надавати позивачу будь-яку інформацію про дітей.

27. У листопаді 2024 року ОСОБА_2 повідомила Верховний Суд про те, що не зверталась до будь-яких інстанцій із забороною ОСОБА_1 спілкуватися з дітьми, а навпаки сприяє проведенню зустрічей ОСОБА_1 , який також перебуває у Німеччині, з дітьми. Однак ОСОБА_1 ~~на протязі~~ протягом одного року бачився з дітьми один раз, від побачень з дітьми у приміщенні служби у справах дітей відмовився. Також звертає увагу, що вона має офіційний статус тимчасового захисту у Федеративній Республіці Німеччина, який їй наданий у зв`язку з необхідністю залишити Україну через війну.

Фактичні обставини справи, встановленні судами попередніх інстанцій

28. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 червня 2021 року у справі № 344/17373/20 шлюб між сторонами розірвано.

30. Судовим наказом Івано-Франківського міського суду від 19 січня

2021 року у справі № 344/17406/20 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

31. Відповідно до розрахунку, станом на 01 жовтня 2023 року ОСОБА_1 сплатив 132 994,99 грн аліментів на утримання неповнолітніх дітей згідно з виконавчим листом № 344/17406/20 від 19 січня 2021 року.

32. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня

2022 року у справі № 344/11652/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення порядку участі батька у вихованні дітей. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей. Встановлено

ОСОБА_1 наступний порядок участі у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : кожної першої та третьої суботи місяця, другої та четвертої неділі місяця з 11:00 год до 19:00 год. При цьому ОСОБА_1 зобов`язаний забирати та повертати дітей за місцем їх проживання (перебування) у даний час; один раз в квартал з 10:00 год суботи до 19:00 год неділі за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми; спільний відпочинок та оздоровлення дітей влітку тривалістю вісім днів за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми.

33. У листі від 06 травня 2022 року № С/136 начальник Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради вказав, що ОСОБА_2 в електронному листі на їхній запит зазначила, що ОСОБА_1 схвалив виїзд дітей за кордон та надіслав безкоштовні авіаквитки для неї та дітей в Грецію.

34. У позовній заяві ОСОБА_1 не заперечував факт придбання для

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 і Сеньків Афіни авіаквитків в Грецію.

35. Згідно з листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29 вересня 2023 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23 вересня 2023 року перетнули пункт пропуску Шегині в напрямку виїзду з України.

36. 01 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до чергової частини Калуського РВП ГУНП із заявою (повідомленням) про встановлення місця знаходження його малолітніх дітей, які з 24 вересня 2023 року по даний час разом із колишньою дружиною ОСОБА_2 відсутні по місцю проживання, на телефонні дзвінки не відповідають.

37. Згідно із листом першого заступника Голови Державної прикордонної служби України ОСОБА_7 від 03 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 звертався до Адміністрації Державної прикордонної служби України про застосування обмежень у праві виїзду з України його малолітніх дітей. Позивача повідомлено, що звернення про застосування обмеження у праві виїзду з України малолітніх дітей не може бути прийняте до виконання. У разі надходження до Адміністрації Держприкордонслужби судового рішення про тимчасове обмеження у праві виїзду з території України його неповнолітніх дітей Державною прикордонною службою України буде вжито всіх заходів щодо недопущення їх незаконного виїзду за межі України.

38. 03 жовтня 2023 року за заявою про примусове виконання рішення суду державним виконавцем Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Раковецьким В. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №72919601) з виконання рішення Івано-Франківського міського суду № 344/11652/21 про зобов`язання

ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей.

39. Відповідно до акту державного виконавця від 07 жовтня 2023 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 344/11652/21 в присутності ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_2 за адресою:

АДРЕСА_1 , відсутня. Відповідно неможливо вчинити виконавчі дії щодо побачення стягувача з дітьми. Зі слів представника Войнилівської селищної ради на момент виконання боржник за вказаною адресою не проживає.

40. Згідно відповіді директора Перевозецької гімназії імені професора І. Андрухіва від 04 жовтня 2023 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не відраховані з групи з короткотривалими перебуванням у гімназії.

41. Електронним листом від 07 жовтня 2023 року ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про те, що у зв`язку із загрозою життю та здоров`ю їхніх дітей через ракетні обстріли вона змушена була тимчасово вивезти дітей за кордон. Зазначила, що це тимчасова міра захисту дітей, і вона не чинитиме перешкод у спілкуванні позивача з дітьми через засоби зв`язку, зокрема, через застосунок «Viber».

42. 30 жовтня 2023 року слідчим СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12023091170000711 від 18 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України. Із зазначеної постанови вбачається, що згідно з інформаційних довідок із АІПС «Аркан» від 23 жовтня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхали за межі території України через пункт пропуску Шегині ІНФОРМАЦІЯ_2 на автомобілі із реєстраційним номером АТ1830HT. Відповідно до рапорту оперативного уповноваженого СКП Калуського РВП Куцій А. Л. з метою встановлення місцезнаходження безвісти зниклої ОСОБА_2 було здійснено дзвінок за номером мобільного телефону НОМЕР_1 за допомогою застосунку «Viber», та в ході розмови остання повідомила, що на даний час перебуває за межами України, у Федеративній Республіці Німеччина. Проведеними розшуковими заходами встановлено, що ОСОБА_2 23 вересня 2023 року через пункт пропуску «Шегині» виїхала за межі території України у зв`язку із загрозою життю та здоров`ю її дітей через масові ракетні обстріли на території України. Про це рішення жінка повідомила колишньому чоловіку одразу після перетину державного кордону. Громадянка ОСОБА_8 перебуває на зв`язку та знаходиться в безпечних умовах. Даний факт підтверджується показами її матері громадянки ОСОБА_9 , жительки

АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_2 надіслала власне фото спільно із дітьми, фотознімок повідомлення, яке надсилала ОСОБА_1 від 06 жовтня 2023 року та скан-копію заяви про припинення розшуку, оскільки жертвою злочину ні вона, ні діти за період своєї відсутності не стали.

43. Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 31 жовтня 2023 року за період з 01 січня 2023 року по 20 жовтня 2023 року ОСОБА_2 перетинала державний кордон України: 19 травня 2023 року, напрямок - виїзд; 21 травня 2023 року, напрямок - в`їзд; 08 червня 2023 року напрямок - виїзд; 11 червня 2023 року, напрямок - в`їзд; 28 липня 2023 року напрямок - виїзд; 02 серпня 2023 року, напрямок - в`їзд; 19 серпня 2023 року напрямок - виїзд; 21 серпня 2023 року, напрямок - в`їзд; 23 вересня 2023 року напрямок - виїзд.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

44. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

45. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

46. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

47. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

48. Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

49. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.

50. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

51. Частиною третьою статті 313 ЦК України визначено, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

52. Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724, з відповідними змінами).

53. Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

54. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України).

55. На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

56. Верховний Суд у постанові від 12 червня 2023 року у справі

№ 748/1575/22 вказав, що внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, зокрема доповнення їх пунктом 23 щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов`язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей. Такий порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, на час воєнного стану наразі є загальним для всіх дітей - громадян України.

57. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.

58. Способами захисту сімейних прав та інтересів статтею 18 СК України визначено, зокрема наступні: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення;

8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

59. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

60. Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

61. При вирішенні спору суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

62. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

63. Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції «найкращих інтересів дитини».

64. За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, Верховний Суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.

Вказане узгоджується із висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/17184/19.

65. У розглядуваній справі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що

ОСОБА_2 незаконно вивезла дітей за кордон та перешкоджає у спілкуванні з ними, просив суд заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїзд за межі України (за кордон) без згоди батька до досягнення ними 16-річного віку.

66. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті, взяли до уваги приписи пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України на час введення воєнного стану в Україні, які передбачають можливість виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку,

у супроводі, зокрема одного з батьків за наявності свідоцтва про народження дитини.

67. Колегія суддів звертає увагу, що на момент подання позову

у розглядуваній справі діти сторін вже перебували за межами України. Кримінальне провадження, ініційоване ОСОБА_1 за фактом зникнення колишньої дружини та дітей, закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

68. За встановлених обставин, задоволення вимог ОСОБА_1 про заборону малолітнім дітям виїзд за межі України (за кордон) без згоди батька до досягнення ними 16-річного віку не призведене до відновлення прав позивача, які він вважає порушеними.

69. Водночас Верховний Суд враховує, що у розглядуваній справі не вирішуються питання визначення місця проживання дітей, повернення дітей в Україну, виконання судових рішень щодо стягнення аліментів і щодо способу та порядку участі батька у вихованні дітей.

70. Також, колегія суддів зауважує, що посилання заявника на вчинення ОСОБА_8 перешкод у спілкуванні з дітьми, їх проживання у незвичному місці, ускладнення доступу до освіти не вказують на наявність правових підстав для застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд за межі України без згоди батька дітей, які перебували за кордоном як на час подання позову, так і на час вирішення справи судами.

71. Зазначені обставини, при їх доведенні, можуть бути враховані судами в інших наявних між сторонами судових справах, зокрема щодо визначення місця проживання дітей, тоді як надання оцінки таким обставинам у цій справі є помилковим.

72. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цілому не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 27 листопада

2018 року у справі № 914/2505/17, від 13 жовтня 2021 року у справі

№ 1540/3778/18, від 31 березня 2021 року у справі № 635/9574/18,

від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22, від 24 січня 2019 року у справі № 359/10337/16, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

73. Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині дослідження доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції та апеляційним судом надано оцінку доказам в межах своєї компетенції відповідно до статті 89 ЦПК України.

74. Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів, які мають значення для вирішення цієї справи, не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

75. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

76. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

77. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

78. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

79. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401

ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

80. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников