Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 344/5253/21

провадження № 61-6489св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2021 року у складі судді Мелещенко Л. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання пунктів кредитного договору недійсними, застосування наслідків недійсності правочину, повернення надмірно сплачених коштів, визнання зобов`язань за кредитним договором, договорами іпотеки та поруки припиненими, зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що 14 березня 2007 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Укрпромбанк» був укладений кредитний договір № 34/КВ/Ф-07, згідно з яким на споживчі цілі було видано кредит у розмірі 39 200 доларів США, термін дії - до повного виконання сторонами взаємних зобов`язань. 01 липня 2010 року право вимоги від ТОВ «Укрпромбанк» перейшло до ПАТ «Дельта Банк».

Відповідно до пункту 1.6 кредитного договору встановлюється одноразова комісія за надання кредиту у розмірі 1,5 % від суми кредиту, що становить 588 доларів США. Комісія за видачу готівки становить 117,60 доларів США, що передбачено пунктом 1.8 договору. Разом сума становить 705,60 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 04 травня 2021 року становить 19 721,52 грн.

Відповідно до пункту 5.3 кредитного договору, у випадку порушення позичальником обов`язків, передбачених договором, банк має право вимагати від позичальника штраф у розмірі 50 % від суми кредиту за кожен випадок такого порушення.

Згідно з пунктом 5.2 кредитного договору позичальник має сплатити банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу по процентах, комісіях та інших платежів. Також кредитний договір № 34/КВ/Ф-07 був забезпечений договором іпотеки нерухомого майна від 14 березня 2007 року, укладеним з ним, та договором поруки від 14 березня 2017 року № 34/П-07, укладеним з ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 6.2 договору іпотеки він діє до повного виконання основного зобов`язання по кредитному договору. Згідно з пунктом 9 договору поруки він діє до повного виконання основного зобов`язання по кредитному договору боржником чи поручителем.

На момент подання позовної заяви заборгованість по тілу кредиту, відсотках та пені відсутня, що підтверджується розрахунком заборгованості від 04 листопада 2019 року, наданим ПАТ «Дельта Банк».

Посилаючись на несправедливість вказаних умов кредитного договору та на те, що на момент подачі позовної заяви заборгованість по тілу кредиту, відсотках та пені відсутня, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсними з моменту укладення пункти 1.6, 1.8, 5.2, 5.3 кредитного договору від 14 березня 2007 року № 34/КВ/Ф-07 та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з банку надмірно сплачених коштів у розмірі 19 721,52 грн; визнати зобов`язання за кредитним договором, договором іпотеки, договором поруки від 14 березня 2007 року припиненими; зобов`язати ПАТ «Дельта Банк» здійснити дії щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пункти 1.6, 1.8 кредитного договору, якими передбачено, що позичальник сплачує комісію за надання кредиту та комісію за видачу готівкових коштів є платою споживача кредиту за дії банку щодо встановлення правовідносин, а саме укладення договору.

Пункт 5.3 кредитного договору про те, що у випадку порушення позичальником своїх обов`язків, передбачених цим договором (крім тих, що зазначені в пункті 5.2 цього договору), банк має право вимагати від позичальника, а позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 50 % від суми кредиту за кожен випадок такого порушення, є умовою про встановлення жорстких обов`язків споживача і, відповідно, несправедливими умовами договору.

Суд вважав, що банк не дотримався вимог пункту 3.6 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, оскільки банк не має права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або що їх вчиняє банк або споживач із метою встановлення, зміни або припинення правовідносин, а також встановлювати жорсткі обов`язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом банку.

Тобто, вказані вимоги суд вважав обґрунтованими, проте позивач пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено представником ПАТ «Дельта Банк» у відзиві на позовну заяву.

У свою чергу пункт 5.2 оспорюваного договору, який передбачає, що у випадку порушення строків повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним, комісій та інших платежів, передбачених цим договором, банк має право вимагати, а позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості, на думку суду відповідає вимогам пункту 3.6 вказаних Правил, тому вимоги у цій частині є необґрунтованими по суті.

Позовні вимоги про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 19 721,52 грн суд вважав недоведеними, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів про сплату саме цієї суми коштів та її розрахунок.

Вимоги про визнання зобов`язань за кредитним договором, договорами іпотеки та поруки припиненими суд вважав передчасними, оскільки у позивача наявна заборгованість перед відповідачем у вигляді штрафу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2021 року - без змін

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, відхиляючи доводи апеляційної скарги, суд погодився з правовими висновками, наведеними місцевим судом, та виклав аналогічне правове обґрунтування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2021 року і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відзив ПАТ «Дельта Банк» на позовну заяву, в якому міститься заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, було подано представником відповідача за довіреністю та відсутні дані про те, що ця особа є адвокатом, тому суди повинні були залишити його без розгляду і, відповідно, не враховувати зазначену заяву щодо позовної давності.

Крім того, вказує на те, що строк позовної давності в будь-якому разі не пропустив, оскільки не є юристом та на момент укладення договору не знав про порушення свого права, а вимогу про нарахування йому штрафу отримав тільки у 2019 році.

Відзиви на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

13 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 березня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 34/КВ/Ф-07, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 39 200 доларів США (пункт 1.1), строк кредитування - 120 місяців (пункт 1.2), дата повернення кредиту - 13 березня 2017 року (пункт 1.3), мета кредитування - споживчі цілі (пункт 1.4), процентна ставка за користування кредитом - 14,6 % річних (пункт 1.5), комісія за надання кредиту - 1,5 % (одноразово) від суми кредиту (пункт 1.6), комісія за користування кредитом - відсутня (пункт 1.7), комісія за видачу готівкових коштів - 0,3 % (одноразово) від суми кредиту (пункт 1.8), комісія за дострокове проведення розрахунків по кредиту - відсутня (пункт 1.9). Комісія за надання кредиту в післяопераційний час - 100 грн (пункт 1.10).

14 березня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, був укладений договір іпотеки, за умовами якого предметом іпотеки є: складські приміщення, загальною площею 489,6 кв. м, що знаходяться у АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2001 року, загальна вартість складських приміщень становить 227 405, грн; земельна ділянка, площею 0,1475 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 24 березня 2006 року, вартість грошової ділянки становить 23 644,25 грн; земельна ділянка площею 0,0687 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 24 березня 2006 року, експертна грошова вартість земельної ділянки становить 2 720 грн.

14 березня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки 34/П-07, згідно умов якого ОСОБА_2 поручилася перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 14 березня 2007 року № 34/КВ/Ф-07.

Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором, складеного банком, загальна заборгованість ОСОБА_1 станом на 04 листопада 2019 року становить 1 939 470,49 грн, що складається з суми заборгованості за кредитом у розмірі 0,00 грн, суми заборгованості за відсотками у розмірі 0,00 грн, пені у розмірі 0,00 грн, штрафу (50 % від суми кредиту, пункт 5.3, кількість порушень - 4) у розмірі 1 939 470,49 грн.

Відповідно до довідки ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2007 року №34/КВ/Ф-07 станом на 01 червня 2021 року складає 0,00 грн, у тому числі тіло кредиту у розмірі 0,00 грн, відсотки у розмірі 0,00 грн, пеня у розмірі 0,00 грн.

05 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ліквідатора ПАТ «Дельта Банк» із заявами про звільнення майна, що передано в іпотеку та про надання актуального розрахунку заборгованості.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать гараж НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі, земельна ділянка, кадастровий номер 2620881307:02:003:0050, земельна ділянка, кадастровий номер 2620881307:02:003:0049, земельна ділянка, кадастровий номер 2620855100:02:002:0855, крамниця промпродтоварів з офісом, за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка, кадастровий номер 2620855100:02:002:0211, земельна ділянка, кадастровий номер 2625883801:02:004:0107, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , склади за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 2620855100:02:002:0256, будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник ПАТ «Дельта Банк» за довіреністю - Стрюкова Д. Д., у відзиві на позовну заяву заявила про застосування наслідків спливу строку позовної давності (а. с. 42-43).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 15 ЦПК України).

Згідно із частиною третьою статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до частин першої, другої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2021 року справу, яка переглядається, було призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Вона не є малозначною чи такою, яка виникла з трудових відносин.

Тобто, представляти інтереси сторін у цій справі можуть виключно адвокати.

Відповідно до частин другої, шостої статті 178 ЦПК України відзив підписується відповідачем або його представником.

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд при розгляді справи послалися на те, що представник ПАТ «Дельта Банк» у відзиві на позову заяву заявив клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

При цьому, відзив було подано представником відповідача за довіреністю - Стрюковою Д. Д.

Звертаючись до суду з відповідним відзивом представник ПАТ «Дельта Банк» - Стрюкова Д. Д., не надала доказів того, що вона є адвокатом, чи особою, яка уповноважена діяти від імені товариства відповідно до закону, а, відповідно, має повноваження на представлення інтересів відповідача у цій справі, тому суди попередніх інстанцій помилково врахували заяву відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21) зауважувала, що, починаючи з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України.

Інакше кажучи, процесуальні закони визначили, що представники сторін, третіх осіб, а також осіб, які за законом мають право звертатися до суду в інтересах інших, можуть діяти у судовому процесі або за правилами самопредставництва, або як власне представники. Останніми можуть бути: адвокати, законні представники, а у випадках, визначених у процесуальних законах, зокрема у малозначних справах, справах незначної складності, - інші особи (стаття 60 ЦПК України). Повноваження саме цих представників підтверджують документи, визначені у частинах першій і четвертій статті 62 ЦПК України.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Цей Закон розмежував поняття самопредставництва та власне представництва інтересів юридичної особи у суді.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України у відповідній редакції). Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник (частини третя та четверта статті 58 ЦПК України у редакції, яка діяла з 15 грудня 2017 року до 28 грудня 2019 року включно).

Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, раніше виснувала, що особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не за правилами про самопредставництво (див. висновок, сформульований у постановах від 13 березня 2018 року у справах № 910/23346/16 і № 914/2772/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/22324/16, від 21 березня 2018 року у справі № 916/3283/16).

29 грудня 2019 року набрав чинності Закон № 390-IX, згідно з яким частини третю і четверту статті 58 ЦПК України, частини третю та четверту статті 56 ГПК України і частини третю та четверту статті 55 КАС України виклали у новій редакції:

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частини третя та четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній із 29 грудня 2019 року).

Згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту № 2261 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді» від 15 жовтня 2019 року, який 18 грудня 2019 року ухвалили як Закон № 390-IX, право юридичної особи на особисте представництво у судах штатними працівниками скасувала реформа трьох процесуальних законів 2017 року, що негативно вплинуло на можливість юридичної особи здійснювати самопредставництво. Крім того, у кримінальному процесі збереглася можливість реалізації права на самопредставництво юридичної особи її працівником (частина друга статті 58 Кримінального процесуального кодексу України). Тому, ухвалюючи Закон № 390-IX, парламент поширив інститут самопредставництва юридичної особи в суді не тільки на її керівника або члена виконавчого органу, як це було, починаючи з 15 грудня 2017 року, але й на будь-яку іншу особу, уповноважену на це за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом).

Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не врахував наведені вище норми права, які були розтлумачені Великою Палатою Верховного Суду, належно не перевірив повноваження представника ПАТ «Дельта Банк» - Стрюкової Д. Д., на представництво інтересів відповідача у цій справі.

Вказане суттєво впливає на законність судових рішень, а саме на право суду застосовувати правові норми про позовну давність.

Крім того, відповідно до частин першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було помилково застосовано норми права, які набрали чинності після 14 березня 2007 року (дата укладення кредитного договору), тобто такі, які не існували на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, норми Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які було затверджено постановою Правління Національного банку України тільки 10 травня 2007 року.

Також, Верховний Суд звертає увагу на те, що спірний кредитний договір було укладено між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 .

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказав відповідачем ПАТ «Дельта Банк», зазначивши, що 01 липня 2010 року право вимоги за спірним кредитним договором від ТОВ «Укрпромбанк» перейшло до ПАТ «Дельта Банк». Проте, жодних доказів переходу такого права не надав. Суди попередніх інстанцій також не дослідили питання переходу права вимоги за кредитним договором від 14 березня 2007 року № 34/КВ/Ф-07, що унеможливлює дійти однозначного висновку, що позов було пред`явлено до належного відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець