№ 344/5730/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 344/5730/19

провадження № 61-6126 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

третя особа - державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк Катерина Федорівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2019 року у складі судді Шамотайла О. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К. Ф., про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та витребування нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з договором дарування від 20 травня 2003 року вона набула право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Співвласником даної квартири був ОСОБА_4 - батько ОСОБА_2 , якому належала 1/2 частини даної квартири.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2008 року, позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 задоволено. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_4 право власності на вказану квартиру та прийнято рішення стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 78 431 грн грошової компенсації за 1/2 частку у спільній власності.

Станом на день подання позовної заяви, ні ОСОБА_4 , ні його спадкоємцем - ОСОБА_2 грошова компенсація їй не виплачена.

Зазначала, що тільки в лютому 2018 року дізналася, що спірна квартира належить спадкоємцю - ОСОБА_2 , оскільки державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом: від 30 серпня 2017 року та від 08 грудня 2017 року.

Вважала, що видача свідоцтва про право на спадщину від 08 грудня 2017 року є незаконною, оскільки не був дотриманий, встановлений рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 липня 2008 року у справі № 2-566/2008 порядок дій. Вказане свідоцтво видане за відсутності доказів сплати їй компенсації за 1/2 частини квартири.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 26 березня 2019 року власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 20 березня 2018 року є ОСОБА_3 .

Вважала, що її майнові права є порушеними в результаті укладеного договору купівлі-продажу між відповідачами, оскільки вона є власницею 1/2 спірної квартири.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом та витребувати у ОСОБА_3 на користь позивача належну їй 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спадкодавцем - ОСОБА_4 не було реалізоване право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 в цілому, оскільки не було здійснено реєстрацію права власності за ним. На момент відкриття спадщини, рішення суду стосовно виплати позивачу грошової компенсації за частку у спільній власності квартири ОСОБА_4 не було виконано добровільно, а також примусово в рамках проведення виконавчого провадження по виконанню даного рішення суду.

Оскільки, ОСОБА_2 не надано суду підтверджень виконання по сплаті на користь позивача компенсації за отриману ОСОБА_4 частку у спільній власності однокімнатної квартири, то відсутні підстави вважати, що стосовно позивача до моменту смерті ОСОБА_4 було припинено право на 1/2 частки у праві спільної власності, яке було набуте на підставі договору дарування частини квартири від 20 травня 2003 року, оскільки ОСОБА_4 так і не сплатив відповідну грошову компенсацію.

Суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту її порушеного права є не ефективним і в даному випадку буде порушений принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права.

Визначивши для себе статус кредитора спадкодавця, позивач звернулася з вимогою (претензією) до спадкоємця ОСОБА_2 в порядку статті 1281 ЦК України, подавши її до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори з метою повідомлення спадкоємців про вимоги по сплаті грошової компенсації у розмірі 78 431 грн на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2008 року, тому для компенсації вартості належної ОСОБА_1 частки нерухомого майна, суд зазначив, що позивачу слід звернутись з відповідним позовом про накладення стягнення на майно спадкоємця.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що за життя спадкодавець не набув права власності на квартиру в цілому в порядку, визначеному рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2008 року, тому спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на 1/2 частини квартири.

За умови отримання свідоцтва про право на спадщину від 08 грудня 2017 року на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , як спадкоємець, має обов`язок щодо виконання зобов`язань по сплаті компенсації за відповідну частину нерухомого майна, однак такі свої зобов`язання не виконував.

Обраний позивачем спосіб захисту її порушеного права є не ефективним і в даному випадку буде порушений принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права.

Договір купівлі-продажу було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після скасування заборон на відчуження майна спадкодавця, жодних відомостей в реєстрі обтяження зазначено не було, тому в ОСОБА_2 не було обмежень чи заборон щодо відчуження такого майна.

Щодо компенсації вартості належної ОСОБА_1 частки нерухомого майна, то апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що стороні необхідно звернутись з відповідним позовом про накладення стягнення на майно спадкоємця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 668/14757/15-ц, 10 квітня 2019 року у справі № 522/4689/16-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень у частині правовідносин, пов`язаних з правом власності на частку спірної квартири, заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 344/5730/19 із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вона є багатодітною матір`ю, з чоловіком та дітьми проживає в родичів, власного житла, окрім подарованої дідом 1/2 частини спірної квартири не мала та вже не має.

Зважаючи на відсутність порозуміння щодо спільного користування квартирою з ОСОБА_4 вона змушена була звернутися за захистом своїх майнових прав до суду.

Вказувала, що спірне майно не могло входити до складу спадщини, оскільки спадкодавець як співвласник цієї квартири за життя її не набув у власність у цілому зв`язку з несплатою компенсації за належну їй 1/2 частку цієї квартири.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин (видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину) відповідно до частини другої статті 364 ЦК України право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Законодавець чітко визначив момент припинення, отже фактично 1/2 частина спірної квартири належить їй, оскільки її право спільної часткової власності майно не припинилося, у зв`язку з неотриманням компенсації.

Згідно з частиною другою статті 364 ЦК України право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. відповідач ОСОБА_2 без належних правових підстав, без сплати жодних коштів та незважаючи на наявні заборони (арешти) набув у власність спірну квартиру в цілому, фактично всупереч волі позивача та без її відома.

Безоплатно заволодівши часткою квартири позивача, ОСОБА_2 продав цю квартиру в цілому. Суди не з`ясували у повній мірі основну обставину, що має значення для справи, а саме - невиконання вимоги суду (згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2008 року) в частині сплати компенсації позивачу за її частку у спільній власності як обов`язкову передумову припинення права власності позивача та пов`язані з цим обставини.

Суд першої інстанції залишив без уваги також ту обставину, що ОСОБА_4 не просто за життя не оформив, але й не вчинив необхідних для цього дій - не сплатив компенсацію, не надав реєстратору доказів сплати і, як наслідок не зареєстрував речове право, а, отже, не набув спірну квартиру, а тому й не міг передати її у спадок.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором дарування, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 12 травня 2003 року, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Співвласниками квартири АДРЕСА_2 стали ОСОБА_1 та ОСОБА_4 із частками власності у розмірі по 1/2 кожен.

ОСОБА_4 у 2004 року звернувся із позовом до суду про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири. За результатами розгляду рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2007 року, що набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. При цьому, ухвалою суду від 06 травня 2005 року заборонено Першій державній нотаріальній конторі м. Івано-Франківська проводити будь-яким чином оформлення відчуження 1/2 частини, яка належить за договором дарування від 20 травня 2003 року ОСОБА_1 , а обласному бюро технічної інвентаризації - видавати документи, необхідні для відчуження 1/2 частини цієї ж квартири до вирішення судом даного спору.

ОСОБА_1 , будучи співвласником 1/2 частини даної квартири на підставі договору дарування, звернулася до Івано-Франківського міського суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про виділ частки майна, що належить на праві спільної власності.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2008 року, у справі № 2-566/2008 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про виділ частки майна, що належить на праві спільної власності, задоволено. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на дану квартиру в цілому та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 78 431 грн як грошову компенсацію за частку у спільній власності. Встановлено обов`язок для обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_4 право власності на квартиру в цілому після надання бюро доказів про виконання даного рішення суду в частині сплати грошової компенсації.

Постановою відділу Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції від 08 грудня 2008 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 78 431 грн грошової компенсації. Даною постановою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 у межах суми звернення стягнення.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17 лютого 2017 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Згідно з матеріалами спадкової справи, заведеної Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, вбачається, що спадкоємцем ОСОБА_4 за законом став його син - ОСОБА_2 у даній справі.

Судом встановлено, що згідно з заявою від 30 серпня 2017 року, поданої до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на майно батька, що складається з: 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 , грошових вкладів в Ощадному банку.

Державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К. Ф. видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 серпня 2017 року, відповідно до якого спадкоємцем є ОСОБА_2 , а спадщина складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 вересня 2005 року.

Постановою державного виконавця Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби від 20 листопада 2017 року, у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_4 виконавче провадження з примусового виконання стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 78 431 грн, як грошову компенсацію за частку у спільній власності закінчено та припинено чинність арешту майна боржника.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 подано заяву від 08 грудня 2017 року № 2534 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на його майно, що складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К. Ф. видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 08 грудня 2017 року, відповідно до якого спадкоємцем є ОСОБА_2 , а спадщина складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 липня 2008 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Згідно з частиною першою, другою статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Пунктом 1.2 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Згідно з пунктом 4.14 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Отже, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус зобов`язаний перевірити склад спадкового майна, на яке видається право на спадщину.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 343/1048/17, провадження № 61-15559св18).

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та витребування нерухомого майна (1/2 частини квартири), пред`явлені у цій справі, не можуть бути задоволені, з огляду на обраний ОСОБА_1 спосіб захисту своїх прав у справі за її позовом про виділ частки майна, що належить на праві спільної власності, який було задоволено та рішенням суду, що набрало законної сили, стягнуто на її користь грошову компенсацію за частку у квартирі. Відтак, позивач не позбавлена права звернутись з позовом до суду до спадкоємців про звернення стягнення на майно, отримане у спадщину, у зв`язку з невиконанням спадкодавця рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 липня 2008 року.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара