Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 344/676/21

провадження № 61-4080 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2021 року у складі судді Струтинського Р.Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Бойчука І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2020 року він звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкодив у розмірі 140 133,33 грн.

10 листопада 2020 року ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі № 344/14971/20 у складі судді Польської М. В. вищевказану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з несплатою ним судового збору. 20 листопада 2020 року він звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із заявою про невиконання вказаної ухвали суду від 10 листопада 2020 року та про відвід судді Польської М. В. 25 листопада 2020 року ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Бабій О. М. у справі № 344/14971/20 у задоволенні його заяви про відвід судді Польської М. В. відмовлено.

30 листопада 2020 року ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Польська М. В. у справі № 344/14971/20 повернуто йому позовну заяву.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі № 344/14971/20 його апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2020 року про повернення позовної заяви скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Суддею Польською М. В. та Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області порушено норми процесуального права, оскільки незаконно позбавлено його права на справедливий суд.

Отже, протиправними діями судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, які полягають у постановленні незаконної ухвали від 30 листопада 2020 року у справі № 344/14971/20, йому завдано моральної шкоди, а саме спричинено душевні та психологічні страждання, які призвели до приниження честі, гідності, репутації, ушкодження здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків, вимушених змін або обмежень у виборі активної діяльності, звичайного кола спілкування та інших негативних наслідків.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у тому самому розмірі 140 133,33 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави, а, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 в якості відповідача не зазначив належного відповідача - Державу Україна, яка приймає участь у справі через відповідний орган, а саме Міністерство юстиції України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Позивачем не доведено неправомірності дій або бездіяльності Державної казначейської служби України, як центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування коштів.

ОСОБА_1 також не доведено наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності дій її заподіювача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2021 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрито.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскарження вчинення, невчинення судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій, бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

При цьому, відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення, є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті.

Отже, позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, тому апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, у касаційній скарзі порушено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 344/676/21 з Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що унаслідок постановлення незаконної ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі № 344/14971/20 суддею Польською М. В. про повернення позову ОСОБА_1 було порушено його права та завдано моральної шкоди. Позивачем доведено склад правопорушення. Отже, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області є належним відповідачем у справі, оскільки саме суд мав нести відповідальність за завдану позивачу немайнову шкоду. Протиправність діяння Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області полягає у незабезпеченні конституційних прав позивача, у тому числі щодо доступу до суду.

Моральна шкода ОСОБА_1 полягає у тому, що він зазнав негативних змін унаслідок порушення його конституційних прав.

Посилається на неврахування судом відповідної прецедентної практики Європейського суду з прав людини, у тому числі рішення від 18 грудня 2018 року у справі «Абрамов проти України».

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду частково не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом установлено, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2020 року у справі № 344/14971/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишено без руху (а.с.15).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2020 року у справі № 344/14971/20 вказану позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу (а.с. 16-18).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2020 року про повернення позовної заяви скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду обмежує його права на доступ до правосуддя, порушуючи гарантоване статтею 8 Конституції України право на звернення до суду без жодних обмежень чи умов та гарантію на розгляд справи у суді, згідно зі статтею 55 Конституції України.

Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, завданої позивачу ухваленим процесуальним рішенням судді у цивільній справі, з яким не погодився заявник.

Щодо вирішення вимоги до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Подібний висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139 цс 16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500 цс 19).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі

№ 454/143/17-ц (провадження № 14-185 цс 18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399 цс 18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191 цс 19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500 цс 19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій та ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі у частині вирішення позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, оскільки він не підлягає розгляду у судах у порядку будь-якого судочинства.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 686/31901/19 (провадження № 61-6964 св 20), від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269 св 20), від 22 червня 2022 року у справі № 686/21093/20 (провадження № 61-9580 св 21).

Щодо вирішення вимоги до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36 цс 19), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316 цс 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20 гс 21)).

До участі у цій справі залучено Державну казначейську службу України.

Водночас незалежно від участі у справі органу, через який вона бере участь у справі, належним відповідачем у справі є саме Держава Україна.

Також залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (провадження № 14-514 цс 19).

Отже, у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди, немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199 гс 18) вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув увагу на те, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди може бути Держава Україна, проте зазначення в якості відповідача Державної казначейської служби України є достатнім.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищезазначених положень закону фактично спір у частині вимог позивача до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди не вирішив не встановив, чи наявні підстави для притягнення держави до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, чи доведено позивачем усі підстави для її притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону дійшов безпідставного висновку про закриття провадження у справі у частині вирішення вимог позивача до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у частині закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди з направленням справи у цій частині до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року у частині закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу у цій частині передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У решті постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк