Постанова

Іменем України

22 липня 2022 року

м. Київ

справа № 344/698/18

провадження № 61-9984св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року в складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вселення та визначення порядку користування квартирою.

Позов мотивований тим, що вона є власником 1/3 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 63 кв. м.

Іншими співвласниками спірної квартири є відповідачі, які ігнорують неодноразові пропозиції позивача надати доступ до приміщення і визначити порядок користування ним.

Враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 складається з житлової площі 35,8 кв. м, ОСОБА_1 просила:

- вселити її у спірну квартиру;

- визначити порядок користування квартирою, виділивши їй разом з сім`єю житлову кімнату площею 11,2 кв. м. У спільному користуванні співвласників залишити коридор площею 10,1 кв. м, кухню - 9,7 кв. м, вбиральню - 1,4 кв. м, ванну кімнату - 2,7 кв. м та балкон - 5,9 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2020 року закрито провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_6 у зв`язку з його смертю.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2020 року залучено до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2021 року позов задоволено частково.

Вселено ОСОБА_1 разом з сім`єю у квартиру АДРЕСА_1 .

Встановлено такий порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділено ОСОБА_1 разом з сім`єю у користування житлову кімнату площею 11,0 кв. м. Залишено у спільному користуванні співвласників коридор площею 10,1 кв. м, кухню площею 9,7 кв. м, ванну кімнату площею 2,7 кв. м, вбиральню площею 1,4 кв. м, балкон площею 5,9 кв. м.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , проте ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 чинять перешкоди у користуванні нею, що підтверджується матеріалами справи, а тому наявні підстави для вселення позивача разом з сім`єю у спірне житло.

Оскільки сторонами не досягнуто добровільної згоди щодо порядку користування квартирою, суд вважав за необхідне надати у користування ОСОБА_1 разом з сім`єю житлову кімнату площею 11,00 кв. м, що відповідає розміру її частки у праві власності на це нерухоме майно, а допоміжні приміщення залишити в спільному користуванні співвласників.

Відмовивши в задоволенні позову до ОСОБА_5 , місцевий суд виходив з того, що він не є співвласником спірної квартири, оскільки під час розгляду справи на підставі договору дарування від 25 травня 2020 року подарував належні йому 1/18 частини вказаної квартири ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2021 року в частині задоволення позову змінено.

Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 11,00 кв. м та лоджію площею 3,6 кв. м.

У спільному користуванні співвласників квартири залишено коридор площею 10,0 кв. м, кухню площею 9,7 кв. м, ванну кімнату площею 2,7 кв. м, вбиральню площею 1,4 кв. м., лоджію площею 5,3 кв. м.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для вселення ОСОБА_1 , проте, врахувавши зміст позовної заяви, у якій ОСОБА_1 просила вселити у квартиру АДРЕСА_1 лише її, дійшов висновку про зміну судового рішення, з огляду на порушення місцевим судом принципу диспозитивності цивільного процесу.

Вирішуючи питання щодо визначення порядку користування спірною квартирою, суд апеляційної інстанції врахував виготовлений 14 листопада 2019 року технічний паспорт на неї та виходив з того, що частка ОСОБА_1 у праві власності на квартиру становить 1/3, що дорівнює 11,9 кв. м житлової площі, тому з метою ефективного способу захисту порушених прав дійшов висновку, що у користування позивача необхідно виділити житлову кімнату площею 11,00 кв. м та лоджію площею 3,6 кв. м.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, просила скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині виділення у користування ОСОБА_1 лоджії площею 3,6 кв. м та ухвалити в цій частині нове рішення, яким залишити лоджію площею 3,6 кв. м у користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, згідно з яким суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини другої статті 264 ЦПК України, оскільки позовна вимога про виділення у користування позивачу лоджії площею 3,6 кв. м ОСОБА_1 не заявлялась.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що лоджія (балкон) площею 3,6 кв. м є невід`ємною частиною кімнати площею 11,00 кв. м, виділеною позивачу у користування.

Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_4 не вказала, яким чином відповідачі користуватимуться лоджією, єдиний вхід до якої можливий лише через виділену позивачу кімнату.

У додаткових поясненнях ОСОБА_4 посилається на те, що доводи відзиву ОСОБА_1 спрямовані на введення суд в оману.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щоОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/6 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/6 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 25 травня 2020 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 належну йому 1/18 частини квартири АДРЕСА_1 .

У січні 2017 року ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 із заявою-вимогою про добровільне звільнення від особистих речей 1/3 частини квартири для подальшого її вселення та надання ключів для виготовлення дублікатів та вступ у користування майном.

19 квітня 2017 року ОСОБА_1 зверталась до начальника Івано-Франківського ВП ГУНП з проханням допомогти здійснити доступ до належної їй 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , на що отримала відповідь з пропозицією вирішити вказане питання у судовому порядку.

Згідно з технічним паспортом квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат житловою площею 35,8 кв. м, в тому числі: перша кімната - 17,2 кв. м, друга кімната - 11,0 кв. м, третя кімната - 7,6 кв. м, кухня - 9,7 кв. м, ванна кімната - 2,7 кв. м, вбиральня - 1,4 кв. м, коридор - 10,0 кв. м, лоджії - 5,3 кв. м (доступ до якої можливий з кімнати площею 17,2 кв. м та кухні), а також лоджії площею 3,6 кв. м (доступ до якої можливий лише з кімнати площею 11,0 кв. м).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає: суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволення позову про виділення у користування ОСОБА_1 лоджії площею 3,6 кв. м, а тому в іншій частині судове рішення на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції відповідно до вимог частини першої 400 ЦПК України не перевіряється.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Верховний Суд зазначає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Спір між сторонами, які є співвласниками квартири, виник щодо встановлення порядку спільного користування квартирою. Вирішуючи спір, суд виділяє в користування сторонам спору частини житлового приміщення, відповідно до розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові № 6-1500цс15 від 17 лютого 2016 року і неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 від 14 листопада 2019 року вона складається з трьох кімнат житловою площею 35,8 кв. м, в тому числі: перша кімната - 17,2 кв. м, друга кімната - 11,0 кв. м, третя кімната - 7,6 кв. м, кухня - 9,7 кв. м, ванна кімната - 2,7 кв.м, вбиральня - 1,4 кв. м, коридор - 10,0 кв. м, лоджії - 5,3 кв. м (доступ до якої можливий з кімнати площею 17,2 кв. м та кухні), а також лоджії площею 3,6 кв. м (доступ до якої можливий лише з кімнати площею 11,0 кв. м).

Встановивши, що між співвласниками квартири не досягнуто згоди щодо порядку користування належною їм на праві спільної часткової власності квартирою, частка ОСОБА_1 у праві власності на квартиру становить 1/3 частини квартири, що дорівнює 11,9 кв. м житлової площі, з метою ефективного способу захисту порушених прав суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про виділення у користування позивача житлової кімнати площею 11,00 кв. м та лоджії площею 3,6 кв. м.

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що позивач неодноразово у позасудовому порядку, враховуючи неприязні стосунки між сторонами спору, вчиняла дії щодо врегулювання конфлікту з приводу користування або розпорядження спірною квартирою, які не принесли результату.

Встановлюючи порядок користування квартирою у визначений судом спосіб, суд апеляційної інстанції врахував баланс інтересів співвласників спірної квартири. Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.

Згідно з технічним паспортом на спірну квартиру від 14 листопада 2019 року лоджія площею 3,6 кв. м, яка прилягає до виділеної ОСОБА_1 житлової кімнати площею 11,00 кв. м, виконує допоміжну функцію і не є обов`язковим елементом житлового приміщення.

Виділення позивачу у користування лоджії площею 3,6 кв. м та житлової кімнати площею 11,00 кв. мзабезпечить роздільний (відособлений) режим користування майном, ефективний та повний захист її прав, свобод, інтересів людини, а залишення лоджії у користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 порушить право ОСОБА_1 на володіння, користування та розпорядженням належним їй майном на власний розсуд, оскільки єдиним проходом до лоджії є виділена позивачу у користування кімната.

Верховний Суд зауважує, що ще одна наявна у квартирі лоджія площею 5,3 кв. м залишилась у спільному користуванні співвласників квартири АДРЕСА_1 , що підтверджує врахування судом апеляційної інстанції інтересів усіх співвласників спірної квартири.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання набутого майна спільною сумісною власністю сторін у справі з урахуванням визначених позивачем позовних вимог відповідно до норм КпШС України.

Висновки Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11 зводяться до того, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У справі № 235/499/17 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. За таких обставин, суд вважав правильним висновок суду апеляційної інстанції, що приведення змісту положень укладеного договору до вимог чинного законодавства чи зобов`язання укласти договір на певних умовах у випадку коли сам договір не оспорений та в судовому порядку навіть не заявлялась вимога про визнання договору недійсним або частково недійсним, а тому відсутні підстави для приведення змісту підпунктів 14-16 пункту 4.2 та підпункту 7 пункту 4.4 договору від 01 жовтня 2015 року № 286710 «Про надання послуг з водопостачання та водовідведення мешканців багатоповерхових житлових будинків» до вимог чинного законодавства.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що лоджія площею 3,6 кв. м є невід`ємною частиною виділеної позивачу у користування житлової кімнати площею 11,00 кв. м і виконує допоміжну функцію, у зв`язку з цим висновки, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не підтверджують порушення судом апеляційної інстанції вимог частини другої статті 264 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди з судовим рішенням, необхідністю переоцінки доказів у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко