Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 344/8412/19

провадження № 61-20061св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Парфан Тарас Дмитрович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 року у складі судді Шамотайло О. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчук І. В., Девляшевський В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення.

Позов обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належить 7/8 частки домоволодіння АДРЕСА_1 . Співвласником іншої 1/8 частин домоволодіння є її сестра ОСОБА_2 , яка проживає в оспорюваному будинку разом зі своїми повнолітніми дітьми, сином ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 . Впродовж тривалого часу сестра чинить їй перешкоди у користуванні житлом, в зв`язку з чим у 2012 році вона звернулася до суду за захистом свого порушеного права. Однак починаючи з 2018 року відповідачі знову почали чинити їй перешкоди у доступі до належного їй житла.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати відповідачів не чинити їй перешкод в користуванні 7/8 частинами домоволодіння АДРЕСА_1 та вселити її в зазначене житлове приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської областірішенням від 10 серпня 2021 року позов задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 належним їй на праві приватної власності житловим приміщенням 7/8 домоволодіння АДРЕСА_1 ,шляхом вселення ОСОБА_1 в житлове приміщення, домоволодіння АДРЕСА_1 .

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 в частці 7/8, а відповідачу ОСОБА_2 , яка є сестрою позивача, належить інших 1/8 вказаного домоволодіння. Згідно судового рішення від 12 жовтня 2012 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні домоволодінням. Однак у зв`язку з тим, що відповідачі перешкоджають позивачу у реалізації свого права власності, тому на основі з`ясованих обставин справи позовні вимоги задоволено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що оскільки відповідачі перешкоджають позивачу у реалізації свого права власності, тому оскаржене рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Парфан Т. Д.,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2022 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 20 квітня 2020 року у справі № 522/22-23/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що суди попередніх інстанцій послались тільки на судове рішення від 12 жовтня 2012 року та не встановили фактичні обставини справи і не навели доказів на їх підтвердження.

Крім того суд, в порушення вимог статей 263-265 ЦПК України, не надав оцінку письмовим доказам, які подані представником відповідача, на підтвердження відсутності ОСОБА_2 в межах України з травня 2015 року до грудня 2019 року.

Оскільки судами не досліджувались обставини щодо проживання у спірному будинку та реєстрації ОСОБА_3 , тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 без згоди позивача надала дозвіл на проживання у будинку ОСОБА_3 , чим створила перешкоду в користуванні майном ОСОБА_1 , є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно свідоцтва про спадщину за законом від 18 січня 1994 року, свідоцтва про спадщину за заповітом від 03 лютого 2006 року, копії договору про розподіл спадкового майна від 03 лютого 2006 року та витягу про реєстрацію спадкового майна позивач є власником 7/8 частки домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 7-11).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а. с. 13).

Крім того, встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2012 року в справі № 0907/9281/2012 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Вселено ОСОБА_1 в жиле приміщення домоволодіння АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належною їй на праві приватної власності переважною (7/8) часткою домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 20 квітня 2020 року у справі № 522/22-23/16-ц, а також заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 в частці 7/8, а відповідачу ОСОБА_2 , яка є сестрою позивача, належить інших 1/8 вказаного домоволодіння. У зв`язку з тим що відповідачі перешкоджають позивачу у реалізації свого права власності, тому на основі з`ясованих обставин справи позовні вимоги підлягали задоволенню.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

За змістом статей 317 319 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (стаття 386 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, квартири або будинку, вимагати усунень свого порушеного права шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту порушеного права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Суди встановили, що згідно свідоцтва про спадщину за законом від 18 січня 1994 року, свідоцтва про спадщину за заповітом від 03 лютого 2006 року, копії договору про розподіл спадкового майна від 03 лютого 2006 року та витягу про реєстрацію спадкового майна позивач є співвласником 7/8 частки домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

У березні 2019 року ОСОБА_1 зверталась до Національної поліції України в Івано-Франківській області щодо чинення перешкод ОСОБА_3 у користуванні належним їй житлом та у червні 2021 року щодо чинення перешкод у користуванні житлом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується відповідями на звернення (а. с. 14, 183).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

На підставі викладеного суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що відповідачі обмежують у праві користування житлом ОСОБА_1 , яка є власником домоволодіння АДРЕСА_1 (7/8 частки), а отже її порушене право підлягає захисту, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17 є безпідставними, оскільки в наведеній справі та справі, яка переглядається, є різними предмет позову, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини. При цьому, питання щодо усунення перешкод у користуванні житлом та вселення вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані вищезазначені норми ЦК України. У справі, що переглядається, суди виходили із доведеності створення відповідачами перешкод у користуванні житлом ОСОБА_1 , яка є власником домоволодіння АДРЕСА_1 (7/8 частки).

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2020 року у справі № 522/22-23/16-ц колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки з Єдиного державного реєстру судових рішень не вбачається, що 20 квітня 2020 року Верховний Суд приймав постанову у справі № 522/22-23/16-ц.

Разом з тим, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження. Проте, ОСОБА_2 не наводить в касаційній скарзі, які саме судами допущені порушення, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій послались тільки на судове рішення від 12 жовтня 2012 року та не встановили фактичні обставини справи і не навели доказів на їх підтвердження, оскільки суди врахували й інші докази, які містяться в матеріалах справи. Докази були досліджені судами у сукупності, а результат указаної процесуальної дії викладено у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. При цьому, в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Парфан Тарас Дмитрович, залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська