Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 344/854/17

провадження № 61-3764св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року та публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2017 року у складі судді Польської М. В. та рішення Апеляційного суду

Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Малєєва А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір від 29 жовтня 2007 року

№ 1796/07-К, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 1 000 000 грн строком повернення до 29 жовтня 2022 року зі сплатою

17 % річних за користування кредитом. 05 травня 2008 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору

від 29 жовтня 2007 року № 1796/07-К та збільшено процентну ставку за користування кредитом до 18,5 % річних. Такою ж додатковою угодою

від 01 вересня 2008 року, укладеною між сторонами збільшена процентна ставка до 20 % річних.

29 жовтня 2009 року, з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала банку в іпотеку нерухоме майно - приміщення громадського харчування у АДРЕСА_1 загальною площею 184,9 кв. м.

З метою забезпечення кредитного зобов`язання, 29 жовтня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено два окремі договори поруки.

Оскільки свої зобов`язання за кредитним договором позичальник належним чином не виконувала, то станом на 01 грудня 2016 року заборгованість за кредитним договором № 1796/07-К від 29 жовтня 2007 року складає

1 523 129,14 грн, з яких: 632 572,86 грн заборгованості по кредиту (прострочена та поточна), 10 715,72 грн суми строкової заборгованості по відсотках, 118 584,29 грн сума простроченої заборгованості по відсотках, 761 256,27 грн пені.

Враховуючи викладене, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило суд стягнути солідарно зазначену заборгованість з ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 21 червня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з

ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 1796/07-К від 29 жовтня 2007 року, станом на

01 грудня 2016 року в розмірі 769 485,43 грн з яких 632 572,86 грн заборгованості по кредиту (прострочена та поточна), 10 715,72 грн суми строкової заборгованості по відсотках, 118 584,29 грн суми простроченої заборгованості по відсотках, 7 612, 56 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти заявлених вимог відмовлено. Розстрочено виконання стягнення заборгованості в сумі 769 485,43 грн на 30 місяців з розрахунку по 25 650 грн щомісячно, а останній місяць - 25 635,43 грн з моменту набрання рішення суду законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання мають виконуватися належним чином, представник позичальника визнав заборгованість, нараховану по тілу та відсотках. Що стосується пені, то розмір пені може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Представником відповідача подавалася заява про застосування норм частини третьої статті 551 ЦК України для врахуванням обставин, що мають істотне значення, так як через несприятливу ситуацію в державі, ОСОБА_2 не працює, має на утриманні 4 неповнолітніх дітей, при цьому її чоловік потрапив в автокатастрофу і як в наслідок отриманих травм триває понад рік лікування з проведенням оперативних втручань, до матеріалів справи надано докази щодо цього. У зв`язку з поданням такої заяви суд першої інстанції зменшив розмір пені з 761 256,27 грн до

7 612,56 грн (тобто до 1 %).

Щодо солідарного стягнення заборгованості, то судом першої інстанції було встановлено, що додатковими угодами з позичальником було збільшено відсоткову ставку за кредитним договором з 17 % до 20 %, тобто до основного зобов`язання були внесені зміни без згоди поручителів, а тому порука є припинена на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Належних доказів на спростування висновку суду щодо цього позивачем не надано.

Також, представник ОСОБА_2 подав до суду заяву з обґрунтуванням викладених у ній обставин, та просив врахувати важкий фінансовий стан позичальника, з метою належного виконання рішення суду, розстрочити виконання рішення щодо стягнення заборгованості на три роки (36 місяців). Однак, суд вважав, що суму заборгованості у розмірі 769 485,43 грн можливо розстрочити рівними платежами, починаючи з набрання чинності рішення суду на 30 місяців, з врахуванням норм статті 217 ЦПК України, який дозволяє суду, з врахуванням обґрунтування обставин клопотання, вирішити одночасно питання розстрочки виконання рішення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня

2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» пені за кредитним договором

№ 1796/07-К від 29 жовтня 2007 року станом на 01 грудня 2016 року у розмірі 7 612,56 грн, судових витрат у розмірі 11 542,29 грн та у задоволенні позовних вимог про розстрочку виконання рішення суду скасовано. Ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» пеню за кредитним договором № 1796/07-К від 29 жовтня 2007 року за період з 16 січня по 01 грудня 2016 року в розмірі 380 628,13 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 35 407 грн та відмовлено у задоволенні позовних вимог про розстрочку виконання рішення суду. В іншій частині рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції вірно вважав, що є підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», у частині стягнення 761,872,87 грн заборгованості за кредитним договором від 29 жовтня 2007 року № 1796/07-К та правильно керувався умовами договору і статтями 1048 1050 1054 ЦК України. Також правильним є висновок суду, яким відмовлено ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» у стягненні заборгованості за кредитним договором від 29 жовтня 2007 року № 1796/07-К з поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з тих підстав, що внесення додатковими угодами змін до кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього і зумовлює припинення поруки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі

№ 6-1161цс15. У матеріалах справи відсутні докази про узгодження змін до кредитного договору з поручителями.

Разом з тим, зменшуючи розмір пені за неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором із 761 256,27 грн до 7 612,56 грн, суд першої інстанції не в повній мірі урахував положення статей 3 509 627 ЦК України та засади справедливості, добросовісності та розумності. Колегія суддів вважала, що розмір пені за неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором слід зменшити із 761 256,27 грн до 380 628,13 грн, тобто 50 % відсотків від визначеного розміру пені за період з 16 січня до 01 грудня 2016 року. Судом першої інстанції не встановлено обставин, які унеможливлюють виконання судового рішення або ускладнюють його виконання.

Посилання відповідачки на перебування на її утриманні неповнолітніх дітей не є винятковим випадком, який давав би підстави для розстрочення виконання судового рішення. При постановленні рішення, суд першої інстанції невірно застосував статтю 217 ЦПК України 2004 року, оскільки стаття 373 ЦПК України 2004 року та стаття 36 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають застосуванню у тому випадку, якщо відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду і наявні обставини, що утруднюють його виконання.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині зменшення стягнення пені, розстрочки виконання стягнутої заборгованості та припинення поруки та скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині припинення поруки та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2017 року відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору у розмірі 25 816, 33 грн за подання касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Клопотання про зупинення виконання рішення задоволено, зупинено виконання рішення Апеляційного суду

Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року матеріали касаційних скарг передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року залучено

ОСОБА_1 до участі у цій справі як правонаступника позивача -

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції поновив позивачу строк на апеляційне оскарження, не навівши жодних на те обґрунтувань, та, з урахуванням обставин справи, зокрема того, що позивач отримав копію рішення суду першої інстанції, не встановив, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип правової визначеності.

Скасувавши рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру пені в розмірі 7 612,56 грн замість заявлених позивачем 761 256,27 грн, апеляційний суд посилався на порушення судом першої інстанції принципів справедливості, розумності та добросовісності. При цьому суд апеляційної інстанції вказав ту обставину, що з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала банку в іпотеку нерухоме майно - приміщення громадського харчування в м. Івано-Франківську. Зазначала, що наявність визначених між сторонами поряд з неустойкою інших засобів забезпечення позову застави (іпотеки) не впливає на застосування судом положень частини третьої статті 551 ЦК України.

В апеляційній скарзі банк не зазначав жодних зауважень з приводу визначеного судом способу виконання рішення шляхом розстрочки його сплати рівними частинами строком на 30 місяців, а тому апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в цій частині.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції було ухвалено з порушенням норм процесуального права внаслідок чого було скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Судом апеляційної інстанції безпідставно поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд в своїй ухвалі від 22 вересня 2017 року вказав, що строк пропущено з поважних причин і він підлягає поновленню, але не навів обґрунтувань такого поновлення.

Касаційна скарга ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» мотивована тим, що відповідно до пункту 2.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому обсязі, що й боржник, у тому числі по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків. Тобто в цьому пункті договору поруки перелічені випадки, коли поручитель відповідає перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, без будь-яких узгоджень та внесення змін до договору поруки.

Дійсно, договором поруки передбачено, що внесення змін і доповнень у кредитний договір, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з поручителем (пункт 4.4 договору поруки), але цей пункт застосовується в інших випадках збільшення обсягу відповідальності, який є відмінним від підвищення процентної ставки, наприклад узгоджується з позичальником збільшення суми кредиту. Банк не зобов`язаний повідомляти поручителя про внесення змін до кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, у зв`язку зі звільнення позичальника з роботи, так як банк отримав згоду поручителя на таке підвищення, підписавши договір поруки.

Вказує, що заявлена до стягнення пеня в сумі 761 256,27 грн розрахована за рік. І, не зважаючи на тривалий час розгляду справи, позивач розмір позовних вимог не збільшував.Крім того, виходячи зі змісту

статті 617 ЦК України розмір доходу не можна вважати суттєвою обставиною, що має істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки. Таким чином, можна зробити висновок про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в повному обсязі є правомірною та відповідає обставинам справи.

17 грудня 2016 року постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) № 898 відкликана банківська ліцензія та прийнято рішення про ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2015 року № 230, строк ліквідаційної процедури встановлений 2 роки. Відміна пені потягне за собою неможливість виконання позивачем своїх зобов`язань перед іншими своїми клієнтами - в першу чергу вкладниками.

Відзив на касаційні скарги до суду не надійшли

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір

від 29 жовтня 2007 року № 1796/07-К за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 1 000 000 грн під 17 % річних, строком повернення до 29 жовтня 2022 року (а. с. 13-16).

05 травня 2008 року між цими ж сторонами було укладено додаткова угода № 1 до кредитного договору від 29 жовтня 2007 року № 1796/07-К, а саме збільшена процентна ставка до 18,5 % річних, а також додаткову угоду

від 01 вересня 2008 року, якою збільшена процентна ставка до 20 % річних (а. с. 19, 21).

З метою забезпечення кредитного зобов`язання 29 жовтня 2007 року

між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 було укладено договір поруки

(а. с. 24-26).

Також, з метою забезпечення кредитного зобов`язання, 29 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_4 було укладено договір поруки

(а. с. 22-23).

Згідно розрахунку заборгованості станом на 01 грудня 2016 року заборгованість за кредитним договором від 29 жовтня 2007 року

№ 1796/07-К складає 1 523 129,14 грн, з яких: 632 572,86 грн заборгованості по кредиту (прострочена та поточна), 10 715,72 грн суми строкової заборгованості по відсотках, 118 584,29 грн суми простроченої заборгованості по відсотках, 761 256,27 грн пені (а. с. 6-12).

Відповідно до клопотання представника ОСОБА_2 від 21 червня

2017 року остання визнає перед банком заборгованість за кредитним договором у розмірі 761 872,87 грн, з яких 632 572,86 грн заборгованості по кредиту (прострочена та поточна), 10 715,72 грн - сума строкової заборгованості по відсотках, 118 584,29 грн - сума простроченої заборгованості по відсотках.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Суди першої та апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором від 29 жовтня

2007 року, яка складається з 632 572,86 грн заборгованості по кредиту (прострочена та поточна), 10 715,72 грн суми строкової заборгованості по відсотках та 118 584,29 грн суми простроченої заборгованості по відсотках, правильно застосувавши при цьому статті 1048 1050 1054 ЦК України та прийнявши до уваги визнання позичальником позову в цій частині.

Також правильним є висновки судів попередніх інстанцій про відмову

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у стягненні заборгованості за кредитним договором від 29 жовтня 2007 року № 1796/07-К з поручителів

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з таких підстав.

Як встановлено судами у цій справі, додатковими угодами від 05 травня 2008 року та від 01 вересня 2008 року, укладеними між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 , було збільшено процентну ставку за вказаним кредитним договором з 17 % спочатку до 18,5 %, а потім до 20 %. Жодних змін до договорів поруки та укладення додаткових угод з поручителями не було, на спростування такого висновку матеріали справи інших доказів не містять, не містить таких доводів і касаційна скарга банку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14 та від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15 до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

З указаного вбачається, що у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові

від 04 грудня 2019 року у справі № 761/18706/15-ц (провадження

№ 61-9238св18).

З огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що збільшення вищевказаними додатковими угодами до кредитних договорів відповідальності боржника за відсутності згоди поручителів на укладення таких додаткових угод призводить до збільшення обсягу відповідальності останніх, що відповідно до зазначеної норми закону порука

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 29 жовтня 2007 року є припиненою.

Доводи касаційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про те, що банк не зобов`язаний повідомляти поручителя про внесення змін до кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, так як банк отримав згоду поручителя на таке підвищення підписавши договір поруки є необґрунтованими. Пунктами 4. 4 договорів поруки передбачена необхідність погодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, внаслідок яких збільшується його відповідальність. З наведеного вбачається, що вищевказані додаткові угоди, які були укладені між банком та позичальником, не були узгоджені з поручителями у порушення пунктів 4.4 договорів поруки.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 551 ЦК України).

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України

від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення пені за неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором з 761 256,27 грн до 380 628,13 грн, тобто до 50 % від визначеного розміру пені за період з 16 січня по 01 грудня 2016 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції обґрунтовано зменшив цю суму до 7 612,56 грн, тобто до 1 % від нарахованої суми, колегія суддів вважає необґрунтованими та зазначає, що розмір пені встановлений судом апеляційної інстанції, а саме 380 628,13 грн, відповідає принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

Посилання касаційної скаргу банку про відсутність підстав для зменшення розміру нарахованої пені є безпідставними та спростовуються зазначеними вище висновками Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що банк у своїй апеляційній скарзі жодних зауважень з приводу визначеного судом способу виконання рішення шляхом розстрочки його сплати рівними частинами строком на

30 місяців не відповідають змісту частини четвертої статті 367 ЦПК України відповідно до якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кирінальних і цивільних справ від 13 листопада 2017 року відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, тому, за результатами розгляду її касаційної скарги та залишення її без задоволення з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі

25 816, 33 грн за подання вказаної касаційної скарги в дохід держави.

Керуючись статтею 8 Закону України «Про судовий збір», статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 21 червня 2017 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня

2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 25 816, 33 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович